Одна з нас: незагублені історії, неповторні долі

Жіночі долі. Жіночі ролі. Ролі в тому театрі, що зветься життям. Ролі, які доводиться грати без жодних репетицій. Ролі, нерідко драматичні, зіграні ціною неймовірних зусиль – психологічних і фізичних. Ролі, здавалось би, не жіночі, не для «слабкої статі». Але не одна з нас «приміряє» їх на себе, розвінчуючи живучі стереотипи про різницю в «репертуарах» чоловічих і жіночих. І, як на мене, справа навіть не в боротьбі за гендерну рівність, до якої останніми роками долучилося чимало наших посестер, а в тому, що багато з нас, не задумуючись, беруть на свої тендітні плечі важкі наплічники не особистих, не егоїстичних проблем навіть тоді, коли, здається, нести їх несила.

Про це думала, тримаючи в руках книгу «Одна з нас». У ній – історії понад пів сотні наших сучасниць, не загублених у суєті житейській завдяки журналістці, письменниці Галині Дацюк. Це не сповіді сучасних «зірок», які готові ділитися найінтимнішими подробицями особистого життя, це – подекуди болючі спогади, які, можливо, хотілося б забути, як жахливий сон… Понад пів сотні історій, понад пів сотні жіночих доль. Як зауважила авторка у своїй передмові, «одні з нас пишуть книжки, які перевертають уявлення про війну. Вони знімають документальні фільми, де просто в об’єктиві пульсує кров. Вони розгортають прапор на найвищій вершині світу. Волонтерки, письменниці, ветеранки, художниці, режисерки, парамедички, командирки, вони доводять своїм життям, що жінка – суб’єкт історії. Зрештою, їм нічого доводити вони просто живуть. Хтось втратив фізичне здоров’я, але інклюзія дала можливість відкрити нові таланти й ресурси. Жодна з них не приховує своєї Історії, але й не живе з нею напоказ». І далі: «Леся Денисенко сідає за гончарний круг і творить вічну Зозулицю. Андріана Сусак надягає балаклаву і штурмує Щастя на Луганщині, бо на Сході йде війна. Наталка Осьмак по краплинці досліджує історію батька, Кирила Осьмака, що очолював УГВР воюючої України. Марина Ткачук знімає унікальний фільм «Три Івани» про історію українців у Казахстані. Одні з нас були учасницями Всесвітньої Жіночої конференції в Пекіні 1995, після якої в Україні відбувся прорив до рівності прав і можливостей чоловіків і жінок. Катерина Левченко стає урядовою уповноваженою з гендерної політики. Олена Суслова запроваджує програму уповноважувальної освіти, до якої приєднуються десятки країн». Мені ж хочеться процитувати одну із цих чарівних, мудрих, відважних, небайдужих героїнь – буковинку Зірку Мензатюк, відому письменницю, лауреатку багатьох літературних премій, чиї книги особливо любить українська дітвора: «Я росла у сім’ї, де дуже шанували книжку. Ще мій прадід Олекса Мензатюк, багатий чоловік, своїм коштом видавав книжки. Його навіть вважали трохи дивним, адже люди купували землю, поле, а він – книжки. Але як потім ці книжки знадобилися!.. Тепер тривають суперечки про українську мову, про те, як її відновити, захистити. Що може зробити письменник? Написати книжку. І я написала…». «Одна з нас» об’єднала під одною обкладинкою сповіді героїнь, яких протягом трьох років Галина Дацюк запрошувала в студію передачі Радіо Культура, де тривалий час працювала. А ідею оприлюднити їх у книзі підтримав Український культурний фонд та Видавничий дім «Букрек» в особі його директорки Дарини Максимець. До слова, завдяки їхньому з пані Галиною тандему до читачів прийшла, зокрема, книга «Янголи небесної чоти», а їхня діяльність на ниві культури цілком заслуговує на окремі розділи у ще не написаній наступній збірці з циклу «Одна з нас»… Учасники й учасниці однойменного проєкту наголошують: «Одна з нас» – унікальне видання, де зібрані історії жінок, що творять інклюзивний культурний простір України. Існує стереотип, що людина з інвалідністю має обмежені можливості. Видання містить 55 історій жінок, які його спростовують. Інклюзивна складова забезпечує також адаптацію Проєкту для людей з вадами зору: матеріали книги записані в аудіоформаті. Видання заповнить потребу в такій літературі, допоможе подолати стереотипи щодо жінок з інвалідністю: багатьох надихне, підтримає, стане прикладом, моральним орієнтиром, виведе на рівень помітності жіночий досвід. Книгу буде безкоштовно передано бібліотекам і громадським організаціям, які імплементують інклюзію в життя українського суспільства». Як розповіла керівниця «Букреку» Дарина Максимець, це вже другий проєкт, реалізований за допомоги Українського культурного фонду. Перший – «Україна в нас одна» дав можливість побачили світ кільком десяткам томів казок різних етносів українською мовою. А проєкт «Одна з нас» отримав фінансову підтримку Фонду в контексті конкурсної програми «Інклюзивне мистецтво». Свою заявку вони запропонували на початку поточного року, і навіть попри карантинні обмеження, проєкт удалося реалізувати настання осені. Букреківська команда – Анна Андреєва, яка робила верстку й дизайн, зокрема й електронну версію книги, Інна Криворук, Люба Прокопишин, Віталій Моцкін здебільшого працювали дистанційно. Як і авторка. Хоча на фінішному етапі Галина Дацюк не змогла «керувати» з Києва, приїхала до Чернівців – і працювала, працювала… До речі, вона не приховує, що має свою «інклюзивну історію» й може власним прикладом доводити, що жінці все під силу. Вона любить своїх героїнь і вдячна їм за правду. І щиро дякує всім, хто доклав свого розуму й рук до того, аби ці, названі нею «незагубленими» історії стали доступними небайдужим українцям – і чоловікам, і жінкам, незалежно від їхнього статусу. Важливо, що ці історії можна прослухати людям незрячим – і це завдяки львів’янину Михайлові Петріву, який сам має вади зору. Принагідно мені згадалася історія героїні нарису, чернівчанки Марини Герелюк, яка, маючи тільки два відсотки зору, закінчила музичний відділ в ЧНУ ім.Ю.Федьковича, пише авторські пісні, робить аранжування, створює комп’ютерні програми для незрячих. Та й долі інших жінок, із якими зводили журналістські будні, – зокрема Любові Свіріденко, Марії Нікітіної, які не тільки сміливо долають життєві перешкоди в інвалідному візку, а й активно борються за безбар’єрне середовище в обласному центрі й районах, спростовують міф про обмежені можливості таких, як вони, людей. Тож запитала Дарину Максимець, чи проєкт «Одна з нас» не навів на думку створити подібну книгу про наших буковинок – волонтерок, активісток, патріоток… Їх серед нас чимало. Ідея колежанці, заслуженій журналістці України, очільниці громадської організації «Асоціація ділових жінок Буковини» сподобалася: – Якщо журналістки візьмуться за це – впорядкують матеріали про неординарних жінок, які були опубліковані, чи напишуть нові історії, то чому б і ні!

А ще запитала співрозмовницю: – Зазвичай свої найкращі видання «Букрек» презентує на книжкових форумах. Цього року, певно, такі зібрання не відбудуться. А шкода. Чи не плануєте провести презентації в Чернівцях просто неба, як це недавно відбулося з книгою нашої землячки Марії Матіос? – Поки що плануємо це зробити в Києві. Попередньо провели онлайн-конференцію з громадською організацією жінок Румунії, адже «жіноча тема» так само актуальна й у наших сусідів. Активно долучаються до популяризації видання його героїні. Книги вже поїхали в різні регіони, де й відбуватимуться презентації. Та й буковинцям, сподіваємось, книга припаде до душі, – відповіла пані Дарина. Мені припала. Хоча я ще тільки почала заглиблюватися в ці історії: кожна по-своєму ексклюзивна, унікальна, неповторна. Як і обличчя, очі, душа кожної героїні, кожної з нас.

Валентина МАЦЕРУК, спеціально для «Версій» .

P.S. Коли верстався номер, прочитали на сторінці ФБ Галини Дацюк новину: «Сьогодні наші книжки безкоштовно одержали бібліотеки і громадські організації в Маріуполі, Дніпрі, Чернівцях, Старобільську, Львові, Івано-Франківську, на Херсонщині, у Києві. І це найважливіший результат спільної праці над проєктом!»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *