«Чернівці-Берлін-Світи…» – книга про рід Іппенів, з якого походить розвідник Ян Черняк, прототип Штірліца із «17-ти миттєвостей весни»

У Муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського відбулася презентація книги «Чернівці-Берлін-Світи…», яка знайомить читачів з історією давнього єврейського роду Іппенів. Через карантинні обмеження, на зустріч завітали лише ті люди, які брали безпосередню участь у пошуках матеріалів і виданні книги.

Авторами цього видання стали Юрій Ковтун і Леся Щербанюк .

 

Історія пошуків

Юрій Васильович Ковтун розповів історію власного знайомства з родом Іппенів і довгий, тернистий шлях пошуків, коли неправдива інформація лилася звідусіль, навіть зі щоденників самого Яна Черняка (Отто Іппена).

Під час екскурсії 2018 року згадували, що на вулиці 28 червня у будинку № 34 проживав відомий розвідник. Саме ця інформація наштовхнула Юрія Ковтуна на подальші розшуки й він зробив пост у Фейсбуці зі словами: «Було б добре встановити меморіальну дошку на будинку Черняка». Чи то завдяки силі соціальних мереж, чи завдяки чернівецькому девізу «VIRIBUS UNITIS» (спільними зусиллями), але в коментарях журналіст Сергій Воронцов розмістив фото довідки, де вперше уточнювались деталі походження Отто Іппена.

Від цієї довідки розпочався трирічний шлях пошуків і ретельного відсіювання правди від вигадок про талановитого розвідника та легенд, що побутували навколо його імені. Ян Черняк працював у радянській воєнній розвідці і за 15 років діяльності жодного разу не видав себе, не зазнав жодного провалу, тому ідентифікувати особи чернівецького Отто Іппена і московського Яна Черняка було надважким завданням.

 

Ходіння архівами

Юрію Васильовичу вдалося знайти список школярів, у якому значився Отто Іппен. Довелося підняти в архівах списки всіх чернівецьких ліцеїв.  Виявляється, майбутній розвідник навчався у приватному чоловічому ліцеї «Емануїл Григоровіц» і закінчив його 1927 року. А народився він 1909-го і був найстаршою дитиною в сім’ї (дітей було троє). Навчався далі у Берліні, отримав дуже хорошу освіту завдяки заможності батьків. Мати виховувала дітей на німецькій культурі, прищепила любов до читання й музики. Сім’я була прогресивною і з розумінням ставилася до захоплень дітей. Навіть попри те, що батько, Вільгельм Іппен, був заможним чоловіком, брав активну участь в політичному житті міста і нормально сприйняв захоплення своїх дітей модними соціалістичними ідеями. Історія Отто Іппена раптово обривається: для всіх він зникає. А після війни за офіційним розпорядженням з Москви всій родині змінили прізвища з Іппенів на Черняків. Ось так створюють міфи. Так народився Ян Черняк – людина, що стала одним з 13 прототипів славнозвісного Штірліца.

 

Історія Фелікса Іппена

Молодший брат Отто,  Фелікс,  народився 1911 року, жив з сім’єю у Чернівцях, а згодом вступив до Берлінського медичного інституту. Він став ученим, захистив дисертацію про вітаміни.

Коли до влади в Німеччині прийшов Адольф Гітлер, Фелікс, як людина з соціалістичними переконаннями, змушений був переїхати до Швейцарії. З початком війни в Іспанії не міг залишатися осторонь, тому відправився в Іспанію на фронт, де і загинув 1937 року неподалік Мадрида. У цій трагедії загинув лише лікар, Фелікс Іппен, та був поранений один боєць.

 

Гелла Іппен: per aspera ad astra 

Гелла була наймолодшою дитиною у сім’ї, народилася 1914 року, навчалася в ліцеї, як і старші брати, брала активну участь у громадсько-політичному житті міста. Через належність до соціалістичної партії її заарештували ще в 15-річному віці, 1930 року виключили з ліцею. Тоді Геллі довелося продовжити навчання у найпрогресивнішій школі Берліна. Гелла навчалася на лікаря у Сорбонні, була біологом, епідеміологом.

13 червня 1941 року Гелла разом з батьками була репресована в Чернівцях і вислана до Сибіру. Дівчині дозволили взяти з собою мікроскоп, подарований батьком, і прилад цей згодом врятував їй життя.

Юрій Ковтун завдяки допомозі архівістки Олени Жукової знайшов список виселених у 1941. Під №1022 був вказаний Вільгельм Іппен, глава сім’ї. Гелла намагалася відновити справедливість, адже їх виселили помилково. Писала генеральному прокурору СРСР та іншим чиновникам скарги, вимагала реабілітації, яку їй вдалося-таки вибороти аж 1970 року й повернути добре ім’я своїй родині.

Гелла з усієї родини Іппенів не тільки найдовше прожила, вона ще й написала книгу спогадів про свою сім’ю, яку не змогла видати. Щоби видавництво прийняло її рукопис, вона на початку 2000-них найняла професійну письменницю Симону Нетелер, щоби вона літературно оформила й відредагувала спогади. Після смерті Гелли 2006 року книга от-от мала побачити світ, з’явився непрямий спадкоємець чернівчанки й заборонив видання цієї книги. Завдяки Симоні Нетелер, до цього видання увійшли рідкісні і дуже важливі сторінки з життя родини Іппенів та унікальні світлини.

 

Вільгельм та Ірма Іппени

Ірма Іппен походила з всесвітньо відомого роду Герцлів, але її сім’я була доволі бідною. Після одруження із Отто Іппеном і переїзду до Чернівців вона займалася вихованням дітей, вкладала в них не тільки любов, а й знання, до яких завжди прагнула сама.

Вільгельм був активною людиною справи, завдяки його зусиллям був збудований «Моргенройт» (на ідиш – Вранішня зоря), будинок культури на розі нинішніх вулиць Шиллера та Лесі Українки, де були зал для театральних вистав, приміщення для культурних заходів та організацій. До цього ансамблю також входила школа в сусідньому будинку на Альтгассе (нині Лесі Українки) . Сьогодні ми знаємо цю споруду як ошатний і презентабельний палац «Академічний» Буковинського державного медичного університету.

Вільгельм Іппен був чесною і хорошою людиною. Його доля склалася дуже трагічно: 1944 року вже в Сибіру був засуджений за вигадану радянськими спецслужбами «допомогу ворогам». Ірма Іппен вижила в Сибіру й померла 6 жовтня 1972 року у Трансильванії під час гостин у друзів з Чернівців.

 

Сенсаційний документ

Не обійшлося на презентації книги й без сенсаційних повідомлень. Юрій Васильович в результаті ретельних пошуків та за допомоги архівістів знайшов списки, які були складені в Чернівцях органами радянської влади на вивезення до Сибіру чернівецьких родин. Ця новина спричинила щире здивування у присутніх, бо до цього часу списки вважалися втраченими.  Директор чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини Микола Кушнір зазначив, що цей список виселених – «сенсаційний документ». Автори дуже вдячні Миколі Петровичу за фахову допомогу та підтримку під час роботи над цією книгою.

VIRIBUS UNITI

Юрій Васильович згадував труднощі, які стояли на шляху до розкриття таємниці родини Іппенів і, звичайно, дякував усім причетним до видання цієї книги:

архівістам, які допомагали шукати необхідні матеріали: Жанні Андронатій, Марії Гуцул, Наталії Масіян, Олені Жуковій;

директору Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини, який вніс своє посутнє слово до книги;

викладачам ЧНУ ім. Ю. Федьковича: професору Петру Васильовичу Рихлу та Оксані Михайлівні Матійчук, які допомагали шукати необхідні матеріали в Берліні і перекладати з німецької мови необхідні тексти;

письменницям Ірині Качаловій та Симоні Нетелер.

І ще багатьом іншим людям, які допомогли Юрію Васильовичу та Лесі Ілярівні створити і видати цю книгу.

Не могли не згадати про зв’язки цієї сім’ї з Паулем Целаном та Петером Демантом. Виявляється, Гелла близько дружила з Петером, молодша сестра Деманта навчалася в одному класі з Геллою. А коли вони відновили зв’язок з Петером, здійснили подорож до друга Конрада Гелікдіша у повоєнний час. Історик, письменник та журналіст Юрій Чорней зазначив, що Гелла Іппен тривалий час жила у цивільному шлюбі з Конрадом Гелікдішем, коли вони проживали у Франції.

А Пауль Целан, як додав Петро Васильович Рихло, в одному листі до австрійського друга згадує Отто Іппена і називає зниклими безвісті його та його брата Фелікса, який дійсно трагічно загинув під час війни в Іспанії. Багато неймовірних, сенсаційних фактів змогли відкрити невтомні трудівники Юрій Ковтун та Леся Щербанюк завдяки допомозі небайдужих чернівчан, але ще багато тверджень залишається під знаком питання, а деякі сторінки історії викривлені міфологемами та легендами. Завдяки цій книзі ще одна важлива родина з історії нашого міста стала відомою. Через неї вкотре постає трагедія ХХ століття, надто його першої половини. Завдяки знайденим матеріалам світло проливається на досі невідомі сторінки біографії інших осіб, а ми вкотре переконуємося, що в Чернівцях усі тісно пов’язані, а чернівчани мають надсилу: гуртуватися разом і досягати своїх цілей.

На презентації були працівники видавництва «ДрукАрт»: літературний редактор Людмила Звенигородська та Ганна Літвінчук, яка верстала видання. Вони вклали увесь свій професійний талант, щоб книга була ошатною і легкою для читання. Особливу подяку автори висловили Василю Петровичу Ільницькому, директорові видавництва, завдяки матеріальній підтримці якого книжка й побачила світ.

Таке серйозне видання не могло обійтися без наукових рецензентів, ними стали політолог Ігор Буркут та історик Олександр Филипчук. Олександр Михайлович, викладач історичного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича, автор монографій та наукових статей, дуже прихильно відгукнувся про видання, відзначив його науковість та глибокий фактаж. Неможливо було оминути й актуальність видання, адже воно закарбувало у собі важливі сторінки історії нашого міста.

Про те, що чернівчани цінують книги, а це видання є дуже серйозним, свідчить той факт, що на презентацію завітало керівництво Чернівецької окружної поліції. Книгу можна придбати у книгарнях міста, а прочитати її – у Муніципальній книгозбірні.

 Олена ЛИСЕНКО, співробітниця Чернівецької муніципальної бібліотеки імені А. Добрянського

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *