Химера Приазов’я. Частина І: Місто. Блог Ірини Гамбарян

На мою думку, Маріуполь найбільш суперечливе місто країни. Його сприйняття залежить  від того, яке з його облич ви побачите першим. Якщо звернутися до давньогрецької міфології, то Маріуполь – це Химера.

Довідка. Химера – безсмертна триголова вогнедишна потвора, що поєднувала лева,козу і дракона.  І якщо в пристойної потвори, типу Змія Горинича або Кербера, голови росли з плечей, то Химера влаштована інакше. З одного боку – шия і голова лева, на тулубі знаходиться голова кози, а з іншого боку – хвіст, який вінчається головою дракона.

Тільки у запаленому розумі борців за «світле майбутнє» могла виникнути ідея об’єднати морський порт, туристичну принаду і промисловий гігант. Що з цього вийшло, можна «провідчувати», приїхавши до Маріуполя.

 

Вагання і рішення

Я мала більш ніж сумнівне задоволення віддати цьому місту 10 років свого життя. Коли Харківський прес-клуб оголосив, що черговий прес-тур буде саме сюди, я вагалася, чи зголошуватись. Останні спогади пов’язані зі страшним і сюрреалістичним  травнем 2014 року. Стрілянина з жертвами 9-го, ганебний «референдум» 11-го, зірвані вибори Президента 25-го – в цих подіях була якщо не безпосередньою учасницею, то свідком. А ще ж були бібікання автівок і заводські гудки «За мир» в той час, коли збиралися і озброювалися перші добробати і ДУКи, а РФ-ні танкові роз’їзди вже курсували вулицями прикордонних містечок. І загиджені, а потім спалені кабінети мерії і Конкурс малюнків на асфальті до Дня дитини… Якби в Химери була дупа, то можна було б сказати, що саме цією частиною Маріуполь повернувся до України.

Мені важко було передбачити свою реакцію, але все ж таки прийняла рішення їхати, незважаючи на дві доби в дорозі з пересадками.
Тут не буде розпопсованих і розкручених медіями туристичних принад – фонтана, водонапірної вежі, вокзалу. Тільки мій погляд і ставлення до «Столиці Приазов’я».

Вдень і вночі

Маріуполь треба дивитись або здалеку, або вночі. Пейзажі тішать око. Головне – не принюхуватись і не заглиблюватись в деталі. Тоді можна отримати чудовий вид на Лівий берег і «Азовсталь»

або на шлакову гору – беззаперечну прикрасу горизонту і найбільшу загрозу екології Азовського моря

або на міський пляж, так доречно оздоблений рейками від порту до «Азовсталі», яким курсують потяги то з вугіллям, то з сіркою

Вночі місто сяє і виблискує. Деінде. Головне – не звертати  центральних вулиць і алей у парках.
Біля драмтеатру – тетрапод і нагадування, де перебуваєш.

Можна дізнатися про маріупольців, які робили щось видатне у Франції

Або доєднатися до гравців у шахи і доміно в спеціально обладнаному місці

Міський сад пропонує репертуар «Дискотеки 80-х» в кафешках і світлові силуети. Коли робила світлини дівчинки з песиком і кицьки, лунало «Доліна, чудная доліна» – можете наспівувати під час перегляду наступних двох фото.

Загальне і деталі


В Маріуполі багато парків – чистих, доглянутих. І порожніх. Чи нам так щастило? Наприклад, парк «Веселка»

І, знову ж таки, не забувайте ігнорувати деталі. Бо можна зависнути перед табличкою «Тюльпани», намагаючись саме їх і побачити

чи  зануритись у роздуми біля «Чарівного водограю» в намаганні розгадати, в чому ж полягає чарівність

»

Або проходиш повз Маріупольський професійний ліцей будівництва

і побачиш, до прикладу, запрошення на навчання,

де 1 – «Муляр», а 2 – «Маляр». Та сама будівля через декілька кроків ще має залишки напису «ГПТУ-2». То може, професії муляра навчають у професійному ліцеї, а на маляра вчать у ГПТУ-2?

Тоді і зараз


З одного боку, місто відновлюється – по обидва боки проспекту Миру будинки в риштуванні,

під пильним наглядом Тараса Григоровича

З іншого, в самому центрі міста так і стоїть сплюндрована мерія,

доля якої, судячи з усього, цікавить тільки приїжджих журналістів

І ще одна пам’ятна для мене будівля стоїть неторкана – міське управління МВС

хоч там і знаходиться зараз управління карного розшуку

 

 

А ще пам’ятна дошка тим, хто «віддали свої життя заради спокою та безпеки мешканців Маріуполя» – без жодної квітки.

Правда, під твердженням «В.С. Бойко – жив» квітів теж не було…

Трохи щастя наостанок

Три місця в цій поїздці, де мені було однозначно тепло
маріупольська репліка  донецької «Ізби-читальні», де вдалося зберегти атмосферу прототипу

театр ляльок, просто насичений і просякнутий дитячими веселощами

І кондитерська з символічною назвою, тільки чомусь не державною мовою

Про людей, які населяють Химеру Приазов’я – далі буде
Ірина Гамбарян

Фото:  Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Олександр Шульга

1 response on Химера Приазов’я. Частина І: Місто. Блог Ірини Гамбарян

  1. Брехлива стаття з самого початку! Вибори Президента у Маріуполі 25 травня 2014 року відбулися! Вони не були “зірвані”. Авторка або не володіє інформацією про те, що пише, або свідомо її спотворює. Так, вона має право на свій особистий погляд, але не треба брехати. Неповажне ставлення до міста та його мешканців відчувається у кожному рядку. Не треба повертатися дупою до Маріуполя (вибачте, використовую стиль авторки), і він не буде робити це на Вашу адресу. Вчиться помічати і хороше. Чи в Чернівцях все так гарно? Можно і там назнімати такого сміття і порожні парки (головне знати, коли знімати). Наприклад, парк “Веселка” знімали вранці, судячи по напрямку і довжині тіней від дерев. Тож ще одна брехня, тому що ввечері там завжди багато людей. Для чого пишуть такі химерні статті – не знаю. Мабуть для того ж, для чого 1+1 поливає брудом Маріуполь на протязі останніх п’яти років…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *