Андрій Шевчук: «Хай знають: я вмію кусатися!»

Тринадцять днів триває голодування голови громадської організації «Безбар’єрне місто» Андрія Шевчука. Він вимагає підтримки 2 тис. користувачів інвалідних візків щодо відновлення соціальної справедливості та захисту права на державну підтримку з безкоштовного ремонт та обслуговування інвалідних візків за місцем проживання чи перебування користувача (дім, лікарня тощо). Подробиці дізнавалися у  пікетувальника, який розташувався з наметом і гаслами просто навпроти мерії.

 

«Хабаря я не дам. Або дам – і посаджу!»

 

«Я ремонтую візки вже багато років. Як би там хто і що не розказував про мене – люди мене знають і розповідають про ті послуги, які отримували, – каже Андрій Шевчук. – Наша мета – допомогти їм, але в який спосіб?

По місту нас цікавить швидке обслуговування цих людей. Адже яка проблема виникає під час ремонту у людини, що через поломку візочка сидить дома, прикута до ліжка… Є два способи це вирішити: або ми приїдемо до цієї людини, або цей ремонт триватиме упродовж двох тижнів (так показує досвід). Треба ж запланувати, хто привезе візок, ми відремонтуємо, хто відвезе. Для прискорення процесу ми запропонували місцевій владі підтримати нас, придбати автомобіль, щоби  ми мали можливість зробити це швидко. Цей наш проект так і називається – «Швидке обслуговування». Крім цього, є ще півтори тисячі візочників в області! Їм узагалі ніхто не ремонтує візки і вони лишаються наодинці зі своїми проблемами. А потрібні і запчастини, і спеціаліст, і обладнання – щось треба заварити, щось,виточити, перешити сидіння… Для цього нам потрібна спеціально обладнана «майстерня на колесах», яка їхатиме по маршруту і здійснюватиме ремонт. Тому що везти візок на ремонт за 100 км і назад – рідко в кого є можливість.  Насправді один автомобіль не вирішить усіх питань, але принаймні частину. Звісно, нам потрібне і фінансування. Наразі ми обслуговуємо 200-300 осіб власними коштами, які заробляємо на ремонті велосипедів і витрачаємо на візки. Моя організація за 22 роки отримала від влади всього 18 тисяч гривень. Але наші можливості самозабезпечення не вирішують проблем усіх візочників області.

IMG_20160706_113527

Три роки поспіль подавали документи на фінансування в Міністерство соціальної політики – ми діємо послідовно: звертаємося до різних рівнів влади, проходимо через відмови. Нас футболили. Не шукали спосіб знайти ці кошти і дати – а шукали, як відмовити. Або створити умови, щоби я змушений був давати хабаря. Але це не лише незаконно, але це ще і гріх! Тож хабаря я не дам! Або дам – і посаджу! Бо має бути справедливість!

 

«Влада шукає не як допомогти, а як відмовити»

 

Можливості вирішення порушених нами проблем – є. На сьогодні є програма Мінсоцполітики, через яку виділяють кошти на ремонт інвалідних візків – післягарантійне обслуговування тих візків, які видаються державою. Буковина ці три роки – без фінансування цієї проблеми взагалі. Причини відмов різні: то папір не той подали, то телефонну трубку хтось вчасно не підняв, то начальник у відпустці… Свого часу ми вже дійшли до моменту, що мали отримати ці кошти. Тільки була вимога – аби нам відповідний обласний департамент надав список візочників, які потребують післягарантійного ремонту візків. Поки департамент нам відмовляв у наданні цього списку, поки нарешті його складав і надавав – у Міністерстві сказали, що вже пізно, гроші розподілені.

IMG_20160706_113516

З чим пов’язана саме ця акція? Мене обурило, що моя ініціатива викривлено використана управлінням соцзахисту. Мені пообіцяли, що автомобіль, якого просить наша організація і про який я написав петицію, управління візьме на себе. Мовляв, держава не може надати цей автомобіль нам. А нам і не важливо, на чиєму балансі буде автомобіль – важливо, аби робота робилася! А я ж проста людина, я знаю, що Бог каже: «Приймай те, що дають». Я погодився, що транспорт буде в управління, а нам за потреби надаватиметься можливість ним користуватися для обслуговування потребуючих. Два дні сидів під кабінетами і чекав цього рішення, на третій день уже не прийшов. І коли рішення приймалося, наша домовленість була проігнорована. Це не по-діловому. Як можна мати справу з людьми, які домовляються про щось, а потім порушують обіцянку.  Надалі я просто не бачу сенсу марнувати час.

Управління вирішило, що воно також буде ремонтувати візки! І отримало рішення депутатів на це. А мені відмовляють, бо я начебто дублюватиму їхні послуги. Виходить, що вони беруть на себе виконання послуг на голому місці: без обладнання, без спеціалістів, без досвіду – але з тим автомобілем, отримання якого добився я.

Для ремонту візків потрібне зварювальне обладнання, почасти – токарний верстат, швейне обладнання, треба розбиратися – як прилаштувати підшипники, як переварити щось, знати структуру візка, щоб після ремонту його не «повело» вбік… До того ж, вони здійснюватимуть ремонт за бюджетні кошти громади! Я ж таких коштів не просив – адже знаю, що є відповідна програма на це. Виходить, що завдяки моїй ініціативі вони будуть грішити. Я не хочу бути учасником цього гріха. Вони ж принесуть збитки нашій громаді. Вони хочуть виконувати начебто безкоштовно (а насправді – за кошти громади) ті послуги, які я готовий надавати насправді безкоштовно для громади! Я приблизно підрахував: такі послуги за 5 років вартують 1 млн 100 тис. грн. Я ж не просив ні водія, ні бензину, ні обслуговування і ремонту автомобіля, ні зарплатні майстрові, ні відшкодування вартості запчастин – тільки автомобіль. Витрати ж понесемо або ми, знайшовши спонсорів, або Міністерство – якщо надасть нам ці гроші за програмою. Управління ж це все забило у бюджет. Поки що – тільки це, але ж коли вони розпочнуть роботу, зіткнуться з тим, що їм буде потрібен зварювальний апарат, спеціальні лещата, компресор тощо. Але ж усе це треба буде купити! Я не конкуренції боюся, я намагаюся організувати надання якісних послуг з найменшими затратами громади!

IMG_20160706_113538

Конкуренцією це може вважатися тільки тоді, коли вони або не братимуть кошти в громади, або надаватимуть громаді платні послуги – адже в ці послуги вкладені бюджетні гроші!

Я грішна людина, як і всі. І допускаю помилки. Але не аж такі! Наразі оголошене мною 10-денне голодування перейшло в 20-денне. Мені важко, але готовий іти і на 40 днів голодування.

 

«Вимагаю заборонити збитки бюджетові міста!»

 

  • Ви не пробували писати гранти і намагатися отримувати кошти від грантодавців – або взагалі не втрачати час на переговори з владою.
  • Мій багаторічний досвід каже, що грант – це тимчасове фінансування, це разова підтримка якоїсь ініціативи. Ми ж намагаємось організувати постійну роботу і хочемо уваги держави до неї! Окрім цього, грантодавці практично ніколи не йдуть на придбання автомобілів. А нам потрібен саме транспорт.
  • Як реагує на ваші вимоги влада?
  • IMG_20160706_113501
  • Вчора була розмова з депутатом міської ради Наталією Якимчук. Наше питання порушувалося на комісії, в яку вона входить. Вона каже, що шукає спосіб порозумітися. Поки що це тільки слова, тож довіри в мене немає, але депутат запропонувала те, що мене зацікавило. Зокрема, пропонується, щоби організацію «Безбар’єрне місто» вписали в програму, в якій буде чітко прописано, що громадська організація має право на обслуговування в певні дні. Коли записано – це надійно.

Я висунув своєї умови: 1) заборонити владним структурами за бюджетні кошти здійснювати ремонт візочків – тобто заборонити їм наносити збитки бюджетові міста; 2) вписати нашу організацію в програму, де буде вказано, що машина буде в нашому розпорядженні – аби ми скоротили час ремонту; 3) обклеїти машину нашою та їхньою рекламою – бо це спільна справа; 4) щоби це було публічно оголошено, і за нашої участі. Не можна говорити про нас – без нас. Пані Якимчук сказала, що ці вимоги прийнятні. Побачимо…

  • Тож надія на вирішення цього питання є. Ви будете задоволені?
  • Так чи інакше ми це вирішимо. А що робити з півтора тисячами віз очників області? Намагаюся і на це вплинути. Маю інформацію, що питання виділення коштів на «майстерню на колесах» розглядала відповідна комісія облради і рекомендувала винести його на сесію. Я буду боротися за соціальний захист інвалідів-візочників, чого б це мені не вартувало. Хай знають: я вмію кусатися!

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *