Новий цікавий проект запропонувала газеті Галина ПЕЛЕПЮК-МРИХІНА –  чернівчанка, закохана у своє місто, яка роками досліджує його історію й долі його мешканців. Авторка  спілкується зі своїми персонажами-будинками так само тепло, як і з людьми. Відтак на читачів «Версій» чекають відкриття – а отже й несподіванки.                                          

Утім, нагадаємо лише, що наша авторка Тетяна СПОРИНІНА вже розповідала на шпальтах газети про свій унікальний будинок №4 на вул. Кароля Мікулі (колишня К. Лібкнехта) та його мешканців. Отож, запрошуємо небайдужих чернівчан узяти участь у цьому проекті.  

ВІЛЛА  МІЗЕЛІСА

 Добрі слова слухати приємно, а говорити радісно. А кому ж дарувати такі слова, як не своєму другові? Вілла Мізеліса – мій друг. Я пам’ятаю її відтоді,  як пам’ятаю себе. Цю велику круглу башту, конусоподібний купол, покритий коричневою фарбою (так у Чернівцях фарбували всі бляшані дахи), стрункий шпиль, який ніби простромлюює небо. Ця вілла – моя добра сусідка. Бо для нас із нею місцем прописки  –  від народження й донині  –  є Neueweltgasse, Новий Світ, вулиця Шевченка.

Повз цю красу пройти важко

Розкішну віллу на розі вулиць Тараса Шевченка й Гулака Артемовського обізнані містяни називають віллою Мізеліса. Її кутову вежу завершує високий конусоподібний купол, фасади з обох вулиць прикрашені вікнами різного розміру і форми. Нижній ярус вікон, так само як і вхідні ворота, захищають  ажурні ковані решітки. Верхівка високої  кам’яної  огорожі з боку Гулака  викладена  старовинною помаранчевою черепицею.

Фасад  вілли з двору – справжній витвір архітектурного мистецтва. На рівні другого поверху  розташовані два симетричні балкони. На одному з них  установлювали сукку на честь свята Суккот. Широкі кам’яні сходи розгорнутим віялом збігають до саду. Вони – казкові і святкові, створені для неквапливої, поважної ходи, їм не подобається недбайливий біг поспіхом. Біля підніжжя сходів – дві  стрункі високі колони, вивершені  кам’яними чашами для вазонів з квітами. Чаші спираються  на спини трьох лютих звіроподібних чудовиськ. Сходи піднімаються на відкриту  терасу з широкими парадними дверями, за ними – просторий овальний зал. Стеля залу унікальна: це великий, на вісім квадратних метрів, світловий ліхтар, викладений з фігурного скла. Над ним, на другому поверсі, такий же, лише складений зі скляних прямокутних полотен. А над двома скляними стелями – похилий прозорий дах. Стеля-ліхтар не лише  неймовірно гарна, але й практична. Вона дарує сонячне світло ранками й вечорами, доповнюючи колись свічне освітлення. А погожого дня наповнювала – і наповнює до сьогодні – простір залу променями, що ллються просто з неба…

Дефіле у чарівному саду    

Колись зал, тераса й віялоподібні сходи перетворювалися на подіум, яким прогулювалися прекрасні моделі. Глядачі, чернівецькі денді та елегантні  світські дами, розташовувалися по периметру тераси й милувалися черговою колекцією модного одягу.

Чернівці завжди виособлювалися  високою культурою й слідували віянням моди. У 19-му та на початку 20-го століття вважалося за правило шити одяг на замовлення, послуговуючись  майстерністю кравців  і модисток. Щойно у Відні чи Парижі з’являлися нові моделі суконь чи капелюшків, через короткий час вони вже прикрашали вітрини чернівецьких магазинів.

Вілла на розі вулиць Neueweltgasse (Новий Світ, Шевченка) і Merangasse (Гулака Артемовського) була чернівецьким будинком моди. У період  між першою та другою світовими війнами тут жив відомий  кравець Макс Мізеліс із дружиною Розою. Та мало, що жив! Трудився, творив, чаклував. Про цього віртуозного майстра і до нині ходять легенди. За свідченнями старожилів, він одягав  не лише вимогливих і вередливих чернівецьких модників, але й шив мундири для румунського короля Міхая. Макс продовжив і надав нових барв справі свого батька Соломона Мізеліса, який володів у Чернівцях кількома швейними ательє.

За рекомендацією… Георга Дроздовського

Уперше про Макса Мізеліса я дізналася з чудової книги Георга Дроздовського «Тоді в Чернівцях і довкола». Часом дотепно, з посмішкою, а десь із ностальгійним сумом автор розповідає про життя чернівчан на початку 20-го століття, у період між двома війнами. Пам’ятні події, веселі бувальщини, незвичайні міські історії, а серед них – розповідь про особистий візит автора до майстра Мізеліса. Як описує Георг Дроздовський, шукати аудієнції у знаменитого кравця його спонукало молодече честолюбство та бажання справляти враження. Адже Макс Мізеліс шив одяг тільки заможним клієнтам: директорам банків, відомим підприємцям та… міським авантюристам. Вартість його роботи була удвічі вищою, ніж у решти чернівецьких шевців. Затамувавши подих, боязко, Дроздовський ступив на поріг елегантної вілли. У цьому святилищі моди він опинився віч-на-віч із вишукано вбраним паном. Знічено він повідав мастрові своє потаємне бажання: бути зарахованим до його клієнтури. Але Мізеліс повівся так зверхньо і чванькувато, що молодий Дроздовський, не стримавшись, їдко підколов його і, не обертаючись, пішов… Надалі він шив одяг у іншого  чернівецького майстра, приємного і привітного чоловіка із значно меншими амбіціями на ім’я  Берл Горовіц. Цей кравець був надзвичайно низеньким на зріст і, обмірюючи клієнта, мусив ставати на стільчик. Водночас, пригадує Дроздовський, Берл Горовіц був  великим у своїх судженнях та життєвій мудрості.  Доля його – одна з тисячі трагічних доль чернівчан: він загинув у Трансністрії разом зі своєю дружиною і п’ятьма синами…

Вони любили місто і його мешканців

І якщо  вілла Мізеліса асоціюється зі словами «чернівецькі кутюр’є»,  не зайвим буде згадати й інших  відомих кравців, які одягали міських модниць і модників у подальші роки. А їх у місті було багато. Багато! Згадаю лише тих майстрів, із ким пощастило зустрічатися особисто.

Рафаїл Стремінський. Знаменитий кутюр’є працював у ательє по вулиці Головній (тоді Леніна) навпроти зупинки «вулиця Гоголя». Це був навпрочуд імпозатний чоловік з густою гривою хвилястого волосся. Майстер з великої літери: його руку, стиль і почерк  легко впізнавали. Він відчував матеріал, вмів його покласти, винахідливо творив форму і лінію. Адже кравець працює лінією, його мета – створити виріб м’якої скульптури, підкреслити достоїнства й приховати недоліки фігури. Пальта, пошиті майстром Стремінським, були комфортними і дійсно являли собою витвори швацького мистецтва.

Майстер Іванчук (на жаль, у пам’яті не залишилося його імені) працював в ательє, що на розі вулиць Кобилянської та Доброго (тоді Котовського). Високий, стрімкої постаті чоловік, уважний і чуйний. Щоб отримати костюм «від Іванчука», чоловіки мали заздалегідь записатися в чергу. Вироби майстра ідеально підкреслювали силует і виглядали, як то кажуть, «з голочки».  

Ульріх Розенблат. Один з найкращих чернівецьких кравців працював у ательє по вулиці Головній (тоді Леніна) навпроти магазину «Союздрук та філателія». Невеличкий на зріст, привітний і завжди усміхнений, він з першої зустрічі викликав прихильність. Не кожна жінка в Чернівцях мала щастя «шити у Розенблата». Мама відвела мене до цього атель’є за величезним «блатом»: як говорив Аркадій Райкін – «через завсклад». Маестро Розенблат оглянув мою худющу фігуру і, даруючи мені стільки ж уваги, скільки приділяв дорослим чернівецьким модницям, відкинув усі наші несміливі слова на рахунок «як пошити».

– А давайте, я пошию таке модне пальто, якого ще ні в кого немає, – запропонував він. Я добре пам’ятаю його професійні, пильні і дуже добрі очі… І пошив! Що це було за пальто! Коли я йшла вулицею, мене проводжали поглядом усі жінки. Тоді я уперше в житті відчула, як це – бути красунею. Пан Ульріх був Паганіні фасонів, Шекспіром фігурної строчки…

Давид Сойфер, Соломон і Макс Мізеліси, Берл Горовіц, Рафаїл Стремінський, Ульріх Розенблат, майстер Іванчук… Чому захотілося згадати цих людей, написати про них? Мабуть, тому, що вони були істинними чернівчанами: жили, працювали й творили для жителів свого міста. Вони не могли не любити це  місто, тож заслуговують і на пам’ять, і на вдячні слова. Адже, якщо не пам’ятати минулого, то й ті  часи, і люди, які  жили тоді,  просто зникнуть. Розчиняться, як тіні….

Вілла переходила, не рухаючись з міста…

У липні 1937 року Макс і Роза Мізеліси продають віллу  іншому чернівецькому кравцеві, Давиду Сойферу. Але своєю новою, дивовижно гарною нерухомістю Давид Сойфер володів недовго. Історія й час  змінилися: від 1940 року віллу займала військова комендатура. А 1945-го будинок передали дитячим яслам при Облздороввідділі. Завідувачем господарством призначили Миколу Васильовича Миронюка: румун за національністю, він був освіченим і самовідданим господарником. Тридцять шість років  своєю енергією, силами і серцем підтримував приміщення  вілли в порядку й чистоті. Не дозволив зруйнувати розкішну пічку, зняти  двері з кришталевим склом, а точніше – не дав украсти. А зазіхали, зазіхали «добрі» люди… Чудова біла пічка з кахельним панно «Путті з кетягами винограду» і досі прикрашає овальний зал вілли.

Віддано працюючи, Микола Васильович і помер на робочому місці. Коли від воріт вілли від’їжджала машина швидкої допомоги, що забирала його назавжди, в ті ж хвилини розкололася і впала скульптурна композиція «Мати й дитина», яка стояла посеред двору. Знаєте, можна було б назвати цей випадок черговою красивою міською легендою, якби не свідки, вихователі і нянечки, яки були присутні при тому і ще донедавна працювали в  садочку…

Таланить на господарів

Вже понад 20 років дошкільний заклад на розі вулиць Шевченка і Гулака-Артемовського профільований для дітей із порушеннями опорно-рухового апарату. Завідувачка садочка – Ольга  Веніамінівна Гафійчук – гарний господарник, чудовий керівник, привітна  й чарівна жінка. Завдяки їй і колективу співробітників, дітки, які перенесли страшну хворобу – церебральний параліч  – виховуються в комфорті і чуйній увазі. Цей огляд про віллу Мізеліса написано й за допомоги пошуків та спогадів Ольги Веніамінівни.

Галина ПЕЛЕПЮК-МРИХІНА, для «Версій». Фото з архіву авторки

Запис Будинки і долі: Мандрівка у минуле Чернівців   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Офіційну заяву такого змісту поширила громадська організація «Буковинська агенція регіонального розвитку» (БАРР) на початку нового року. Це обгрунтований аналіз хибності намірів Чернівецької міськради збудувати підземні переходи на вул. Головній, зафіксованих у змінах до проекту рішення «Про внесення змін до цільової Програми з будівництва об’єктів житла і соціальної сфери в місті Чернівцях на 2017-2020 роки «Сучасне місто».

У бесіді з кореспондентом «Версій» голова ГО БАРР Тетяна Лебухорська наголосила, що таке будівництво суперечить чинним державним будівельним нормам; обмежує доступ до транспортної інфраструктури маломобільним групам населення, які, за різними оцінками, сягають від 30 до 50% населення; суперечить Стратегії підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року. І може, найсуттєвіше, що на ділянці з підземним переходом створюється хибна ілюзія безпеки через те, що з дороги нібито «зникають» пішоходи.

Не менш суттєвий аргумент, що вулиця Головна на ділянці біля автовокзалу, де планується будувати підземнийі перехід,  постійно затоплюється під час інтенсивних опадів, що потягне за собою й затоплення, а відтак і руйнування таких споруд. На думку громадських активістів,  це не вигідно і з економічної точки зору, враховуючи вартість будівництва такого об’єкту відповідно до всіх норм. Натомість БАРР пропонує фахово дослідити транспортні потоки на перехресті вул. Головної / Комарова радіусом 100 м та здійснити моделювання транспортних потоків для визначення можливих способів підвищення провізної здатності цієї ділянки; облаштувати на пішохідних переходах якісне освітлення та пластикову розмітку червоно-білими кольорами. Із повним змістом заяви можна ознайомитися на сайті bard.cv.ua

Вл. інф. 

Запис Будівництво підземних переходів зруйнує транспортні артерії Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Типова картина нашого нібито європейського міста. Зона культурної спадщини. Район парку  ім. Шевченка – готелю «Буковина». Поруч дитячі майданчики, спортивна арена. Однак сміття тижнями не вивозиться і не прибирається. Антисанітарія, бруд, сморід! Кажуть, що ЖРЕПи укомплектовані двірниками лише на 30 відсотків. І не дивно. Хто захоче працювати за 3 тис. гривень, якщо у найближчому зарубіжжі наші сміттярі отримують  за таку роботу від 1000 євро. А в наших Чернівцях стільки отримують лише чиновники мерії. Я вже не кажу про захмарні зарплати їхніх київських колег.

Колись, у радянські часи, двірників приваблювала така робота можливістю отримати після 10 років роботи хоч якесь житло. Нині такого положення нема, та двірникам цього, мабуть, не треба. Бо попрацювавши кілька років сміттярем в Ізраїлі, наш двірник придбає квартиру на будь-який смак.

Та коли далі так триватиме, чернівецьким чиновникам невдовзі доведеться самим  підмітати тротуари, зокрема Обшанському – начальнику інспекції з благоустрою, Буряку – в. о. директора департаменту ЖКГ, Кошарі – провідному  спеціалісту департаменту ЖКГ, на якого покладено організацію роботи комунальних служб… Адже бардак із прибиранням та вивезенням  сміття тільки починається. А на порозі зима. Хто буде чистити від снігу – якщо не тротуари, то хоча б транспортні зупинки, коли двірників не вистачає?

…Каспрука «пішли». А порядку як не було, так і нема. Тож це місто брудне, чи ми такі?

Тамара БОРОВИК, голова правозахисної організації «На грані», фото автора 

Запис Чернівці сьогодні: маленьким Віднем чи Парижем і не пахне… Тхне чимсь гіршим   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Міністерстві юстиції пропонують посилити покарання батькам, які ухиляються від сплати аліментів, зокрема, ввести автоматичну заборону виїзду за кордон та примусові суспільні роботи. Про це повідомив міністр юстиції Павло Петренко в ефірі телеканалу «Прямий».

«Перше: якщо ти системно не платиш аліменти понад шість місяців – запроваджується заборона виїзду за кордон. На підставі постанови відповідного виконавця яка направляється до прикордонної служби. Розвію міф, що начебто мати чи батько, який отримав рішення про стягнення аліментів, це рішення сховає, а через шість місяців прийде і заблокує виїзд. Хочу заспокоїти тих, хто має рішення або борг перед банком чи штраф перед патрульної поліцією – до вас такі автоматичні заборони не будуть застосовуватися», – заявив Петренко.

За його словами, що боржників, які не мають майна та коштів для сплати аліментів, будуть примусово притягувати до суспільних робіт.

«Друге: ми запроваджуємо таку інновацію як суспільно-корисні роботи. Якщо в тебе формально немає ніякого майна, 12 місяців не платиш – виконавець складає постанову, суд приймає рішення і відправляє тебе до місцевої громади і ти будеш прибирати вулиці, фарбувати будинки, прибирати кладовища. А місцева громада, яка має на це бюджет, буде платити на рахунок дитини твій борг по аліментам», – зазначив міністр.

Запис Тих, хто не платить аліменти, відправлятимуть прибирати вулиці і кладовища спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Окремі будинки, вулиці, квартали старих Чернівців живуть в оточенні інших вулиць, скверів, парків, площ, названих на честь когось або чогось… Міняються епохи, пріоритети та ідеології – змінюються назви вулиць. І тільки  десь у архівних схованках зберігаються  ці минулі назви, виведені в документах обов’язково каліграфічним  почерком, упорядковані і мовчазні.

Як підкреслює Іван Монолатій, автор дослідження «Діри пам’яті», «десь понад десять тисяч років тому людство витворило одну з найстаріших складних структур – місто. Цей своєрідний продукт людського духу має свій простір, характер, стиль і ще багато іншого. Наприклад видимі образи». Деякі події, сюжети ми можемо  не тільки уявити, іноді навіть відтворити. Я пам’ятаю, як на нашій вулиці знімали фільм «Гадюка» режисера Віктора  Івченка  і наш будинок потрапив на плівку.

Двоповерхова кам’яниця – №4 по вулиці Кароля Мікулі / вул. Карла Лібкнехта – Strada Luca Arbore  – Strada Ceasornicarilor– Uhrmachergasse (Годинникарів)/ стоїть в історичному ареалі історико-культурної заповідної території м. Чернівців на розі  Judengasse /вул. Шолом Алейхема/  і Uhrmachergasse /вул Кароля Мікулі/.

Ставлю велику літеру в слові Будинок  бо він, практично, як жива істота жив, змінювався, старів разом із  своїми мешканцями, які теж жили, раділи, сумували. Свого часу кудись неспішно йшли або поспішали цими вулицями, вітаючись при зустрічах, Лео, Мозес, Макс, Якоб, Леонід, Леон, Джетті, Анна, Лейба, Пінкас, Карл, Аба… Імена мешканців  і власників будинку 1908-го року зберігаються в адресній книзі «Адреси Чернівців, у тому числі пригородів» за 1909 рік у бібліотеці Віденського університету.
«Міські споруди часто мають не тільки архітектурну цінність… будучи свідками тих чи інших подій…, стають тією ланкою, що поєднує минуле і сьогодення», –  нагадує Іван Монолатій.
У нашому Будинку жили люди різних професій.

Скажімо, Леон Лауер (Leon Lauer), записаний в адресній книзі Uhrmachergasse, 4 за 1913 рік, працював в університецькій бібліотеці. Хоча в адресній книзі за 1927 та 1936 рік, коли вулиця називалася ім’ям молдавського боярина Луки Арборе (Luca Arbore), він уже Лейб Лауер (Leib Lauer), бібліотекар. Клерк Адольф Розенман (Adolf  Rosenmann) проживав у будинку від 1927 до 1936 року.  Свого часу пан Адольф вчився  у православній середній  школі у Чернівцях.  У річному звіті  за 1909-1910 рік  на стор. 96  знаходимо учня Адольфа Розенмана  – VI Б клас.  У класі навчалося тоді 32 учні. Майже, як у нинішніх школах.

Документи з сайту – Бібліотека університету Жешув (Biblioteka Uniwersytetu Rzeszowskiego –http://www.pbc.rzeszow.pl/dlibra/plain-content?id=6139).

Повз вулицю Годинникарів свого часу ходили трамваї. У газеті «Bukowiner Nachrichten» від 14 вересня 1897року описано такий випадок :
«Учора чоловік, який ніс два глечики з водою біля Uhrmachergasse, потрапив під трамвай. Міський радник Пікер надав важко пораненому першу допомогу і розпорядився віправити його до крайової лікарні». Інформація про це є  на стор.55 у монографії С.А. Тархова «Історія міськелектротранспорту Чернівців» 1997 року.

Будівництво трамвайної лінії у Чернівцях, до слова, тривало 865 днів, тобто майже 2,5 року. Трамвай же почав ходити 1897-го. Скажімо, в австрійському Лінці трамвайну лінію такої протяжностія збудували за 100 днів. У тодішніх газетах жартували, що Чернівці за повільністю виконання своїх задумів і бюрократизмом посідають перше місце в усій монархії. Іноді здається, що ця риса  є визначальною у Чернівцях і досі…

1929. Старт мотоциклетних змагань у Чернівцях на вулиці Шолом-Алейхема
/Evreiască/. Ліворуч – будинок-корабель. Світлина з альбому Edward Tur’s Gallery /Piccasa/. Old Czernowitz Photos. Hauptstrasse – Старі фото Чернівців. На цій світлині зліва видно дах і прикрашений балкон будинку №4.

Зображення газети з Інтернет-порталу Австрійської національної бібліотеки.

Перші періодичні видання – «Bukowiner Kalender», «Bukowiner Zeitung», «Bunte Blätter», «Bukowinа» – німецькомовні,  і розвиваються «за Австрії» (1812-1918 р.р.).  Співробітник редакції однієї з газет – «Czernowitzer Pressе» –  Мендель Капралік у 1909 році мешкав у сусідньому з нашим будинку №2 на вулиці Годинникарів, на розі з Головною.

Зображення газети з інтернет-порталу Австрійської національної бібліотеки – Österreichische Nationalbibliothek.

А от сама редакція «Czernowitzer Pressе»  певний період часу у (1894-1901 р.р) розташовувалася у будинку Uhrmachergasse, 4.
В адресній книзі 1898 є прізвище Карл Тюрк – бухгалтер. Це прізвище зустрічається у 1 томі Історії Імператорського піхотного полку №. 41.

А у книгах 1927 та 1936 років  зустрічаємо прізвище Лейб Гохштадт, брокер. На сайт єврейської громади (http://humora.tripod.com/id31.html)  24 листопада 2006 року звернувся Девід Блокер: «Я знайшов на вашому веб-сайті поховань  ім’я Chaim Hochstatt. Мій дід Josef  Hochstadt (іноді Hochstaedt) був з Чернівців, він народився 1890 року. Його батьком був Leib Hochstadt, бухгалтер, а його мати – Rachel  Turtel. У діда були дві сестри, Джанет і Роза, одна загинула під час холокосту, інша вижила. Вона жила в Україні в 60-х роках минулого століття, я нічого більше про неї не знаю… Може хтось знає щось про сім’ю Hochstadt або про сім’ю Turtel…»
Можна відповісти пану Девіду, що його прадідусь жив у період від 1927 до 1934 у будинку №4 на вулиці Luca Arbore / Uhrmachergasse/.
У радянський період, коли я вже мешкала в Будинку, наша вулиця носила назву Карла Лібкнехта. Пам’ятаю, як тьотя Ханна виставляла у своєму вікні на першому поверсі афіші свого сина – музиканта Яна Табачника. Пригадую дуже лагідну кравчиню тьотю Гєню, яка єдина врятувалася з нацистьського концтабору, сама виховувала сина Маріка і двох племінниць. Вся її родина загинула. Але ця жінка мала таку багату душу, витримку і таку доброзичливість, що ніколи не скаржилася, а, навпаки, завжди цікавилася, як наші справи, пригощала смачними кренделями та тістечками. Якщо ми занадто галасували у дворі й хтось із сусідів робив нам зауваження, тьотя Гєня завжди нас захищала…

Будинок стоїть. І сподіваюся, переживе прагнення деяких сучасних бізнесменів перетворити ошатний і гостинний дім у власну непомірну площину нагромадження тренажерів із громіздкою та шумною витяжкою, що руйнує і наш будинок, і сусідній №2, і їхню вишукану ауру минулого і сьогодення…

Це тільки частина розвідок про людей, що мешкали жили в будинку… Історичні епохи складаються з людських доль.
Далі буде…

Тетяна СПОРИНІНА, «Версії», фото автора й архівні

Дякую за допомогу у вивченні архівів, за поради і прихильність Галині Леонтій (Halyna Leontiy), соціологу університету Tübingen, Німеччина, Степану Карачку, архівісту, краєзнавцю, Миколі Кушніру, директору Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини, Крістіану Геррманну (Christian Herrmann), Stabsstelle Kommunikation у IJAB – Fachstelle für Internationale Jugendarbeit, Німеччина, Едварду Туркевичу, програмісту, блогеру, В’ячеславу Лєбєдєву, завідувач фотолабораторією Чернівецького обласного краєзнавчого музею, Ользі Серебріян, відділ краєзнавства Обласної наукової бібліотеки ім. М.Івасюка, Людмилі Айгаре, перекладачу, фотохудожнику, Лідії Гуцкало, архівісту Чернівецького обласного архіву, Михайлу Котляру, краєзнавцю, географу…

А також дуже вдячна авторам книг, часописів: Марія Никирса “Чернівці. Документальні нариси з історії вулиць і площ”, Олександр Масан, Ігор Чеховський “Чернівці:1408 – 1998”, Василь Білек, Орест Криворучко, Олександр Масан, Ігор Чеховський “Вітання з Чернівців”, Культурологічний часопис “Ї”, № 56/2009, “Чернівці. CZERNOWITZ”, Світлана Біленкова «Архітектура Чернівців ХІХ – поч. ХХ ст.», Укладачі: Олександр Добржанський, Микола Кушнір, Марія Никирса “Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині”, Іван Монолатій «Разом, але майже окремо: Взаємодія етнополітичних акторів на західноукраїнських землях у 1867-1914 рр.», «Діри пам’яті. Як пам’ятаючи, місто забуває», Ігор Буркут (публікації у часописах), Ігор Мельник, Леся Щербанюк, Олег Любківський “CZERNOWITZ: історичні вулиці, будинки та видатні особистості”, фотоальбом “Anthropologia urbana. Homo czernoviciensis”, редакція та упорядкування Сергія Осачука,  EDGAR HAUSTER, блог, Юрій Ходорковський «Вічність. Час. Традиція», Василь Селезінка «Місто моєї любові»,…

Запис UHRMACHERGASSE, 4: Будинок живий мешканцями… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Uhrmachergasse – вулиця Годинникарів

У Чернівцях у 1908 році було зареєстровано понад 3 десятки «майстрів часу» і четверо з них мешкали саме на вулиці. Будинок, про який йдеться, стоїть на розі нинішньої вул. Кароля Мікулі (раніше Карла Лібкнехта) під №4 і вул. Шолом Алейхема №9. Уже на мапі 1866-го року ці вулиці називалися Uhrmachergasse (вулиця Годинникарів) і  Judengasse (Єврейська). Вхід до Будинку №4 був з вул. Годинникарів.
Пишу Будинок  з великої літери, бо він, як люди, жив, змінювався, старів, відкриваючи свої брами та двері  осель мешканцям, які теж жили, раділи, сумували. Саме цими вулицями кудись йшл, поспішали, зустрічалися Лео, Мозес, Макс, Якоб, Леонід, Леон, Джетті, Анна, Лейба, Пінкас, Карл,  Аба… Це імена мешканців  і власників будинку у  1908 році.

Про що повідають старі карти й світлини

Ліворуч – костел Воздвиження Святого Хреста. Трохи нижче – Hauptwache (Гауптвахта). Прямо – квартал між Hauptstrasse (Головною) та Judengasse, нині вулиця Шолом-Алейхема. Праворуч – «Генеральський будинок», споруджений 1780-го.

На картині художника австрійського двору Франца Кнаппа «Велика пожежа 21 серпня 1859 року» ми не бачимо ще будинку-корабля, який був побудований 1904-го й належав Мозесу Шлеферу. Натомість бачимо чотири будинки на Judengasse. І наш Будинок на цій картині вже є. Тобто можна впевнено вважати, що 1859-го будинок №4 по вулиці Годинникарів уже стояв. Схоже, навіть раніше від цієї дати.

Довідка
– Після впорядкування вулиць між приміщенням гауптвахти
і будинком Генерала площа Святого Духа стала менш помітною.
На цій площі у 1901-1908 роках було збудовано новий триповерховий будинок.
Марія Никирса. Будинок-корабель “Шіфа”. “Чернівці”, №23, 6.06.2013

На листівці 1904-1909 років бачимо вже будинок-корабель. Тепер будинок №4, Uhrmachergasse, пов’язаний в ансамблі з будинком-шіфою як частина лівого борту і корми. Ліворуч – Костел Воздвиження Святого Хреста, далі, за деревами – Гауптвахта, перебудована після великої пожежі 1866 року. Ще далі – куполи церкви святої Параскеви Сербської (1844-1862).

Будинок №4 видно направо від Костелу Воздвиження Святого Хреста.

Читаємо старі мапи
1854 рік

На цій мапі нижче площі Святого Духу в червоному колі бачимо вже і сам будинок №4 (вул. Мікулі Кароля), і поряд будинок №36. Схематично помічені і квадрати внутрішніх двориків цих двох будинків.

1866 рік

Тут уже бачимо і назву Uhrmachergasse (вул. Годинникарів).

1905 рік

План Чернівців близько 1905 року із новими назвами вулиць і номерами будинків та позначенням висот. Підготовлений Людвіком Вестом, опублікований видавцем Леоном Кьоніґом.
На мапі видно і внутрішній двір розташованого будинку по вул. Uhrmachergasse.

Офіційний відступ

Від департаменту містобудівного комплексу Чернівців, 2008 рік

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» від 26 липня 2001 року, №878, місто Чернівці занесене до Списку історичних населених місць України.
На території Чернівців до наших днів збереглися первісне планування історичного середовища із будівлями кінця ХVІІІ – початку ХХ століть і численні історичні пам’ятки,  архітектурно-містобудівні ансамблі.
Тому рішенням VІІ сесії ХХІІ скликання Чернівецької міської ради від 18.05.1995 року № 94 «Про історико-культурну заповідну територію м.Чернівців» було ухвалено історичний центр м.Чернівців площею 226 га, на території якого розташовані пам’ятки культурної спадщини різної категорії.
На замовлення Чернівецької міської ради Київським Науково-дослідним інститутом пам’яткоохоронних досліджень виконано «Коригування історико-архітектурного опорного плану проекту зон охорони пам’яток і визначення меж і режимів використання історичних ареалів м.Чернівці».
Крім того, у місті Чернівцях визначені три історичні ареали:
1. Центральний історичний ареал площею 550,05 га;
2. Історичний ареал «Гореча» площею 17,39 га;
3. Історичний ареал «Садгора» площею 14,66 га.
На замовлення Чернівецької міської ради у 1990-1992 рр. Українським регіональним спеціалізованим науково-реставраційним інститутом «Укрзахідпроектреставрація» (м. Львів) проводилася робота з обстеження нововиявлених пам’яток архітектури та містобудування м.Чернівців, їхня докладна фотофіксація і складання карток первісного обліку.
Для упередження розвитку негативних процесів на території історичного центру необхідне будівництво нових транспортних комунікацій і виведення транспортних потоків за межі історичних ареалів, зменшення динамічних навантажень на історичну забудову, мінімінізація втручання в несучі конструкції будівель історичної забудови при пристосуванні їх для громадських потреб.
На виконання вимог статті 7 Закону України «Про охорону культурної спадщини» рішенням виконавчого комітету міської ради від 10.06.2008 року № 441/11 затверджено Положення про громадську консультативну раду з питань охорони культурної спадщини міста та її склад. Щомісяця проводилися засідання громадської консультативної ради, де розглядаються актуальні проблеми містобудівної діяльності в історичному середовищі.
До невирішених проблем в галузі охорони культурної спадщини належать: недосконале памяткоохоронне законодавство в галузі відповідальності фізичних та юридичних осіб за вчинені правопорушення на об’єктах культурної спадщини, складний механізм накладання адміністративних стягнень, безпідставне узаконення самовільного будівництва в межах історичних ареалів судовими органами.

2007 рік

Ще одна мапа: «Чернівці. Історико-архітектурний опорний план. Оцінка забудови».
На карті видно в червоному колі будинок №4 по вулиці Карла Лібкнехта / вул. Шолом Алейхема №9/

Ця мапа ще й зараз висить на стіні приміщення відділу охорони культурної спадщини (вул. Руська, 1  (черговий раз була там 3.07.2017) .
Вона затверджена в липні 2007-го наказом міністра культури і туризму, головою державної служби з питань національної культурної спадщини М.М. Кучеруком, погоджена рішенням Чернівецької міської ради, і тодішнім начальником Відділу з питань охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради Світланою Біленковою.
На цій мапі будинок №4 позначений як «цінна забудова».

Відступ майже ліричний:

«Культура – це емоції, помножені на суворий контроль і облік»

Завжди з цікавістю спостерігаю за виступами та публікаціями Світлани Біленкової, доцента Київського національного університету будівництва і архітектури, кандидата мистецтвознавства, члена Українського національного комітету Міжнародної ради UNESCO з питань пам’яток і визначних місць.

«Об’єкт культурної спадщини із почесним званням «пам’ятки ЮНЕСКО» є лише певною нагородою для суспільства. А от як носити її, залежить від кожного з нас. Міжнародна організація ЮНЕСКО – це не охоронний чи каральний орган, це організація, яка надає людству підтримку у збереженні його культурного потенціалу для майбутніх поколінь. Ті, хто не підтримує загальноприйнятих у світі понять, втрачають пам’ятку – і після здійснення відповідного експертного моніторингу об’єкт виключають зі Списку ЮНЕСКО…
«Скільки не кажіть «об’єкт спадщини» та «буферна зона» – без реальної роботи з відповідними документами, архівами, опорним планом, відповідними вітчизняними та зарубіжними культурними інституціями, будівлі та комплекси зберігатимуться за середньо визначеними параметрами без урахування їхніх унікальних цінностей, При цьому не враховуватимуться такі поняття, як унікальність, автентичність, особлива енергетика, аура. Вони назавжди втрачатимуться. Більше того, це стосуватиметься й об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».
«Культура – це емоції, помножені на суворий контроль і облік»
Із інтерв’ю Маріанни Антонюк зі Світланою Біленковою (за посиланням: Чернівці на межі/CzernivtsiamEnde: Об’єкт культурної спадщини і чиновницької байдужості).

Долі та спогади

Змістовно історію цього мікрорайону міста, який колись був центром тодішніх Чернівців, викладає відомий історик Олександр Масан на сайті «Україна туристична»:
«В одному з донесень генерал Енценберг інформував: «Усім відомо, що Чернівці тісні й цілком збудовані з дерева та й у більшості нужденно». Зведення кам’яниць розпочалося 1780 р. Найперший цегляний будинок, двоповерховий «Генеральський дім», збудований того року, зберігся донині на розі вулиць Шкільної та Ш. Алейхема. Від 1780 р. Головну вулицю обладнали стічними канавами, покрили гравієм і поступово продовжили донизу, схилом гори (сучасна вул. Капеланська) аж до Прута. На півдні вона доходила до нинішньої Центральної площі, якої тоді ще не було».

Мешканці та домовласники

З чернівецької адресної книги за 1898 рік отримали прізвища, імена і професії (заняття) мешканців і домовласників будинку №4 на вул. Годинникарів – без переліку членів їхніх родин. Тут же в останній графі позначено район міста, де проживає згадана людина.
За допомоги Галині Леонтій (Halyna Leontiy), соціолога з університету Tübingen (Тюбинген), Німеччина, дізнаємося, що Карл Турк – бухгалтер, Й. Голдхауфен – Private (Privatier), тобто дуже заможна людина, що живе на відсотки, прибутки від інвестицій, нерухомого майна та поточних активів, сама займається адміністрацією власного майна, Мозес Флінтенштейн – домовласник.
Адресна книга «Адреси Чернівців, у тому числі пригородів» за 1909 рік зберігається у бібліотеці Віденського університету.
Цікаво уявити, як жили ці люди: майстер оптики і механік, стажер, домовласник, кілька бухгалтерів, підприємець, працівник друкарні, адвокат, перукарка, директор магазину, вдова, шинкар, торговець…
Рухаємося в часі далі:
За списком мешканців і домовласників будинку №4, Uhrmachergasse, за період до 10/01/1913, бачимо, як трохи демократизувався професійний статус мешканців будинку: серед заможних торгівців та адвокатів трапилися працівник бібліотеки і перукарка. Отриману з державного архіву Чернівецької області інформацію про власників будинку №4 вул. Карла Лібкнехта /Luca Arbore за румунський період, написану готичним курсивом, що використовувався до 1940 року, допоміг прочитати Крістіан Геррманн державної структури ФРН, яка працює з молоддю. За що авторка йому безмежно вдячна.
За цим документом видно, що будинок №4 1887 року був перереєстрований з Якоба Флінтенштейна, і вже 1890 власником будинку зафіксований Мозес Флінтенштейн.
З усіхї документів випливає, що будинок №4 (двоповерховий, кам’яний) по вулиці Мікулі Кароля / вул. Карла Лібкнехта/ /Strada Luca Arbore / /Strada Ceasornicarilor/ /Uhrmachergasse/ входить до Центрального історичного ареалу історико-культурної заповідної території м. Чернівців вважається цінною забудовою.

2017: І зовсім не романтичний постскриптум

Будинок №4 розташований на схилі, в аварійній зсувній зоні із близьким проходженням грунтових вод. Будинок має спільну (суміжну) стіну із аварійним будинком №2 по вулиці Кароля Мікулі, який свого часу зазнав великої руйнації через використання підвалу не за призначенням: у будинку №2 втрачено частину квартир.
У жовтні 2005 року комунальні служби міста Чернівці, не повідомивши мешканців будинку, продали 118.9 кв.м нежитлових підвальних приміщень будинку №4, на яких обладнано  фітнес-центр «Аполлон». Власник фітнес-центру проживає в іншому будинку.
Без згоди мешканців вентиляційна система забору чистого повітря для фітнес-центру проведена через коридори підвального приміщення у маленький внутрішній дворик будинку. Робота системи вентиляції з її шумом руйнує не тільки наш будинок, але наше здоров’я і життя. Водогони та електропроводка фітнес-центру так само без погодження з мешканцями проведені через коридори підвального приміщення. Під час тренувань, особливо коли у залах зосереджена велика кількість людей, у квартирах, розташованих над фітнес-центром, відчувається струс перекриттів і стін будинку від кидків штанг тренажерів. У деяких квартирах пішли тріщини. Власник «Аполлону» прагне до того ж розширити свій клуб за рахунок інших підвальних приміщень мешканців, звертався до власників деяких квартир із пропозицією придбати їхній підвал для розширення фітнес-центру. Мешканці відмовилися. Тепер у нас, мешканців будинку №4, і у Будинку №4, який жодним чином не хоче бути зруйнованим, триває судовий процес…

Тетяна СПОРИНІНА, мешканка квартири №16 будинку №4 по вул. Кароля Мікулі

Більше фотодокументів за посиланням – З ЖИТТЯ ОДНОГО БУДИНКУ… UHRMACHERGASSE, 4

Запис UHRMACHERGASSE, 4 або з життя одного чернівецького будинку… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях зазвичай досить консервативно ставилися до зміни назв вулиць. Змінювали їх не часто, з обережністю. Справді, не довіряти ж таку делікатну справу депутатам… Судячи з того, які назви мають їхні кафе, ресторани і сяючі (відсутністю покупців) бутіки – це достатньо небезпечно. Все ж екскурсія Чернівцями не повинна перетворюватися на шоу «Розсміши туриста». Хіба що гості міста почнуть платити гроші за свій щирий сміх біля чергової дивакуватої назви. Тоді скромний міський бюджет раптом стане змістовним, немов гаманець Ахметова.

Нещодавно громадська ініціатива «Рідне місто» виступила з пропозицією дати можливість колективам і директорам шкіл додати до номера школи імена відомих постатей. Директори шкіл, звісно, культурніші за депутатів, це очевидно. Їм більше віри (культурніших людей у нас, мабуть, і нема). Тому цікаво, як розпоряджатимуться вони наданим правом? Будь-яка свобода вимагає й відповідальності.

У Чернівцях, де влади, кордони й очільники змінювалися подекуди з блискавичною швидкістю  і завжди неочікувано, – політика назв, політика пам’яті має свою велику історію. Найбільш зваженими були австрійські імперіалісти. Їхні назви відрізнялися політичним і побутовим реалізмом. Вони чесно писали – «Болотний провулок», «вулиця Квіткова» або «вулиця Панська». Чесність австрійців навіть породила в тогочасних Чернівцях назву «Клоакенгассе» (хто не знає, клоака – анальний отвір і те, що за ним). Колишня Клоакенгассе, до речі, нинішня Степана Разіна. Сподіваємося, з тих часів дещо змінилося. Щодо політичного реалізму: ще в австрійський період у Чернівцях з’явилася вулиця Федьковича (тепер Сумська), Воробкевича (спочатку Воровського, нині Анатолія Добрянського), Василька (тепер Саксаганського), і Залозецького (що приголомшує – і тепер Залозецького). Тобто про політичні реверанси в бік українців в імперії Габсбургів не забували.

В румунський період назви у Чернівцях стали більш передбачуваними та одноманітними.

Замість космополітичних і побутових назв (на кшталт того ж Болотного провулка) з’явилися імена героїв румунської держави, яких виявилося несподівано багато. Із аншлагів (так називають табличку з назвою вулиці) сяяли імена депутатів, генералів, поетів і вчених. Переважно румунських, хоча з’явилася й вулиця Шевченка, скажімо.

Радянський період вніс комуністично-інтернаціональний дух. Утім, ці часи не такі вже давні і більшість чернівчан їх пам’ятають. Зауважимо лише, що бунтівний дух товариша Чапаєва був, мабуть, безмежно здивований тим, що його іменем названа вулиця колишнього австрійського міста. Що вже говорити про волзького отамана Степана Разіна та його персидську княжну. Відсутність почуття гумору і нерозуміння контексту призвело до того, що у Садгірському районі навіть з’явився тупик Комуністичний.

Отже, до сучасності. У перейменуваннях, як ми вже сказали, в Чернівцях дотримувалися консерватизму. Втім, не завжди обґрунтованого. Недавня спроба ( у минулому році) перейменувати вул. Рози Люксембург (теоретик марксизму і засновник німецької комуністичної партії) на вулицю Рози Ауслендер (чернівецька поетеса, в’язень і гето, і НКВС) з тріском провалилися. Депутати не відрізнили одну Розу від іншої. І заплуталися. Так і не відновлено на мапах міста історичні назви вулиць Францоза і барона Василько.

В цілому ж можна сказати, що питання назв досі хворобливо заполітизовано. Але все ж не такою мірою, як у недавні часи.

Тож запрошення взяти участь у політиці назв і політиці пам’яті педагогічні колективи, директорів шкіл не позбавлено сенсу. По-перше, хоча б тому, що вони менш політизовані. По-друге, більш освічені. Ще б були більш розкутішими і вільними, ціни б їм не було. Хочеться звернути увагу чернівецьких вчителів і директорів на європейський досвід назв, які не страждають від зайвої політичної доцільності, а є виявом свободи і захоплення.  І саме це в них і приваблює, а не досконала політична коректність та несамовитий патріотизм.

Така свобода назв дарує подекуди і українцям приємні сюрпризи. Нещодавно в столиці сусідньої Угорщини – Будапешті нову площу назвали ім’ям великого нашого поета Шевченка.  І, до речі, пам’ятник поетові там цікавіший за дещо стандартні вітчизняні витвори.  Цікаво, а нам слабо зробити крок у відповідь?

Цікаво, які імена отримають наші школи? Перед тим, як ці імена стануть відомими, хотілося б згадати повчальну історію, яка трапилася у сусідньому Могилеві-Подільському. Як в кожному провінційному українському містечку там є пам’ятники радянського і вже українського агітпропу (авт. – колишня назва відділу агітації і пропаганди). Але хтось з місцевих мешканців, фанат « Бітлз» домігся встановлення пам’ятника Джону Леннону. Саме цей пам’ятник і вважається нині знаковою пам’яткою Могилева-Подільського. Ця відкритість у світ і щирість була оцінена. Щодо чернівецьких шкіл, безумовно, хочеться вірити, що це будуть гідні імена. Починаючи популярними і несправедливо забутими чернівецькими іменами, і продовжуючи Ейнштейном, наприклад.

Віддаючи данину поваги українським митцям та вченим, не забути при тому про інших буковинців. Наприклад в’язня ГУЛАГу та письменника Петера Деманта чи головного поета Румунії Міхая Емінеску, який був ліриком, а не поліцейським і відповідно не несе жодної відповідальності за складні міжнаціональні стосунки, які подекуди складалися в нашій історії. Гідних імен, людей, які причетні до злетів духу, а не ворожнечі – багато.   Віриться, що педагоги раптом не назвуть школи іменами якихось політичних вождів.

Це був би несмак, який не личив би цьому місту. Ініціатива громадської організації «Рідне місто», вочевидь, спрямована на те, щоб зробити світ чернівецьких назв більш широким, значущим і вільним. А не навпаки. Це не змогли зробити політики, але у вчителів має вийти. Принаймні, якщо у Чернівцях з’явиться школа Джона Леннона (або щось таке ж вільне та неординарне) – це буде ознака того, що у цьому місті є з ким говорити.  І буде з ким говорити.

Павло МАККАРТНІ

Запис Чи буде у Чернівцях школа Джона Леннона? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Машини збивають людей як горіхи! – обурено вигукує пенсіонер Іван Тодорюк. – Чотири смертельні випадки за шість років. Ось один хрест, другий… А все тому, що люди змушені цією трасою пішки (1,5-2,5 кілометра!) добиратися до кінцевої автобусної зупинки 10-ої маршрутки – а тут же ні тротуарів, ні вуличного освітлення! Взимку узбіччя завалене кучугурами снігу – доводиться йти просто по шосе! А тут живе дуже багато дітей, які щодня добираються до 39-ої, 31-ої школи, до центру міста!

Із села Магала через вул. Лук’яновича (1) до міста пролягає маршрут №25. Проте люди скаржаться, що замість двох автобусів тут курсує один, рейси часто пропускаються… Мовляв, «людей мало – їздити невигідно, особливо ввечері»…

– Дійшло й до неприємних інцидентів, – каже Ольга Гакман, голова квартального комітету №10 Садгірського району. – Коли люди почали писати листи зі скаргами, власник маршруту №25 почав погрожувати занадто ініціативним пасажирам, навіть приходив до них додому: «Будете на мене писати – я вам таке зроблю!»

Нещодавно, перед виборами, сюди приїжджали чиновники, депутати. Люди кажуть: «влаштували нам покращення на тиждень». Тоді одразу ж з’явився ще один автобус, рейси стали регулярними та за графіком… Нині ж звідсіля знову легше добратися до Кіцманя чи Заставни, аніж до Чернівців.

– Ми вже більше десяти років домагаємося, щоби на півтора кілометра продовжили маршрут №10! Писали вже й президенту, і Азарову… Проте перевізник 25-го маршруту нікого сюди не підпускає, – стверджує Іван Тодорюк.

– Обласна рада, міська рада – всі ви ходите сюди, слухаєте нас – і нічого не вирішуєте! – обурено зверталися люди до Ярослава Шешура, депутата облради, та Юрія Буреги, голови садгірської райради, минулих вихідних під час громадських зборів.

Вкотре люди вимагали у владників продовжити 10-ий маршрут, облаштувати тротуари та провести вуличне освітлення.

– Інакше 2 березня, о 10-й годині, замість автобусної зупинки збиратимемось на пішохідному переході: перекриватимемо дорогу!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Люди вкотре вимагали у владників продовжити 10-ий маршрут, облаштувати тротуари та провести вуличне освітлення.

Запис «Другого березня перекриваємо трасу!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівці: Мій Відень, мій Париж, мій Улан-Батор?!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії», фото автора

Запис Чернівці таки добряче притрусило – не лише снігом, а й… сміттям! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні у зв’язку з проведенням  аварійно-ремонтних робіт,  від водопостачання   відключені житлові будинки  по вулицях Ватутіна, Лисенка, Сімовича, Івана Франка, Лесі Українки, Університетська, Заньковецької, Емінеску, Гете, Худякова, Горького, Грушевського, Сіді Таль, Котляревського, Богдана Хмельницького та прилеглі до них вулиці. Відновлять водопостачання з 18:00.

Повідомляє прес-служба міської ради

Запис Центральні вулиці міста сьогодні без води спершу з'явиться на Медіа-Версії.

25 липня у зв’язку із проведенням ремонтних робіт від електропостачання будуть відключені наступні будинки:

З 13:15 до 15:00 у зв’язку без електропостачання будуть відключені будинки по вул. Надрічний та по пров. Надрічному.

Із 10:15 до 12:00 без світла залишаться будинки по вул. Александрі, вул. Ванди Василевської та вул. Вишневецького.

З 9:00 до 16:00 у зв’язку з проведенням монтажних робіт від електропостачання будуть відключені гаражі та житлові будинки по вул. Кутузова, 4а.

І з 9:30 до 12:00 у зв’язку з проведенням монтажних робіт від електропостачання будуть відключені житлові будинки по вул. Кошового, 12-68 та 23-85, вул. Ізюмській, 2-8, вул. Козелецькій, вул. Челябінській та вул. Охтирській.

Повідомляє прес-служба міської ради

Запис Одинадцять міських вулиць сьогодні без світла спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Вул. Коперника та Стасюка 3 дні будуть без світла спершу з'явиться на Медіа-Версії.