Франц ФЕДОРОВИЧ: 2018-й: яким він був

2018-й добіг кінця, і зараз саме час оцінити все, що з нами відбувалося цього року. Підбити своєрідні підсумки ми запросили нашого експерта з питань політики й економіки, бізнесмена й мецената, засновника й очільника обласного благодійного фонду «Подаруй дитині життя», який опікується онкохворими дітками, Франца Карловича ФЕДОРОВИЧА.

 

Ф.Ф.: – Не будемо малювати картину року якимсь одним кольором. Попри всім відомі труднощі – економічну кризу, війну і неоголошений, але фактичний початок виборчої кампанії – 2018-го у нас було й дещо добре, як усередині країни, так і на зовнішньополітичній арені. Хоча зазначу одразу, Україна не існує двома сферами окремо: усе, що відбувається тут, обов’язково позначається на ставленні до нас світу, і навпаки. Утім, на жаль, мусимо чесно констатувати, що ми належимо до слабких і залежних держав. І допоки не перестанемо вивозити за кордон сировину та не піднімемо з колін економіку, з нами у світі ніхто не рахуватиметься.  

Кор. : – Отож, почнімо з негативів?

– Головна виразка, що роз’їдає нашу владу, а відтак і все суспільство – корупція та удавана боротьба з нею. Коли у ЗМІ показують, як то в одній, то в іншій країні засуджують посадових осіб найвищого рангу – що вищий він, то більші терміни ув’язнення, – ми розуміємо, що в Україні владники керуються іншим: «Сьогодні покарають його, а завтра візьмуться за мене?» На обласному ж рівні час від часу читаємо про вироки за хабарництво, здебільшого це штрафи. І, як нагорі, так і в нас, люди, схоплені «на гарячому» за хабар, повертаються чемненько на свої посади. Складається враження, що незаконна «платня за послуги» хабаром уже не вважається. У важливих бізнесових сферах уже й схеми напрацьовані, і тарифи відомі.  

Натомість деякі важливі сфери залишаються неврегульованими. Адже, за всіх успіхів децентралізації, її так і не закріпили в Конституції. Деякі експерти стверджують, що це призводить до чергового «перерозподілу коштів» по кишенях. Це негатив, бо реформа потрібна й почала працювати. З’явилися нові люди, альтернатива тим політикам, які сьогодні сидять у Верховній Раді. Ці нові люди обстоюють конкретний результат для країни. Для людей, а не для своїх кишень. І поки децентралізація не закріплена у конституції, є велика спокуса для деяких кіл відмотати все назад. Невипадково ж, за результатами соцдосліджень кількох компаній, рейтинг недовіри до центральних органів влади становить 70-75%. 

– А на теренах Буковини, на вашу думку, що сталося найгіршого?   

– Це те, що місто та область обезголовлені й ми живемо без мера і без губернатора. І, на жаль, це є наслідком політичного  протистояння. Але партії не беруть до уваги те, що їхні міжусобні війни негативно позначаються на житті буковинців. Інтереси рядових українців, як завжди, не беруться до уваги.  

– Про позитиви говорити приємніше. а чи були вони у нас взагалі?

– Безперечно. Про створення Української помісної церкви говоритимемо тоді, коли цей процес завершиться. Хоча про це варто було подбати ще 1991 року.

Відтак топ-темою 2018-го був Закон про мову, неоднозначно сприйнятий нашими сусідами, які мають значну діаспору в Україні. 4 жовтня Верховна Рада після гарячих суперечок ухвалила-таки в першому читанні закон про забезпечення функціонування української мови як державної. У ньому передбачене створення інституту уповноваженого із захисту державної мови. І така потреба захищати в країні її державну мову є прямим наслідком усіх попередніх викривлень. Хоча й ми самі багато в чому винні: українці так боялися меншовартості, що навіть масово заговорили чужою мовою.

У цьому контексті можна говорити і про розлучення з СНД, Хоча, з огляду на 5-ий рік неоголошеної війни з РФ, ми навіть затягнули з цим. Хоча  фактично Україна ще від 2014 року припинила участь у роботі органу. І це ще один меседж Заходу, що країна виходить з-під впливу Росії і продовжує євроінтеграцію.

Ще один політичний нонсенс містився у довгостроковому Договорі про дружбу й співпрацю з Росією. Очікування, що російська влада схаменеться, не справдилися. Тож Президент України підписав указ про припинення дії договору про дружбу з Росією на наступні 10 років, а Верховна Рада підтримала це рішення законодавчо. Хоча деякі політичні експерти розмірковують, що це ще не повний розрив стосунків з Росією. Припинивши дію договору про дружбу, ми просто уникаємо дикої ситуації, коли Росія воює з Україною, а ми при цьому маємо з нею «дружбу». Напевне, тут варто згадати і про отримані 210 ракет і 37 протитанкових комплексів «Джавелін» (ПТРК). Фахівці вважають це знаком підтримки наших позицій найсильнішою країною світу і єдності в боротьбі з російським агресором. Хоча експерти підрахували, що це дає можливість озброїти тільки одну бригаду. Тож розраховувати на кардинальні зміни воєнної ситуації можна лише за умови, якщо ПТРК будуть безпосередньо на фронті. Після& загострення ж конфлікту між Росією і Україною в Азовському морі зайшла мова про те, що ми можемо отримати зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) від США, щось на зразок «Стінгерів», які США свого часу використовували в Афганістані.

– Франце Карловичу, а як ви ставитеся до медичної реформи? Адже саме вона найбільше зачіпає людей…

– Саме так, її не обійдеш мовчанням. Та й стартувала вона саме на початку 2018-го і вже пізньої осені медичні заклади нашої області завершили повну реорганізацію з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства. В результаті цього сімейні лікарі отримуватимуть зарплату відповідно до кількості пацієнтів. Можливо, певним чином, це заохотить їх підвищити якість своїх послуг, бо пацієнт має можливість змінити свого лікаря. Та поки що пересічні українці не відчули покращення від запровадження інституту сімейних лікарів. Хіба що це розглядати як ще один демократичний крок до звільнення від радянської суцільної закріпленості – до житла, школи, поліклініки, роботи. Особливо, якщо згадати, як без прописки не брали на роботу, а без роботи не надавали прописки…

Та попри те, до медреформи є й багато запитань. Як на мене, то недоцільно було реформувати, а практично знищувати, службу «швидкої допомоги»: вона була однією з найкращих у світі й рятувала життя сотням і тисячам українців. Що можуть зробити за наших умов парамедики – питання без позитивної відповіді. А ще виникають запитання щодо не завжди виправданих кроків із закриття окремих медзакладів у селах. Маю на увазі колишню Топорівську лікарню. Адже там були чудові умови – навіть гаряча вода, чого не мають чернівецькі лікарні. Та й село велике, людей там багато. Хіба не поза межами здорового глузду ситуація, коли наша місцева влада обіцяє відкрити 9 амбулаторій у селах області, але закриває вже діючі?!  Якщо бути цілком відвертим, то, на мою думку, медична реформа в Україні є не стільки реформою, як звичайнісіньким перерозподілом фінансів. І створення у Києві Національної служби здоров’я, яка й розподілятиме кошти, тому підтвердження. Бо як було раніше? Мінздоров’я виділяло кошти на рівень областей, а в регіонах їх розподіляли відповідно до потреб різних лікувальних закладів. А тепер це робитиме інший, спеціально створений для цього, орган… Зрештою, вже у новому році ми сповна відчуємо на собі результати реформ. І тоді робитимемо більш адекватні висновки. А поки що сподіватимемося на краще, адже до цього спонукають свята, що невдовзі чекають на нас.  

 

Насамкінець хочу побажати нам усім, щоби наші сподівання на краще таки справдилися. Нехай не раптом, не одразу. Та ми ж, українці, – люди  терплячі…

Одне слово, з Новим роком і Різдвом Христовим! Щастя й здоров’я усім!

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *