Працювати із повною самовіддачею – життєвий принцип сім’ї Тітяєвих

Минулої п’ятниці чернівецькі меломани насолоджувалися новою програмою Чернівецького академічного симфонічного оркестру під керівництвом заслуженого діяча мистецтв Йосипа Созанського. Можна тільки порадіти від працелюбства Йосипа Йосиповича, який невтомно підбирає все нові й нові програми, поширюючи наші музичні інтереси від української класики – як, скажімо,  увертюра автора музики українського державного гімну «Ще не вмерла Україна» – екскурсами в музику різних часів і народів. І від того, що чернівецькі музиканти з симфонічного оркестру, за репетиційний період встигають дійти до бездоганного виконання творі. І за себе, коли ми потрапляємо на таке свято музики. Родзинкою п’ятничного, 26 січня, концерту, став виступ дуже цікавого, молодого, але вже досвідченого, лауреата міжнародних конкурсів тромбоніста Павла Тітяєва.

Лучанин за народженням, випускник тамтешньої музичної школи №1 імені Фридерика Шопена, а нині студент музичної академії польського міста Катовице – і от відгукнувся на запрошення зіграти в Чернівцях. Молодий виконавець досконало володіє двома видами тромбонів – альтом і тенором.

У дитинстві Павлик, у якого і батько й мати – викладачі музики, захоплювався ще й гонками на картах. І, оскільки батьки навчили Павла працювати з максимальною самовіддачею – якщо картинг, то призові місця на всеукраїнських змаганнях, якщо тромбон, то світова першість, – хлопець якийсь час, умовно кажучи, розривався між цими двома справами. Але прийшов час і він зробив свій вибір – на користь музики. І ми, любителі музичного мистецтва, отримали від цього свій бонус!

Павло показує себе в концертній програмі не лише як здібний і яскравий, а ще й різноманітний музикант, виконуючи разом з оркестром твори від так би мовити, «чистої класики» до «призвуків» джазового виконання. Загалом коли він грає, дуже приємно не тільки слухати, а й дивитися на нього: на обличчі – радість від самого процесу гри, від спілкування з музикою, від ансамблю з оркестром і взаєморозуміння з диригентом. І цей щасливий вираз обличчя ніби перетікає на лиця оркестрантів і диригента.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *