АСОЦІАЦІЯ З ЄС: не маємо права на стратегічну помилку

До Вільнюського саміту залишається все менше часу, а Україна ще не виконала кількох важливих вимог Євросоюзу. Складається враження, що у київській правлячій верхівці активізувалися сили, повністю залежні від Кремля, які готують зрив асоціації України з ЄС. Якщо вони досягнуть своєї мети, то наслідки для нас будуть вкрай сумними.

У сучасному світі необхідно обирати модель інтеграції: без міжнародної співпраці жодна країна не зможе успішно розвиватися. Європейський Союз, попри всі свої проблеми і недоліки, є в цілому успішною моделлю розвитку. Його члени створили не лише розвинуту економіку. Вони розробили стандарти, привабливі для багатьох мешканців інших країн. Там забезпечені права людини, є можливості для саморозвитку громадян – те, чого так бракує на пострадянському просторі. Недарма освічена й молода частина українського суспільства послідовно висловлюється за всебічне зближення нашої країни з ЄС аж до вступу у цю організацію на правах її члена.

Але чимало українців має інші геополітичні орієнтири, підтримуючи ідею Митного Союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. За східний вектор зовнішньої політики України виступають переважно літні люди, нерідко – без вищої освіти. Ними рухають ностальгійні мотиви й страх перед невідомим. Правда, переважна більшість сучасних москвофілів останній раз побувала в Росії ще за радянських часів і сучасної РФ зовсім не знає. А це вже інша держава, яку розривають складні внутрішні проблеми.

Ідея відродження імперії висунута Путіним не від доброго життя. Адже імперія вимагає постійного розширення, а це загрожує війнами. Замість підвищення життєвого рівня власних громадян, головні сили імперія кидає на тотальну мілітаризацію і намагається захопити своїх підданих ідеєю імперської величі. Мовляв, інтереси окремої людини нічого не значать, а найважливішими є інтереси держави. Якщо подивитися уважно, то можна побачити: весь сенс імперських фантазій зводиться до увічнення влади нинішньої жандармсько-попівської правлячої верхівки, що міцно тримає Кремль у своїх лабетах. Прості ж росіяни нічого не виграють від подібних планів. Навпаки, Росія відчутно відстає від розвинутих країн світу, поступово перетворюючись на сировинний додаток до ЄС і ринок збуту чужих товарів. Країна не в змозі навіть забезпечити себе продовольством, сільське господарство розвалене. Тут є й об’єктивні причини: для комфортного проживання людей придатні лише 15% території Російської Федерації.

Тиск на Україну пов’язаний із тим, що без повного контролю над нашою країною Кремль не зможе відродити імперію. Нині його володарі обрали тактику всебічного і безкомпромісного натиску, що не передбачає жодних серйозних поступок. Як казав свого часу Путін: «Ми, росіяни, нація переможців». По-сталінськи нині перед Банковою ставиться вимога повної і беззастережної капітуляції. Але Україна восени 2013 року – це не Німеччина у травні 1945-го: світ уже зовсім інший.

Захід, стривожений перспективою відродження Російської імперії, опиратиметься цьому. Не зацікавлені у появі такої імперії ні США, ні Китай. Тому українські політики мають простір для маневру. Єдине, чого вони не мають – це права на стратегічну помилку. Якщо з вини київських «вождів» зірветься підписання асоціації з ЄС, на Україні можна буде ставити хрест.

Ігор Буркут

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *