ОДНОКЛАСНИКИ.Ua (І ТРОХИ ПРО ІДЕОЛОГІЮ МІХАЙЛІШИНА)

Ті, хто скаржаться на недоступність депутатів, грішать проти істини. Принаймні, щодо чернівецьких депутатів. Уся королівська, губернаторська і мерська рать тусується у соціальних мережах. В Однокласниках ua присутні  айже усі чернівецькі і буковинські депутати. Відриваються по повній, відводять душу, так би мовити, беззастережно, що цікаво.

До речі, у нашій провінції посадовці настільки безтурботні, а журналісти настільки ліниві, поступливі і добрі, що свої сторінки у соціальних мережах політики заповнюють направду щиро. І ми насолодилися відвертістю сповна. Тим більше цікаво було провести ґрунтовну розвідку депутатських прихильностей і зв’язків (ну куди ж без цього журналістам!). А після цього вирішили поділитися враженнями з читачами.

Першим, звісно, у поле нашої уваги потрапив депутат Віталій Міхайлішин. Ця людина тривалий час перебувала у тіні, тож і не вельми відома чернівчанам. Але тепер п. Віталій посів не стільки козирне, як обтяжливе місце виконувача обов’язків мера міста. І увага до нього неабияк зросла. Що він за один? Звісно, в Однокласниках не друкують програми розвитку міста, але відчути людину мережа дозволяє багато краще, ніж усі політичні декларації.

Але про нього пізніше.

… Ось депутат Бешлей нещодавно вступив до групи за інтересами “Новий інтер’єр” і “Перебудова” – значить покращив житлові умови. Про це звітував як не виборцям, так друзям і однокласникам. Він же, судячи з його сторінки, любитель суші, рибалки і Калічанки. А ось вірний ідеям націонал-демократії пан Павлюк-молодший, як з’ясувалося, у дружніх стосунках із славетним паном Лієвим, який менеджирує у Криму. І водночас Михайло Павлюк активно виступає проти розташування російського Чорноморського флоту у Севастополі.

У пана Лієва, про якого багато говорили, але мало писали, є аж 177 друзів, багато з них із Чернівців. Але серед них немає Лівіу Руссу… Для тих наших читачів, хто не в курсі, пан Руссу колись був заступником пана Лієва і нині майже сім місяців провів в СІЗО за підозрою у нецільовому використанні повеневих коштів. Пан же Лієв , як бачимо ще той «гусак». Бо з нього, як з гуся вода.  До речі, надцікавий персонаж, цей колишній посадовець Чернівецької ОДА. До речі, надцікавий персонаж, цей колишній посадовець Чернівецької ОДА. Любитель адреналіну. Фотографуватися пан Лієв любить  або десь над прірвою, звітуючи про черговий небезпечний екстрім-похід, або в бюрократичних інтер’єрах.  Очевидно і те, і те гарячить його кров. В тихому вирі його окулярів, схоже, водяться біси.

Пан Каспрук і пан Довганич передбачливо приховали свої потужні сторінки від сторонніх поглядів.  Сильні пристрасті рвуть душу депутата від «Свободи» Назара Горука. Раніше на своїй сторінці «Однокласників» п. Назар вступав у групи по інтересах, які ділилися між Україною та футболом, що взагалі-то можна передбачити. Але останнім часом  відбулася цікава еволюція. І він вступив у групу по інтересам « Діти мільйонерів», що погодьтеся досить дивно. Чи п. Горук мріє, що його діти будуть дітьми мільйонера чи ще щось… Чи просто звичайний інтерес до багатства. Вже під час свого депутатства п. Горук вдався  до неймовірних кроків, як для депутата ВО «Свобода»,  і вступив до групи за інтересами з назвою «Італія! Атарвьомся по-русскі» про відпочинок і розважальні заходи в Італії. Остання новина з його сторінки, очевидно, чи то в очікуванні виборів чи ти спокутуючи італійські «гріхи» п. Горук, вступив до групи: « Господи, почуй мої молитви!»

Якщо резюмувати враження від подорожі депутатськими сторінками, то можна сказати, що більшість наших депутатів – жертви гламуру. Не знаю, чи живуть всі вони за Конституцією, але більшість з них суворо дотримується стандартів гламурних журналів. Так вони люблять фото з блискучими цяцьками і завжди користаються можливістю похизуватися ними. Але, на щастя, наші депутати не пишуть, принаймні, маніфестів в Інтернеті, як норвезький кілер Брейвік.

А захоплюються подорожами і красивими інтер’єрами. Не найгірший варіант. На жаль, газетної площі замало, і поділитися усіма враженнями, які мене переповнюють, за один раз не вдасться. А хочеться, хочеться…

Треба відзначити, що буковинські депутати надзвичайно товариські, на їхніх сторінках кількість друзів – від ста і далі. А подекуди і триста та більше. Це підштовхує до думки, що політика – насамперед здатність до спілкування, комунікації, заведення зв’язків.

Віталій МИХАЙЛІШИН: “У нас дивне ставлення до політиків. Ніби це щось окреме, не люди… Мене ж статус ніколи не цікавив”

Дещо випадає з загального ряду користувачів соціальних мереж, приміром Ярослав Кушнірик, персональна сторінка якого зроблена у стриманому дусі ще радянського інтелігента. Що чомусь викликає симпатію. Що здивувало, достатньо скромно виглядає пан Чесанов. З його фото, однак, можна зрозуміти, що він пильнує момент, коли відбувається “роздача слонів”. І, власне, сторінка Віталія Михайлишина, про якого ми згадували на початку, теж відчутно інша. За стилем вона виявилася не гламурною, не понтовою, не розцяцькованою, а … родинною. З паном Михайлишиним вдалося поспілкуватися. В інших числах газети й інші депутати можуть прокоментувати – що, чому і звідки…

– Пане Віталію, перебувати на такій посаді і мати сторінку в соціальній мережі?.. Вас, власне, не лякає така відкритість?

– Я зареєстрував свою сторінку 5 років тому. Тоді не було причин думати про це. Був надзвичайно радий можливості спілкуватися з друзями, яких не бачив багато років. Побачити їхні обличчя, дізнатися, як склалися їхні долі. Я був у захопленні від того, що можна знайти людей, до яких ти небайдужий.

Мені взагалі приємно спілкуватися з людьми. Зараз, на жаль, цей сайт майже не відвідую. Немає часу. Крім того, зникла новизна, з’явилися нові можливості спілкування. Але пам’ятаю перші враження – дуже приємні і сентиментальні. Чи лякає мене відкритість через те, що нині займаюся політикою? Чи не варто прикрити сторінку? Я не боюся відкритості. У нас дивне ставлення до політиків. Ніби це щось окреме, не люди… Але вони такі ж самі, як і всі… Ну не можна розділяти! Я сам не спілкуюся за критеріями, хто на чому їздить і хто у чому ходить, бо це просто смішно.

Статус мене ніколи не цікавив. Більш ніж впевнений, що і на рівні міністрів і депутатів у соціальних мережах маса людей. Тому що хочеться спілкуватися, хочеться того ж, що і всім іншим. Кави випити, побалакати з друзями. Всі ж ми люди. Одна й та сама психологія. Нам Бог дав можливість розвиватися, працювати, жити. А більше, я вважаю, нічого і не потрібно. Треба за це дякувати Богові і використовувати ці можливості.

– Тобто ваш досвід спілкувань у соціальних мережах переважно позитивний?

– Завдяки цій сторінці я не так давно зустрівся із шкільними друзями, яких не бачив десятки років. З тридцяти чотирьох – лише вісімнадцять. Інших розкидало світами. І ось ми прийшли до нашої школі. І це було страшенно цікаво – побачити, як вони змінилися, як вони тебе сприймають. Які долі, діти, зміни. Мені це принесло купу задоволення. Був вражений тим, до речі, що ті, хто були кращими у радянській школі, нині часто пасуть задніх і потерпають від невдач. У багатьох не склалося. Така закономірність примушує замислитися.

– Ви вважаєте важливою участь політиків у соціальних мережах?

– Як не мене, це корисно для суспільства. Принаймні, це більше йде на користь, аніж на шкоду. Так простіше жити. В європейських країнах мери міст їздять на роботу на велосипедах. А ми ж прагнемо до Європи. Ну так давайте жити демократичніше, простіше, відкритіше. Можливо, тоді менше буде негативу, агресії у ставленні одне до одного.

Тим паче, що у мережах політики спілкуються з друзями, які, як правило, далекі від політики. Будь-який відвідувач мережі може побачити, що при владі нормальна людина із своїми симпатіями, захопленнями і недоліками… Я не вважаю, що потрібно ховатися від когось.

(Далі буде)