Були лазня й дискотека, а стала сироварня
У приміщенні кооперативу «Добрі газди», що у Михайлівці на Глибоччині, створюють сири за австрійськими, італійськими та голландськими рецептами. Коли зайшла до приміщення, де колись були лазня та бар з дискотекою, побачила у своєрідному музейному куточку, де зберігаються фото почесних гостей та меценатів, знімок знайомого сировара, якому кілька років тому «Версії» присвятили кольоровий розворот газети. Бо це ж він – наш буковинець Юрій ВІЗНЮК виборов свого часу у Відні перше місце на традиційному конкурсі сироварів. Зварений Юрієм сир виявився кращим серед 750 різних сирів з усієї Австрії. Та його авторство з’ясувалося лише під час нагородження, коли господар-сировар, якому Юрій допомагав у роботі, вийшов за нагородою. Він подивився на дату виготовлення сиру і зрозумів, що цей сир варив його учень-помічник з України. Бо на кожному сирові є дата його виготовлення. А дата найкращого сиру припала саме на день народження господаря, коли той відпочивав. І це був єдиний день у році, коли він не працював. Уточнення, погодьтеся, доволі шляхетне. Але завдяки йому Юрій Візнюк отримав тоді безпроцентний кредит, на який відкрив свою сироварню у Шишківцях, що на Кіцманщині. Так от, саме цей Візнюк і навчив михайлівських газд варити сири. Бо таких фахівців у краї не було. І варто зауважити, що сировари з Михайлівки настільки добре оволоділи новим для себе фахом, що коли до них на відкриття сироварні приїхала посол Австрії в Україні Герміна Поппеллер, то,скуштувавши їхньої продукції, вигукнула: «Такий сир варили на моїй малій Батьківщині. Неймовірно, але це ж тирольський сир!».
Григорій ВАНЗУРЯК, голова Глибоцької об’єднаної територіальної громади (ОТГ), який і розповів про реакцію посла, зауважив: «Ми були горді тим, що зуміли відтворити справжній австрійський автентичний смак сиру». За словами технолога кооперативу Віктора Бабина, альпійські та голландські сири дуже різняться: «Це дві різні філософії варіння, – каже він. – Італійські ж сири, як правило, напівтверді, до них додаємо горіхи, базилік тощо. Спеціаліст розповів, що на 1 кг сиру йде 10 л молока. «Ми могли б переробляти за день 1500 л, але у Михайлівці для цього замало корів. Тож у найкращий літній період переробляємо до 700 літрів», – розповів технолог..
До слова, за літр молока з жирністю 3,2% людям платять 9 грн. Якщо жирність вища, можна заробити і 12-13 грн на літрі. Жирність, між іншим, перевіряють одразу ж під час здачі молока. Загалом вимоги до продукції тут європейські. Так, здати молоко можуть лише ті господарі, чиї корови пройшли ветеринарний огляд і в яких немає захворювань на зразок туберкульозу чи маститу. Крім того, щомісяця проводиться перевірка молока на вміст антибіотиків.
Кілосиру обходиться виробникам у 180 грн. Реалізують його дорожче, бо до ціни входять і транспортні та інші витрати.
Кооператив «Добрі газди» об’єднує 36 членів. Зважаючи на зростання попиту на їхню продукцію, планують створити ще одне об’єднання, яке займатиметься вирощуванням кіз і овець. З їхнього молока вироблятимуть овечі сири – вони дуже популярні не тільки серед місцевого населення, а й серед приїжджих.
З депресивного села – в успішні з допомогою Європи
– Михайлівка була яскраво вираженим депресивним селом, – розповів історію нині успішного села голова ОТГ Григорій Ванзуряк. – Почали шукати вихід, якусь ідею.Подивилися довкола – нібито і земля є, і біля сотні корів у людей залишилося. Тому вони й їздили продавати молоко та іншу молочку на ринки області. Тож, проаналізувавши ситуацію, разом з активом, себто сільськими депутатами,дійшли висновку, що могли б узятися за переробку молока. І запропонували михайлівчанам створити в селі сироварню. Проект виявився успішним, працює вже майже півтора року. На його реалізацію пішло близько року, – підсумував голова ОТГ.
А начальник управління міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Чернівецької облдержадміністрації Ганна Жебчук повідомила, що все це відбувалося в рамках пілотного проекту Австрійської Агенції Розвитку та Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй в Україні «Сталий розвиток сільських територій Чернівецької та Одеської областей».
– Тоді, 2018 року, ми реалізували 9 мікропроектів з розвитку об’єктів соціальної сфери в сільській місцевості на загальну суму 4,3 млн грн, а також налагодили переробку молока кооперативом «Добрі газди» у Глибоцькій ОТГ. Загалом там було освоєно 760 тис. грн, з яких допомога ЄС склала 607390 грн. Від Глибоцької сільради надійшло 75924 грн і стільки ж вклали самі «Добрі газди». Якщо ж узяти в цілому, то лише минулого року в області реалізовано 20 проектів міжнародної технічної допомоги, – наголосила п. Жебчук. За її словами, сума залучених грантових коштів становить близько 10 млн євро.
Все для людини та в ім’я людини
Популярне за радянських часів гасло пригадалося, коли почула розмірковування директора «Добрих газд» Володимира Білоуса про філософію кооперативу. Авторціцих рядків вона особливо заімпонувала.
Річ у тім, що кінцевим, так би мовити,бенефіціаром, який отримує зиск від цього об’єднання, є… господар корів. Себто, пересічний мешканець села Михайлівка, який доглядає тварин і здає молоко на сироварню.
– Селянин приносить молоко, яке переробляють на сир, – пояснив директор. – Сир ми продаємо через мережу магазинів у Чернівцях. Хоча чимало покупців з області приїжджають сюди на сироварню, бо в нашому магазині дешевше – без транспортних витрат. Зауважу, що нас уже знаютьі в Києві. Так ось, усі гроші, які ми отримуємо від продажу сиру, щоправда, відрахувавши зарплату персоналу, комунальні послуги тощо, виплачуємо людям, які утримують велику рогату худобу. Саме тому наш кооператив неприбутковий. Натомість прибутки мають селяни: вони отримують за місяць по 5-6 тисяч гривень. Це не шалено великі гроші, але для сільської місцевості суми значні.
Та, мабуть, чи не найголовніше в цій ситуації те, підсумував голова ОТГ Григорій Ванзуряк, що люди нарешті зрозуміли: їхній добробут у їхніх руках. Тож на досягнутому зупинятися не збираються. Крім ферми з вирощування кіз та овець, планують організувати переробку смородини, кущі якої є на території кожної садиби.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
