За свою довгу історію людство пережило чимало страшних трагедій. Одна з найжахливіших сталася на нашій українській землі: на початку 30-х років ХХ століття Москва організувала тут штучний Голодомор, жертвами якого стали мільйони ні в чому не повинних людей. Тривалий час цю трагедію в СРСР замовчували, але безкінечно приховувати правду не могла навіть могутня ідеологічна система КПРС. Нині в Україні про неї говорять відкрито, учні українських шкіл на уроках історії вивчають ті страшні події. Науковці пишуть монографії про Голодомор, митці створюють художні твори, в яких відображене те, що відбувалося тоді в Україні. Наше покоління намагається детально розібратися в минулих подіях і зрозуміти: кому й для чого потрібна була ця трагедія.
Удар по селу
Наприкінці 20-х рр. у СРСР розгорнувся масовий «колгоспний рух»: за наказом партії селян агітацією, а де й просто силою змушували об’єднуватися в «колективні господарства». Будь-які спроби опору негайно придушувалися. Особливу ненависть влади збурювали заможні селяни, яких віднесли до класу «куркулів». Почалося масове «розкуркулення»: у заможних селян відбирали власність, а їх самих висилали. Партія оголосила «ліквідацію куркульства як класу». До березня 1930-го з радянської України до Сибіру, Центральної Азії й на Далекий Схід вислали майже чверть мільйона людей – «членів куркульських сімей». Тисячі нещасних загинули від холоду, голоду і хвороб ще в дорозі чи вже на новому місці. Адже людей нерідко викидали там, де не було навіть житла, і треба було самим копати землянки і якось влаштовуватися на новому місці.
А українське село позбавили найкращих трудівників. Перетворені ж на колгоспників селяни, позбавлені землі та власних засобів виробництва, працювали без особливого завзяття. Праця на чужій землі – це зовсім не те, що праця на своїй… Відтак помітно впали врожаї зерна, до того ж під час збору врожаю було втрачено від 30 до 40% зібраного. Організація праці у колгоспах була малоефективною, керували ними нерідко люди, далекі від сільського господарства. Москва спрямувала на село 25 тисяч «найкращих синів вітчизни» – міських робітників, яким доручила створення колгоспів.
Зерна збирали все менше, а центральна влада вимагала його все більше. Сталін готувався до великої війни, і йому потрібна була сучасна промисловість, здатна випускати бойові літаки, танки, артилерію. А сучасні технології можна було закупити лише на Заході, для чого потрібне було зерно, яке користувалося значним попитом на світовому ринку. Крім цього, село мало забезпечити хлібом і промислових робітників у містах. Відтак Москва вимагала від села здавати зерна все більше, а його виробництво не зростало. Тоді влада почала шукати винних, щоби покарати їх і забезпечити достатнє надходження харчових продуктів державі.
Початок голоду
Центральна влада встановила нереальні плани здачі зерна, і для їхнього виконання спрямувала на село чиновників, чекістів, червоноармійців. Ті почали забирати все, що могли знайти. У Москві вважали, що «українські куркулі і підкуркульники» спеціально не здають зерно державі, а переховують його для наступного перепродажу за вищими цінами. Шукали зерно і в селянських коморах, і землю рили на городах, щоби знайти закопані запаси. Забирали все, що вдалося знайти. Вже навесні 1932 року. в українському селі спалахнув справжній голод. Улітку ж зібрали майже на 5 млн тонн зерна менше, ніж 1930-го. А Москва вимагала здавати все більше і більше.
У серпні 1932-го в СРСР прийняли закон, за яким можна було на десять років потрапити за грати лише за пару колосків, узятих з колгоспного поля. А за більші «крадіжки колгоспного майна» встановлювалася навіть смертна кара. Райони, які не виконали плану здачі зерна, оточувалися військами, й туди не надходило жодного продовольства. Правда, для начальства і сільських активістів існували винятки з правил: вони отримували продовольчий пайок. І саме сільські активісти особливо лютували, відбираючи у своїх односельців останнє: від конфіскованого вони отримували свою частку.
Узимку 1932 року голод вразив Україну, Кубань, Дон, середнє Поволжя. Саме ті райони, де свого часу чинився найбільший опір радянській владі і де раніше діяли озброєні повстанці. Активного спротиву тут уже не було: послаблені голодом люди не мали сил боротися за свої права. Вони вмирали масово, і влада не надавала голодуючим жодної продовольчої допомоги. Навпаки, робила все для того, щоби з голодного села люди не могли перебратися до міст, де все-таки можна було знайти їжу.
Наслідки Голодомору
Точна цифра жертв такої державної політики невідома досі. Матеріали радянської офіційної статистики фальсифіковані, на них спиратися не можна. Дослідники вважають, що від голоду в УРСР в 1932-1933 роках померло не менш як 15% населення республіки, а це мільйони людей. Щохвилини 17 людей помирало навесні та влітку 1933 року, щодня – 25 тисяч… Вимирали цілими селами, а на їхнє місце з Росії завозили селян, які вселялися у хати померлих господарів, і таким чином міняли демографію цілих районів. Чимало нащадків цих російськомовних переселенців дотепер з ненавистю ставляться до України, розуміючи, що користуються чужою власністю й живуть не на своїй землі.
У кожної сім’ї, що пережила Голодомор, є свій, власний спогад про нього. Особливих страждань зазнали діти, які не могли нормально розвиватися, бо не мали їжі… Свідок описує селянських дітей під час голоду: «Голови, як тяжкі ядра, шиї тоненькі, як у лелек, на руках і ногах видно, як кожна кісточка під шкірою ходить, увесь кістяк шкірою мов жовтою марлею обтягнутий. А личка в дітей старенькі, вимучені, мовби діти по сімдесят років на світі вже прожили. А очі, Господи!…”
Найжахливішим було, коли мати, аби прогодувати кількох своїх дітей, різала одну дитину та її м’ясо давала іншим. Людоїдство під час Голодомору набуло певних масштабів. А це украй негативно позначалося на людській психіці, і пам’ять про нього увійшла до історичної пам’яті українців.
Хліб, що забрали в українців, продали до США та Німеччини. А в Німеччині саме 1933 року до влади прийшов Адольф Гітлер. Українським хлібом він відгодовував своїх солдатів, які згодом вторглися в Україну. Не дивно, що чимало українців, мобілізованих до Червоної армії, кинуло зброю і розійшлося по домівках. Вони пережили Голодомор і не бажали захищати сталінський режим, який влаштував їм таке пекло на землі.
Як виживали люди під час голоду
Кількість померлих від голоду різниться по областях України. Багатьом допоміг вижити ліс. Гриби, ягоди, лісові горіхи давали можливість втамувати голод.У хід ішли жолуді, які вимочували у воді і смажили, викопували різне коріння, яке також їли. У лісі можна було вполювати зайця, білку, їжака, гадюку – а це м’ясо, що підтримувало сили людини. Рятували річки й озера: риба, раки, навіть жаби й вужі давали потрібний організму білок.
Люди ловили мишей і щурів, полювали на горобців та інших птахів, їли навіть мурашок і земляних хробаків. В їжу йшли трава і листя дерев, бруньки. Коріння лопухів, комишу, латаття, аїру в печеному вигляді могли замінити картоплю. Споживали кульбабу, яглицю, борщовик, заячу капусту, кропиву, щавель. Над вогнем тримали шишки сосни та ялини, з них висипалося насіння, яке є досить калорійним. Хто як намагався вижити.
А влада допомоги селянам не надавала. Навпаки, вона спровокувала страшну трагедію для реалізації власних цілей, дуже далеких від народних інтересів. Ворог, який влаштував Голодомор нашому народу, нині веде війну проти України. І програти цю війну означає повний занепад України і зникнення українців з карти світу. Пам’ятаймо про це!
Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук
