Повернути країну народу?

Сезон відпусток у розпалі, але політики про вибори не забувають. Все частіше політичні рекламісти змагаються у вигадуванні найпривабливішого гасла. Головне, щоби воно впадало у вічі й викликало сильні емоції. Одні повідомляють про те, що «Руїну подолано». Проте пенсіонери ремствують, бо їм затримують пенсії, а працюючі невдоволені невчасною виплатою зарплати та відпускних. Ще й ціни потихеньку, але невпинно зростають. Якщо це «подолання», то якою ж тоді має бути сама «Руїна»?

Інші обіцяють «повернути країну народу», хоча повертати можна лише те, що у когось забрали. Виникає просте питання: а коли країна належала народові? І яка країна? Якщо йдеться про Україну, то за двадцять останніх років не пригадується, щоби нею правив саме український народ. Спочатку влада належала комуністичній партноменклатурі на чолі з колишнім секретарем ЦК Компартії України (тобто республіканської організації КПРС) Леонідом Кравчуком. Потім влада перейшла до «червоних директорів» на чолі з колишнім секретарем парткому КПРС найбільшого в світі ракетного заводу «Південмаш» Леонідом Кучмою. При ньому було сформовано ту олігархічно-кланову систему, яку зберіг і Ющенко та продовжують зберігати й нинішні правителі України. Декілька десятків найбагатших сімей правлять країною на свій розсуд. А при чому тут народ?

Можливо, сучасні політичні фантазери вважають, що країна належала народові за часів СРСР. Але держава тоді була союзна, і народ у ній жив «радянський». Виходить: гасло спрямоване на відновлення Радянського Союзу, хоча про це прямо й не сказано. До того ж влада у покійному СРСР лише на словах належала народові, а насправді країною правила партійна номенклатура на чолі з московським Політбюро ЦК КПРС. Його народ не обирав навіть формально – цим займалася лише партійна верхівка. Створити ефективну і конкурентоздатну економіку кремлівські старці виявилися неспроможними, СРСР існував останні роки лише за рахунок зростаючого експорту нафти і газу. Така система виявилася нежиттєздатною, поступово догнивала зсередини, а коли світові ціни на енергоносії різко впали, то остаточно розвалилася у 1991 році.

Невже нас закликають знову повернутися у те болото? Щоби знову повторити весь шлях гниття і розпаду, цього разу вже із значно більшою кров’ю, ніж двадцять років тому? Та автори ностальгійного гасла розраховують на інше – на розчарування більшості українців у реаліях сьогодення і цілком зрозумілим сумом за ідеалізованою минувшиною.

Суспільне життя є надзвичайно складним і простій людині важко розібратися у його хитросплетіннях. Необхідні для цього знання мають лише фахівці, а рядовий громадянин довіряє тільки власним відчуттям. Сьогодні йому погано, що буде завтра – невідомо. Тож і залишається виключно сум за тим, що було. На цьому і грають політики, які прагнуть зберегти владу і розкішне життя за народні кошти. А довірливому люду вони оповідатимуть казки про те, що колись «країна належала народу», і що вони повернуть той «золотий вік». Наївних у нашому суспільстві вистачить, аби за рахунок їхніх голосів знову пройти до парламенту. І відновити союз з олігархами, забезпечуючи себе і своїх близьких всіма благами за рахунок народу. Якому нібито «повернули країну». Так само, як олігархи буцімто «подолали руїну».

Ігор БУРКУТ, політолог

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *