НОВІТНЯ ІСТОРІЯ ВІД «НАУКОВЦІВ» ТАБАЧНИКА

Нещодавно у Харкові відкрили меморіальну дошку на будинку, де свого часу мешкав видатний вчений Юрій Шевельов, всесвітньо відомий славіст, наукові праці якого здобули визнання у багатьох країнах. Проте на Батьківщині ставлення до нього неоднозначне. І причина полягає в тому, що під час війни Шевельов не евакуювався з Харкова, а залишився у місті. Щоби вижити, він друкував статті у місцевій газеті, яка проходила цензуру окупаційних властей. А ще редагував деякі документи міської управи. Коли німці відступали, вчений також виїхав на Захід, бо відчував: зустріч з радянськими каральними органами нічого доброго йому не віщує. Проте НКВС не звинуватив його у «співпраці з гітлерівцями» і суду, хоч би й заочного, не було ні в сталінські часи, ні пізніше.

Натомість у наш час, уже в незалежній Україні знайшлися посадовці, які без жодного суду звинуватили найбільшого славіста ХХ століття у «колабораціонізмі». З подібними заявами виступили харківський мер Г. Кернес і губернатор Харківщини М. Добкін. Обидва – новітні «науковці» табачниковського розливу: Добкін нещодавно захистив докторську, а Кернес – кандидатську дисертацію. Звичайно, не за творчістю Шевельова. Про існування такого вченого ці особи дізналися лише нещодавно, творів його, звичайно ж, не читали. Але власну думку з цього приводу мають. А що їм юридичні тонкощі чи висновки фахівців-істориків: захотілося проголосити себе «антифашистами» – проголосили. Захотілося причепити науковцеві ярлик «посібника окупантів» – причепили. На жаль, протести громадськості з цього приводу проігноровані. Подібні дії авторитету Україні на міжнародній арені не додають: адже у правовій державі свавілля чиновників недопустиме.

Меморіальну дошку Юрію Шевельову громадськість виготовила власним коштом. Але серед білого дня прийшли якісь дядьки і розбили її сокирою. Добкін і Кернес відразу ж публічно відмежувались від цього акту вандалізму: мовляв, не за їхнім наказом зроблено. Ще й додали від себе: мовляв, представники ВО «Свобода» руйнують пам’ятники Леніну, то ймовірною є й їхня участь у розбитті пам’ятної таблиці українському науковцеві. Заява абсолютно блюзнірська. Дивує, що посадовці такого високого рангу ставляться до власних співгромадян, як до недоумків. Чомусь громадськість протестує надто мляво, хоча після подібного самодурів слід притягати до відповідальності.

Значно активніше протестують українські футбольні вболівальники. Їх обурило рішення ФІФА покарати львівських фанів забороною на п’ять років проведення матчів у Львові за підняття на трибунах червоно-чорних прапорів і банерів із зображеннями Степана Бандери і Романа Шухевича. Комусь ці історичні фігури не подобаються, хтось не сприймає національно-визвольну боротьбу ОУН і УПА. Кожен має право на власні погляди й симпатії. Проте суб’єктивну оцінку переводити в офіційні рішення – це вже занадто. Якщо існують судові рішення про заборону нацистської символіки, їх треба виконувати. Але жоден міжнародний трибунал ніколи не засуджував діяльність ОУН і УПА, жоден вирок у Нюрнбергзі не стосувався Бандери і Шухевича. Історію треба знати такою, як вона була, а не фальсифікувати та не спотворювати її.

Ігор Буркут, політолог

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *