Мощі Святого Валентина зберігаються в Україні

На Львівщині, у самісінькому центрі старовинного Самбора, у церкві Різдва Пресвятої Богородиці вже майже 250 років зберігають частки мощів покровителя усіх закоханих — святого Валентина.

Перебувають вони тут від 1759 року. Один раз на рік, 14-го лютого, з правого бічного престолу церкви Різдва Пресвятої Богородиці скляний саркофаг з мощами Святого Валентина переносять на тетрапод у центр церкви.

Самборяни переповідають чимало різноманітних історій про те, як Святий Валентин допомагав зберігати сім’ї. На знак вдячності за збережені родини, за зцілення від недуг у церкві є чимало подяк. Торкнутися до святого приходять і зовсім юні, і зрілі люди. Одні вимолюють долю для себе, інші просять за сім’ї своїх дітей.

Кохання — шаленство, але тільки воно надає нашому існуванню неповторного сенсу!
Андре Моруа

Свято для… тварин і чоловіків

У Європі день св. Валентина відзначають з XIII ст., в Америці — від кінця XVIII ст. У нас же — зовсім віднедавна. Хоча українці можуть вважати це свято своїм.

На Русі існувало власне свято закоханих. Воно припадало на 8 липня – день Петра і Февронії.

Святий Валентин жив у III ст. нашої ери у римському місті Терні. Він був священиком. Тодішній римський імператор Клавдій II понад усе цінував військову наснагу, християн же не жалував. Військовий дух легіонів правитель підтримував за допомогою оригінального засобу: заборонив легіонерам одружуватися, щоби вони думали тільки про битви.

Валентин попри заборону таємно вінчав легіонерів із їхніми обраницями. Крім цього, він ще й примирював закоханих, писав любовні листи для тих, хто не вмів самий цього робити.

Наприкінці 260 року нашої ери Валентина за доносом заарештували. У тюрмі в нього закохалася сліпа донька тюремника. Він як священик, що присягнув перед Богом на цноту, не міг відповісти на її почуття. У ніч перед стратою він написав їй жалісного листа і підписався «Твій Валентин». Звідси і листівки-«валентинки». У вжитку вони від 1800 року.

За іншою версією засновником звичаю писати валентинки став в’язень лондонського Тауеру герцог Орлеанський, який писав любовні поеми, адресовані дружині.

Торік влучно підмітили, що 14 лютого став днем підвищеного виробничого навантаження поштових працівників і днем шалених прибутків торгівців квітами і сувенірами. У Сімферополі того дня троянди розкуповувалися зі швидкістю 50 квіток на годину.

Кожен народ святкує День закоханих по-своєму. Британці, наприклад, надсилають листівки не тільки друзям, а й своїм домашнім тваринам. Японці ж виявилися оригінальнішими — вони переробили 14 лютого на таке собі «8 березня для чоловіків», коли подарунки отримує сильна стать.

Найромантичніше знайомство

Такою стала історія шотландця Джима Керша і норвезької дівчини Еккі Ольсен. Як виявилось, стародавня морська пошта — пляшка з листом — може використовуватися не тільки для повідомлення про нещасні випадки з кораблем. Джим Керш, коли йому виповнилося 15 років, написав листа, закрив його в пляшку і кинув у море, зазначивши свою зворотню адресу.

Пляшка пропливла 400 миль і опинилася на березі Норвегії, де її підібрала 14-літня Еккі Ольсен. Вона написала Джимові відповідь, але відправила вже звичайною поштою. 4 роки вони листувалися. А коли, нарешті, зустрілися, то того ж таки дня побралися!

У Чернівцях немає моря, але це не заважає мешканцям міста знайомитися не менш романтично. Щоби пересвідчитися в існуванні справжнього кохання, не потрібно далеко ходити, варто лишень уважно подивитися довкола себе. І тоді дізнаєшся про таке…

Кохання через вікно

Останні місяці для Наталії стали суцільним кошмаром. Хлопець, з яким вони разом вже не перший рік, став зовсім чужим. Постійні непорозуміння, сварки через дрібниці та вчинки, які неодноразово доводили дівчину до нервових зривів, стали причиною болісного й тривалого розриву.

Здавалося, що не має жодної сили, здатної повернути іскру кохання у розбите серце. Тут, напевно, самому Купідону довелося попотіти, але він створив таки диво. До сусіда Наталії прийшов його друг, який, побачивши дівчину у вікні, зрозумів, що вона повинна стати його коханою.

Хлопець, довго не думаючи, відправив таємничій незнайомці кошика з фруктами та невеличкого листа зі словами: «Квітці, що мене вабить». Він іще довго домагався розчарованої в коханні дівчини. Але щире кохання здатне вилікувати навіть найглибші рани. Тепер Наталя та Віктор разом планують, як провести перше, але точно не останнє в їхньому житті спільне свято закоханих.

Замість стріл Купідона – їжачок

На долю чернівчанки Віти також випало чимало випробувань, пов’язаних із любовними перипетіями. Прагнучи чогось нового, дівчина вирішила стати вожатою в одному з місцевих таборів відпочинку. На її плечі лягла відповідальність за найстаршу групу.

Одного разу, коли Віта проводила спортивні змагання, один з хлопців її групи, який давно вже подобався вожатій, знайшов їжачка. Граючись із тваринкою, хлопець і не помітив, що та не в гуморі. Потривожений їжак вкусив хлопця просто за ніс. Перелякана вожата та потерпілий вирушили до лікарні.

Саме там у них влучили стріли Амура. Вони разом уже півтора роки, щоразу, коли виникають непорозуміння, закохані дарують одне одному їжачків — щоправда, не живих.

Напевно, в кожного було щось таке, від чого ще й досі завмирає серце. Головне — зуміти розгледіти справжнє кохання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *