Дверцята машини судді були прострелені з мисливського карабіна, а кермо – розпиляне на частини

У Чернівецькій області за загадкових обставин загинув суддя. Незважаючи на безліч доказів, у міліції не порушують кримінальну справу за фактом убивства.

26-річний суддя Андрій Гринчак розбився на автомобілі, на повній швидкості врізавшись у дерево. Аварія трапилася близько першої години ночі, і свідків на місці трагедії не було. На перший погляд здавалося, що відбулося банальне ДТП. Однак багатьох бентежило, що абсолютно твереза людина на справному автомобілі несподівано вилетіла з рівної дороги. До того ж на дверцятах автомобіля виявили кульовий отвір, а деякі травми, як засвідчила експертиза, суддя отримав … ще до аварії.

«Того дня однокурсники, з якими Андрій не спілкувався, призначили йому зустріч в кафе»

Списати те, що трапилося, на негоду не можна – в ніч, коли сталася аварія, було тепло і сухо. Таким же видався і день. За словами рідних загиблого Андрія Гринчака, напередодні ніщо не віщувало біди.

– Син зі своєю нареченою збиралися їхати до друзів на весілля, – розповідає мати загиблого Людмила. – Була субота, на роботу йти не потрібно було. Закінчивши приготування до весілля, вони вирішили піти в кіно. Але близько одинадцятої години ранку синові зателефонував однокурсник Віктор Тришин (ім’я та прізвище змінені – Авт.).

– Андрій дуже здивувався цьому дзвінку – з цими однокурсниками він не спілкувався, – каже Марина, наречена загиблого. – А тут Тришин і ще один однокурсник Юрій Дорунь (ім’я та прізвище змінені – Авт.) почали наполегливо кликати його в кафе. Андрій зустрівся з ними, але незабаром повернувся. Що від нього хотіли колишні однокурсники, розповідати не став. Пояснив, що нічого серйозного. У мене не було звички лізти в його справи, тому не розпитувала. Ми, як і збиралися, поїхали в кіно. «Знаєш, Тришин з Дорунем просили мене ввечері ще раз до них під’їхати, – сказав Андрій вже дорогою додому. – Але я не поїду». Ми почали прикрашати машину Андрія до весілля. А через кілька годин (на той момент вже було близько шостої вечора) йому знову зателефонували. Наскільки я зрозуміла, це знову був Тришин. «Марина, я таки повинен поїхати, – після розмови з ним заявив Андрій. – Це терміново». І, знявши надувні кульки з машини, поїхав.

Андрій поїхав до однокурсників у село Костичани Новоселицького району.

– Я подзвонила синові близько пів на дев’яту вечора, коли він уже був у тому селі, – згадує Людмила Гринчак. – «Мамо, я не вдома, – спокійним голосом відповів Андрій. – Ми тут у районі зустрілися з однокурсниками. Давай я пізніше передзвоню». На початку дванадцятої ночі йому подзвонила Марина. Андрій сказав їй, що вже виїжджає. Марина не лягала спати – чекала. В 00.15 Андрій зателефонував їй, але відразу скинув дзвінок. А вже через кілька хвилин його телефон був вимкнений.

Тієї ночі Марина так і не змогла заснути. Андрія все не було, його телефон і далі був «поза зоною досяжності». Вранці їй подзвонив колега Андрія, який працював помічником судді. «Марина, де Андрій? – Стривожено запитав він. – Він удома?». «Ні, – відповіла Марина. – Він поїхав в Новоселицький район і досі не повернувся». «В Новоселицький? – Захриплим голосом перепитав хлопець. – Там вчора вночі розбився білий «Міцубісі». Водій загинув. Кажуть, у нього знайшли посвідчення судді».

Білий «Міцубісі», що врізався в дерево, виявила літня мешканка села Костичани. Почувши шум, жінка вибігла на подвір’я.

«Близько першої години ночі я почула звук удару, – давала свідчення співробітникам міліції жінка. – Вийшовши на подвір’я, побачила неподалік від церкви розбиту білу іномарку. Машина врізалася в дерево, від неї залишилася купа металобрухту. Я ще подумала, що якщо в ній були пасажири, вони напевно не вижили. Потім з’явилася інша іномарка червоного кольору. А буквально через хвилину під’їхала ще одна машина – чи то синя, чи зелена. Водії обох автомобілів вийшли і почали голосно розмовляти. Пам’ятаю, один з них сказав: «Може, ми ще витягнемо людину?!» Я побігла в будинок і викликала «швидку»…

От тільки медики водієві «Міцубісі» вже не змогли допомогти. Приїхавши на місце, експерти незабаром встановили, що це був суддя Чернівецького господарського суду Андрій Гринчак. Фотографії з місця ДТП дивитися неможливо – тіло понівечене, одяг пірваний. Коли рідним Андрія Гринчака повідомили про те, що трапилося, тіло вже відвезли на експертизу, а розбиту машину забрав евакуатор.

«Судмедексперти пояснили, що ще до аварії сина, швидше за все, побили»

– Нам сказали, що син не впорався з керуванням і врізався в дерево, – каже батько загиблого Василь Гринчак. – Природно, нас це насторожило: їхати рівною дорогою і ні з того ні з сього різко звернути на узбіччя? З чого б це? Незважаючи на те, що вони з однокурсниками сиділи в кафе, експертиза показала, що Андрій був абсолютно тверезий. Під’їхавши до бюро судмедекспертизи, ми з дружиною побачили, як звідти виходить однокурсник Андрія Віктор Тришин. Що він там робив, залишалося тільки здогадуватися. Сам Тришин, який останнім бачив Андрія живим, розмовляти з нами не став.

– Про те, що Тришин говорив міліції, ми дізналися вже потім, – додає Людмила Гринчак. – До цього відкрилися інші дуже дивні обставини. В першу чергу, те, що на дверцятах розбитої машини сина виявили… слід від кулі, – мої співрозмовники показують фотографії автомобіля. На вцілілих білих дверцятах видно кульовий отвір. – Проте ні в салоні, ні неподалік від місця ДТП куль не знайшли. Експертиза засвідчила, що в машину стріляли з мисливського карабіна.

Ще одна дивна обставина, яку незабаром підтвердила відповідна експертиза: кермо автомобіля було відірване і… розпиляне на частини. Експерти припустили, що, найімовірніше, його розпиляли якимось гострим предметом на зразок сокири або зубила. У салоні автомобіля предметів, які могли б розпиляти кермо, експерти не виявили.

– Така ж ситуація з травмами сина, – каже Василь Гринчак. – На тілі патологоанатоми нарахували 76 зовнішніх ран, саден і синців. Руку повністю відрізало, з голови практично знято скальп. І хоча нам відразу сказали, що, якщо в машині спрацювали подушки безпеки (а це так і було), такі травми маловірогідні, ми вирішили: хіба мало, всяке може бути. Адже машина, вважайте, вщент розбилася. Насторожувало ще й те, що одяг сина був розірваний саме по швах. А светр чомусь на ньому був надітий навиворіт. Ось це вже, погодьтеся, дивно. Ми наполягли на проведенні додаткової експертизи. Домагатися цього довелося довго, але головне, який нам прийшов результат, – батько судді показує документ. – Вивчивши травми сина, експерти прийшли до висновку, що деякі з них «не вписуються в ДТП».

«Особливості розміщення травм наводять на думку про те, що вони виникли ще до дорожньо-транспортної пригоди», – йдеться у висновку експертів. При зустрічі судмедексперти пояснили нам, що, швидше за все, сина побили. Якщо була бійка, то все сходиться – це пояснює і «нехарактерні для ДТП травми», і розірваний по швах одяг. Що стосується розпиляного керма, то на ньому експерти виявили дивні вм’ятини, які, за їхніми словами, нагадують сліди від наручників.

– Невже в справі зовсім немає свідків? – Питаю у батьків судді. – І ніхто з сусідів не чув пострілу?

– Одразу після аварії ми з чоловіком приїхали на місце трагедії і переконалися, що поблизу немає житлових будинків. Найближче живе сусідка, яка побачила два автомобілі і викликала «швидку». У справі є тільки один свідок – однокурсник Андрія Віктор Тришин. Як я вже говорила, він і ще один однокурсник Юрій Дорунь і покликали сина на зустріч. Відвідувачі бару, де вони сиділи, бачили, що вони пішли близько півночі. А о першій годині ночі буквально в трьох кілометрах від бару трапилася аварія.

«Ці відвідувачі сиділи тихо і розмовляли, – розповідала співробітникам міліції офіціантка, яка тієї ночі була на зміні. – Один з них взагалі не пив (загиблий суддя – Авт.), інші – тільки пиво. Ніякого конфлікту між ними я не помітила. Близько дванадцятої вони пішли».

Що було далі, співробітники бару не бачили. Всі лише підтвердили, що в 12:00 ночі суддя і його однокурсники покинули заклад. Далі, як пишуть у своїх свідченнях Юрій Дорунь і Віктор Тришин, вони роз’їхалися в різні боки.

«Вийшовши з бару, ми з Дорунем та Андрієм Гринчаком обговорили наші подальші зустрічі і попрощалися, – пише в своїх свідченнях Віктор Тришин. – Після цього кожен сів до свого автомобіля, і ми з Гринчаком поїхали в бік Чернівців. Я поїхав слідом за ним з інтервалом, напевно, у дві хвилини. Проїхавши близько двохсот метрів, я побачив, що автомобіль Гринчака зупинився на узбіччі і Андрій вийшов, сказавши, що йому потрібно справити нужду. Я вийшов зробити те ж саме. Так простояли кілька хвилин. Потім ми сіли в машини і поїхали точно так само – він, а слідом я, з інтервалом у дві хвилини. Гринчак від’їжджав швидко, він різко почав набирати швидкість. Після цього я побачив, як його автомобіль врізався в дерево і зупинився…»

Віктор Тришин стверджує, що залишався на місці аварії аж до приїзду «швидкої» і міліції. Дивно тільки, що його сріблястий «Фольксваген» сусідка з сусіднього будинку не бачила. Як говорила жінка, вона помітила лише розбиту машину, біля якої потім зупинилися червона і темна іномарки, що проїздили повз. Тим часом Віктор Тришин запевняє, що він першим зупинився біля розбитої машини і особисто зупиняв автомобілі, які проїжджали повз (свідчень водіїв тих самих зупинених іномарок у справі, на жаль, немає).

«Недалеко від бару ми знайшли закривавлений носовичок Андрія. Не розумію, як його могли не помітити співробітники міліці »

– Але й це не головне, – говорить батько загиблого Василь Гринчак. – Судячи з показань Віктора Тришина, які він давав неодноразово, вони виїхали з бару в 12:00 ночі, що підтвердили і бармени. ДТП сталося за три кілометри від бару. Припустимо, вони з Тришиним зупинялися, щоб справити нужду. Але ж сам Тришин сказав, що на це у них пішло кілька хвилин, тобто вже в чверть на першу вони поїхали далі. А ДТП, за свідченнями сусідки і висновками численних експертиз, сталося близько першої години ночі. Виникає питання: що ж відбувалося ці 45 хвилин? Коли на очній ставці я задав це питання Тришину, він спробував ухилитися від відповіді, сказавши, що «заплутався і нічого не пам’ятає».

А ми з дружиною незабаром після загибелі сина знову приїхали на місце аварії. Ходили там кілька годин, намагаючись знайти якісь докази. І за двісті метрів від бару – як раз в тому місці, де, за словами Тришина, вони з Андрієм зупинилися справити нужду, – ми знайшли ось це, – чоловік показує загорнутий у целофан закривавлений носовичок. – Не розумію, як його могли не помітити співробітники міліції. Експертиза показала, що на цій хустинці кров нашого Андрія.

– Все свідчить про те, що сина вбили, – хитає головою Людмила Гринчак. – І слід від кулі в дверцятах автомобіля, і експертиза з приводу «невідповідних ДТП» тілесних ушкоджень. Але прокуратура, незважаючи на наші численні заяви, не порушує кримінальну справу за фактом убивства. Справа, як і раніше, порушена за фактом ДТП. Кілька разів її закривали «через відсутність складу злочину», потім знову відкривали. Днями її передали до Тернопільської обласної прокуратури – щоби забезпечити «неупереджене розслідування». Подивимося, що буде далі.

– Не знаю, чим пояснити небажання місцевих правоохоронців займатися цією справою, – каже Василь Гринчак. – За цей час ми з дружиною вже стали і слідчими, і юристами. У матеріалах справи ми знайшли роздруківки телефонних дзвінків Віктора Тришина в той вечір. Цікаво, що на один номер, на який Тришин кілька разів дзвонив впродовж дня, він подзвонив в 00:14 ночі – в той момент, коли, за словами самого Тришина, вони з Андрієм зупинилися справити нужду. Наступний дзвінок на цей номер Віктор зробив о першій годині ночі – коли загинув Андрій. Під час очних ставок я питав Тришина, кому він дзвонив. Спочатку Віктор відповів, що не знає: мовляв, мабуть, подзвонив випадково. Потім сказав, що це була його знайома на ім’я Юля. А потім заявив, що це була не його знайома, а подруга нашого сина. Нібито Андрій сам дав йому номер. Зараз цей номер відключений. Роздруківка дзвінків з телефону сина показала, що Андрій ніколи не дзвонив на той номер. Але з’ясовувати, кому він належить, правоохоронці поки що навіть не намагалися. Хоча це могло б багато чого прояснити.

Намагаючись відновити картину події, кореспондент зателефонувала Віктору Тришину і Юрію Доруню, з якими Андрій Гринчак був того вечора.

– Всі свідчення я вже дав слідству, – сказав Юрій Дорунь. – Як сталася аварія, я не бачив. Близько дванадцятої години ночі ми вийшли з бару, і я поїхав до себе в село. Віктор і Андрій поїхали в бік Чернівців, тому, що відбувалося далі, міг бачити тільки Віктор. У момент ДТП я, ні про що не підозрюючи, вже був удома.

– Рідні судді кажуть, що ви з Тришиним навіщось терміново викликали Андрія і він негайно до вас поїхав. З якого приводу ви збиралися?

– Ми просто зустрічалися. Звичайна зустріч, нічого надзвичайного.

З Віктором Тришиним «Факти» намагалися зв’язатися протягом місяця, але його мобільний був відключений, а на роботі весь час відповідали, що він у відпустці і, коли повернеться, ніхто не знає.

Що стосується мотивів убивства судді, то у його рідних мало припущень. Ні батькам, ні нареченій він не розповідав про справи, які розглядав.

– Уже потім ми дізналися, що син загинув напередодні важливого судового засідання, – каже Людмила Гринчак. – Він повинен був приймати рішення у справі фірми, якою керував місцевий бізнесмен. Ця фірма «кинула» одне підприємство на 280 000 гривень. Рішення, судячи з усього, мало бути не на користь бізнесмена. Цей бізнесмен – хороший друг дядька Юрія Доруня, однокурсника Андрія. Але ми не можемо нічого стверджувати. Це завдання слідства. Очевидно одне: за таких обставин давно пора порушити справу за фактом убивства.

– Ми розглядаємо цей варіант, – прокоментували «Фактам» ситуацію в прес-службі Тернопільської обласної прокуратури. – У Тернопільську прокуратуру справу передали нещодавно, зараз з’ясовуються всі обставини. Триває слідство.

– Коли ми почали посилено шукати докази, невідомі всіляко намагалися нас залякати, – каже Людмила Гринчак. – До квартири сина, яка з моменту його загибелі пустує, двічі хтось проникав. У міліції це зафіксовано. Влаштовували погром, але нічого не крали. Останній раз на столі залишили черевик сестри Андрія, в який встромили сувенірний кинджал. А бронзову Феміду на могилі сина хтось розбив на шматки…

Катерина Копанєва, «Факти» (Чернівці – Київ)

http://fakty.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *