2007-Й: Бали, цісар, клани і перша Калинівська

«Корабель дурнів», « Ярмарок марнославства» тощо. Як тільки не характеризували видатні мислителі наше звичайне повсякденне життя. Будда взагалі стверджував, що життя є страждання. А ось Максим Горький, гламурні журнали і новітня українська буржуазія наполягають, що життя – щастя, і людина народжена для щастя, як птах для польоту. Чергова стаття рубрики – 2007-й на Буковині. Чи доводить він правоту Будди, чи, навпаки, ілюструє оптимізм гламурних журналів?

Перша Калинівська

Якщо до 2007-го року метушня навколо Калинівського ринку була переважно закритою, кулуарною, то саме цього року вперше прихований глибинний конфлікт нарешті дійшов поверхні. Саме тоді з ініціативи тодішнього директора Калинівського постало питання передачі ринку в оренду товариству «Мегамаркет».

Таке повільне виповзання з комунального статусу мало б насторожити виборців, але їм цікаві, переважно, патріотичні назви вулиць і питання ямкового ремонту. Однак, мляві міські депутати відреагували несподівано жваво. І не захотіли подарувати такого щастя випадковому вчителю історії та правознавства (з цієї посади стартувала кар’єра Івана Ринжука). Так почалася перша Калинівська війна.

Цікава вона тим, що про те, хто насправді брав у ній участь, достеменно відомо тільки обраним. Але звіт депутатської комісії щодо роботи підприємства цікаво читати й нині. Знайти ж його достатньо просто на старій версії офіційного сайту міськради. Із свободою слова тоді було непогано. Погано було, що ніхто не хотів нею скористатися. Втім, як і зараз. Очевидно, бабло українській громадськості куди потрібніше за свободу.

А звіт депутатів був лютий. У ньому було і про непроведення акціонів з продажу контейнерів, і про непобудовану дамбу, про відсутність пожежних щитів, і навіть про туалети, які, цитую: «Протягом 2003-2004 рр. ринок орендував біотуалети у близьких родичів генерального директора КП МТК Ринжука І.І. – у фірми «Світанок» на суму 48 тис.грн. Оренда біотуалетів у різних приватних структур триває досі, що призводить до значних витрат коштів підприємства».

Історія з туалетами, мене, наприклад, приголомшила. Тобто, поки крутилися мільйони, керівництво ринку не забуло і про таку ласу і прибуткову дрібничку, як туалети. В цьому безліч повчальних моментів. По-перше, справжні багатії виходять з тих людей, хто доїдає до останньої крихти. А по-друге, ця риса багатьох і губить (див. рік 2011-й).

Той раунд змагань за ринок закінчився внічию. Комісія рекомендувала «зміцнити», «оптимізувати», «удосконалити», «одягти контролерів в уніформу». А головний пункт йшов передостаннім: «Вважати недоцільним передачу цілісного майнового комплексу КП МТК «Калинівський ринок» в оренду ВАТ «Мегамаркет». Треба сказати, що майже усі головні пункти йдуть передостанніми чи останніми. Це традиція чиновництва загалом, але чернівецького – особливо. Не знаю, як кого, але мене це іноді навіть милує. Зрештою, тема першої Калинівської війни гідна окремої статті. Але якось пізніше.

Бали

В українців поволі складається комплекс, що нібито наші «нові українці» – це бидло, а ось у Європі… Хоча недолік нашої буржуазії лише в тому, що це її перше покоління. І, повірте, перші покоління, скажімо, англійської буржуазії, були куди бидловатіші. Отже, формування нового стилю – по-справжньому серйозне завдання.

Одним з великих «починів» нової буржуазії стали… бали. Благодійний бал 2007-го запам’ятався щедрістю, яку, на жаль, так і не перевершили. Якщо вірити символічним збігам, це був найдобріший рік. Адже на потреби хворих дітей назбирали майже 400 тисяч гривень.

Я був на тому балу. Як і всі журналісти, не у ролі благодійника, а швидше у ролі хворої дитини. Стіл ломився від наїдків, жінки настільки самовіддано вжилися в роль, що бал виглядав по-справжньому. Все було, як і двісті років тому: жирні потилиці олігархів, амбітні кобіти на високих підборах, голодні музиканти і тендітні танцівниці.

У коридорі на виході зустрів суворого чоловіка, який тягнув жінку. Вона явно не хотіла покидати тепле товариство.  «Пойдєм дорогая. Тут не випіть, нє закусіть нормально не получітся», – говорив чоловік. Хоча від випивки ломилися столи. Очевидно, що перспектива після випитого тримати себе в руках його неабияк пригнічувала.

Інший бал запам’ятався своєю таємничістю… У мармуровому залі університету його проводив Лицарський орден Христа Спасителя. Чи не главою цього таємничого ордену виявився молодий чоловік, фірма якого у Чернівцях займалася виготовленням помпезних фотопортретів. Тоді його прізвище було Гак, а нині, судячи з Інтернет-джерел, він став Архо.

Організація ордену настільки дивна, що пропоную зайти читачам на його сайт www.rycar.org., щоби дізнатися, в що грають дорослі. Тим, хто не хоче заходити, скажу, що це щось монархічно-дворянське, орденоносне і мундирне. І ще пишніше за портрети, які виготовляв Гак для буковинської номенклатури (теж, до речі, цікава деталь). Наскільки ця пишнота важлива для ордену Христа(?), який дбав про простоту (Христос), можна дізнатися з вимог до кандидатів:

«кандидат повинен придбати необхідні атрибути та обладунки Рицаря Христа;
поручителі кандидата повинні внести до скарбниці Ордену відповідні внески та пожертви тощо.

До нобілітації, возведення не допускаються:

кандидати та особи які не відповідають вимогам допуску до посвяти; особи, що мають будь-які обов’язки або/та зобов’язання чи вади, які унеможливлюють перебування в Ордені; особи, що не пройшли таїнство хрещення або відлучені від церкви, або ж на них накладена анафема; кандидати, що мають заборгованість перед скарбницею Ордену;»… Тощо.

Ось такі цікаві організації квітли на буковинських і українських теренах. Програму того балу вів Василь Ілащук, який, щоправда, після заходу чомусь образився на організаторів.

Клани

Велика стаття про буковинські клани, що з’явилася 2007-го року спочатку в центральній, а потім у буковинській пресі, і яка мала б нажахати пересічного читача, чомусь викликала в нього якусь патріотичну гордість за «наших».

Пригоди Плужнікова, Зінченка, Москаля, Дмітрієва та інших читалися, як роман Дюма або просто авантюрний роман про таємні товариства. Без зайвих особистих рефлексій. Автор статті, очевидно, спробував донести думку, що все це одна мафія, розщеплена на три клани. Однак, сприймалося це, як заклик вболівати за «наших» проти «донецьких», «дніпропетровських» тощо.

Для гурманів невеличка цитата:

«Третя галузь «буковинського клану» розвивалася окремо від перших двох. Вона тісно пов’язана з ім’ям колишнього першого секретаря Чернівецького обкому партії Євгена Дмитрієва. Після того, як в 1991 році компартія опинилася під забороною, з’ясувалося, що Дмитрієв заангажований у бізнес-середовище.

Зокрема, Дмитрієву вдалося вийти на впливові бізнес-кола в Російській Федерації – кажуть, не без допомоги Олександра Зінченка й Ігоря Плужнікова. В Україні Дмитрієв активізувався в 1998 – 1999 рр.

В 1999 році Євген Дмитрієв – тоді ґенеральний директор заводу «Титан» у Криму – запросив на посаду заступника ґенерального директора колишнього першого секретаря Ленінського райкому комсомолу міста Чернівці Володимира Куліша.

У лютому 2003 року Володимир Куліш замінив свого земляка Арсенія Яценюка на посаді міністра економіки Автономної республіки Крим. Незабаром Віктор Ющенко призначає Куліша Постійним представником Президента в АРК»… Тощо.

Габсбург

У 2007-му на Буковині були не тільки бали, але й цісар. Онук імператора Отто, прямий нащадок і голова династії відвідав Чернівці саме 2007-го року. Старому було тоді 95 років.

Зустріч була настільки пафосною, що, гадаю, на Буковині так не зустрічали Президента. Якщо б цісар наполягав, то, можливо, закінчилося б співом гімну Габсбургів і відновленням імперії у межах Чернівецької області. Це бажання, схоже, випливало із підсвідомості буковинців.

На щастя, старий в основному говорив якісь банальні речі про євроінтеграцію України, чим нагадавував суто чернівецькі теревені. Коли в гості кличуть, але не чекають.

У «Черемоші» в ліфті цісарю затиснуло руку: організатори не на жарт перелякалися, адже 95 років – теж не жарт.Фон Габсбург, посміхаючись і масуючи руку, спитав: «Хто зробив цей готель. Угорці? Вони завжди були ненадійним елементом в імперії».

Втім, для всіх любителів старих «Czernowitz» і для мене особисто – це було свято. Однак, вдивляючись в аристократичні риси нащадка старовинного роду і в чернівчан, які з натхненними обличчями сиділи того дня в прекрасній університетській залі, мені раптом здалося, що у нас даремно не бояться аристократії. І той же фашизм, певною мірою, виник через ностальгуючих аристократів. Я не маю на увазі Отто фон Габсбурга. Це про аристократію та її прихильників загалом.

У сорокові роки ХХ століття це була звичайна думка: фашизм – це постаристократизм. Але сьогодні це доводиться пояснювати. Сьогодні ми любимо аристократів, тому що розчарувалися в пролетаріаті. І ця наша любов, і наше розчарування, за великим рахунком не мають жодного підґрунтя. Як і будь-які інші політичні прихильності.

…2007-й – спроба заснувати новий буржуазний стиль, інший стиль України.

Ющенко подорожує Україною з відомим французьким актором Депардьє і слухає нетрадиційного Елтона Джона, ми зустрічаємо у Чернівцях Габсбурга і американського посла як представника вашингтонського обкому. Буковинські історики роз’яснюють, чому НАТО – це клас. У книжковому супермаркеті на Соборній вперше одночасно з книгарнями Лондона відбувається презентація нового Гаррі Поттера. І в місті навіть знайшлося двадцятеро сміливців, які купили книгу англійською. І одночасно плани, економічні війни, політичні інтриги.

Але на що схоже це все? На «Ярмарку марнославства», « Корабель дурнів»? Вічний сон? Чи це те саме щастя, для якого народилися люди, за вченням Максима Горького та гламурних журналів?

P.S.: Ми не вклалися елегантно в ювілейну дату і не встигли пройти усіма 20-ма роками української незалежності саме до 24 серпня. Та навіть історикам не варто надто опікуватися датами. Радість у тому, щоби щось усвідомити на рівень глибше. Затриматися поглядом.

Не знаю, чи приніс я читачам дещицю задоволення, але робота над циклом цих статей мій світогляд змінила ґрунтовно. Еклезіаст, який писав про суєту і про те, що «нема нічого нового під місяцем», став близький до шкіри, як сорочка. Не біблійний пророк, а знайомий.

Наразі зустріч з наступними 4-ма роками ще попереду.