Саме для згуртування суспільства, посилення єдності і вшанування полеглих за Україну в нашій державі запроваджено Національний день молитви. Його відзначають тепер щороку в дату, коли ми, українці, найбільше потребували саме молитви – 24 лютого. Бо це був день нашої розгубленості через підступність і нещадність того, хто звав себе «братом».

Ми швидко оговталися і почали давати собі раду. В тому числі й завдяки згуртованості в молитві, єдності сердець у ній і відгуку Христа, Який присутній там, де збираються двоє чи троє в Його ім’я. І ми повторюємо цей молитовний досвід знову, адже він зміцнює віру, втішає у скорботах, очищує душу і дає силу протистояти життєвим випробуванням.

Молитовна зустріч «В єдності сила – в молитві перемога» відбулася в Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Михайла Івасюка. Адже і тут, як і в кожному колективі зараз, є ті, хто чекають з війни своїх рідних, є й і захисник у лавах ЗСУ – працівник відділу бібліографії Святослав Рачук. Молитва об’єднала представників різних конфесій – як священників, військових капеланів, так і воїнів-ветеранів, їхні сім’ї, мирянські спільноти, освітян.

І зустріч вийшла як душевна і духовна розмова. Тому що говорили не «обов’язкові фрази», а те, що самі переживають і відчувають. Від родини Палійчуків – держслужбовиця, депутатка і дружина військового капелана пані Оксана. І її чоловік, настоятель храму Вознесіння Христового в с. Лужани о. Роман – який не з оповідок знає, чим живе українське військо. Родина Сергія та Лариси Курущаків була небагатослівною – бо чоловіки, які пройшли війну, часто небалакучі, і дружини їх підтримують. Поетеса Олена Логінова читала власні зворушливі рядки про свого рідного сина, який боронить Україну. Керівник місцевого «Ветеран-хабу» Олександр Кошовий, який приніс на зустріч картину, створену  спільно із захисниками та їхніми родинами, – ветеран російсько-української війни. Директорка Чернівецької гімназії № 9 Галина Фурдига принесла від закладу, який очолює, список випускників, котрі перебувають у полоні чи пропали безвісти, і попросила молитви за цих військових…

Лариса і Сергій Курущаки

Важливо, що до спільної молитви стали і священник ПЦУ о. Роман Палійчук, і декан Чернівецького деканату Римо-Католицької церкви в Україні Анатолій Шпак, і організація «Жінки мироносиці та матері в молитві» на чолі з відомою в краї освітянкою п. Ольгою Біляніною, що вже багато років діє при Українській Греко-Католицькій Церкві, і представник благодійного фонду «Хесед Шушана» Ілля Хочь…

Отець Роман Палійчук

І усіх пронизувала «Мелодія» Мирослава Скорика у виконанні струнного квартету музичної школи №2. І поруч з тим, що кожний молився за свої болі війни, усі разом – за Україну. Духовний Гімн «Боже Великий, Єдиний…» виконували всі присутні разом з головою обласного відділення ТОВ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, народним артистом України Іваном Дердою. І вірили, що Господь чує кожного і відгукнеться. Адже співається у Псалмі 20-му: «Одні покладаються на колісниці, а інші на коней, а ми покладаємось на Ім’я Господа, Бога нашого».

Наш кор.

Світлини надані Чернівецькою обласною універсальною науковою бібліотекою ім. Михайла Івасюка. 

Запис Молитва нації – реальна дієва сила спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Саме вісім років тому парох парафії о. Василь Стефанко почав облаштовувати при церкві соціальну кухню і годувати потребуючих. Священник сам завзятий кулінар, тож його ароматний і розсипчастий плов не лише став улюбленим смаколиком немічних і голодних, але й процес його приготування у великому казані на церковному подвір’ї уже не раз об’єднав парафіян і їхніх дітей.

Отже, отець Василь годував самотніх, маломобільних, стареньких. Згодом, коли Буковина потерпала від руйнівної повені, а людей, худобу, будівлі цілодобово рятували працівники з надзвичайних служб, отець з активними парафіянами забезпечував гарячі обіди для них – бо боротьба зі стихією не передбачала еменесникам часу на відлучення додому, і добра їжа підтримувала їхню боєздатність.

А коли росія підступно розпочала повномасштабне вторгнення і Вижниця наповнилася людьми, які тікали зі Сходу, Півночі і Півдня від обстрілів і бомбардувань, саме тут, у храмі Свв. Апп. Петра і Павла з перших днів війни. А точніше з 27.02.2022 р. переселенці знаходили і їжу, і дах над головою.

Вночі кидали матраци на підлогу і мали змогу поспати в теплі, а вдень намагалися дати раду і собі, і ближньому. Разом готували, разом заспокоювали дітей, разом шукали житло на довший період, якщо вирішили зупинитися тут, або способи їхати далі.

Щодня вимушені переселенці отримували тут гарячі обіди.  Спочатку приходило 20-25 осіб, потім 80, був період, коли готували на 150 переселенців повноцінний обід: перше, друге, салат, випічка, компот.

Поступово люди оговтувалися, ситуація ставала зрозумілішою, життя впорядкувалося. А парафія УГКЦ у Вижниці залишилася осередком помочі потребуючим і взаємодопомоги. І парафіяни, і новоприбулі долучалися до приготування їжі, до випікання хліба, а згодом, окрім забезпечення фізичного насичення, тут почали реалізовуватися і інші потреби людей: у спілкуванні, у заняттях для дітей, у духовній підтримці…Цоколь храму став місцем зустрічей – вірян, які після Служби Божої обговорюють свої плани соціального служіння; дошкільнят, яких приводять сюди в укриття на час повітряних тривог (найближчий дитсадок власного укриття не має), школярів, яким кортить погратися в настільний футбол та аерохокей; переселенців, яким також є що обговорити…

А віднедавна тут запрацював Центр психологічної і гуманітарної підтримки ВПО. Благодійний фонд, який створений у 2001 році при парафії виграв грант від американського фонду «РАЗОМ». За грантові кошти зробили в цоколі капітальний ремонт: сучасну стелю, кольорові стіни, двері.

За потреби тут влаштовують кінозал, дивляться і християнські кінострічки, і про рідні Карпати (от нещодавно дивилися «Довбуша»), навіть попкорн для охочих готують кожного разу.

Для старших осіб (від 50+), які бажають опанувати сучасні технології, запровадили курси комп’ютерної грамотності, закуплені планшети. Ті, хто потребує підтримки фізичних здібностей організму, тричі на тиждень збираються на фітнес.

Діє кулінарний гурток української кухні для дітей, гурток образотворчого мистецтва – закуплені вже мольберти, фарби, пензлики, і є художниця, яка малює навіть на камені… Також безкоштовні послуги надають психолог і юрист, а під час консультації можна і чаю чи кави попити.

І поки в цоколі події змінюють одна одну, або тривають одночасно – храм також не порожній. Хтось відчуває потребу помолитися в тиші, комусь потрібна порада духівника, щодня відправляється Служба Божа за українських воїнів…

«Не боюся ні працювати, ні своє віддати, якщо треба. Не боюся конкуренції – це приклад для інших, що таке може бути на кожній парафії», – каже отець Василь Стефанко. І справді – не боїться. Бо спочатку не було ні допомоги, ні проєктів – просто брався і робив. Ішов до дітей в місцевий інтернат. Влаштовував невимушене спілкування за готуванням нехитрих страв –  так би мовити, поєднував духовне з раціональним. Згодом домовлявся з місцевими піцеріями і ресторанами, водив цих дітей на кулінарні майстер-класи, де їх навчали і готувати, і сервірувати столи,  – тож діти могли приміряти на себе і роль кухарів, офіціантів, і так само – клієнтів вишуканого закладу. Хтозна, коли їм ще випаде нагода побувати на гастроподіях…

Наразі ж планує з парафіянами та іншими небайдужими, які долучаються до соціального служіння на парафії, влаштувати духовно-гастрономічне дійство на подвір’ї храму: зварити плов у великому казані, разом куштувати його, а далі – спакувати в харчові контейнери і рознести потребуючим. І йти не лише з їжею, а і з душевною розмовою і духовною  підтримкою.

Адже це і є християнство – служити ближньому. Служити з любов’ю. Не боятися ні конкуренції, ні праці. Не боятися віддавати своє, якщо треба.

Маріанна Антонюк,

фото з фейсбук-сторінок “Карітасу Чернівецької Єпархії” та отця Василя Стефанка, а також з його особистого архіву

Запис «Не боюся ні конкуренції, ні праці, ні віддати своє – якщо треба», – священник із Вижниці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У День Святого Миколая, з благословення Єпископа Чернівецької Єпархії УГКЦ Йосафата Мощича «Карітас Чернівецької Єпархії» відкрив інклюзивну кав’ярню-мануфактуру.

Затишний заклад планується не як звичайна кав’ярня. Заклад є соціальним проєктом з адаптації, соціалізації та підготовки молоді з ментальною інвалідністю до подальшого працевлаштування.

Тут стажуватимуться молоді люди з ментальною інвалідністю віком від 18 до 35 років, а освоївши вміння та навички кухаря, офіціанта, баристи тощо матимуть змогу працевлаштуватися в інші заклади. У кав’ярні проводитимуть майстеркласи різного спрямування як для бенефіціарів «Карітасу Чернівецької Єпархії», так і для інших охочих.

Кав’ярня є також доступною для людей на кріслах колісних – тут облаштований підйомник. Це середовище, в якому затишно всім.

Каву і тістечка до неї тут не «купують», ними пригощаються за пожертву. Спосіб віддячити за каву чи солодощі – пожертва, яку можна зробити за QR-кодом, розміщеним на столиках, барній стійці і стінах затишного закладу.

Відкриття кав’ярні розпочалося з освячення приміщення Єпископом Чернівецької Єпархії УГКЦ Йосафатом Мощичем, і у події, окрім власне найперших користувачів закладу, взяли участь запрошені гості: представники влади, духовенства, доброчинці.

Планується, що кав’ярня працюватиме від понеділка до суботи від 9 до 20 години, у неділю тут буде вихідний.

За матеріалами “Карітасу Чернівецької Єпархії”

Запис Каву зі смаком милосердя варять у першій чернівецькій інклюзивній кав’ярні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іванові та Любі – за 70. До Хотина вони переїхали ще минулого року, залишивши свою домівку в Харкові. Пенсіонерам бракує грошей, адже з невеликої пенсії треба сплачувати за оренду та комунальні послуги, купувати необхідні ліки. Кажуть, що допомагають діти. А добрі сусіди в Хотині подарували їм велосипеди, на яких подружжя і приїхало за допомогою, яку надають доброчинці.

Під час очікування черги на отримання продуктової допомоги, Іван переглядає новини в месенджері. Його серце болить від новин з Харкова, де останніми днями окупанти завдають жахливих ударів від яких страждає мирне населення. Людей, витягують з-під завалів зруйнованих будинків, серед вбитих та поранених – діти…

Чоловік розповідає, що в Харкові залишилися його син та донька. Син – лікар «швидкої», якраз рятує поранених після обстрілів. Донька також медик, і разом з братом не могли залишити місто в цей тяжкий час – потрібно рятувати багато життів…

Іван дякує за продуктову допомогу, яку вони отримали в «Карітас Чернівецької Єпархії», бо знає, наскільки це важлива підтримка для них обох.

Днями набори для приготування гарячих обідів «Карітас» привіз 32 вимушеним переселенцям, які проживають в Хотинській громаді. Така допомога дозволить забезпечити потребу в харчуванні вразливим категоріям населення на 2 тижні.

Окрім продуктів, «Карітас» дбає і про духовну підтримку потребуючих. У Хотині з отримувачами допомоги спілкувався парох парафії Преображення Господнього УГКЦ о. Юрій Перхун, кожне слово підбадьорення відгукувалося в серцях людей і додавало їм сили долати випробування.

Фейсбук-сторінка “Карітасу Чернівецької Єпархії”

Запис На велосипеді – за допомогою від доброчинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Очевидно, що бути християнином – це слідувати вченню Христа. А Він, відповідаючи на запитання фарисеїв, назвав дві найголовніші заповіді: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять” (Матвія 22:37-40). Тому серед інших християнських чеснот у “Карітас Чернівці” не лише шанують, а й просувають і навчають – любити ближнього і служити ближньому.

Тож розпочавши зустріч зі святої літургії, згодом порушені у проповіді проблеми продовжили розглядати на трьох частинах тренінгу.

Духовних основ соціального служіння навчав директор «Карітас Чернівці» о. Любомир Іваночко, про лідерство в цьому служінні розповіла менеджерка Школи волонтера Марія Федоряк, а про категорії вразливості потребуючих (родини в складних життєвих обставинах, люди з інвалідністю, люди похилого віку і т.ін.) – менеджерка соціальної школи Леся Кермач. Учасників поінформували щодо систем убезпечення в «Карітас Чернівці». Навчання було націлене на збереження індивідуальності кожної парафії: намагалися не пропонувати шаблонного шляху розвитку служіння, а віднайти напрямки, притаманні кожній парафії.

Учасники Школи були відкритими до спілкування і активними:  знайомилися, обмінювалися контактами, працювали в групах, ділилися думками, ідеями, досвідом – адже насправді початок їхньому служінню вже покладено, а дехто навіть міг хоч зараз представити свої практики у виступах і презентаціях. Зрештою, на наступних зустрічах до цього будуть готові всі спільноти учасників. А тим часом вони проходили тести на рівень лідерських якостей, визначали серед них позитивні і негативні, «мінуси» записували на папері і викидали у смітник.

Зачепили й тему браку часу на служіння, говорили про вдячність – Богові і людям, розглядали і пропонували вирішення проблематичних ситуацій, вкидали у спеціальну скриньку свої побажання і пропозиції щодо наступних навчань.

Про досвід львівської спільноти соціального служіння при храмі Пресвятої Богородиці Володарки України, як стати центром милосердя і добра, дізналися, переглянувши фільм «Жива парафія», а про чернівецький досвід – із презентації про фізичну і духовну реабілітіацію та соціальну адаптацію в Центрі молоді з інвалідністю «Любов лікує» «Карітас Чернівці», яким керує Валерія Мартинюк.

Разом з невеличкими подарунками (блокнотами, ручками, свічками і Святим Письмом) отримали настанову «зберігати скарби не на землі, а на небі» і вирушили додому легкими і рішучими лідерами. Адже тепер вони розширили своє коло однодумців, з якими будуть на постійному зв’язку через спільний чат у месенджері, зможуть поділитися своїми пережиттями і проблемами, невідкладно допомогти одне одному.

Завершили зустріч з налаштуванням: вийшовши за двері, продовжували світити ще яскравіше, ніж раніше, і запалювати соціальним служінням інших!

За матеріалами фейсбук-сторінки “Карітас Чернівці”

Запис У переддень Різдва у “Карітас Чернівці” навчали волонтерів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Осередок надійної допомоги  створили у гірському містечку на Буковині для вимушених переселенців. 

У Вижниці в церкві Святих апостолів Петра і Павла УГКЦ щодня годують гарячими обідами 60-70 вимушених переселенців. У цокольному приміщенні храму облаштували кухню, оснащену сучасним обладнанням. Обладнання ще раніше отримували за грантовими заявками для підтримки малозабезпечених, самотніх, маломобільних мешканців міста, а також для створення молодіжного простору.

Парох Василь Стефанко розповідає, як Бог так усе спрямував, що з початком широкомасштабного вторгнення парафія виявилася підготовленою до прийому втікачів від війни: тут є чудово обладнана кухня, яка до того годувала незаможних місцевих жителів, а тепер радо стала у пригоді переселенцям.

«Два роки тому Львівська освітня фундація через «Карітас» підтримала нашу заявку і ми виграли грант щодо годування незаможних тут у Вижниці, отримали професійну плиту, – розповідає отець Василь Стефанко. – Ціле літо ми годували потребуючих: хтось приходив сюди, а комусь наші волонтери розвозили готову їжу по місту: лежачим, маломобільним, хворим. З цього починали. Під час повені годували наших МНС-ників, які  рятували мешканців від стихії. Згодом Бог так це все помножив, що пізніше я написав наступний проєкт, і французька благодійна католицька організація «Діло Сходу» виділила нам кошти на пекарню. Минулого року Владика нам її вже освятив. Пізніше від Української соціальної академії ми ще мали проєкт, у межах якого докупили обладнання для піцерії – це було облаштування простору для молоді, перед тим закупили меблі – столи, крісла. Почали розширюватися. Це все було до війни. Тож  фактично до війни ми виявилися готовими».

27 лютого на парафії вже готували обіди для потребуючих. Першого березня вперше переселенці залишилися ночувати у цокольному приміщенні церкви, де й розташована кухня і молодіжний простір, який тепер став їдальнею.

«У нас залишилися ночувати два десятки переселенців із Харкова, – продовжує отець Василь. – Чотири дні вони їхали в легкових машинах сюди – тому були щасливі, що можуть лягти і вирівняти ноги… Ми тут нагодували їх борщем – то вони казали, що такого смачного борщу ще в житті не їли. Поступово збільшувалася кількість тих, хто приходили на обід. Бувало і більше 80 людей, і їх спочатку забезпечували сніданком, обідом і вечерею. Зараз їх уже трохи менше, більшість якось облаштувалися, і в нас обідають лише  60-70 осіб щодня».

Уже після початку масштабних бойових дій отець Василь Стефанко подав заявку на наступний грант.

«Написали проект, аби докупити обладнання на кухню – щоб покращити умови праці – так, щоби за менших зусиль вдавалося готувати для більшої кількості потребуючих – адже готують тут волонтери, у вільний від основної роботи час, без вихідних».

Парафіяльна кухня очікує промислової посудомийної машини, конвекційної печі, професійних жарочних поверхонь, посуду.

Зараз кухня перелаштувалася на забезпечення харчування ВПО. Обіди тут готують волонтерки – як місцеві (які поза цим служінням працюють – хто психологом, а хто викладачкою англійської мови), так і з числа переселенок.

Красива струнка жінка з дівчинкою виявилися бабусею й онучкою. Тетяна й 9-річна Марія охоче розповідають про себе. Вони з Києва, приїхали 24 березня – разом з мамою і дідусем Марії. У столиці протрималися місяць після початку обстрілів – сподівалися, що Київ надійно захищений. До Вижниці потрапили випадково – їхали на Закарпаття. Але дорогою натрапили на волонтерів, які порадили це тихе містечко, дали потрібні номери телефонів… Зараз мама дівчинки повернулася до столиці, а бабуся й дідусь залишилися з онучкою. Хоча також уже планують повертатися додому – адже столиця стала безпечнішою, а батьки скучили за дитиною.

Обідають у церковній їдальні. «Спочатку було незручно, – ніяковіє пані Тетяна. – Але потім, коли гроші почали геть закінчуватися, звернулися по допомогу. Тут дуже чисто і дуже смачно готують. Спасибі тим, хто нами опікується».

Дарія допомагає пароху отцю Василю Стефанку – і за кухнею наглядає, і для привезеної допомоги від «Карітас Чернівці» визначає місце в приміщенні… А ця молода жінка – з Харкова. У Вижниці – від 7 березня. Їхала сюди цілеспрямовано – тут уже трохи раніше зупинилися її друзі і забронювали житло. Інші харківські знайомі розповіли, що є церква, де допомагають переселенцям.

Дарія почала тут волонтерити з першого дня: «Побачила, що люди працюють, то чому ж я не можу? Спочатку чистила картоплю. Зараз – готую». У попередньому, мирному житті вона працювала в галузі екології, але цікавилася дієтологією, це було її хобі. Тож тепер вона втілює своє захоплення в життя. Спочатку їй здавалося, що ці зміни дуже тимчасові, але зараз бачить, що війна затягується. Треба якось пристосовуватися і налаштовуватися на довший час.

Оксана з чарівною шестилітньою донечкою Софією-Марією приїхала на початку березня з Миколаєва. Вона журналістка, була власкором одного з центральних телеканалів. Втікала з дитиною від обстрілів практично без нічого – просто рятувала життя своє і доньчине. І тривалий час уже тут, у тихому гірському містечку, вони першими вибігали в укриття, ледь зачувши сигнал повітряної тривоги…

«Дуже важко їхали – у вантажівці, не бачили дороги. Від’їжджали під обстрілами, тож не були впевнені, що зможемо виїхати. Тоді на підступах до Миколаєва вже були загарбники, область частково була окупована. Дуже важко було, – каже Оксана.– Навіть зараз там уже трохи краще. Тож виїхати ми робили кілька спроб, і нарешті це таки вдалося – майже випадково, завдяки волонтерам. Сюди також дісталися випадково – нам було байдуже, куди їхати, головне подалі від війни. Дитина мала величезний стрес. Та дуже вдячні місцевим людям, «Карітасу», отцю Василю за допомогу. У нас узагалі закінчилися гроші, на два місяці взагалі забули, як вони виглядаються, приїхали практично без речей… Усе, що зараз на нас – нам дали тут. Дівчата-волонтерки тут чудові, вони не лише годують, а й розмовляють з нами, допомагають як психологи. Зараз завдяки усім цим людям ми потихеньку отямлюємося».

Маріанна Антонюк

Запис Переселенці у Вижниці: «Завдяки місцевим людям ми потихеньку отямлюємося» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Приміщення надала міська влада, а відремонтували за кошти жертводавців. Розпочали роботу, як зазвичай розпочинають християни: молитвою. Архиєрейське освячення каплиці та всіх приміщень у будівлі звершив Єпископ УГКЦ Владика Йосафат Мощич.

Як засвідчили очевидці, ще у травні в цьому приміщенні була суцільна руїна. Фотофіксацію цього моменту – світлину того, як виглядав майбутній офіс «Карітас» до ремонту – подарували активісти своєму керівнику і духовному та ідейному натхненнику, директору «Карітас» Чернівецької єпархії отцю Любомирові Іваночку.

Адже урочисте відкриття офісу збіглося з днем його народження і стало найкращим подарунком.

Відродження руїни у «світлий палац» назвала чудотворним і Генеральний секретар Міжнародного Благодійного Фонду Карітас України Дзвенислава Чайківська, побажавши такої ж чудотворності у подальшій діяльності осередку, спрямованій на відродження людських душ і сердець.

На диво теплим і щирим було це свято, і навіть чиновники виступали на ньому не з обов’язку, а від душі. Заступник Чернівецького міського голови Олександр Паскар зізнався, що знайоми з «Карітас», на щастя (так і сказав – «на щастя») не за посадою, а насамперед через капеланів, які духовно, та й не тільки духовно, підтримували українських бійців на передовій на Сході України.

А багаторічні активісти з різних філій української «Карітас» ділилися власним досвідом про те, що служіння ближньому – це найголовніше покликання людини, що «Карітас» – це материнське обличчя церкви і руки Христа, які мають обовязок витерти сльози, нагодувати, вдягнути. І що церква, яка бездіяльна, яка не служить – вона перетворюється на своєрідний театр.

Отож, відремонтовані приміщення Чернівецької «Карітас» призначені для соціальної праці з людьми. Зокрема, каплиця призначена для молитви, богослужінь та конференцій. Є розвиткова та спортивна кімнати, кімната психолога, соціальна пральня, а також кімната професійних навичок, де люди з інвалідністю можуть їх навчитися.

Команда “Карітас” насправді не має обмежень у графіку роботи

Тим часом, від травня «Карітас» і без приміщення реалізовував проєкти. Від травня цього року допомогу отримали більше 2,5 тисяч буковинців. Активісти допомагали потерпілим буковинцям долати наслідки червневої повені, малоімущим – зібрати дітей до школи, хворим і нужденним – облаштувати житло, безхатькам готували гарячі обіди… Зараз тривають проєкти «Миколай цілий рік», а у новому приміщенні розпочне свою роботу центр допомоги молоді з інвалідністю «Любов, яка лікує», а також проєкт підтримки дітей з кризових сімей «Дитяче серце – серце Господнє».

Через тиждень після відкриття: молодь здобуває професійні навички в одній із кімнат офісу “Карітас”

Будівля, де у простягнутій руці побачать не лише прохання, а й руку спасіння, розташована в Чернівцях по вул. Героїв Майдану, 109 а. Це місце дуже помітне – за логотипом, впізнаваним у всьому світі.

Всередині логотипа – знак хреста, що промовляє: дивлячись на хрест, ми приходим до Ісуса, щоб зачерпнути у ньому життя. А потім ми самі, оживши, прагнемо, подібно як він, поділитися цією любов’ю, віддати цю любов іншим.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Оселя «милосердної любові» відкрила двері для нужденних у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Нашим першим кроком в діяльності тут, при храмі (розмовляємо в Соборі Успіння Пресвятої Богородиці – ред.) була акція «нагодуй убогого». Ми в перший день мали на це 150 грн – якраз на три обіди. Хвилювалися, що як раптом прийде купа людей – звідки візьмемо кошти? Тепер щодня даємо харчування 25-30 людям. Тож коли з точки зору світської логіки щось і неможливо – Бог дає можливість. Ще недавно ми робили якісь мізерні кроки, а сьогодні вже 430 осіб отримали суттєву допомогу від «Карітаса». Треба мати відвагу, а її народжує Божа любов і пізнання Бога.

– Що це за допомога, яку вже надав буковинцям «Карітас»?

– Великий проєкт, який відбувається зараз – це допомога постраждалим від червневого паводку в Чернівецькій області на території нашої єпархії. Насправді більшість із тих, кого це не торкнулося, навіть не уявляли до кінця масштабів цієї біди. Уявіть, якби до вас додому зайшла вода, 30-40 см висотою, і знищила постіль, стіни, дім, городину… Переважно постраждали села, де рівень життя і так не був високим чи навіть середнім. Ми зіткнулися з ситуаціями, коли внаслідок різних проблем держава не змогла надати потребуючим належну допомогу. Одні мали якісь юридичні проблеми – хтось не був прописаний, комусь бракувало документів на будинок, інші мали проблеми зі здоров’ям (ногами, зором, слухом), але не мали оформленої інвалідності… Це вразливі категорії населення, які гостро потребували допомоги.

– Звідки вона приходить?

– Щодо саме цього питання ми знайшли відгук у збірки простих мирян Філадельфійської митрополії УГКЦ у США. Вони надавали допомогу поетапно. Спочатку – те, що найнеобхідніше першочергово: засоби гігієни, ліки, питна вода. Другий етап – будматеріали для відновлення житла: дошка, цемент, ламінат, шпаклівка… Третій – постільна білизна за сприяння канадського фонду Кнева, адже багато людей справді залишилися без нічого – з намоклими і замуленими ковдрами і подушками…

Постіль для постраждалих від затоплення в смт Вашківці на Вижниччині

А напередодні вересня ми усвідомили, наскільки вразливими є діти: вони постраждали разом з усіма, але згодом батьки спрямували всі зусилля на відновлення житла, а дитячі потреби залишилися поза їх увагою і можливостями. Тож ми зібрали 52 шкільні портфелики для навчання з книгами, зошитами, канцелярією.

Портфелики зі шкільним приладдям для школяриків з Новоселиччини

Четвертий етап – це допомога напередодні входження в зиму, допомога тим, у кого знищена майже вся городина, а люди ж у селах живуть з городу. Формуємо продуктові набори, які дозволять хоча би з місяць протриматися: олія, крупи, мед, вітамінні набори… Їх вага сягає 40 кг.

Надання допомоги потерпілим від повені в с. Розтоки на Путильщині

Зараз триває заключна фаза цієї допомоги – забезпечуємо потребуючих конвекторами, обігрівачами, дровами для опалення. Для багатодітних сімей маємо ідею придбати планшети для онлайн-навчання, адже вони зіткнулися з новим викликом у зв’язку з пандемією. А з середини вересня стартував новий спільний проєкт двох структур – «Карітас Австрія» і «Карітас Україна»: цільова грошова допомога для понад 600 постраждалих від повені. Наразі проводимо опитування і анкетування, з’ясовуємо рівень вразливості.

Незряча старенька розтоківчанка, яка не отримувала жодної допомоги ні від кого

Паралельно працюємо з проєктом «ковід-19», адже донедавна Чернівці перебували в «червоній зоні», надали кисневі концентратори для обласної лікарні (два вартістю по 18 тис. грн кожен) і вітамінні набори (в тому числе і для районних лікарень).

Передача допомоги від “Карітас” обласній клінічній лікарні

А з листопада стартує ще один проєкт – робота з дітками з інвалідністю. Відкриваємо приміщення на Героїв Майдану, 109, завозимо устаткування. Це будуть три великі кімнати для різних занять: спортом, куховарством і для здобуття різноманітних професійних навичок.  Допоможемо цим діткам адаптуватися до більш-менш самостійного життя.

– Чому «Карітас» це робить?

– «Карітас» – це практичне, реальне, дієве звершення Божої заповіді «Люби Бога і люби ближнього як самого себе». «Карітас» – це любов, яка діє. Любов, «яка милосердиться» (як сказано в оригіналі Писання). Коли людина пізнала Бога, вірить, зустріла Його, відчула і пережила це відчуття реальної Божої присутності – не обрядовості! – тоді ця любов переповнює її серце. Прагне служити, прагне виливатися на інших. Щоб стати тим, хто чинить милосердя – треба пережити це милосердя. І саме «Карітас» – це є наочне свідчення того, що люди, пізнавши Божу любов, християни, католики служать через Божу любов потребуючим, немічним або просто ближньому. Напевне, «Карітас» – навіть не «організація», а велика сім’я служіння любов’ю ближньому. Це можливість реалізувати цю заповідь любові. Бо кожний християнин покликаний реалізувати цю заповідь любові до ближнього. Це унікальна, солідна, престижна можливість, тому для «Карітасу», який є обличчям церкви, руками церкви, дуже важливо звершувати це якісно. Це служіння, щоби люди відчували цю любов практично. «Карітас» – це не просто надати, роздати допомогу. А насамперед – звістити, що Бог любить цих людей, показати проблему, чому люди втрапили в ті чи інші обставини, показати, що спасіння людини – це не матеріальність, а пізнання Бога і духовність. А також заохочення цих людей до реалізації цієї любові також у їхніх родинах, селах, містах.

–  Ви кажете про «якість надання допомоги», що це означає?

– Підхід «Карітаса» і мій як керівника: щоб людина насамеред горіла Божою любов’ю. Бог робить здібними тих, хто прагне служити. Можна, знаєте, мати великі професійні здібності, але виконувати їх абияк, або лиш на свою славу – і нівелювати всі зусилля. Але коли людина є жертвенною і прагне Божої любові – вона обов’язково навчиться.

Тому однозначно першим кроком нашого «Карітасу» були навчальні поїздки в інші «Карітаси» до інших регіонів: Івано-Франківська, Коломиї, Дрогобича, де ми мали 2-3-денні навчання.

Поїздка разом з Владикою Йосафатом до філії “Карітас Чернівці” в Новодністровськ

Беремо онлайн-курси. Вивчаємо систематизацію, як надавати певну допомогу. Це постійне навчання. Кожен проєкт вимагає критеріїв, стандартів – і вони досить високі в міжнародній організації «Карітас». Ми залучаємо, заохочуємо фахівців, яких не маємо в організації – десь на благодійній основі, десь шукаємо донорів, щоби дати зарплату. Переважно це робота на волонтерських засадах, і люди вчаться нового. Маємо дуже гарний приклад: у нас є в команді лікар-стоматолог, успішний власник клініки, який має велике бажання до служіння – то він зараз вивчає таблиці ексель, щоби подавати звітність «Карітасу Австрії», з яким співпрацює. Це підтверджує: Бог дає здібності. Навіть якщо ти чогось не знаєш – то навчишся!

«Карітас» – це велика родина християн, які діляться своїми ресурсами – і йдеться не тільки про кошти, а й про пожертву своїм часом, ресурсами, фаховими знаннями… Хтось безкоштовно навчає потребуючих англійської мови, хтось має аптеку і дає безоплатно людям необхідні ліки…

Звичайно, вчитися треба багато. Є складніші проєкти, де залучається більше фахової допомоги, і люди проходять курси, тренінги, отримують сертифікати, працюють відповідно до розроблених протоколів, посадових інструкцій для кожного працівника, аби забезпечити якісну співпрацю між бенефіціарами, жертводавцями і самим персоналом. Система «Карітасу» дуже відповідальна. Інакше жоден міжнародний донор католицької церкви не буде співпрацювати. І це політика, яка діє однаково в усіх організаціях «Карітасу» у всіх країнах – вимоги і контроль однакові.

– Чи контролюєте, як використовується надана допомога?

– Ми не є контролюючою організацією, але дуже переймаємося, щоб це ефективно використалося. Наше ім’я і якість наданої допомоги – на першому місці. Тому ми аналізуємо, як використані надані нами матеріали – може, треба щось додати, доповнити…

Відремонтоване житло незаможної родини дівчинки Богданки з Новоселиччини 

Долучається до відновлення житла організація «Будуємо Україну разом». Церква має розроблену структуру для співпраці з державою у плані інформування – але покладаємося на своїх соціальних працівників. Адже часом у списках, наданих державними органами, є люди, які самі можуть дати собі раду, або навпаки – до них не потрапляють ті, кому допомога найбільше потрібна. Тому в нас є дві групи людей, команди соціальних працівників, які поїхали в різні кінці області і збирають дані самі. Роботи стільки, що зараз люди задіяні, можна сказати, навіть не на один повний робочий день, а на два. Адже «Карітас» – це родина християн, які люблять Бога і звершують своє покликання. Бо настане час – і ми постанемо перед Вічністю, і що залишиться? Тільки наші добрі вчинки.

– Як можна пояснити те, що організація, яка потужно діяла в Україні офіційно з кінця 90-х, на Буковині з’явилася тільки зараз?

– Запитання, може, не зовсім до мене… Але на моє особисте бачення, так сталося через те, що католицька церква на Буковині не така поширена – волею історичних обставин. Все-таки цей благодійний фонд народжений католицькою церквою і Ватиканом – хоча допомогу надає незалежно від віросповідання і релігійних поглядів, і сьогодні серед наших підопічних у Чернівецькій області 80% – парафіяни московського патріархату, а є й іудеї є, і атеїсти…

А друга причина, що «Карітас» так довго тут не був – мабуть, ми, як християни, до кінця забули про цю другу заповідь «Люби ближнього як самого себе». Але Господь стукав – і бачимо, як ця організація відродилася. Заснувалася вона, коли відродилася єпархія – велика заслуга в цьому нашого правлячого єпископа Владики Йосафата, який призначений 2018 р., і це його ініціатива була заснувати при єпархії «Карітас», бо це нероздільні процеси. Десь півтора року тривали організаційні процеси. Вони вимагали навчання, підготовки, навіть завоювання довіри іноземних донорів, міжнародних фондів. Ефективність виконання служіння досить сильно залежить від  довіри.

– А як Ви прийшли до свого покликання?

– Я особисто займаюся соціальним служінням уже понад 22 роки. При кожній церкві, де я служив, були такі спільноти. І коли є таке розуміння і таке пережиття Бога – ти прагнеш ділитися цим. Ти пізнав любов – вона просто виливається з твого серця. Мова навіть не йде про фонди, фінансування. Якщо ти пізнав – ти не можеш не чинити добра. Якщо християнин не чинить добра – значить, щось не те з його християнством.

Сторожинеччина. Дівчинка, яка отримала повний пакет солодощів, сказала: “Я буду молитися до свого ангелика за вас…”

Значить, він ще не пізнав Бога, його християнство є лише зовнішнім. Якщо ж розумієш, наскільки Бог тебе любить – народжується унікальний момент, коли бачиш, що Бог співдіє з тобою, помножує твою працю. І коли це відбувається – ти бачиш, що навколо тебе міняється світ. Бо ж не все в цьому світі є земне…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис «Карітас» – це престижна можливість служити ближньому Любов’ю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перед вечерею у Патріаршому соборі Воскресіння Христового відбулася Панахида за загиблими  солдатами, а після цього Блаженніший особисто розділив з присутніми Різдвяну просфору.

«Цього року я хотів вперше заколядувати з тими, кому сьогодні, можливо, є найважче – з родинами загиблих наших воїнів, які віддали своє життя за волю України, – каже Блаженніший Святослав. – Тут є матері, батьки, жінки, діти тих наших воїнів, яких уже нема сьогодні з нами.

Ви знаєте, коли я ділився на початку оцієї вечері спільною просфорою, для мене найбільшим даром на Різдво було побачити, як заплакане обличчя матері наповнюється радістю. Коли крізь сльози мати, яка втратила свого сина на війні, починає радіти Різдвом. Біль України, який ще триває в серці тих матерів, на жаль, ніхто більше не згадує… І тому сьогодні ми хотіли цією святковою вечерею вшанувати родини загиблих, і разом з ними Різдвяною радістю поділитися».

Вдова загиблого в Іловайському котлі Леоніда Петихачного Валентина Радчук про цей Святвечір розповідає з теплотою в голосі – наголошуючи водночас, що говорить без пафосу («бо там пафосу не було», – каже Валентина):

«Враження мене переповнюють! Незабаром виповниться 3,5 роки, як загинув мій чоловік. За цей час нашу родину запрошували на різні заходи – переважно, зорганізовані владою. Але на жодному з них не було так щиро, затишно і душевно. Ця щирість була від самого початку, коли ми були в церкві, і зайшов Блаженніший… Не треба було бігти за ним, цілувати йому руки, падати в ноги, а навпаки – він усім дивився в очі, і ми відчули від людини в такому високому сані – вдячність.

Наша родина ходила до греко-католицького храму, і зараз ми з дітьми є вірянами УГКЦ. Ми з чоловіком давно збиралися відвідати саме в цей храм на Лівому Березі – тому дуже символічно, що саме Леонід – в такий спосіб, у пам’ять про себе – мене туди привів… Після Служби Божої ми спустилися в трапезну, і там нас вразило, що підлога була встелена сіном. Так ось просто.

Коли всі зайняли свої місця, о. Святослав освятив просфори з медом – і кожному роздав, привітав зі Святою вечерею, поблагословив.

Вечеря ця далася непросто. Всім було важко – і гостям, які продовжують оплакувати свою втрату, і присутнім священикам, більшість з яких – капелани, і запрошеним учасникам дійства. Для нас  колядував колектив «Українські барви», вони дуже старалися щось змінити для нас у цей день. І їм це вдалося. Нас з Буковини було чотири родини (запрошували більше, але не всім вийшло поїхати): мама Андрія Альошина, мама волонтера Романа Шлюсара, батьки Вадима Трепка. Ми дивилися одне на одного за столом, і ми справді відчули, як змінилися.  Сталося те, заради чого і заради кого це було. Мама Андрія Альошина в якийсь момент аж стрепенулася – відчула, наче хтось торкнувся її плеча. Ми спілкувалися, піднімалися люди з різних регіонів, розповідали про себе і своїх загиблих на цій війні рідних, і зал наповнювався енергетикою добра. І це відчували як греко-католики, так і присутні віряни інших церков.

Я приїхала на цю зустріч з 6-річною донечкою. Згодом о. Святослав запросив діток вийти до себе і вони всі разом колядували.

Для мене це велика честь, що моя дитина мала таку нагоду, і що вона бачила, як шанують її батька-Героя.  На прощання Блаженніший Святослав подарував кожному вервичку.

Три години спілкування за Святою вечерею промайнули непомітно. Ми всі дуже вдячні нашому капелану отцю Василю Гасинцю, який особисто запрошував родини, благодійній організації «Карітас» за організацію події і гарні подарунки для всіх.  Нас усіх об’єднала Свята вечеря, а також дух і відкритість Глави УГКЦ о.Святослава».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Близько сотні родин загиблих на Сході Героїв, серед яких і чотири буковинські, зустріли Святвечір з Блаженнішим Святославом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– За кілька місяців парафіяни Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ зібрали на спецмашини понад 8 тисяч євро. За ці гроші чернівецькі волонтери ще на початку квітня 2015 року придбали в Німеччині 2 реанімобілі – «Пежо» і «Мерседес Спринтер». Нині карети швидкої допомоги вирушають на фронт – у Станицю Луганську та Широкине, – розповів правлячий архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Василь ІВАСЮК.

Освячуючи реанімобілі, він висловив сподівання, що на фронті вони допоможуть врятувати чимало життів українських бійців. Директор «Карітас» архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ, диякон Сергій Триф’як запевнив, що їхня єпархія завжди допомагала, допомагає і допомагатиме українським військовим на фронті.

Реанімобілі вже давно мали би бути на передовій. Однак повна процедура розмитнення машин зайняла понад 4 місяці.

І це не ще не всі пригоди, що сталися з автівками, які рятують життя бійців на війні.

Варто нагадати, що увечері 4 квітня 2015 року чернівецькі волонтери застрягли на українському кордоні на пункті пропуску «Шегині-Медика» і майже 3 доби прожили в машинах.

Митники вимагали від волонтерів пройти стандартну процедуру розмитнення автомобілів. При собі волонтери мали довідку від Ординарія Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ з підписами і печатками про те, що вони завозять авто на територію України для потреб військовослужбовців ЗСУ й добровольчих батальйонів на фронті. Однак митники на ці папери не зважали: вони ж на фронті не бували і не знають, що таке війна…

Тоді, завдяки чернівецьким волонтерам і журналістам, справа набула неабиякого розголосу: «підняли на вуха» майже всю країну. А їм в один голос відповідали, що треба пройти всі офіційні процедури оформлення реанімобілів як гуманітарної допомоги. Це тривало 2 доби. Далі у волонтерів увірвався терпець і вони поїхали на Львівську митницю визволяти машини. Там їх майже цілий день годували обіцянками, що ось-ось машини пропустять. Розуміючи, що їх мають за дурнів, волонтери ввечері заблокували роботу пункту пропуску: перекрили своїм мікроавтобусом в’їзд на пункт пропуску, а «полонені» волонтери на реанімобілях перекрили виїзд з пункту пропуску. Відтак утворився затор з понад двох десятків машин і автобусів. Люди спочатку обурювалися, та коли дізналися, що митники не пропускають реанімобілі для АТО, стали на бік волонтерів. Приїхала міліція на чолі з начальником Мостиського райвідділу, однак у ситуацію не втручалися. Тоді люди почали «наїжджати» на міліціонерів з приводу їхньої бездіяльності. А один з водіїв, Іван з Тернополя, який 15 років прожив у Чернівцях, дав волонтерам 20 євро на АТО…

Нарешті митники на пункті пропуску заворушилися і почали оформляти документи. Прикордонники й міліція попросили волонтерів розблокувати хоча би в’їзд на пункт пропуску, щоби не було міжнародного скандалу, запевнивши, що проблема вже вирішується. Після 47-ми хвилин блокування волонтери пішли на компроміс і таки розблокували в’їзд. А реанімобілі на виїзді чекали дозволу рушити додому.

Пізніше на митницю прибули начальник Львівської митниці та представник Львівської ОДА, який повідомив, що проблема вирішена завдяки втручанню голови Львівської ОДА Олега Синютки. Натомість начальник митниці до волонтерів не вийшов. Через 2 години настала довгоочікувана мить: волонтерів на реанімобілях пропустили в Україну.

Галина ЄРЕМІЦА, спеціально для «Версій»

Запис Реанімобілі від Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ нарешті вирушили на фронт. Розмитнення їх тривало 4 місяці спершу з'явиться на Медіа-Версії.