Вистава “Довгі очі” за текстами Христі Венгринюк

1s

5 вересня на V Міжнародному поетичному фестивалі MERIDIAN CZERNOWITZ з великим успіхом пройшла прем’єра вистави театру «Незалежна театральна лабораторія» за мотивами текстів
Христі Венгринюк «Довгі очі».
Режисер – Олег Мельничук.

ntl15

Цього разу умовною театральною сценою була доволі велика площа подвір’я Міського палацу дітей та юнацтва. Декорацією до вистави природно стали і темне небо, і місяць, зорі, дерева, їх довгі тіні, осіннє листя, що пружно і, рухаючись за хвилястою траєкторією, встеляло поверхню землі.
Тексти Христі Венгринюк можна трактувати і синтезувати у власній інтерпретації, як завгодно.
Як завгодно самому собі.
І гра акторів, їх проекція світогляду автора теж не є аксіомою. Вони символічні, дуже особисті, конфіденційні, чуттєві, такі, що викликають роздуми, асоціації. Розрив з альтернативою. Певний виклик. Скоріше собі.
Все це бентежить. Але навіть і краплина інверсії є поштовхом. Діяти. Жити. Грішити. Любити. Творити…
І у цьому теж є великий сенс.

ntl01

У стінах говорять, я знаю, я чую,
Складаю слова на язик і спльовую,
щоб не сказати…
Лягаю в коліно, наче в човен,
і пливу ним довгими ріками
свого тонкого зап’ястя…

000 250, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

ntl23

ntl03

ntl25

NTL04

... Часом приносять на поріг воду
І землі з чужих чобіт.
Непокарані і неприховані.
Восени їх побільшало.
Лиш ніхто не приходить близько…
…так здалеку… здалеку…
Лиш ніхто не зриває ковдри вночі
І так, щоб між складок одягу…

000 222, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

ntl05

ntl24

ntl04

NTL01

NTL02

ntl06

moon

ntl19

ntl07

…І ніяк не можеш зрозуміти,
Де є та межа, яка лягає гострою лінією
Між реальним і реанімальним.
І далі розбиваєшся на кульки ртуті
І цілий день лиш те і робиш,
що відшукуєш їх, аби скласти в ціле
І влитися в розбитий градусник,
Який висить у дірці від вирваної батареї
Між поверхами.

000 119, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

ntl08

NTL03

ntl09

NTL05

ntl10

Коли закінчуються всі звуки,
Здається, що за вікном хтось стоїть,
А ти здригаєшся у ритмі дощу,
І мені нічого не залишається,
Як прив’язати тебе до стелі
І повільно споглядати,
як ти падаєш у мої обійми…

000 129, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

ntl21

NTL07

ntl11

ntl12

NTL08

ntl13

NTL09

…Лиш я ніяк не можу зрушити з місця,
Щоб прибігти в парі з вовком,
Може, хоч він знає цю дорогу.
Бо зовсім несила.
Бо вже зовсім несила стояти.

000 244, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

ntl17

… Але і над тобою є Бог! Який попіклується про вас…
І тобі пощастило більше, ніж Йому,
Бо Він, піднявши очі, не може помолитися,
Ані Господу, ані небу…
Бо озонові діри і байдужі комети
Нагадують Йому,
що Він –
Єдиний.

000 120, Христя Венгринюк, “Довгі очі”

NTL10

ntl14

ntl16

Браво! Спасибі!

NTL11

На наступний день. 6.09.2014. Діалог продовжується…

NTL_1

NTL_3

NTL_2

– Як почувається людина, за мотивами творчості якої поставлена вистава? Кому прийшла ідея такої постановки? Як йшов процес створення вистави? Хто фінансував постановку? Чому Ви вирішили написати ще один вірш, який звучить у фіналі?

Vengriniuk_H
Христя Венгринюк

– Після перегляду вистави я почуваюся дуже трепетно і вражена таким розкодуванням моєї творчості. Звісно, в хорошому сенсі вражена. Рівно рік тому ми зустрілися з Іваном Даніліним і я подарувала йому перший ще “гарячий” примірник “Довгих очей”, який привезли з видавництва. І хотіли поставити виставу в жовтні. Але я у жовтні я багато подорожувала з презентацією “Довгих очей”, “Хутора Америки”, а в листопаді розпочалася революція і звісно всім нам було не до вистави. І тепер можу щиро сказати, що нам всім нелегко давалася ця робота, бо війна… але ми вирішили, що можемо виставою допомогти духовно людям. Я не знала, як режисер і актори відчують мої вірші і чесно не знала якою буде вистава, для мене самої це була несподіванка велика. Фінансування вона великого не потребувала, бо ми знаходили реквізити самі: басейн знайшла я, шкіру овечі теж (власне це єдине, що знала, що буде задіяно у виставі), режисер залучив до вистави гончара Сергія Богопольського, який відіграв вагому роль у виставі. Я щиро не знаю, як йшов процес творення вистави, бо у цей час була заклопотана підготовкою до захисту дисертації, але певна, що і “Незалежна театральна лабораторія” хотіли, щоб це був і для мене сюрприз. Останні два тижні перед виставою ми спілкувалися критично мало, але я не переживала, бо ж давно впевнилась у їхній геніальності. Стосовно останнього вірша у виставі – це не вірш, це була моя відповідь акторам і режисеру у фейсбуці на питання, як я сама бачу свою збірку. Я писала відповідь просто від серця, без якоїсь великої літературної опції, але режисера так вразило це повідомлення, що він попросив його начитати і використав як кульмінацію вистави. Звісно, я була спершу цим спантеличена, бо могла ці думки оформити краще, як вірш, але напевно найбільша “фішка” саме в цій невимушеності. Для мене “Незалежна театральна лабораторія” улюблений театр вже давно і я страшенно хочу, щоб вони стали всесвітньо відомими, більше ніж за себе хочу, бо вони на це так заслуговують!

– Інно, погода сприяла всім: акторам, глядачам, фестивалю. А якби був дощ? Чи була домовленість з небесною канцелярією? Як довго тривали репетиції? Чи плануєте щось змінювати у своїй героїні?

Danilina_Inna
Інна Даніліна

– Працювали над виставою у червні і потім від 15 серпня і до прем’єри. Були дощі і під час репетицій, але ми продовжували роботу. Дерев над головою багато, отже дощик не так відчувався. Звичайно, хвилювалися за погоду у день прем’єри. Але за декілька днів до того, зранку, пройшов дощ, коли я прийшла на роботу, то побачила, що мокро було всюди, окрім того місця, де повинна відбутися вистава. Напевне, саме в цю мить впевнилась, що весь Всесвіт за те, щоб у нас все вийшло.))))
Працювати над роллю звичайно буду продовжувати: уточнювати, доповнювати, а ось про якісь координальні зміни – не впевнена.

– Олексію, іноді процес підготовки вистави видається цікавішим, а ніж саме представлення? Ви задоволені своєю роботою у цій виставі?

Grigorchuk
Олексій Григорчук

– Важливим, звичайно, є позитив й безпосередність репетиційних імпровізацій. Мій персонаж має конкретні прагнення та уподобання, іноді доволі прості, тому є нива для подальших імпровізацій, занурення в образ. Результатом задоволений. Вистава йде на “одному дихані”, навіть коли глядач ДУЖЕ різноплановий.

– Іване, як йшов процес створення вистави? Як створювався сценарій, персонажі?

Іван Данілін
Іван Данілін

– Репетиції відбувалися у дворі міського палацу дітей та юнацтва. Там грали і премьеру. Вистава народжувалася просто неба. На генеральній репетиції взагалі був 3D формат… під час прогону від вітру з дерев падало пожовкле листя. Вдень співали пташки, майданчиком ходили голуби… Грати під відкритим небом – це неймовірно, це така насолода. Створювали виставу разом: придумували персонажів, а далі вони вже існували самі. Разом вирішували ту чи іншу проблему. Були вірші, була поезія, яка надихала на певні образи, метафору, асоціації…

– Яно, чи важко перевтілюватися в образ (образи)? Процес перевтілення, абстагування… Як потім актор “виходить” із свого образу? Що було найцікавішим для вас під час репетицій і вистави?

Яна Тараненко
Яна Тараненко

– Перевтілюватись саме в цей образ було неважко, тому що він дещо схожий із моїм внутрішнім: такий же імпульсивний та миттєвий… Створення образу – це довгий, цікавий процесс, в який ти поринаєш і який буде бентежити тебе навіть після прем’єрного показу. Цікаво спостерігати за героями своїх партнерів і за своїм, як упродовж репетицій вони змінюються та удосконалюються. У якийсь момент починаєшь бачити свій персонаж зі сторони і тоді розумієш, що ти на правильному шляху. Але він ще тільки розпочався…

– Олеже, кому прийшла ідея такої постановки?

melnichuk
Олег Мельничук

– ПОСТАВИТИ виставу за збіркою “Довгі очі” запропонувала Христя, а ідея “ТАКОЇ ПОСТАНОВКИ” належить театральній лабораторії.

– Як працювалося і працюється з Христею Венгринюк?
– Христя – абсолютно самодостатній автор, їй не потрібно підтвердження власної самодостатньості. Тому вона й не мала на меті побачити на сцені втілення виключно своїх думок і емоцій. Їй в першу чергу було цікаво, які асоціації й образи виникнуть у театра на її поезію. Вона азартна, відкрита, на відміну від багатьох авторів, які дуже переймаються через те, що не побачили на сцені СЕБЕ. Ми впевнені, що будемо й надалі співпрацювати з Христею. З обох сторін є потреба в цьому. Маємо дуже грандіозні плани. Впевнений, що реалізуємо їх. Але що саме це буде – не скажу.

– Якщо Ви будете робити цю постановку на академічній сцені, чи буде щось змінюватися у сценарії?
– Я не зовсім розумію, що таке академічна сцена. Якщо мається на увазі традиційний сценічний майданчик, то зміни звичайно ж будуть. Ми завжди відштовхуємося від середовища в якому граємо. Стосовно “сценарію” – я б швидше назвав його партитурою, сюжетною основою, історією. Сценарій – це швидше КІНО, або “звітній концерт самодіяльних колективів області”. Отже, щодо сюжету, то в ньому змін не буде й не планується, а от щодо засобів виразності, то вони будуть відмінними від побачених, адже різний сценічний простір по-різному вимагає вмикати свою психофізику.

– Які були труднощі, перемоги, несподівані рішення?
– Про труднощі і перемоги. В Незалежної Театральної Лабораторії, як у кожного театру, який намагається бути ЖИВИМ, є свої творчі завдання, є свої планки, є територія “щенезвіданого”, але це настільки суто професійні та технічні (я б навіть сказав кухонні) категорії, що простому глядачеві й читачеві вони будуть незрозумілі й нецікаві. Виставою “Довгі очі” ми увійшли в територію, в якій ще не працювали. Зі свого досвіду скажу, що в Європі театрів, які б працювали в такому напрямку: 4-5. Я на своє щастя багато катаюся й бачу театри (від Іспанії до Польщі, від Фінляндії до Балкан). Але лякати Чернівецького глядача “філософськими сентенціями” не хотілося й ми вирішили завуалювати всі наші роздуми про 7 смертних гріхів, про ковчег Ноя, про непорочне зачаття, вигнання з Едему, про Содом і Гомору, Того, хто ходив по воді, Вавілонську вежу…  під просту, нібито комедійну історію, в якій діють смішні, недолугі, дивакуваті персонажі. Впевнений, що не всі глядачі побачили за поверхневою комедією другий план: про майстра та його 4 учнів, про їх намагання надати своєму існуванню хоч якийсь сенс, наповнити час, який їм відведено дією, про їх німе питання: “А для чого я створений?”. Також, напевно, ще менше глядачів побачило третій план вистави, в якому простежується процес еволюції людин від андрогіна до усвідомлення себе Жінкою, або Чоловіком. План, в якому людина проходить крізь всі тваринні інстинкти і стає Людиною, від гріховної пристрасті до опіку, через очищення до переродження. Ну а четвертий пласт вистави – сакральний, таємничий, який потрібен авторам і виконацям, але зовсім не потрібен глядачам, тому про нього й не скажу. І це дуже добре, що не всі глядачі зчитали всі пласти. Станіславський колись точно сформулював задачу Театру: “Під Виглядом розваги дати глядачеві можливість самопізнання”. Краще не скажеш.
Стосовно несподіваних рішень, думаю нехай скаже глядач, що для нього було несподівано. Для нас несподіваними були кожна дія й кожний крок персонажів: ми їх придумали, а вже далі вони діяли самостійно.

– Чи задоволені Ви результатом?
– Оцінювати результат – справа глядача й театральної критики, а для режисера це справа невдячна. Бути задоволеним собою – бути дурнем. Але скажу, що за жодну виставу НТЛ мені не було соромно. А ті завдання, які ми собі поставили під час роботи над виставою “Довгі очі”, виконали. Ми перейшли в інший етап, на інший рівень, отже – нові завдання, нові пошуки…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Післямова

ttttttt
Тепер дозволю і собі сказати,  як глядач. Який точно  не дуже обізнаний в тонкощах понять  «сценічний майданчик», «сценарій», «академічна сцена», «четвертий план»… Глядач знає, бачить, спостерігає акторів по цей бік сцени, а не у їх закулісному просторі, це точно.  Правда у випадку НТЛ це не завжди так, адже опускання занавісу теж було умовним. Мене бентежить ще той факт, що розповідь про виставу «Довгі очі» продовжується у блозі третій  день. Спочатку (у перший день) були фото і особисті  враження від вистави.  А коли 6 вересня (другий день Meridian Czernowitz) у Центральному палаці культури зустрілася випадково з Христею Венгринюк, Олегом Мельничуком та Іваном Даніліним, які на сходах другого поверху відсторонено і захоплено про щось говорили, підійшла висловити їм свою вдячність. За виставу і можливість спостерігати і проектувати на власний розсуд ілюзорний світ, який нам представили актори, режисер та автор  текстів «Довгі очі». У мене виникли до акторів, режисера деякі запитання. Я отримала їх відповіді. І ось вже сьогодні додала ці тексти…

Іноді ми загнані глибоко у свою невпевненість, у певні рамки загальноприйнятих шаблонів, але на виставі емоційний сплеск  був вражаючим…

Глядач завжди чекає зустрічі з НТЛ. Спасибі за виставу, ваші міркування, щирість, реальність життя, яке ви іноді ідеалізуєте, невизначеність, впевненість, міркування…

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *