Міжнародна ізоляція України – одна з них
У сучасному глобалізованому світі одним із найсерйозніших покарань держав, які не вписуються у встановлену господарями сучасного життя систему цінностей, є міжнародна ізоляція ізгоїв. У такому стані роками перебуває Білорусь, президента якої Захід вважає «останнім диктатором Європи». На жаль, досить вірогідною стає й ізоляція України, яка може розпочатися відразу після парламентських виборів.
На думку західних аналітиків, українське керівництво все далі відходить від декларованих ним принципів демократії й поваги до європейських цінностей. Ув’язнення Ю. Тимошенко і Ю. Луценка офіційні речники західного світу прямо називають «політично вмотивованим». Широко розрекламовану «євроінтеграцію Україні» в ЄС нині вважають повністю загальмованою. Слід підкреслити, що і сам Європейський Союз перебуває у глибокій кризі, тому не здатний не лише на значне розширення, але може й втратити своїх найслабших членів. Україна не відповідає чималій кількості необхідних для інтеграції вимог, та й відсутні жодні ознаки того, що подібні вади вона збирається долати найближчим часом.
Скорочується товарообмін нашої держави із партнерами з ЄС. Натомість усе більше українських товарів потрапляє на ринки пострадянських країн, до того ж Київ підписав документи про створення «зони вільної торгівлі» з державами СНД. Прибічники остаточного входження нашої країни у фарватер російської політики оцінюють подібний розвиток подій як свідчення швидкого дрейфу Києва у напрямку «Митного союзу» – зародку альтернативного ЄС нового Євразійського Союзу під егідою Москви. Наскільки він буде «новим», сказати важко, адже попередниками його були Російська імперія та Радянський Союз. Можна зануритися і в попередні століття, згадавши про велику Монгольську імперію Чингізидів та її уламок – Золоту Орду.
Ізольована від Заходу Білорусь поступово інтегрується в новітнє євразійське утворення. Подібна доля може чекати й Україну, якщо її бойкотуватиме Захід. А світова преса все частіше прогнозує: осінні вибори в нашій країні західний світ може визнати нелегітимними. Недарма на них збирається приїхати рекордна кількість іноземних спостерігачів. Офіційному Києву все важке балансувати між різними глобальними та регіональними силами. Ті звикли вирішувати власні проблеми за рахунок слабших. Шкода, що сучасна Україна опинилася в ролі такого «слабака», якому Росія диктує свою волю. Після кожної поступки київської влади висуває їй нові претензії.
Українці ще не забули, як у середині липня дві країни оприлюднили декларацію про завершення переговорів про розмежування в Азовському і Чорному морях. І раптом міністр закордонних справ Росії Лавров заявив, що жодних остаточних документів не підписано, відтак доля острова Тузла ще не визначена. Зрозуміло, що така заява – один з елементів тиску на Київ. У Кремлі чекають, що український плід от-от перезріє і сам впаде до путінських ніг. Утім, московські чекісти можуть недооцінити донецьких «хазяїв»: не для того ті взяли владу в Україні, щоби ділитися доходами з москвичами. Як повернуться події, прогнозувати важко. Але осінь обіцяє бути аж занадто «врожайною» на неприємні несподіванки. Ймовірна міжнародна ізоляція України – одна із них.
Ігор БУРКУТ, політолог
