Жінка, що бачить світ очима дитини

– А зараз, дітки, заплющіть очі й пориньте у світ вашої уяви…

Учні вмить замовкають і уважно слухають молодий голос своєї вчительки.

– Коли я була малою, любила споглядати росинки, які зявлялися вранці на квітах. І мені здавалося, що я бачу в них увесь світ. Уявіть, що ви лежите на зеленій травичці. Зазирніть у росинку. Що ви в ній бачите?

Діти тягнуть руки:

– Хмаринки… Сонце… Дерева… Янголів…

Дитяча фантазія безмежна…

 

Надія БАШИНСЬКА, вчителька початкових класів загальноосвітньої школи №22 та керівник Міжшкільного літературного об’єднання «Зернятко», має дуже широке коло талантів. Вона пише пісні й вірші, займається живописом, співає у фольклорному колективі. Та найголовніший її дар – вміння розкрити та розвинути таланти дітей.

DSC_0115

Пані Надія розповідає про свої дитячі та дорослі мрії, згадує страшні події Чорнобильської катастрофи та ділиться джерелом свого натхнення.

«Від батьків я перейняла любов до книги»

Можливо ви здивуєтеся, але я завжди мріяла навчати дітей. Ще в три рочки мене запитували, ким хочу стати, коли виросту, а я відповідала: «Хоцю чителькою». І моя мрія збулася. Ця робота непроста, але дуже цікава. Часом, коли довго не спілкуюся з дітьми, відчуваю, що мені чогось не вистачає.

Дитинство провела в компанії Шерлока Холмса, розплутуючи загадкові вбивства, або ж подорожуючи до Таємничиого острову Жуля Верна. У мене дві сестри і два брати. Батьки завжди читали нам книжки. Ввечері ми сідали коло них, примовкали і слухали. Від них я і перейняла любов до книги. Дуже шкода, що зараз батьки рідко читають своїм дітям. Інколи не вистачає часу – робота, телевізор, комп’ютер. А діти насправді люблять, коли їм читають уголос.

Живописом захопилася в ранньому віці. Десь у 4-му класі я намалювала портрет Тараса Шевченка. Він мені здавався дуже правдивим, живим. Мама оформила цей малюнок в рамку та повісила у моїй кімнаті.

Діти вміють дуже гарно передавати свої почуття в малюнку. Коли в мене виникла ідея оформити збірку творів своїх учнів, я створювала малюнки, подібні до дитячих. Уявляла, ніби я сама дитина і бачу світ їхніми очима.

Мрію про власну художню виставку. В мене є намальована олійними фарбами на полотні ікона Божої Матері Жировицької. На ній зображена Богородиця в українському віночку з немовлям Ісусом. Це перша картина, яку я намалювала на полотні. На сьогодні у мене близько 30 малюнків.

Народилася на Житомирщині. Там провела своє дитинство. А після одруження ми з чоловіком переїхали до Прип’яті…

І місто враз вмерло…

… Я досі пам’ятаю прип’ятську весну 1986 року. Навкруги все цвіло, і ніщо не віщувало біди… Жодної паніки не було. Люди спокійно збирали речі. Нам сказали, що їдемо на 2-3 дні. Лише потім дізналися про справжній масштаб нещастя.

… За три місяці ми повернулися, щоби забрати документи. Нас зустріло мертве місто. Воно мовчки вдивлялося в нас порожніми очицями-вікнами.  До нас підбігали собаки і коти. Навіть не просили їсти, просто дивилися на нас…

Досі гірко згадувати ті події. Писати про Чорнобиль мені важко, хоча в мене є кілька віршів про Прип’ять, про хоробрих хлопців-евакуаторів. Можливо, з часом цей біль мине…

У Чернівцях у мене були родичі, тому ми з чоловіком переїхали жити сюди. Я влаштувалася працювати в школу і працюю тут досі. Після Чорнобиля я почала глибше відчувати світ – наскільки він красивий, тонкий, ніжний. І діти допомогли мені в цьому. Спілкування з ними заповнює ту порожнечу чимсь новим та прекрасним.

За натхненням до дітей

Діти мене надихають. Я працюю із дуже талановитими дітьми і намагаюся наслідувати їх, творити разом з ними. Коли хочу щось написати, але не знаю теми, я запитую в них, про що би вони хотіли почути. І діти мені підказують. Інколи це переростає у справді щось цікаве та оригінальне. Ми разом з дітьми друкуємося у хмельницькій газеті для дітей «Долонька» та чернівецькому дитячому журналі «Колобочок».

Наразі готую до друку збірку поезій. До неї увійдуть і кілька віршів у прозі. Книга складатиметься з трьох розділів – лірична поезія, соціально-побутова та патріотична.

Дуже люблю подорожувати. Особливо люблю Львів. Разом з Марією Руснак, Тетяною Ладою та Віктором Перепелюком співаю в ансамблі «Калиновий голос». Виконуємо старовинні українські пісні – козацькі, чумацькі. І ми виступаємо на фестивалях у Львові, Луцьку, в деяких мистецьких колах Києва. Але найбільше подобається в Чернівцях. Їздимо по школах і співаємо для дітей.

Кожній дитині Бог дає якийсь талант – і його треба розвивати. Саме для цього й виникло «Зернятко». Спершу це був просто невеличкий гурток, але за 10 років він переріс на міжшкільне літературне об’єднання. Наша школа сама видає збірки дитячих творів. Я малюю до них ілюстрації, а в оформленні мені допомагає наша вчителька інформатики Валентина Мельничук. Ми залучаємо до співпраці вчителів та дітей з інших шкіл. Цього року плануємо видати більше 100 дитячих творів.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *