Я прокинулася у… воді

– Розповідала про ту страшну ніч 76-річна Феліція Тимчук з Черепківки Глибоцького району. Та не тільки острахом за своє життя осіли в її душі спомини про червневу повінь. Тоді ж вона втратила сусідку, з якою багато років дружила, 82-річну Сільвію Микитюк.

Дай, Боже, сусідам здоров’я

Феліція Миколаївна й досі не знає, чи втопилася її подруга, чи померла від серцевого нападу… Бо й сама ледь не віддала Богу душу.

– Це сталося вночі. Звечора гриміло, блискало, лив дощ мов з відра. А вночі, мабуть, було десь о пів на другу, мене розбудив стук у вікно. Це сусідка Марічка прибігла будити: «Вставай, Феліца, вода вже до пояса…».

Я опустила ноги з ліжка – й опинилася у воді! Думала, що зараз встану, впаду і помру! Довкола темно, світла ніде нема. Двері відкрити вже не маю сил. Тож схопилася за вікно. Слава Богу, прибігли син із невісткою. А сусідські хлопці Василь та Іванко вивели мене надвір.

До речі, вже наступного дня до постраждалих завітали мешканці Чагра, принесли картоплі.

За словами черепківчан, вода в усіх криницях втратила смак. Не повернувся він і до тих 70 колодязів із 120, що їх уже почистили еменесники.

– Що казати, коли навіть худоба не їсть скошений після повені овес, – скаржився потерпілий Василь Пашняк: після повені 2008-го року він зробив у хаті ремонт, який пішов нині за водою…

Гроші дали і забрали

А приходить водна стихія до села Черепківка, що на Глибоччині, не вперше. Ті, хто потерпів цього року, згадують, що 2005-го вода з Сірету дійшла до порогів їхніх будинків, 2008-го – вже потрапила до хатів, а нині, 2010-го – піднялася до вікон.

Щоправда, окремі будинки були зруйновані цілком ще два роки тому. Але їх тоді відбудувала держава, а точніше – збудувала нові. У такому будинку мешкає багатодітна мати Марічка Киф’юк. Її донькам 11, 17, 24 і 25 років. Хата ж записана на старшого, 28-річного, сина – Марка Киф’юка.

Коли зайшла до кімнати, де мешкає господиня, в ніс ударив сирий затхлий грибковий запах. Мокрі стіни та підлоги свідчили про нещодавню біду. Здивувало ж розстелене ліжко та телевізор.

– Невже тут хтось живе? Чому не перебралися на другий поверх?

– Тут моя кімната, а поруч – кухня. А нагорі живуть діти…
Киф’юки ображені на владу, та їх зрозуміти можна:

– Синові, Марку Васильовичу Киф’юку, спочатку дали як потерпілому від стихії 2500 грн, а потім – забрали, – каже його мати. – Пояснили це тим, що у нас, мовляв, затопило підвал, а не хату. Але ж який це підвал, коли приміщення розташовані на землі і там моя кімната й кухня?! Але Бог їм суддя, – витерла скупу сльозу багатодітна 49-річна спрацьована жінка.

Вранці ще прала, а вночі хати не мала

Будинок Ганни Годлевської з Великого Кучурова, що на Сторожинеччині, забрала вода нібито невеличкої річечки Дереглуй. Щоправда, це коли вона у спокійному стані. Допомогли ж їй зробити цю чорну справу стави.

– Вода прибувала дуже швидко, – згадує жінка одну із найжахливіших ночей свого життя. – За 20 хвилин усе покрила. Ми встигли тільки схопити сонних дітей – 8-річного Даню та 3-річну Маринку, одяг їм на переміну й документи. Прибігли до сільради, де й просиділи до ранку. Потім нас поселили в сільській дільничній лікарні.

Односелець Годлевських, 73-літній Дмитро Георгійович Гещук теж перебивався якийсь час у лікарні. Хоча його й віднесли до потерпілих ІІ категорії. Але річ у тім, що він не може добратися до своєї хати: дорога розмита. Загалом у Великокучурівській лікарні тимчасово мешкали 5 сімей постраждалих. Під час зустрічі з кореспондентами люди скаржилися на те, що затягується час із вирішенням їхніх проблем.

– Коли два роки тому сталася така ж повінь, тодішній голова Верховної Ради Яценюк одразу ж зібрав депутатів. А тепер ми чекали на рішення уряду більше місяця, – наголошував п. Гещук.

– Та й з водою, яка розлилася, не все зрозуміло: тут колись були військові склади, а, можливо, просто отрутохімікати розмило, – висловив припущення Василь Яцко. – Бо в багатьох з нас болять ноги. Я, приміром, без знеболювальних і заснути не можу. А в нашої сусіди нирки відмовили.

Тим часом до розмови приєдналася родина Ткачів із двома дітьми, яка їздила до Жадови дивитися на порожню хату, яку їм нібито збиралися віддати добрі люди. Та, як з’ясувалося, за неї вимагають добрі гроші… Не скрізь сусіди – мед.

Людмила ЧЕРДАРИК, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *