Мозаїка зустрічей та спостережень. Частина 2. Про музикантів, поетів, мандрівників і перекладачів фестивалю…

Початок – http://versii.cv.ua/pohlyad/mozayika-zustrichej-ta-sposterezhen/18723.html .

За чотири дні у рамках Міжнародного поетичного фестивалю «MERIDIAN CZERNOWITZ»  відбулося близько 50-ти різнопланових культурних подій: поетичні вечори, автограф-сесії, концерти, вистави, нагородження, виставки… 

Мегі і Нільсен

І ще багато цікавого мені розповіла волонтер фестивалю  Мегі Стерлікова.
Мегі – студентка 3 курсу факультету іноземних мов за спеціальністю англо-український переклад, грає на бас-гітарі та співає в групі «Qu’est-ce que c’est?» (Кес-ке-се – у чому справа), художниця.
А на фестивалі Мегі працювала  з поетом-музикантом із Данії Нільсеном. 


Нільсен ( Данія)
Народився безіменним.
Хрещений як: Клаус Бек-Нільсен.
Оголошений мертвим у 2001 року.
2002-2011: генеральний директор транснаціональної корпорації Das Beckwerk, яка займається розробкою серійних фотографій, відео-фрагментів, вистав, опери, інсталяцій, концертів, музичних альбомів, революцій та інших історичних подій і кількох творів художньої літератури.
2011-12: отримав річну заборону на публічні виступи у Скандинавії.
19 січня 2012: Нільсен або Святий Нільсен став постлюдиною.
Інформація з сайту фестивалю

Існує безліч версій історії життя Клауса Бека-Нільсена і міфів про нього. Постать Клауса Бека-Нільсена була предметом сотень інтерпретацій і навіть академічних досліджень та дисертацій. Але кожна така історія породжувала і нові міфи. Та не одна з цих історій чи міфів не є правдою. У всякому разі, саме в цьому нас переконують на особистому сайті Нільсена (Nielsen). І ще одне. Вочевидь, посилюється вплив на людей «світу віртуальної реальності», коли аспекти людської особистості все частіше сприймаються тільки інформаційно. Духовні цінності перетворюються на щось штучне і другорядне. Чи треба тоді сприймати постлюдину як перспективу нової духовності? Не думаю…

Мегі Стерлікова і Нільсен. Біля Мармурової зали ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Фото з архіву Мегі.

– Мегі, як ти стала волонтером фестивалю? Твій вибір поета Нільсена був запланованим?
– Моя однокурсниця розповідала мені, що працювала волонтером на фестивалі в минулому році. А щоби працювати з іноземцями, бажано знати якусь іноземну мову. Я зацікавилася цим, на початку серпня познайомилася на сайті з учасниками цьогорічного фестивалю. Мою увагу привернула біографія поета-музиканта з Данії Нільсена (Nielsen). У 2001 році він був оголошений мертвим. А 19 січня цього року став «пост людиною». Від 2002 до 2011-го Нільсен не мав імені та підписувався в листах до Юрія Андруховича, який є його другом, «some body», що означає «якесь тіло». Крім того, поет спалив усі документи, що засвідчують особу Клауса-Бека Нільсена.

– Нільсен – людина несподівана, в чомусь непередбачувана, така, що на неї звертають увагу. Чи важко було супроводжувати таку неординарну особистість?  Ви одразу порозумілися?

– За день до фестивалю мені сказали купити йому корінь імбиру, а ще за два тижні до нього знайти білу сукню. Але коли Нільсен прийшов на офіційне відкриття фестивалю, у Мармуровій залі звернув увагу на дівчат-муз у рожевих сукнях. Нільсену зразу ж захотілося виступати у рожевій сукні і бути «(власною» музою фестивалю. Коли я побачила його уперше, то якось зніяковіла, спілкування спочатку було трохи напруженим. Коли ж розповіла, що я теж музикант, у нас одразу ж виникла перша тема для розмови. Виявилося, що ми з ним слухаємо одних виконавців. Серед найулюбленіших гуртів він виділяє THE TALKING HEADS.

Ми навіть з ним заспівали пісеньку, на честь якої названо гурт, в якому я співаю. Нільсен подорожує світом і вільно володіє принаймні чотирма мовами: данською(його рідна), англійською, німецькою, французькою, щось розповідав мені про іспанську, може, ще трохи знає з арабської, перської, бо свого часу побував в Ірані, Іраку та Афганістані. Нільсену сподобалися Чернівці, він дуже захопився нашим університетом.

– Чула, що ви своєрідним способом шукали реквізити і вбрання для виступу на літньому майданчику біля «Sorbonne»…
(І мене особисто дивує сполучення “сигарно-поетичний вечір” і Nielsen…)
– Нам треба було знайти для виступу жіноче взуття на підборах 42 розміру. Звичайно, знайти таке трохи складно. Перше, куди ми пішли, був театр. У театрі нам відмовили, Нільсен під час концерту навіть поскаржився на цю відмову. На жаль, я трохи занедужала, мала температуру, боліло горло, але втрачений голос не завадив піти до «Реміксу» та обирати гітару для виступу. А взуття ми все ж знайшли у найближчому секонд хенді.

Нільсен хотів грати всередині клубу, на жаль, дозволу на це не дали через те, що то вечір був сигарний. У гримерці я зустрілась із Юрієм Андруховичем і впевнилася, що й він не до кінця розуміє спосіб життя Нільсена.

Виступ Нільсена. Автор цих двох фото – Микола Костинян

Нільсен – вегетаріанець. У Чернівці він приїхав із застудженим горлом, але ліків не приймає. Тільки натуральні продукти, ось чому я й шукала імбир до його приїзду. Він надає перевагу зеленому чаю без цукру, але з медом. А ще він дуже любить, як я помітила, помідори та огірки, тож я пригостила його овочами та фруктами зі свого саду. Одного разу він сказав мені :«I think maybe it’s time for cucumber» (Гадаю, що вже час з’їсти огірок). Українську кухню випало скуштувати на Цецено останнього дня фестивалю і йому дуже сподобалася наша мамалига.

– Фестиваль вже завершився. Гості роз’їхались. Чи продовжуєш спілкуватися з Нільсеном та з іншими учасниками фестивалю?
– Нільсен поїхав 10 вересня. Не думала, що мені буде так цікаво працювати з ним, я робила це для душі, для свого задоволення. Крім Нільсена, я познайомилась ще з багатьма чудовими поетами, перекладачами, організаторами та просто волонтерами. Була би рада займатися цим наступного року, а Нільсен пообіцяв приїхати ще раз. Він передав мені диски зі своєї музикою, якщо когось зацікавить, то я виставлю «Вконтакті» музику разом із його віршами (тексти до пісень), але англійською та данською.

– Мегі, фестиваль допоміг тобі вдосконалити мову?
–  Не тільки. Робота на фестивалі переконала мене, що я обрала спеціальність, у якій себе  бачу. Перекладач – дуже цікава професія.
– Бажаю тобі на наступному фестивалі бути не тільки волонтером, перекладачем, а й мати персональну виставку картин і виступ свого гурту «Qu’est-ce que c’est?».

Василь Махно: “Я – український поет, який просто живе за океаном” 

А мені, авторові цих рядків, першого дня фестивалю поталанило зустрітися з Василем Махном (Україна-США).

Василь Махно — поет, есеїст, перекладач. Живе у США. Він приїхав у Європу в рамках європейського турне, братиме участь у Форумі видавців у Львові, літературному фестивалі у Польщі та фестивалі Бруно Шульца в Дрогобичі. Його вірші та есе перекладалися польською, англійською, сербською, німецькою, вірменською, російською, румунською та словенською мовами. Перекладає сучасну польську, американську та сербську поезії. Належить до Асоціації українських письменників та PEN Club (США).

Поетичні читання. Художній музей. Учасник: Василь Махно. Модератор: Ірина Вікирчак.


фрагмент зустрічі – http://youtu.be/CIf3_surbu0

Слухачі спілкувалися з Василем Махном під час автограф-сесії і наступного дня на поетичних читаннях у Художньому музеї.

«…кілька запитань полишаються без відповіді:
– білий папір – чи легше писати на піску
на камені в повітрі. Бути поетом
книги повітря поетом книги піску
поетом книги пагорба. Легше бути
білими шатами – закресленою літерою –
важливо бути зерном піску –
зіницею риби – пам”яттю рослини –
тягучою кров”ю кактуса…»
Диптих про поезію

«В епоху всесвітньої глобалізації та Інтернету не важливо, де ти живеш. Головне – ким ти сам себе вважаєш, якою мовою пишеш. Я – український поет», — відповів Василь Махно на запитання, чому у програмі фестивалю зазначено «США — Україна» і що все ж є первинним.
Літературний герой Василя Махна, боксер з Бучача «доподоржувався» до Юніонсквер. Побачив світ. А ми, хто так далеко не подорожує, теж можемо бачити  світ завдяки подорожам автора і його героїв. Боксер, звичайно, не елемент декорації того світу, який він випробував на власному досвіді. Прототип героя, Стів, свого часу зустрівся Василю на 14 вулиці. Вулиці без назв… Ілюзія і реальність.  І ще, як  зазначив  Василь Махно, стереотипи. У кожного свої. Як у голлівудській історії… Але це мій погляд на Новий  світ…

«може й тому на обкладинці «Схими»
тінь мандрівця що заходить за схили…»
«Джаз з Орфеєм»

Я й собі  помандрувала до Дрогобича, про що згодом розповім обов’язково…

Поет-урбаніст, фотограф-любитель і трішки бард

І ще насолоджуюсь образами, метафорами із збірки віршів «Mapewwwo» переможця конкурсу на участь в «Поетичній прогулянці» від Meridian Czernowitz Ярослава Гадзінського.

«Опущене зморшкувате обличчя літа
важко вдихає цей важкий пил шахової дошки
помічаючи всі зайві кадри кліпів в кліпаннях вій,
наприкінці гри чи вже просто поза нею».

Велика шахівниця полів

Поет-урбаніст, трішки бард, фотограф-любитель.
Народився на Чернігівщині.
Мешкав у Ніжині, Києві та Вроцлаві.

«Почав писати вірші на початку 2000 року. Любов до поезії несподівано прийшла через невинне шкільне захоплення органічною та неорганічною хімією. Тому поезія для мене була ланцюгом необоротних хімічних дослідів та реакцій. Вже потім я дрейфував в сторону містики та урбанізму. Справжнім творчим стимулом для розвитку мене яко піїта була Ніжинська літературна студія та смолоскипіське літературне середовище. Ось така от генетична модифікація. А щодо вподобань, то це дуже великий пласт: починаючи із Мацуо Башьо (перша книга поезії серйозно прочитана та осмилена, через яку спонтанно і почалася моя творчість) й закінчуючи величезним житловим масивом сучасної української та зарубіжної літератури».
Інформація з АЖ – інтернет-видання про сучасне мистецтво.

Ярослав Гадзінський і Василь Махно

«Зроби так, щоб я почав вірити
не лише в те, що бачу за вікном.
натільні хрестики висотних кранів
давно розчинилися під тонким пір’ям
кислотних жар-птиць
кожної скороминущої осені…»
Камери спостережень. Ярослав Гадзінський

Час серця (Herzzeit) від Петра Рихла

“Herzzeit” – поезія Пауля Целана у виконанні Петра Рихла та Марка Бєлорусця. Локація: Будинок Пауля Целана

Під час Міжнародного поетичного фестивалю посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль від імені німецького президента Йоахіма Гаука вручив Петру Рихлу нагороду — орден «За заслуги перед ФРН». Цієї осені має вийти друком  книга  Петра Рихла і  Лариси Цибенко  «Листування Пауля Целана з Інґеборґ Бахманн».  Петро Рихло перекладав лише листи Целана, а Лариса Цибенко  – тільки листи Бахман.

Чи завершився фестиваль?

Особисто для мене — ні…
Кожний свідомо лишає простір для власних інтерпретацій баченого і почутого на фестивалі.
Хоча зізнаюсь, що маю тепер біля десятка нових книжок, багато фото, переглядаю сайт фестивалю — і все це, як у калейдоскопі. Безліч різноманітних вражень складається у просторову яскраву мозаїку спогадів, вражень, асоціацій…
Дякую, Фестивалю!

Тетяна Спориніна, «Версії»

6 responses on Мозаїка зустрічей та спостережень. Частина 2. Про музикантів, поетів, мандрівників і перекладачів фестивалю…

  1. интересно прочитать про такие культурные события и открывать для себя новые имена, спасибо

  2. Было интересно прочитать про такие культурные события и открывать для себя новые имена, спасибо

  3. Чекаю на продовження. І на фестивалі Нільсен залишився таємничою фігурою.

  4. не можу зважити,що важче:грати на бас-гітарі чи бути гідом Нільсену?

  5. Очень интересная статья:)
    Мне понравилась статья:)

  6. Я поддерживаю Нильсена. Современное общество убивает свободную личность.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *