Євро – 2012 замість євроінтеграції?

Красиву казку про «єдиний європейський дім» ми вперше почулитще під час горбачовської перебудови. А коли СРСР відійшов у небуття, в Україні заговорили вже про євроінтеграцію. Мовляв, це наш стратегічний вибір, і звертати з магістрального шляху наша країна не буде за жодних обставин. Певним символом наближення до омріяної мети з 2007 року стало проведення чемпіонату Європи з футболу в Україні та Польщі.

Багато води спливло з того часу, а разом з нею – і надій на швидке входження в омріяний «європейський рай». Виявилося, що крім словесних декларацій, необхідно дуже багато працювати. Адже приймають до ЄС не просто всі країни, географічно розташовані у Європі, а лише такі, що відповідають цілому комплексові жорстких вимог. Країна-претендент повинна мати ринкову економіку, бути демократичною і привести своє законодавство у відповідність з європейськими стандартами. Останні два роки Україна саме з вимогами демократії та відповідності законодавства нормам об’єднаної Європи має чималі проблеми, що тільки поглиблюються. Тому їй і не дають твердих обіцянок повноправного членства в Європейському Союзі, і навіть не поспішають визнати за нашою державою статус асоційованого члена ЄС. Не ми перші – турків на європейський поріг не пускають вже двадцять років, хоч вони і заяву подали, на відміну від нас.

Тим часом сама об’єднана Європа опинилася у досить відчутній кризі. Хвилі розширення ЄС призвели до того, що до складу союзу увійшли держави з доволі різними рівнями розвитку. Найменш розвинуті опинилися на межі дефолту, а найрозвинутіші відмовляються оплачувати вихід «бідних родичів» з боргової ями своїми грошима. Навіть у складі єдиної держави не завжди мешканці багатих регіонів погоджуються на перерозподіл коштів для підтягнення бідних до вищого рівня. А що тоді чекати від союзу держав? Декілька років тому мудрий Любомир Гузар сказав, що йому доводилося зустрічати чимало італійців, готових померти за Італію, і чимало поляків, готових померти за Польщу. Але жодного разу він не зустрічав європейця, готового померти за Європу.

Європейська єдність ще не стала органічною суттю самих європейців, залишаючись чимось ілюзорним. А Європа поступово готується до нової хвилі розширення, цього разу до ЄС твердо обіцяють прийняти Сербію, Македонію, Чорногорію, Боснію і Герцеговину. На відміну від України, вони отримали запрошення. Правда, не обійшлося і без проблем. Серби щойно обрали нового президента, який встиг зробити декілька різких заяв, що ставлять під сумнів прийняття його країни до ЄС. Дехто з наших оглядачів з цього приводу зловтішно посміхнувся. Є серед нашого брата такі, яким до повного щастя не вистачає, аби у сусіда корова здохла. А радіти тут немає чому. Краще братися за наведення порядку у себе вдома, щоб Україна знову стала привабливою для європейців. Чимало з них матимуть власний погляд на нас після відвідин Євро-2012 в Україні. І якщо у більшості враження складуться негативні, то футбольним чемпіонатом наша участь в євроінтеграційних процесах обмежиться надовго.

Ігор БУРКУТ, політолог

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *