Олександр КІРЮХІН: «Честь і гідність людини є недоторканними» або Монолог космополіта

Кирюхин 2Колишній харків’янин, а нині викладач одного з німецьких вишів Олександр Кірюхін приїхав сьогодні до Чернівців із місією від міжнародної організації «Ротарі-клуб». Із собою привіз психолога зі Швейцарії. Інге Місмаль є спеціалістом зі швидкої терапії психічно травмованих людей в результаті воєнних дій           та інших стесових ситуацій. На Буковині вона проведе серію тренінгів з місцевими психологами.

Уже 4 роки Кірюхін очолює в Німецькому Ротарі-клубі (його дистрикт 1930 об’єднує 60 клубів на південному заході Німеччини) комітет «Німеччина-Україна». Фактично він керує всіма німецько-українськими каритативними (благодійними) проектами, що здійснюються в рамках ротарійської діяльності.

Торік п. Кірюхін уже відвідував буковинських ротарійців. І ця розмова з ним була записана вже тоді. Тож залишається тільки дивуватися аналітичному чуттю п. Олександра, якого вже тоді дуже насторожувала політика Москви.      

Громадянин світу

Я народився в сім’їєврейської мами й російського тата, у Харкові. Тому, коли мене зараз – а я живу нині в Німеччині – іноді запитують: – А ти хто? Ти українець? – я відповідаю: – Якщо ви хочете мене кудись занести, вписати в якусь клітинку, то зробіть це самі. Мені байдуже. У мене мама єврейка, тато росіянин, народився я в Україні, а живу в Німеччині, громадянином якої я є. Себе ж вважаю космополітом, тобто громадянином світу. Хоча в Радянському Союзі це слово вживалося як лайливе.

 

Моє майбутнє визначила школа

Закінчив я фізико-математичну школу №27, яка була під патронатом університету. У нас були неперевершені вчителі, тож після уроку математики учні на перерві збиралися біля дошки і розв’язували задачі, які не встигли розв’язати на уроці. Випускники нашої школи за структурою мислення фактично були готовими науковцями. Бо нас навчили не просто думати, а думати масштабно. Я часто міркую над тим, що коли б усі наші школи були такими, як моя, то світ був би зовсім іншим, я в цьому переконаний. Якби мої батьки не послали би мене до цієї школи після восьмого класу, моє життя було б зовсім іншим.

Школа дала таку базу, що не напружуючись я закінчив Харківський інститут радіоелектроніки. Потім почав викладати і закінчив ще педагогічний інститут, а захистився у Московському енергетичному інституті.

 

Завойована свобода

Після так званої перебудови у 1989 році, зрозумівши, що все це є мильною бульбашкою, ми виїхали до Німеччини з двома дітьми. Я не бачив перспектив у цій країні, боявся за сім’ю й розумів, що все це неправильно і рано чи пізно завалиться. Воно й завалилося – на щастя, без катастроф. Ну, принаймні, без кривавих.

Після двохрічного періоду пристосування – ці роки були доволі важкими – ми отримали право на роботу і проживання. Доволі швидко я знайшов роботу: викладаю цільову електроніку та системи автоматичного управління в одному з німецьких університетів. Живу в місті Констансі, розташованому на кордоні з Швейцарією, на березі Червоного Баденського озера, зовсім недалеко від Альп.

Перед від’їздом у нас відібрали радянські паспорти, чим зробили нам дуже велику послугу, бо без них нам було легше отримати громадянство.

Першого ж дня, коли я отримав паспорти, кажу дружині: – Хочеш до Парижа? – А вона мені: – Хочу… – І наступного дня ми обідали у Парижі.

Ось так ми і почали реалізовувати нашу нову, завойовану свободу. Тому що ми нічого не отримали в подарунок. А насправді завоювали її.

 

Росія – країна абсурду

До речі, це єдина країна, до якої не потрібна віза. Це абсурд, але це так. Та, чесно кажучи, мені туди й не хочеться. Все, що там відбувається останнім часом, (йдеться по весну 2013 р. – Л.Ч.) – це так відразливо, незважаючи на всю мою любов і до країни, і до російського народу. Однак те, що відбувається у політичній площині, – це дуже відразливо й огидно.

 

Добре там, де людині комфортно і де немає жодної зброї, навіть іграшкової

25 років мешкаю у Німеччині. Хоча й там не все ідеальне, але загалом мені комфортно у цій країні. Скажу чому: бо там дотримуються першої й незламної тези: честь і гідність людини є недоторканною. Це має карбуватися в мозкові кожної дитини з молоком матері. Не можна піднімати руку на іншу людину, як і не можна ображати людину словом. А в Росії завжди кажуть: «Ти мужик, ти повинен дати йому в морду…». Коли я таке чую, завжди думаю: «Про що говорять ці люди і чим вони думають, коли виховують своїх дітей такими ж?».

Отже, я глибоко переконаний: якщо люди хочуть почуватися в своїй державі комфортно, вони повинні втлумачити собі та іншим, що честь і гідність людини недоторканні!!!

А починати треба з елементарного – просто дотримуватися законів. Потім необхідне глибоке осмислення власної історії. Приміром, німці досі посипають собі голову попелом. Зараз їм удалося виростити чисте покоління, яке справді глибоко зрозуміло й усвідомило те, що зробили їхні батьки, діди – і вони дуже соромляться цього. Тобто, в Німеччині виросло покоління, взагалі позбавлене агресивності. Я жодного разу за всі 25 років не бачив дитини зі зброєю в руках –маю на увазі іграшкову зброю.

Там, де закони виконуються – люди живуть навіть дуже непогано!!!

 

Я працюю в університеті, довкола мене молодь, яка хоче вчитися, в якої добрі, світлі цілі. І я їх всіх обожнюю, вони дуже хороші. Звісно, те, що я бачу – це ще не все. Я бачу тільки те, що є у моєму оточенні. А це дуже позитивні люди, які дотримуються законів і знову ж таки – бізнес етики. Мій добрий знайомий професор викладає «Бізнес- етику». Його книгу переклали й розповсюдили в нашому ротаріанському оточенні. Це дуже важливо: не обманювати й вести чистий і чесний бізнес. Якщо ти хочеш, щоби бізнес працював і завтра, і післязавтра, і в майбутньому, треба дотримуватися і моральних, етичних правил гри. І ти від цього тільки виграєш як бізнесмен, але це у нормальних умовах, тобто у нормальному суспільстві, де тебе не пресують міліція, прокуратура, податкова, санепідемстанція, пожежна інспекція і ще багато, багато інших інстанцій. Тож новій владі, якщо така буде, треба першочергово змінити саме це. Тобто вигнати всіх до біса і набрати нових людей. Я бачу в Україні велику кількість потряс них, приголомшливих людей. Мені, напевно, щастить на них, бо саме з такими я й контактую. Ці освічені, світлі молоді люди – майбутнє країни, і їх потрібно якимсь чином згуртовувати і ставити на ті місця, звідки керують країною.

 

Україна єдина, та вона має Схід і Захід…

…Теза «бий жидів», вибачте, нині трохи застаріла. Шлях для вашої країни – демократія. Але треба збагнути, що український народ складається з двох частин, яка має дві абсолютно різні історії. І двом сторонам треба просто усвідомити й прийняти, що інші – трохи інші. А наразі йде конфронтація (нагадаю, це весна 2013-го – авт.). Навіть дуже освічені люди, яких ви знаєте, не називатиму їхніх імен, казали: «Та нехай до бісової мами весь Схід до москалів собі валить». При цьому насичували свої вислови матюками. Саме так казав мені професор університету, дуже відома людина. Натомість я його запитав: «Невже тобі простіше розірвати країну на шматки, ніж зрозуміти й акцентуватися на тому, що є якась частина держави, що має трохи іншу історію?». Бо доти, доки буде таке ставлення, буде й розбрат, і жахлива агресія одних проти одних. До слова, така неповага до співрозмовника, до іншої думки, знову ж таки, є наслідком того, що в Україні поки що честь і гідність людини не є недоторканними.

 

Лібералізмом Німеччини я насолоджуюсь

І я не розумію, чому, наприклад, у Росії, слово «ліберал» – майже лайливе і його навіть вимовляють як «лібераст» і тому подібне, намагаючись лібералів зв’язати з гомосексуалістами. І таким чином образити їх. Це мені взагалі не зрозуміло. На мій погляд, ліберальна ідея – це настільки правильно, наскільки добре і наскільки це комфортно для життя. Тому я насолоджуюся тим, що живу в такому суспільстві. Там усе можна і ніхто не пригнічується. Наш міністр закордонних справ – відкритий гомосексуаліст, губернатор Берліна – теж гомосексуаліст, і вони цього не приховують. І вони не повинні цього приховувати – це ознаки нормального суспільства.

Я вважаю, що ми нічого не повинні нав’язувати таким людям, як лесбійки, гомосексуалісти, якщо вони почуваються добре і нікому цим не заважають. Все добре, доки вони дотримуються загальнолюдських правил гри і поки вони поважають мене, я поважаю їх. Мені їхня орієнтація зовсім не заважає. Хоча в молодості я до цього ставився по-іншому. Але з часом все змінюється.

 

Під прицілом преси

Періодично в Німеччині теж виникають скандали і навколо якості товарів, і навколо політиків. Тоді у пресі винуватців «розтирають в порошок». Ось що значить демократія.

Приміром, політик дозволив собі, не дай Боже, расистський вислів, навіть натяк – і він вилітає кулею. Тобто його бере в роботу преса – й трясе, поки він не піде з посади.

От останній приклад з президентом п. Вольфом. Знаєте, що він зробив? Купив собі будиночок за 500 тис. євро. Мій будинок коштує майже стільки, хоча я не олігарх, а звичайний викладач. Але він узяв кредит у своїх друзів, а ті взяли з нього на 1% менше, ніж це було б у банку. І його «довбали», доки він не пішов у відставку. Бо він вчинив некоректно.

 

Здоровий спосіб життя німці обожнюють

Тут дуже високий загальний рівень гігієни, я навіть перед їжею руки там не мию.

Є, звісно, й винятки, але цим здебільшого грішать іноземці, на чиїх кухнях може бути не дуже чисто. Та якщо німець це помітить, він просто не ходитиме до тієї кав’ярні чи ресторанчика.

Щодо здоров’я, то всі німці дуже помішані на піших прогулянках, велосипедах, свіжому повітрі. Для них це найкращі розваги. І живуть вони, як правило, довго. Середній вік у них – за вісімдесят.

 

Що знає Захід про Україну?

Знає не дуже багато, (нагадаю, це весна 2013-го – авт.), та саме над цим я зараз працюю – вже сотні німців сюди привозив.

Дуже багато дала Україні помаранчева революція. Що я маю на увазі? Те, що Захід до цієї революції навіть не знав, що є така країна. Тоді була неймовірна симпатія Заходу до України. Тож як можна було цим не скористатися? Адже на цій хвилі можна було отримати й величезні інвестиції – якби видно було, що ці інвестиції не розкрадаються, а йдуть на добру справу.

Адже саме так німці свого часу отримали за планом Маршалла мільярдні інвестиції та вклали їх у справу й підняли з руїн ущент знищену країну. Всі ж заводи та їхнє обладнання були вивезені – частина до Росії, частина до Америки. Та вже до середини 50-х років країна стала однією з провідних індустрій світу. І це при тому, що велика кількість чоловіків загинула, а інша значна частина 10 років працювала у радянських таборах. Але за цих умов німці здійснили такий великий економічний стрибок! Так, їм дали гроші, але вони їх не розікрали, а пустили на відродження країни. От і все.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *