Виліз із укриття, мало не зашипів на сонце, як граф Дракула, коли воно яскравими променями врізалося мені в очі. Уважно прислухався, намагаючись ідентифікувати той противний звук «летючої бензопили» п*дарів, якій аналоГовнет, серед тихого стогону вмираючого села. Наче не літає той вібратор галімий… Пішов… Тут час іде по-іншому — ніч тут довга, на перший погляд, безкінечна.

Люди залишили домівки, господарства, природний відбір тут бачиш наживо — виживає найсильніший, найспритніший… Це я про звірів, що лишилися сам на сам із покинутими городами, дірявими дахами хлівів…

У людей з природним відбором ситуація дещо інша, але не про це. Я багато часу провів у селі. Ну як багато, достатньо, аби зрозуміти, що село — це праця, без діла ніхто не сидить, навіть аватарам приходиться працювати, аби налили 50 грамів, усі чимось зайняті.

Та біда… «рускій мір» пройшовся цим селом і… вперше в своєму житті я побачив худющу свиню, що, давлячись, роздирає дохлу курку, яка вже потужно так смердить на кілька метрів. Пси гризуть котів, коти — курей, а кури а*уєвші від цього апокаліпсису, щипають траву, ну бо що їм ще лишається — нащадки динозаврів мало не найнижчий щабель цього жорстокого харчового ланцюга. Є ще гуси, в принципі, але не суть…

Я не знаю як смердить пекло (сподіваюсь, що і не дізнаюся), але, напевно, так, як смердить мертва корова, яку пошматувало, уламками п*дарського снаряда і вона повільно розкладається під палючим сонцем півдня Неньки.

Тут панує анархія.
Люди тікали, лишаючи плоди своєї праці, мотоцикли з колясками, на які, певне, збирали гроші пів життя. Посеред цієї розрухи, в одному з будинків, біля чорно-білого фото господарів у рамці, лежить сухпай «армії росії» (у мене палець не хоче писати назву з великої літери), і, звичайно ж, порожні пляшки… ну не воюєтся п*дарам без пісятграм. Їм, до речі, не воюється не тільки без «водкі» — шприци, та порожні коробки від зрозуміло яких препаратів також розкидано в «мєстах абітанія» цих *бучих братів.

Розбита школа, дитячий садок. Ні, вони не розбиті — вони роз*башені — це слово якось краще описує стан будівель, де колись, не так давно, було чути дитячий сміх… Тепер тут тиша, яку розриває свист та вибухи снарядів, якими виродки намагаються нас, українську піхоту, «кошмарити»… наївні, тупі *блани. Стугну вам в дупу, а не кошмар піхоти.

До речі, щодо «кошмарити» — от всі рахують там «Чорнобаївка 21:0» (чи скільки вже?), у мене питання — а шо ви всі рахуєте? Кількість попадань снарядів? Попадань куди? Шо ви, бля, рахуєте, я ще раз питаю? Бо звідти колони з технікою як ішли, так і йдуть. БК як підвозили, так і підвозять. Підвозять, я вам кажу, що підвозять. Бо як звідти під’їжджає колона в село, то потім нам прилітає так, шо п*здос. Прилітає тими снарядами, які завезли. З Чорнобаївки. Ну тої, яка «21:0»… чи скільки там вже нарахували…

Хоча, можливо, я чогось не розумію, бо я просто солдат, не лідер думок, не блогер, не позитивний *бальнік з екрану, що полюбляє смачну каву в сонячному Києві. Я теж хочу випити каву в Києві. Ну, або в Чернівцях. Ай, піхуй, як переможемо — поїду в Чернівці через Київ, і вип’ю кави, як Арестович… Скоріше б, бо вже задовбав цей кашель через спання у вологих підвалах та погребах, бо треба бути нижче землі, поки працюють «боги війни».

Ми працюємо. ЗСУ працюють, волонтери *башать, добровольці *уярять, земля повільно, але впевнено перетравлює загарбників. Ще один день вже майже минув, і ми живі. Стомлені, виснажені, злі, кашляємо… але живі. Джавелін їм в башту, а не нашу землю! Слава Україні!!!

Павло Ісаченко

P.S.
Неймовірно сильний і пронизливий правдою війни допис!
Короткий за об’ємом,але величезний за суттю! Такі люди, такі талановиті хлопці, зійшлись у борні з істотами, які крім матюків, водки, баби і т.п, не здатні вимовити, не кажучи вже про написати, нічого! Тому немає ніяких двох думок, на чиїй стороні буде Перемога, але…. Але до перемоги потрібно дожити, а куля (не приведи Боже), завжди влучає у кращих. Гинуть, і у великих кількостях, також і ті істоти, але це їх вибір, не ми до них, а вони до нас прийшли непроханими, тому їх абсолютно не жаль. А цих, розумних, талановитих, щирих і щедрих людей, які боронять свою землю, ой як жаль!

БЕРЕЖИ СЕБЕ ПАВЛЕ! МИ НЕ БУЛИ ЗНАЙОМІ, І, МАБУТЬ, НІКОЛИ БИ Я НЕ ЗНАВ ПРО ТВОЄ ІСНУВАННЯ, ЯКЩО Б НЕ ЦЯ ПРОКЛЯТУЩА ВІЙНА. СПОДІВАЮСЬ, ЩО ВОНА КОЛИСЬ ЗАКІНЧИТЬСЯ, І ТОДІ МОЖЛИВО МИ ДЕСЬ У НАШИХ РІДНИХ ЧЕРНІВЦЯХ ЗУСТРІНЕМОСЬ, АЛЕ ПРОЙДЕМО ОДИН ПОВЗ ОДНОГО, І НЕ ВПІЗНАЄМОСЬ! ТА ТИМ НЕ МЕНШ, Я ВЖЕ ЗНАЮ ТЕБЕ, І Я ХОЧУ ЩОБ ДЕСЬ У КАВЯРНІ ТИ СИДІВ З ДРУЗЯМИ, ПОПИВАЮЧИ КАВУ, А Я ТЕБЕ ПОБАЧИВ, але не впізнав! Бережи себе ВОЇН! Бережи своїх побратимів! І повертайся ЖИВИЙ!

Володимир Щербина

Джерело: «Хвиля десни», 13 травня

Запис Анархія Півдня: війна очима її учасника спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Та цього разу колядки, українські пісні звучать без незмінного організатора таких зустрічей, керівниці Центру Української культури «Джерело»Мирослави Філіпової. Клятий ковід вибив її з лав щирих українських патріотів, яких свого часу доля закинула до Сибіру. Лікарка за фахом, професорка-генетик не змогла подолати невиліковну недугу, а «корона» поставила крапку на її  життєвому шляху 21 листопада минулого року, саме в день її народження… Певно, чашу страждань мудрої, красивої, завше активної жінки переповнила дуже гірка крапля: за кілька тижнів до цього коронавірус забрав життя її чоловіка…

Чому нині згадую Мирославу Орестівну, яка мешкала  за тисячі кілометрів від нас, від України? Тому, що землячка, що, живучи далеко від України, була щирою українкою, тому, що мені пощастило на знайомство з нею. Рівно двадцять років тому ми запізналися в Томську завдяки моїй сестрі та її колежанок-українок, які долучилися до діяльності ЦУК «Джерело». Мене цікавило, як наші рідні, друзі, яких свого часу доля територіально віддалила від батьківщини, плекають українську культуру, наближають її  до свого серця, до своїх дітей та онуків. Згодом з’явилася низка публікацій в чернівецьких ЗМІ. Пані Мирослава, до речі, (як і моя сестра Алла Бакуліна, як наш земляк, родом із Львівщини Володимир Павук, який очолює в Новосибірську громадську організацію – Українську Національно-Культурну Автономію і з яким також свого часу познайомилася й взяла інтерв’ю), ніколи не переривала зв’язків з  Україною. Поблизу Львова живе її донька Оксана, її онуки. Не раз вона бувала в цій галицькій столиці, не кажучи про Київ, куди приїздила у громадських справах, виконуючи своєрідну дипломатичну місію, прагнучи налагодити зв’язки українців в Україні й Росії, підтримки українською державою діаспори й, відповідно, російської держави – прав національних меншин. Це вона привозила з України бандури, вишиванки, підручники й книги українською мовою, була однією з ініціаторів відкриття в Томську класів, де вивчають українську мову. Була делегаткою Всесвітнього форуму українців, що відбувся в нашій столиці (до речі, тоді й мені випало побувати на цьому велелюдному зібранні, проте тоді ми ще не були знайомі з пані Мирославою). За свою активну громадську діяльність в Україні отримала Орден княгині Ольги ІІІ ступеня (нагороду вручав президент Віктор Ющенко).

І ось тепер дізналася, що, за версією редакції сайту «Кобза» – Українці Росії», Мирославу Філіпову названо переможницею в  рейтингу «Українець року в Росії» за 2021 рік, на жаль, посмертно.

Заслуги Мирослави Філіпової визначено таким чином, – йдеться на сайті: за багаторічне самовіддане служіння українській діаспорі; за активну українську педагогічну діяльність в Заозерній школі м.Томська; за участь у числених діаспорних форумах та з’їздах в ранзі керівника української регіональної організації; за боротьбу за демократизацію Об’єднання українців Росії; за проведення Відкритого фестивалю-конкурсу  «В гостях у Кобзаря: класика і сучасність» (12 квітня – 3 травня 2021 р.)

Довідка сайту. Мирослава Орестівна Філіпова народилася 21 листопада 1952 року на Колимі – в селищі Нексікан Сусуманського району Хабаровського краю. Сталося так тому, що батьки Мирослави були політв’язнями. Тато Булка Орест Іванович, родом із Івано-Фанківської області, Рогатинського району, села Григорів був учасником процесу 59-ти у Львові. Його забрали з 1 курсу Львівського медінституту  1940. Мама – Сулим Іванна Григорівна, родом із Львівської області, Жовквівського району, села Кам’янка-Липник, була зв’язковою ОУН, заарештована в 1943 році.

Батьки познайомились і одружились на Колимі, якийсь час жили в бараках, на поселеннях. У 1954 році у Мирослави народилася молодша сестра Ореста. Повернутися до України сім’я змогла лише в 1956 році восени: оселилися у Львівській області, в м. Ходорів Жидачівського району.

У Ходорові дівчина закінчила загальноосвітню та музичну школи  і мріяла вступити до Львівського медінституту. Чотири роки поспіль намагалася це зробити і кожного разу їй бракувало 0,5 бала. При спробі з’ясувати причину такого постійного «недобору», отримала відповідь, що треба, мовляв, вступати там, де вона народилася.

Мирослава в 1973 році поїхала до сибірського міста Томськ, де вступила до медінституту з першої спроби. Здобула фах  акушера-гінеколога, захистила кандидатську дисертацію і отримала звання заслуженого лікаря РФ. Тут вона вийшла заміж, тут народились донька Оксана, син Андрій (який трагічно загинув у 2011 році).

Дуже багато років, до кінця свого життя Мирослава Філіпова працювала в Томському науково-дослідному інституті медичної генетики і заслужила авторитет серед своїх колег.

Поки що вирішується питання перевезення праху пані Мирослави та її чоловіка на Львівщину, де мешкає їхня донька, також лікарка. Така поїздка вимагає чимало коштів: на проїзд двох осіб у Сибір, оформлення всіх необхідних документів тощо. У зв’язку з цим, редакція «Кобзи» звернулася до всіх небайдужих людей та громадських організацій з проханням долучитися до збору коштів: необхідно зібрати 2,500 ам. дол.

«Кобза» вперше проводить збірку з такою метою. При бажанні, ми можемо публікувати список жертводавців», – наголошує головний редактор «Кобзи» Василь Коломацький і закликає підтримати цю благородну акцію – хто скільки зможе.

«Процес повернення праху дітей українських політв’язнів із Сибіру на Батьківщину є фактом відновлення історичної справедливості, і тому має привернути увагу громадськості. Сподіваємось на розуміння всіх, кому небайдужа доля кожного українця, який в силу життєвих обставин опинився на теренах Росії і завжди мріяв отримати спокій на рідній землі» – йдеться на сайті.

…Життя триває. Скрізь нині лунають колядки й шедрівки. Засівається житом-пшеницею на добро, на щастя, здоров’я, на мир. І дуже хочеться, щоб не висихало українське«Джерело» в далекому краї, в далекому місті. Впевнена, про це мріяла й пані Миро-слава. Може, десь там, на небесах, її душа чує ці світлі мелодії, як і душі наших рідних, яким ми залишаємо кутю на святковому столі.

Валентина МАЦЕРУК,

заслужена журналістка України.

Світлини з альбому Алли БАКУЛІНОЇ.

Реквізити для переказу коштів:

Установа банку:

ПриватБанк

МФО банку: 305299

Отримувач платежу

МАРТИННИК ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

IBAN:

UA233052990000026202731525406

Рахунок отримувача:

26202731525406

Валюта карти:

UAH РНОКПП отримувача:

2918521724

Призначення платежу:

Поповнення рахунку МАРТИННИК ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА.

У разі переказу грошей через Вестерн Юніон повідомляти номер на емейл sjanja.mart@gmail.com.

Запис КОЛЯДКИ ДЛЯ МИРОСЛАВИ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минулого тижня в Стокгольмі та Осло відбулася церемонія вручення найпрестижнішої наукової нагороди, започаткованої винахідником динаміту Альфредом Нобелем. Хто ж цього року і за які заслуги виборов премію в розмірі 10 млн. шведських крон?

Фізика: Відкрито «частку Бога»

Хто? Пітер Хіггс (Велика Британія) і Франсуа Енглер (Бельгія)

За що? Відкриття бозону Хіггса або так званої «частки Бога»

В чому суть відкриття? В усьому просторі існує поле (так зване «поле Хіггса»), збудженням якого являється бозон. Завдяки цьому полю електрони та протони, що перебувають у хаотичному русі, сповільнюються і перетворюються на матерію, здобуваючи масу. «Бозони Хіггса можна порівняти з журналістами в кімнаті. Якщо через кімнату проходить хтось невідомий журналістам, він може пролетіти на швидкості світла і не матиме маси. Якщо ж спробує пройти відома особа, журналісти неодмінно зберуться навколо неї, таким чином вона сповільниться і придбає масу», – пояснюють своє відкриття науковці.

Яка користь? Відкриття бозону дозволяє вченим зрозуміти, як утворюється маса частинок, а значить – і більш великих тіл.

Медицина: «Розумні» молекули спілкуються

Хто? Ренді Шекман та Джеймс Ротман (США), Томас Зюдхов (Німеччина)

За що? Відкриття механізму регуляції міжклітинних взаємодій

В чому суть відкриття? Науковці виявили, чому транспортні молекули – везикули – точно «знають», куди й коли доставити ту чи іншу речовину, як усередині клітини, так і за її межами.

Яка користь? Порушення в цій «транспортній» системі призводять до багатьох хвороб, включаючи неврологічні, імунологічні й діабет. Глибоке розуміння природи цих захворювань дозволить більш ефективно лікувати їх у майбутньому.

Хімія:  Комп’ютер розрахує хімічну систему

Хто? Мартін Карплюс (Австрія, США), Майкл Левіт (Великобританія) та Ар’є Варшель (Ізраїль)

За що? Комп’ютерне моделювання хімічних систем

В чому суть відкриття? Вчені створили програми для вивчення і прогнозування хімічних процесів

Яка користь? Комп’ютерні моделі дають змогу, приміром, більш детально вивчати різноманітні хімічні процеси, включаючи фотосинтез і процес очищення випускних газів, оптимізувати ліки, створювати ефективніші сонячні батареї.

Економіка: Фінансові потрясіння можна передбачати

Хто? Роберт Шиллер, Ларс Пітер Хансен, Юджин Фама (США)

За що? Емпіричний аналіз цін на активи

В чому суть відкриття? Цей аналіз дозволяє передбачити, як будуть змінюватись ціни активів (акцій, нерухомості, капіталу) протягом певного періоду, наприклад, у найближчі 3-5 років.

Яка користь? Ціна активів впливає на стан економіки, і якщо знати, що буде з ними в майбутньому, можна передбачати фінансові потрясіння. Так, Роберт Шиллер саме завдяки власному методу емпіричного аналізу зміг передбачити світову фінансову кризу 2008 року.

Література: Канадійка – «Чехов у спідниці»

Хто? Еліс Мунро (Канада)

За що? Канадська письменниця входить в список найбільших сучасних прозаїків, критики часто порівнюють з Чеховим її. Нобелівський комітет визнав її «майстром сучасного короткого оповідання». Серед найвідоміших її творів – «Танець щасливих тіней» та «Відкриті секрети». Її героїні – прості провінційні жінки, в житті яких нічого не відбувається. Хіба що саме життя, окрім самого життя.

Премія миру

Хто? Організація із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) – міжнародна організація, в яку входять 189 країн-учасниць.

За що? Активна боротьба за знищення хімічної зброї в Сирії. «Угоди та роботи ОЗХЗ визначили застосування хімічної зброї як табу в міжнародному праві. Останні події в Сирії, де знову було використано хімічну зброю, підкреслюють необхідність активізації зусиль навколо того, щоби покінчити з такою зброєю, – коментують представники Нобелівського комітету.

Українці серед нобеліантів

Серед Нобелівських лауреатів є й наші земляки. Щоправда – з іншим громадянством.

Ілля МЕЧНИКОВ: медицина

Видатний мікробіолог народився 1845 року в Харківській губернії. Нобелівський комітет 1908 року вручив йому разом з Паулем Ерліхом премію за дослідження несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Зельман ВАКСМАН: медицина

Народився 1888 року в м.Прилуки на Чернігівщині. У 1952 році Ваксман отримав Нобелівську премію «за відкриття стрептоміцину – першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу». Нагороджений як представник США, куди 1911 року емігрував після смерті матері.

Шмуель Йозеф АГНОН, література

Народився 1888 року в м. Бучач на Тернопільщині. До виїзду 1907 року до Палестини опублікував на західноукраїнських землях близько 70 творів. Нобелівську премію в галузі літератури йому присудили за «глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу».

Саймон КУЗНЕЦЬ: економіка

Народився 1901 року в Харкові, де жив до 1921 року. Закінчив Колумбійський університет, був обраний почесним доктором кількох університетів. Нагороджений у 1971 році як представник США за «емпірично обгрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого розуміння економічної та соціальної структури і процесу розвитку в цілому»

Роальд Гофман (Сафран): хімія

Ще один Нобелівський лауреат народився 1937 року в містечку Золочеві на Львівщині. В 1944 році мати з сином емігрувала до Польщі, а в 1949 р. – до США, де юнак закінчив медичний факультет Колумбійського університету. Нобелівську премію отримав 1981 року за теорію протікання хімічних реакцій, яка відкрила можливості для планування хімічних експериментів.

Георгій Шарпак: фізика

Дитинство майбутнього фізика пройшло на Рівненщині. Коли Георгію виповнилося вісім років, з родиною емігрував до Франції. Найвищу наукову премію в області фізики отримав 1992 року за «створення пристрою, що відбраковує субатомні частинки в субатомному прискорювачі».

Чому математики не отримують Нобелівську премію?

У галузі математики Нобелівську премію не присуджують: така остання воля її засновника. Чим же так не догодили математики відомому винахіднику динаміту, що він аж викреслив «царицю наук» зі свого заповіту? У істориків на це питання існує дві версії.

Версія перша. Видатний шведський математик Міттаг-Лефлер настирливо випрошував пожертвування на стокгольмський університет, в той же час спокусивши дружину Нобеля. Дізнавшись про це, засновник премії вирішив таким чином помститися кривднику.

Версія друга.  Кохана жінка Нобеля, Анна Дезрі, кинула його і вийшла заміж за сина багатого дипломата Франца Лемаржа, який мріяв стати математиком.

Хоча як все відбувалося насправді, ніхто достеменно не знає. За словами директора виконавчого комітету Нобелівського фонду, в архівах про це немає жодної згадки. Скоріш за все, математика просто не входила в сферу інтересів Нобеля, і він заповідав гроші на премії в близьких йому сферах.

Лауреати Шнобелівської премії 2013: Лукашенко, блудні жуки та рятівники від «епідемії ампутації пенісів» в Таїланді

У США вже у 23-тє вручали так звані Шнобелівські премії. Це майже як Нобель, тільки навпаки: Приз в розмірі 10 трильйонів зімбабвійських доларів однією купюрою отримують автори найбільш абсурдних, незвичних і абсолютно непотрібних наукових відкриттів. Цього року Шнобеля вручали в 10-ти номінаціях.

В галузі медицини нагороду отримали японські науковці за дослідження впливу оперної музики на мишей, які перенесли трансплантацію серця.

В номінації «Психологія» перемогли вчені з Франції, Нідерландів та Польщі, які дійшли висновку, що ті, хто вважає себе п’яним, набуваються при цьому впевненості у власній привабливості.

Команда вчених-біологів з Швеції, Німеччини, Австралії та ПАР довели, що жуки-гнойовики знаходять дорогу додому, не за окремими зірками, а за усім Чумацьким шляхом.

Американець Густано Піццо був нагороджений (посмертно) Шнобелівською премією для інженерів та винахідників за розробку системи ловлення загарбників літаків.  Ця система викидає терориста через спеціальні двері-пастку, за якою він упаковується і викидається з парашутом через люк. За цей час викликана автоматичним радіосигналом поліція повинна прибути до місця спуску злочинця на землю.

Премію з фізики здобули італійські вчені, які довели, що деякі люди можуть бігати по воді. Звісно, якщо вони перебувають на Місяці.

Американці Брайан Крендал та Пітер Штал вибороли нагороду за дослідження процесу перетравлення землерийок. Відважні вчені спочатку ковтали мертвих тваринок, а потім досліджували те, що… було на виході: які частки перетравив організм, а які – ні.

Група шотландських вчених довела, що чим довше лежить корова, тим більша ймовірність, що вона встане. А коли корова вже встала, то дуже важко передбачити, коли вона знову ляже.

В області охорони здоров’я перемогли тайські медики, які розробили методи боротьби з «епідемією ампутації пенісів» у Таїланді. Справа в тому, що тайські дружини настільки суворі, що коли чоловік пішов наліво, вони відрізають йому… Так-так, те, про що ви подумали, й відрізають! І викидають у вікно. А там бігають качки, які легко можуть «те саме» проковтнути. Тому вчені розробили методику, як повертати чоловікам їхню «гідність». Головне, щоб її не встигла з’їсти качка.

І наостанок головна нагорода – премія миру. Її отримав головний Батька Білорусі Олександр Лукашенко за заборону публічних аплодисментів. Абсурдний інцидент стався на мітингу в липні 2011 року, коли люди на знак протесту проти політики влади почали плескали в долоні. Близько сотні осіб було оштрафовано на великі суми і засуджено до 15 діб позбавлення волі. Серед обвинувачуваних був і безробітний, якого оштрафували на 200 доларів, «не помітивши», що він інвалід з однією рукою.

Ет, ніби серйозні люди, а такими дурницями займаються! Хоча, як-то кажуть, чим би дитя не тішилося… а нам веселіше.

Сторінку підготував Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Отримай Нобеля! спершу з'явиться на Медіа-Версії.