Химера Приазов’я. Частина ІІ: Зустрічі. День другий. Блог Ірини Гамбарян

На мою думку, Маріуполь найбільш суперечливе місто країни. Його сприйняття залежить  від того, яке з його облич ви побачите першим. Якщо звернутися до міфології, то Маріуполь – це Химера.

 

Довідка. Химерою називається етнічна форма як продукт контактів несумісних етносів. Люди, які виросли в химері, втрачають етнічну традицію і не приналежать до жодного з контактуючих етносів. Химеру можна охарактеризувати як спільноту особистостей, що випали з етносів. В ній панує безсистемне сполучення несумісних поведінкових рис, на місце єдиній ментальності приходить хаотична суміш смаків, поглядів, уявлень.

Упереджено та емоційно

До Маріуполя не можна їхати просто так. Тільки у справах і тільки з хорошими людьми. В мене співпало – я завітала до міста-химери під час прес-туру, що відбувся на початку серпня 2019 р., в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) в компанії журналістів та журналісток з 10 областей України.
Кожний і кожна з нас отримали різні враження. Мої особисті не дадуть мені бути неупередженою та безпристрасною.

Від 0 до 20


Для мене зустрічі другого дня почалися з «Карітас-Маріуполь». Добиралася громадським транспортом і проїхала потрібну зупинку. Добре, що знала конкретну адресу і могла запитати в перехожих напрямок руху. Бо коли спитала, де знаходиться «Карітас», троє взагалі не зрозуміли, що це. І тільки двірничка показала рукою і пояснила, що «там, за рогом, якась громадська організація». Дивно якось – в місті 96 тис ВПО (внутрішньо переміщених осіб) і в радіусі двох кварталів люди не знають про одну з найпотужніших організацій, що підтримує переселенців. Пояснення прозвучало на зустрічі з директором відділення отцем Ростиславом Спринюком.

Він пояснив, що «Карітас-Маріуполь» працює в так званій буферній зоні – 20 км від лінії розмежування, і в основному в невеличких населених пунктах. Крім забезпечення базових потреб, втілюються ще й розвиткові програми: від індивідуальних – профпереорієнтація, кризовий кейс-менеджмент, підтримка малих та мікро-бізнесів, і до рівня громади – навчання інструментам низової демократії ініціативних груп. А ще з 1 серпня стартував проект з випуску друкованого видання «Громада» для буферної зони Донецької і Луганської областей. Редакторкою стала Інна Юр’єва, яка так зневажливо відгукувалася про маріупольських журналістів. Я зрозуміла чому – їй же не доведеться шукати  роботу в місцевому медіа. Або освоювати нову професію в «Карітасі».
До речі, одне з питань щодо «Громади» було про кількість робочих місць в цьому виданні.



Місто на межі


Про зустріч з активістами і активістками можна було б написати наукову роботу.

З психології. Знервовані, стурбовані, занепокоєні. Стомлені та розчаровані. Наведу кілька цитат – для розуміння.
Макар Антіпов, переселенець з Донецька, ГО «За екологічно чистий Маріуполь»:
«Головна проблема Маріуполя – окупація «Метінвестом» Ахмєтова і Новінського».
«Найбільше розчарування – «1+1». Приїхали, познімали – ми їм все показали, розказали. А сюжет так і не вийшов»
Володимир Шклярук, громадський активіст:
«Треба вводити воєнний стан в двох областях (Донецькій та Луганській)»
«Найстрашніший сепаратизм – побутовий. Коли людині все одно, який прапор на мерії, аби її не чіпали»

Лідія Муглі, голова Громадської ради при виконкомі Маріупольської міської ради (2015-2017рр.):
«В Маріуполі велика проблема залучення громади до розробки цільових програм в місті. І до реалізації»
«В місті не вистачає політичного різноманіття. Одна партія, ті самі люди. І це одна з причин розчарування громадських активістів»
«За останні два роки різко погіршилася співпраця влади і громади. Розігнали громадську раду при виконкомі та почали переслідувати її членів»
Ванда Веровська – юристка, координаторка проекту «Центр громадського контролю ДІЙ!»
«Для мене зараз найпекучіша проблема – ремонт бібліотеки Короленка. Є загроза, що це приміщення передадуть під інший проект і бібліотеці не буде куди повертатись після ремонту. 150 тис примірників книжок будуть розпихані по непристосованих приміщеннях і святкувати 110-річчя доведеться в якомусь підвалі»

«Що ми можемо для вас зробити?» – питали ми практично на кожній зустрічі. І практично кожний раз чули у відповідь «Чесно робіть свою справу!». От я і роблю.
«И страшно далеки они от народа» –
(цитата мовою оригіналу)
Активісти Маріуполя не те що співпрацювати – іноді домовлятися не в змозі.

Влада цим користується, а страждають по фіналу, пересічні громадяни. Вони голосують на виборах – час від часу за активістів. Вони виходять на мітинги – час від часу за власним бажанням. Але,згадайте, в химери – три голови від різних тварин. Чи зможуть лев, коза і дракон домовитись? Тому що якось доведеться, тому що тулуб у них один.
І саме мешканцям вирішувати, чи залишиться їхнє місто химерою.
P.S. Коли готувала це матеріал, почула, що нашу Чернівецьку обласну універсальну наукову бібліотеку ім. Михайла Івасюка готують до ремонту – пакують та вивозять книжки. І так тривожно стало…
Ірина Гамбарян

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фото: Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Юлія Клименко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *