Точка зору: про виправдану сміливість і невиправдану скаргу

Пригадалося мені 28 травня 2021 року, коли на вулицях Порту влаштували справжнісіньке свято. Люди готувалися до завтрашнього футбольного матчу Ліги Чемпіонів, на якому дозволили стовідсоткову заповненість стадіону. Ресторани португальських міст працювали без обмежень, люди спокійно прогулювалися містом, оглядаючи музеї та пам’ятки архітектури, кохаючись, щиро виражали свої емоції.

Занадто сміливо в час пандемії, чи не так? Від пандемії нам життя не стало! І тому хочеться і нам: чим ми гірші від португальців?

Ось тільки тут є кілька «але».

По-перше, португальців лише 10 мільйонів. По-друге, окрім материкової Португалії, є ще архіпелаги Мадейри та Азорів, де поширення вірусу відбувається повільніше. По-третє – а це вже серйозно – у Португалії останніми місяцями тривала інтенсивна вакцинаційна кампанія, яка охопила майже все доросле населення.

Населення, яке розуміє справжню загрозу від пандемії, і тому захищає себе – якщо не від інфікування, то від важкого перебігу хвороби точно!

Населення, яке здатне критично мислити – і тому не «ведеться» на фейки, вірить у суто науковий підхід, а не у всіляку мурню про чіпи, 5G та інші маяки для інопланетян.

Чого не можна сказати про українців.

Скептичне ставлення, аж до повного нігілізму, задурення різного роду фейками, загальна недовіра до вакцинації. Результат – лише 18 мільйонів використаних за прямим призначенням доз вакцини в Україні проти аж 18 мільйонів використаних доз у 10-тимільйонній Португалії.

Саме тому не слід дивуватися тому, що країна знаходиться на порозі чергового локдауну – і це пізньої осені, коли вірусні хвороби поширюються швидше – а ЄС вносить Україну до червоного списку і закриває кордони. Принаймні для невакцинованих. Але це ще не найгірше – чергового локдауну наша слабка економіка, яка і без того дихає мало не на ладан, просто не витримає.

Саме тому слід вакцинуватися, захищати організм, незважаючи на дезу (якій, природно, не треба вірити). І, так – дотримуватися обмежень, в які ми самі себе заганяємо черепашими, або навіть слимаковими темпами щеплення.

Бо з вакцинацією на рівні Анголи, Уганди або Науру (хоча навіть там відсоток вакцинованих може бути вищим) про майже повне зняття обмежень – на рівні Данії або тієї ж Португалії – годі і мріяти. І нам ще довго доведеться сидіти в чотирьох стінах та дивитися, гортаючи новини в Інтернеті, на те, як цивілізовані країни з населенням, що здатне критично мислити, будують життя у пост-пандемійну епоху.

Дивитися із заґратованої ями на сонячне небо, мало розуміючи, що відстань від ями до пост-ковідної епохи така ж, як до того самого неба рачки.

 

Влад Горенюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *