Мирослав САЄВСЬКИЙ – щаслива людина, яка любить свою сім’ю, роботу і батьківщину

Для щастя, кажуть, потрібні три складові. Найперше має поталанити з тим, у якій сім’ї  родитися, потім – у кого вчитися, і, нарешті, – з ким одружитися.  У 41-річного чернівчанина Мирослава САЄВСЬКОГО все це склалося на  «відмінно», що й визначило всю його подальшу долю.  

071A1692 

І кожен крок лишає слід

Народився у селі Новоселиця Кельменецького району в шанованій людьми сім’ї агронома й бригадира тракторної бригади. Закінчив сільську школу, вступив до Кам’янець-Подільської аграрної академії на економічний факультет за спеціальністю «Облік та аудит». Працював за фахом на потужному підприємстві – Кам’янець-Подільському консервному заводі, де згодом очолив контрольно-ревізійну службу.

Зустрів Її – єдину, красуню-подололянку Галину, бо ж однолюб. 1998-го народили сина Назара.

Згодом сім’я переїхала до Києва, де Мирослав закінчив аспірантуру. Та замість науково-дослідного інституту аграрної економіки, куди його запросили, 25-річний перспективний економіст опинився на «малій батьківщині». У Чернівцях опановує нову для себе спеціальність машинобудівника, очоливши управління механізації тресту «Чернівцібуд». А виготовлені ними всюдихідні крани вантажопідйомністю 50 і 80 тонн закупив навіть «Трансгаз».

Пізніше виробнича практика стала в пригоді молодому підприємцю. Бо 2003 року він здав акції «Черніцібуду» й заснував власне підприємство «Сантехбудмеханізація».

За 10 років свого існування воно залишило значний слід на не тільки на карті Буковини, а й цілої України: будинки, мости, укріплення берегів, дороги, площі… І за все, що постало під керівництвом Мирослава, йому не соромно: дороги служать довго, мости не розвалюються, а комфорт у будинках та їхня якість задовольняють найвибагливіші смаки.

А почала фірма навесні 2004-го з ямкових ремонтів. Далі був напірний колектор від вул. Хотнскої до вул. Карбулицького. Саме «Сантехбудмеханізація» каналізувала Садгору, за що й понині мешканці вдячні будівельникам.

– То були дуже складні роботи, – пригадує Мирослав. – Бо натрапили на колишнє русло річки Прут. Довелося викликати водолазів. Укладку бетону робили під водою. Рішення приймали на ходу.

Якісна робота – фішка Мирослава Саєвського та його «Сантехбудмеханізації». Ще 2005 року поклали вони бруківку в низині від вул. Білоруської до вул. Синельникова, яку щороку після зими заливало водою, від чого постійно утворювалося болото. Відтоді минуло 9 років, та й досі там усе гаразд: і водії і пішоходи задоволені.

2007-го здали 80-квартирний будинок для військових на Кармелюка, 110-Б,  на території 300-го полку.

Усього  й не перелічити. Бо ж брали участь і в ліквідації стихії 2008 року – збудували 8 будинків у Чорногузах, що на Вижниччині, і в прокладанні лісових доріг, і в берегоукріпленні. До 600-річчя Чернівців зробили вул. Сагайдачного та – на прохання влади – частину Площі Турецької, бо генпідрядник не встигав. А на будівництві Сокирянської центральної районної лікарні, яка була визнана найкращою в Україні, будівельна фірма Саєваського й сама була генпідрядником. Зараз вони зводять житловий будинок на вул. Рівненській.

Успішний – бо працьовитий

Мирослав – успішна людина, бо змалку звик до праці. Вже після 8-го класу влітку заробляв у місцевому колгоспі на свою дитячу мрію – велосипед, пізніше, у старших класах, трудився в полі під час канікул, аби купити мотоцикл. Навіть до Молдови їздив, де добре платили за ламання тютюну. І, певно, саме ці зароблені дитячою працею трудодні сформували в ньому звичку до чесної роботи. Усвідомлення ж того, що тільки нею можна заробити на власні блага, стало визначальним. І саме ця риса вигідно вирізняє Мирослава Саєвського з-поміж інших підприємців. Бо головне для нього – щоденна праця, в яку вкладає знання і душу, а не обман, не обіцянки-цяцянки і не купівля-перепродаж. Якщо казати відверто, такий підхід до справи почасти заважає Мирославу. Та він ніколи не відступає від своїх принципів. Розуміє: достатньо раз схибити, переступити межу дозволеного, як одразу ж чорт і поплутає. Та й, зрештою, недарма кажуть: звичка – друга натура. Бо хто б і що не казав, а всі ми – родом з дитинства, саме там закладалися й формувалися наші майбутні плюси та мінуси. Крім того, Саєвський і досі переконаний, що з часом чесність у бізнесі стане головною вимогою. Тому-то статки Мирослава не є наслідком дерибану підприємства, як, приміром, у більшості «червоних» директорів. Безсоромно роздягнувши, себто позбавивши власності своїх робітників, вони процвітають нині людським коштом.

Ще один дуже великий позитив Саєвського полягає в тому, що він не піднімав свого бізнесу за допомоги ганебних схем доступу до державної кишені. Як людина виняткової чесності, ніколи не належав до когорти наближених до «корита» – ну, не має чоловік свинської натури! Навпаки, постійно воює з тими, хто владною рукою роздає ласі шматочки за «відкати». Саме через це Мирославу довелося після зміни влади 2010 року вийти з ринку міста й області. Через це останнім часом працював не на рідній Буковині, а в Галичині.

Львів’янам та їхньому меру Садовому робота буковинців сподобалася

– Після того, як мені вдалося «зубами вигризти» понад 3 млн. гривень боргу обласної влади перед нашим підприємством, я став кісткою в її горлі, – зітхає Мирослав. – Зрозумів, що замовлень мені тут не бачити. Тож узяв участь у тендері на заміну мереж на Галицькій площі та прокладаня підземного переходу у Львові. Це було правильне рішення. Там на нас чекала надзвичайно цікава й відповідальна справа. Менше ніж за 3 місяці ми виконали роботу на 5700 квадратних метрах. Спочатку зняли унікальну, витесану вручну, червону бруківку, частину якої, до речі, свого часу забрали для ремонту Красної площі в Москві. Потім замінили всі мережі – газ, воду каналізацію. Відтак проклали підземний перехід, залили бетоном і вже зверху поклали на місце червону бруківку.

Буковинці приїхали до міста Лева 27 липня, а 3 жовтня вже поїхали додому. Їхня оперативність і якісна робота вразила львів’ян і задовольнила Львівську міську раду.

– Ми починали працювати о 6.45 ранку, а завершували о 23-ій, – розповідав Мирослав. – Інколи працювали у 2 зміни, а почасти й цілодобово. Та успіх справи, як на мене, забезпечувала не тільки наша злагоджена та професійна робота. Львівська мерія теж продемонструвала високі управлінські якості. Їхні менеджери так організували роботу, що ні «Львівгаз», ні «Львівобленерго» жодного разу не завадили роботі підрядника. Організація ж праці – це вищий пілотаж, особливо коли це стосується міського господарства мільйонного міста. Переконаний, що Чернівці теж так могли б працювати, позбувшись хибної практики прокладання мереж після асфальтування доріг…

До речі, за словами Мирослава, у Чернівцях є дуже багато підземних мереж, не позначених на картах. Приміром, на перехресті вулиць Сагайдачного та Б. Хмельницького вони вперлися у трубу, якої не було в кресленнях. Це був дренажний тунель австрійської доби, який ішов від Площі Філармонії. А буває, що працівники витрачають багато часу, щоби обійти кабелі, а потім з’ясовується, що вони неробочі, тобто нікому не потрібні. Тому-то організація праці міських служб потребує вдосконалення та поліпшення.

А МирославАнатолійович знає, що каже: він вивчає кожний об’єкт, щоби за потреби відповісти на будь-яке запитання виконроба чи майстра. Протягом дня обов’язково об’їжджає всі будівельні майданчики, курсуючи, бува, за день від Сокирян до Путили..

Сім’я потребує господаря, а місто – господарника 

Та, попри таку зайнятість, Мирослав не позбавлений і сімейних радощів. Тим паче, що сім’я в його житті посідає одне з головних місць. Усі разом – з дружиною і трьома дітьми – виїжджають на дачу, де заклалим невеличкий садок і вирощують виноград. Мабуть, тому і з дітьми в родині Саєвських жодних  проблем. Старший, Назар, уже визначився із майбутньою професією: хоче стати архітектором. Зараз навчається у художній школі. 13-річна Яна не тільки відмінниця, а й призерка змагань з художньої гімнастики. А найменший, 8-річний Тарас, просто радіє життю, навчаючись в експериментальному класі «Інтелект України» ліцею №4.

Кандидат на посаду міського голови Мирослав Саєвський зізнався, що коли б його у цьому рішенні не підтримала дружина Галина, він не зробив би такого кроку.

 

Кор.: – А чому Мирослав Саєвський вирішив запропонувати свою кандидатуру чернівчанам?

Саєвський: – З простої причини: не побачив у списку кандидатів на посаду міського голови жодного господарника – людини, яка вміє створювати валовий продукт. Чернівчанам уже набридли інтриги й популізм. Вони чекають на чесність, відкритість та щирість.

 

Людмила РЕВУЦЬКА 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *