«У Бога все можливе» – настоятель костелу Найсвятішого Серця Ісуса о. Станіслав СМОЛЬЧЕВСКІ

Культове приміщення – але без святенництва і шор, відкрите для напівсвітських заходів. Храм католицький, за належністю громаді, – але міжконфесійний за духом. Зведений на пожертви доброчинців різних національностей і конфесій – і відроджуваний нині так само представниками різних етносів і релігій. Це – храм Найсвятішого Серця Ісуса, який чернівчани називають своїм улюбленцем і який 13-го червня прийматиме гостей на храмове свято, за нагоди Дня Пресвятого Серця Ісуса за григоріанським календарем.
ksi01
«Над ним стільки знущалися, а він досі дивиться захопленими й довірливими, ясними дитячими очима», – каже про костел чернівчанка Інга Кейван. «Яка гарна церква! Як меч у небо!» – захоплюється 4-річний малюк.
Дитяче враження про «меч у небо» – небезпідставне, адже храм збудовано на ділянці, де проводили заняття солдати 41-го буковинського полку. Хоча знавці твердять, що унікальний купол церкви зведений у формі лілії. А доросле сприйняття про погляд храму «дитячими очима» теж має під собою ґрунт: церква будувалася за проектом… учителя, директора Чернівецької вищої Промислової школи (зараз – це приміщення середньої школи №4) професора Ляйцнера.
ksi110
Неоготика. Годинник на 60-метровому шпилі. Вітражі з Польщі, орган з Німеччини, дзвони з Шотландії. П’ять вівтарів (головний і 4 бічні), три мови першої месси – польська, німецька й українська. Хресний шлях з чудовими іконами і скульптурами, які увінчувало Розп’яття…
Щодо толерантних взаємин як на будівництві, так і під час функціонування храму, і тим паче – під час нинішніх потуг з його відновлення, то дружба тут існувала завжди. Кошти на будівництво складалися з пожертвувань місцевих вірян та високопоставлених осіб, а також пожертв віруючих з сусідньої Галичини. На освяченні були присутні предстоятелі та віруючі трьох віросповідань: католицького, православного й іудейського. Упродовж певного часу в костелі служили навіть православні – у повоєнний час, коли костел був переданий тодішньою владою православній громаді, хоча згодом і від неї його відібрали – під архів.
Коли храм передали у власність католицькій релігійній громаді 2010-го року, першим враженням настоятеля о. Станіслава було – «якби на цьому місці впала і вибухнула потужна бомба, яка знесла б усе аж до фундаменту – збудувати нові стіни було б простіше». Височезні 60-метрові стелі були закриті залізобетонними перегородками – приміщення «архіву» стало триповерховим. Більшість пречудових вітражів, виготовлених у Польщі, – знищена. Частина колон – зруйнована. Орган втрачений. Годинниковий механізм – пошкоджений. На новостворених для державної установи поверхах – вбиральні та рукомийники, у головному вівтарі – кабінет директора архіву…
Але отець Станіслав з Краківської провінції єзуїтів, звідки орден направив його на порятунок духовної і архітектурної пам’ятки, взявся за справу.
«Чернівці – особливо толерантне місто»
otec
Народившись у самому центрі Польщі, Станіслав Смольчевскі став священиком, що є великою честю для кожної католицької родини. Згодом орден направив його до України.
На Буковину ксьондз Станіслав прибув 1997-го року. Спочатку служив у Кіцмані, де відродив костьол, у якому довгий час була спортивна школа, далі долучився до відродження занедбаного костелу в Лужанах Кіцманського району, у якому свого часу влаштували меблевий склад.
«Правду кажучи, де б я не був раніше, – ніде не мав проблем з недоброзичливим ставленням до себе як до вірного певної конфесії чи за національною ознакою. Ні на Хмельниччині, ні на Івано-Франківщині ніхто ніколи не сказав мені: «Не будемо тебе слухати чи тобі допомагати, бо ти католик, бо ти поляк». Але в Чернівцях особливо відчувається, що не має жодного значення, хто ти – чи за національністю, чи за віросповіданням. Тут спілкуються, не підкреслюючи, хто ти. Тут набагато легше щось робити, співпраця краще проходить, ніж в інших місцях. На кожну мессу, починаючи від першої після відкриття, включно з тією, яку мали 25 жовтня на відзначення 120-ліття храму, чи тією, що буде найближчої суботи у храмове свято – запрошуємо священиків з інших храмів і деномінацій; разом з нами на наше запрошення святкують і греко-католики, і православні. Усі роботи виконуються людьми, які ходять до різних церков. І доброчинні акції тут влаштовують не обов’язково наші парафіяни – як-от благодійний концерт минулої неділі, який дали музиканти Ярослав Гамаль і Юлія Чампела. За їхньої допомоги на відновлення костелу зібрано 5772 грн.
ksi151
Єднання в руїнах
«Для відновлення храму, за підрахунками 2010 року, було необхідно близько 4 млн. дол. Сказати, що зібрати цю суму неможливо, я не можу, – каже о. Станіслав. – Бог показує, що в нього немає неможливих речей. У Бога все можливе. Правда, моя перша думка, коли я зайшов всередину храму 2010-го, коли мені дали ключ: краще би бомба впала дуже сильна, щоб до фундаментів усе розбила, і щоби побудувати все заново. Це було би швидше, краще і дешевше. Але Бог має свої плани: бомба не впала, тож роблю те, що можу. Для мене навіть важливіша не так сама краса, як щоби було місце, куди би люди прийшли на зустріч з Богом, поспілкуватися між собою, почутися разом. Думаю, це буде саме таке місце для всіх.
Щотижня люди приходять працювати, розчищати захаращений будматеріалами зал. Абсолютно на волонтерських засадах працюють не тільки католики, а й православні, протестанти – баптисти, мормони, атеїсти. Храм єднає вже. Я бачу це так: Бог робить свою роботу, тільки б йому не заважали. А стіни – то є додаткова робота, яка також робиться. І тут уже відбувається єднання в руїнах».
Навколо Ісусового Серця
Серце Ісуса – так звався найбільший (20-центнерний) з трьох дзвонів, відлитих для чернівецького костелу аж у Шотландії. Серце Ісуса будило городян своїм дзвоном.
Приїзд ксьондза Станіслава до чернівецького костелу Найсвятішого Серця Ісуса є начебто збігом обставин, але, як зазвичай, немає в цьому світі нічого випадкового. Тільки 4 роки тому, коли вже почалися ремонтні роботи в храмі, кс. Станіслав дізнався про те, що утвердило його в думці: порятунок костелу – це задум Божий і місія отця Станіслава:
– Останній перед закриттям у повоєнні роки настоятель цього храму – ксьондз Владислав Куморович – був вивезений на Сибір, де пробув у таборах 10 років. Після закінчення терміну покарання поїхав до Польщі до м. Битом, також до парафії Найсвятішого Серця Ісуса. Помер він у Битомі 1961-го року. Нічого дивного в цьому не було б, якби не те, що саме звідти приїхав я – першим настоятелем після відкриття храму. Ми з ксьондзом Владиславом зустрілися і два роки були разом у парафії в Битомі: я там жив від 1959-го року, був маленьким парафіянином. Така-от естафета. Мене це утвердило в розумінні, що це мене Бог сюди послав, і що це невипадково, – каже о. Смольчевські.
Найбільше в 90-х роках допомагала переходу костелу до власності релігійної громади… чиновниця-атеїстка
«Коли ми домагалися ще в 90-х роках, щоби нам віддали храм, найбільше нам допомагала жінка з соцпартії – відома свого часу комуністка, атеїстка Людмила Додонова, – пригадує отець Станіслав. – Це не було її переконання догодити Богові, але вона вважала, що для міста це має величезне значення. Просто вважала, що треба повернути костел громаді, бо це буде справедливо…
На цей момент ми тільки зносимо стіни і перегородки, які були побудовані всередині костелу в 60-х роках – знімали від 3-го поверху до підлоги. Почати реставрацію пам’ятника архітектури – потрібен спочатку недешевий проект, потім для його втілення – відповідна фірма з ліцензією, на цей момент у нас на це просто немає грошей… Усе, що вже зроблене – це безкоштовно. Люди приходять і працюють по суботах. І видно, що це дійсно люди, які вміють себе присвятити тому, що роблять.
Більшості католицьких храмів в Україні потрібен ремонт. Багато допомагають католицькі громади з Польщі. Кожна парафія отримує якусь допомогу, і варто визнати, що без допомоги Польщі наші католицькі храми виглядали би дуже жалюгідно чи були б закриті. Я також маю пропозиції поїхати до польських вірян і зібрати там допомогу. Щоправда, усвідомлюю, що вона може бути у кілька тисяч, а нам потрібні мільйони… І разом з тим, не слід забувати, що Польща – удвічі менша за Україну. Тож варто сподіватися насамперед на себе».
Маріанна АНТОНЮК, «Версії», фото Тетяни Спориніної
Храмове свято у костелі Найсвятішого Серця Ісуса розпочнеться святковою літургією в суботу, 13 червня, о 12 год.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *