«Ніколи не терпіти! І довго не тягти…»

Де рятуються і що радять таким, як і вони самі, жінкам, що потерпали від домашнього насильства

В обласному Центрі соціально-психологічної допомоги в Чернівцях зараз мешкає 18 осіб. Це переважно жінки з дітьми, які потерпали від домашнього насильства. У кількох кімнатах, де впритул одне до одного стоять двоярусні ліжка, на спільній кухні і душовій, під цілодобовим наглядом персоналу їм краще і затишніше, ніж було вдома. Бо вдома часто було пекло, а тут – де їх живе восьмеро на 24 кв. метри – їм мало не рай. Бо ставляться як до людей, навчають цінувати себе, допомагають відновити втрачені документи. Зрештою, просто фізично рятують від кривдників…

«Я пішла від нього на День незалежності минулого року»

Наталя народилася і виросла в Києві, мала педагогічну освіту і працювала в доволі серйозній структурі. Залишилася вдовою з дитиною на руках… І коли молодій жінці трапився гідний, як їй здалося, супутник для життя, вона, не довго думаючи, погодилася разом з малюком переїхати до нього в сусідній обласний центр. Згодом вони вирішили, що краще буде жити за містом – адже жінка завагітніла, а дітям корисніше зростати на сільському просторому подвір’ї, а не на загазованих міських вулицях.  Купили будинок, який вона оформила на себе. «А як інакше? – пояснює. – Ми не були розписані, купували житло за мої кошти, то на кого ж його оформляти?» Це дуже дратувало чоловіка. Куплену нею ж недорогу машину (бо ж треба було їздити в жіночу консультацію до міста,  та й народжувати планувала там) чоловік чи то випадково, чи навмисно розтрощив, врізавшись у стовп біля хати. На четвертому місяці її вагітності справді бажаною дитиною якась чергова сварка закінчилася тим, що він розбив гітару об потилицю жінки. На восьмому місяці, коли вона повернулася з чергового УЗД і радісно повідомила, що все добре, безапеляційно заявив, що якщо дитина народиться хворою – її слід залишити в пологовому.  Коли нарешті допиталася в нього, чого б це дитина мала народитися хворою, зізнався: «сидить» на амфетаміні весь цей час.

На щастя, дівчинка народилася здоровою. На щастя – не лише через таткове захоплення психотропними речовинами, а й через те, що він влаштовував в останні місяці маминої вагітності. Скандали, побої старшої дитини, побої дружини, підпал будинку… Пологи були важкими, тож Наталя ще місяць після них перебувала в лікарні. Та й повертатися не дуже було куди – після пожежі чоловік не лише не відновлював будинок, а й у її відсутність знущався із  старшого сина.

Скандали і побої тривали ще якийсь час. Одного разу Наталя вибирала попіл з грубки, яку не розпалювала від весни, і випадково виявила в попелі свої документи. Цілі, просто заховані. Мовчки їх дістала і сховала собі, а в грубці почала палити сміття. Коли повернувся з роботи чоловік, трохи злякався, розповів, де були документи. Вона стиснула плечима: ну значить, вже нема, бо я вже другу порцію сміття там палю… Так він залишився впевненим, що нікуди вона без документів не подінеться. А якщо би й хотіла подітися, то погрожував, що покалічить її, що уб’є її дитину, що відбере їхню спільну дитину і виїде деінде…

Іноді сусіди викликали поліцію. Бувало, поліцейські не церемонилися із кривдником. Кілька жорстких слів – і тоді він затихав на місяць-другий. А потім насильство починалося знову. Востаннє поліцію викликала Наталя сама. Це був День незалежності. Вона остаточно вирішила піти від нього, а він, побачивши, що вона збирає речі, почав її бити. Поліцейські, які приїхали на виклик, дочекалися, поки вона збереться і сяде з дітьми в таксі. У Чернівцях її уже чекали волонтери…

Чому потерпіла так довго не йде від кривдника?

«Спочатку здавалося, що все ще може налагодитися, – пояснює Наталя. – Адже чоловік бував і хорошим. І казав, що любить. Із часом ще й настає «стокгольмський синдром» – коли починаєш жаліти свого кривдника. Хоча, бувало, він товк так, що до тями не могла прийти.

Чесно кажучи, у мене батько такий був. І старший брат мене товк, тому я завжди була готова давати відсіч.

Піти від чоловіка я не могла, бо не була впевнена у своїх можливостях: після переїзду до чоловіка я не працювала, своїх грошей не мала. Вишивала на продаж – але також таємно від нього, він цього не дозволяв, а я не могла спочатку зрозуміти, чому. Виявляється – боявся, що я можу відкласти гроші для втечі. Що я і зробила.

Зрештою, якось треба було розпорядитися майном: будинок був мій, але йти з нього доводилося не чоловікові, а мені. Я намагалася продати дім (пошкоджений підпалом!), і зрештою одні добрі люди погодилися в мене його купити за суму, значно меншу від тієї, за яку я сама його придбала. Просто аби я могла виїхати і прожити з дітьми якийсь час.

На чернівецьких волонтерів, які допомагають таким, як я, натрапила випадково в інтернеті – одна з моїх колишніх колег була на них підписана і я, просто гортаючи фейсбук, побачила дописи на «мою тему». Тоді й вирішила тікати до них. Написала – відповіли, що чекають».

9 місяців провела Наталя у волонтерському притулку. Звісно, чоловік її розшукав. Але з’ясовувати стосунки «на чужій території» боявся. Згодом вона була готова до самостійного життя – підшукала роботу, яка мала дозволити винаймати житло. Але почався карантин… Так опинилася в кризовому центрі. Тепер чекає послаблення карантину, аби розпочати нове самостійне життя. Школа і садочок уже готові прийняти її дітей.

«Що побажати таким жінкам, як я? Порада дівчатам: ніколи не терпіти! Довго не тягти! Бо такі стосунки є токсичними, це страшенно затягує, настає співзалежність! І не потрібно кривдникові давати фізичний відпір. Треба сісти, поміркувати – куди ти можеш піти – хоча би тимчасово. Щоб відновити свій психологічний стан. І коли вже будеш у спокої – вирішуй, що робити далі».

Не спійманий – не злодій?

Здавалось би, усе зрозуміло: коли в одному помешканні, під одним дахом хтось когось кривдить, це і є домашнє насильство. Але юридично не все так просто. Донедавна в українському законодавстві існував термін «насильство в сім’ї», і в такому разі йшлося про дії, що вчиняються подружжям. Після внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» нарешті визнано, що кривдять часто не лише в шлюбі, і взагалі не лише родичі – а будь-хто, хто спільно мешкають або навіть мешкали колись: діти батьків або навпаки, чоловік дружину або навпаки, онуки – дідуся (бабусю), співмешканці одне одного… Більше того, діти є потерпілими від цих дій навіть тоді, коли вони безпосередньо не постраждали фізично, а лише були свідками насильства. Це дуже прогресивні зміни, кажуть соціальні працівники.

Також серед позитивних змін до законодавства – право на накладення заборонного і обмежувального приписів.

Перший заступник начальника Департаменту патрульної поліції Олексій БІЛОШИЦЬКИЙ пояснив: «Терміновий заборонний припис виноситься кривдникові терміном до 10 діб у разі існування безпосередньої загрози життю чи здоров’ю постраждалої особи з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення та може містити такі заходи:
• зобов’язання залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи;
• заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи;
• заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою.

Важливою особливістю застосування заборонного припису є той факт, що йог винося як к за заявою постраждалої особи, так і з власної ініціативи працівника уповноваженого підрозділу поліції за результатами проведення оцінки ризиків».

Отже, якщо простіше, то заборонний припис може давати поліція – патрульна або дільничний інспектор, які виїжджають на виклик, оцінюють ризик, можуть заборонити кривдникові до 10 діб не наближатися – до будинку, до жертви, до її місця роботи, до місця перебування дітей, або накласти вимогу тримати дистанцію 100 м, не телефонувати потерпілій тощо. Обмежувальний припис надає суд за заявою постраждалої особи, і його тривалість до пів року. За порушення приписів притягують до кримінальної відповідальності (позбавлення волі, обмеження волі – залежно від ситуації). Залишається лише сподіватися на відповідальність поліції, яка повинна фіксувати усі порушення і особливо – присутність дітей при цьому.

Водночас, аби притягти кривдника до кримінальної відповідальності, необхідно довести систематичність таких порушень. Тобто події не просто мають неодноразово відбуватися, а ще й бути зафіксованими у певний спосіб: кривдники мають бути притягнуті до адміністративної відповідальності, а отже – судом. А якщо потерпіла в суді погодилася на примирення, або забрала заяву, або справа закрита через те, що сплив термін притягнення до відповідальності – то порушення ніби й не було. І наступного разу вся процедура починається з «чистого аркуша»: кривдника намагатимуться притягти всього лише до адміністративної відповідальності…

Ольга – клієнтка соціальних служб від 2011 року. Але навіть у її випадку не доведена систематичність домашнього насильства від цивільного чоловіка. Вони живуть разом понад 10 років. Спочатку він влаштував їй тотальний контроль: не дозволяв покидати дім, не йшлося про жоден вихід на роботу, відібрав банківську картку, на яку надходили кошти на дитину, та навіть змушував звітувати про те, скільки хвилин вона провела у вбиральні. Після втручання соціальних служб «режим» наче трохи послабився: жінка змогла вийти на роботу, їй повернули банківську картку.

Та згодом співмешканець так її побив, що зламав ніс і спричинив струс мозку. Його притягнули за ст. 125 ч. 1 ККУ – за нанесення тілесних  ушкоджень. Але у суді він каявся, обіцяв матеріальну підтримку і сплату кредиту – вона погодилася і примирилася з ним просто в залі суду. Покарання не призначали, а отже і злочину – формально не було.

Потім вона знову звернулася до служб 2015-го – знову з приводу побиття. Це відбулося при дитині. Але відповідно до тогочасного законодавства, дитина не вважалася потерпілою внаслідок насильства – лише свідком. Тож це знову не було «домашнім насильством». І тільки зараз, коли жінка опинилася в кризовому центрі, вона проходить психологічну реабілітацію, їй допомагають підготувати документи для позову в суд – як щодо домашнього насильства, так і щодо аліментів на дитину. 

«Замість психологічної реабілітації, жінки поспішають знайти роботу»

Клієнтка Центру Наталя розповіла, що під час перебування у волонтерському притулку з нею працювали психологи. Саме на цих заняттях вона дізналася, що з 15-ти типових ознак психопата у її цивільного чоловіка було 13…

«У Центрі наші клієнти проходять корекційні програми, які тривають від 6 місяців до року, – каже директор центру Анатолій ХОМІК. – Раніше направлення на них давали дільничні інспектори, тепер – суд.  Спочатку до нас направляли чоловіків, згодом і жінок.

Так, жінки також здійснюють домашнє насилля. Була в нас клієнтка з алкогольною залежністю – поки не пила, то мала нормальну родину, а коли йшла в запій, то громила хату, била вікна, тероризувала всю родину…  Тож ми займаємося з клієнтами, формуємо їхні навички, даємо змогу їм вивчити свої емоції.  Говоримо про циклічність агресивної поведінки: вона починається зі зростання напруги, далі йде загострення, відбувається сам факт насильства, потім настає каяття. Спочатку бувають випадки лише психологічної агресії, потім вона направляється на предмети (ними кидають, розбивають…), потім предмети летять в напрямку людини, і так поступово доходить до рукоприкладства…

Справді були люди, які сприймали цю програму, змінювали свою поведінку. Були, звісно, і такі, яким байдуже. Зазвичай якщо є алкогольна і наркотична залежність – потрібен інший вид роботи, аніж наша корекційна програма.

Зараз міністерство соціальної політики запровадило подібні навчання не лише для агресорів, а і для потерпілих. Маємо комплексну програму, розписано на щодень, яка мала би тривати 6 місяців. Але за законом жінки  перебувають у нас лише 90 днів – тобто 3 місяці. Завданням притулків, де перебувають постраждалі, є пройти з ними цю реабілітаційну програму, щоби жінка стала стабільною психологічно, щоби в неї підвищилася самооцінка, щоби вона не змінила своїх прийнятих рішень. За таких умов перші місяць-два наші клієнтки не мають працювати, а мають займатися з психологами і приходити до тями. Але зазвичай вони одразу шукають, де працювати – бо ж три місяці спливуть швидко, і за цей час треба зібрати гроші, аби винайняти житло…»

 

ЯКЩО ВИ ПОТЕРПАЄТЕ ВІД НАСИЛЬСТВА – ЗВЕРТАЙТЕСЯ:

За номером «102»!

Також вам допоможуть:

– Чернівецький обласний центр соціально-психологічної допомоги – тут можна отримати не тільки психологічну допомогу, але й різноманітні соціальні послуги, які допоможуть стати на ноги (послуги побутового характеру, педагогічні, медичні, інформаційні та навіть юридичні). Тел. (0372) 582383;

– Обласна комунальна установа «Соціальний центр матері та дитини» – сюди для тимчасового проживання можуть звернутись жінки на 7-9-му місяці вагітності та матері з дітьми віком від народження до 18 місяців, які опинилися в складних життєвих обставинах, потерпають від домашнього насильства. Тел. (0372) 527998;

– Чернівецький міський центр соціальних служб для сім‘ї, дітей та молоді — надає  допомогу сім’ям, які її потребують: батькам, які виховують дітей з інвалідністю, дітям-сиротам, дітям, які потерпають від домашнього насильства, учасникам АТО, неповнолітнім та молоді, які повернулись з місць позбавлення волі тощо. Тел. (0372) 526434;

– Служба у справах дітей Чернівецької міської ради – організовує та реалізовує заходи для поліпшення становища дітей в обласному центрі, особливо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей-переселенців. Також запобігає дитячій бездоглядності та безпритульності, жорстокому поводженню з дітьми в сім’ї та поза сімейним оточенням, вчиненню дітьми правопорушень. Тел. (0372) 523405.

 

За сім місяців цього року до поліції Чернівецької області надійшло майже  2500 звернень про вчинення домашнього насильства. До адміністративної відповідальності притягнуто 2350 осіб. Винесено 881 терміновий заборонний припис. Слідчі поліції розпочали 60 кримінальних проваджень за ознаками статті 126-1 (Домашнє насильство) Кримінального Кодексу України. Із них 40-направили до суду.

Для ефективної протидії домашньому насильству на території Буковини з вересня минулого року запрацювала мобільна група реагування на такі факти. За цей період співробітники підрозділу здійснили 1654 виїзди, з яких 552- підтвердились.

 

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *