Михайло ГРИЦКАН святкує 8 Березня в чоловічій компанії

Успішний бізнесмен і, віднедавна,  співак черпає творчу наснагу з пісень Володимира Висоцького. Це людина, яка впевнено крокує до своєї мети,  втілює усі свої мрії в життя і зупинятися на цьому не збирається…– Як розвивалися ваші співочі здібності?
– Піснями захоплююсь з трьох років. Пам’ятаю, ставав на табуретку перед рідними і влаштовував для них концерт – вигадував якогось композитора чи поета і співав нібито його пісню. Коли мені виповнилося 5, тато купив гармошку.  Я намагався на слух підбирати мелодії. У мене непогано виходило і тому грав на танцях на сільській толоці односельцям. Уже тоді я знав, що співатиму. Закінчив музичну школу по класу аккордеону.
– Одна Ваша мрія все ж таки не здійснилася…
– Після школи хотів вступити до театрального училиша ім. Щукіна. Але батько переконав, що професія актора надто складна і… несправжня. Тому навчався в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті на агрономічному факультеті. Але й там не сумував –  був учасником інститутського ансамблю. А з другого курсу мене забрали у військо. І там з товаришами створив вокально-інструментальний ансамбль «Шторм». Виступали в районі та місцевих школах.
– Після участі в «Караоке» у Вас розпочався новий етап у житті…
– 2005 року до Чернівців приїхало «Караоке на майдані»  з Ігорем Кондратюком. Від самого ранку тривав відбірковий тур. Я потрапив до 16-ти учасників. А ввечері відбирали 3-х фіналістів. Потрапив і туди. До «Шансу» не влучив, і не шкодую про це.
Адже саме після цього я зустрівіся з Вячеславом Киріяком. У подальшому ми разом створили пісню, а згодом і кліп «Белая метель». Далі ми створли гурт «Гранд». Почалася справжня професійна діяльність. Виступали як в Україні, так і в Росії. Зараз у моєму репертуарі 23 пісні. Випустили два альбоми: «Если ты уйдешь…» і «Не відлітай». До другого альбому  ввійшли і 4 пісні українською мовою. Тексти – від 8 авторів. Працюю з різними аранжувальними студіями: в Чернівцях – з «Гігантом», в Івано-Франківську – з «Аудіоміксом», у Києві – зі студією «Зранку до ночі». Пісні написані у різних музичних стилях, на будь-якого слухача – рок, поп-рок, попса, лірика і шансон. Сам я надаю перевагу року і поп-року.
А нещодавно відбувся і мій перший сольний концерт. Це мій подарунок місту до 600-річчя.
– Ви захоплюєтеся творчістю Володимира Висоцького?
– Так, Висоцький – мій кумир. 80% того, що я граю в компанії з друзями – це репертуар Володимира Семеновича. Його пісні дуже глибокі, а в його віршах розкривається  доля людини, її переживання. За кожною піснею Висоцького можна зняти художній фільм і написати роман. Фільм за його участі «Місце зустрічі змінити не можна» я дивився разів 20 і знаю його напам’ять. Кожного року їжджу на день народження Висоцького на його могилу вшанувати його пам’ять. Там завжди збирається неймовірна кількість люду! Бачив Кобзона, Віллі Токарєва, Григорія Лєпса, матір Висоцького, познайомився також із сином співака Нікітою. Маю мрію створити фан-клуб Висоцького в Чернівцях.
– Гадаєте, вам це вдасться? Адже молодь вже практично не пам’ятає Висоцького.
– Ви помиляєтесь. Справжнє мистецтво завжди знаходить своїх прихильників.
Крім того, власний етап становлення як бізнесмена уже пройшов, маю фінансову стабільність. Тому тепер і втілюю всі свої мрії у життя. Ви ще почуєте про цей фан-клуб!
– Зараз ви багато часу приділяєте своїй творчості. А хто ж займається бізнесом?
– В мене є люди, які працюють на своїх місцях,  завідувачі, менеджери. Не можна сказати, що я закинув роботу. Працюю в режимі ненормованого робочого дня, тобто, цілодобово. Шкода лише,  що мало часу приділяю сім’ї. Але вони ставляться до цього з розумінням, підтримують мене, допомагають у творчій діяльності. Маленька донечка, Іринка – мій перший слухач. Записану на студії пісню даю послухати їй. І хоча донечці тільки два рочки, вона знає усі мої пісні і навіть наспівує слова. За її реакціїєю одразу можу сказати, наскільки пісня сподобається глядачам.
– Ви висувалися в депутати. Чи маєте намір далі йти в політику?
– Це в мене відійшло на останній план. Є якесь розчарування від нашої політики. Хотілось піти, щоби допомагати своїми діями людям. Але зараз нестає часу навіть на сон.
– …З іншого боку, у вас з’явились прихильники вашої творчості, може, спробувати ще раз?
– Я не хочу йти в політику лише для того, щоби отримати значок депутата. Треба ще й працювати.
– У Вас день народження 8 березня. Як Ви його святкуєте? Хто кого перший вітає, дружина Вас, чи Ви її?
– Вітаю дружину і доньок та йду святкувати свій день народження в чоловічій компанії – з найкращими друзями. І так щороку…
– Дружина не ображається?
– Мало того, що не ображається дружина, але не ображаються й дружини моїх друзів.
Любов ПЛАХІНА, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *