Переселенці у Вижниці: «Завдяки місцевим людям ми потихеньку отямлюємося»

Осередок надійної допомоги  створили у гірському містечку на Буковині для вимушених переселенців. 

У Вижниці в церкві Святих апостолів Петра і Павла УГКЦ щодня годують гарячими обідами 60-70 вимушених переселенців. У цокольному приміщенні храму облаштували кухню, оснащену сучасним обладнанням. Обладнання ще раніше отримували за грантовими заявками для підтримки малозабезпечених, самотніх, маломобільних мешканців міста, а також для створення молодіжного простору.

Парох Василь Стефанко розповідає, як Бог так усе спрямував, що з початком широкомасштабного вторгнення парафія виявилася підготовленою до прийому втікачів від війни: тут є чудово обладнана кухня, яка до того годувала незаможних місцевих жителів, а тепер радо стала у пригоді переселенцям.

«Два роки тому Львівська освітня фундація через «Карітас» підтримала нашу заявку і ми виграли грант щодо годування незаможних тут у Вижниці, отримали професійну плиту, – розповідає отець Василь Стефанко. – Ціле літо ми годували потребуючих: хтось приходив сюди, а комусь наші волонтери розвозили готову їжу по місту: лежачим, маломобільним, хворим. З цього починали. Під час повені годували наших МНС-ників, які  рятували мешканців від стихії. Згодом Бог так це все помножив, що пізніше я написав наступний проєкт, і французька благодійна католицька організація «Діло Сходу» виділила нам кошти на пекарню. Минулого року Владика нам її вже освятив. Пізніше від Української соціальної академії ми ще мали проєкт, у межах якого докупили обладнання для піцерії – це було облаштування простору для молоді, перед тим закупили меблі – столи, крісла. Почали розширюватися. Це все було до війни. Тож  фактично до війни ми виявилися готовими».

27 лютого на парафії вже готували обіди для потребуючих. Першого березня вперше переселенці залишилися ночувати у цокольному приміщенні церкви, де й розташована кухня і молодіжний простір, який тепер став їдальнею.

«У нас залишилися ночувати два десятки переселенців із Харкова, – продовжує отець Василь. – Чотири дні вони їхали в легкових машинах сюди – тому були щасливі, що можуть лягти і вирівняти ноги… Ми тут нагодували їх борщем – то вони казали, що такого смачного борщу ще в житті не їли. Поступово збільшувалася кількість тих, хто приходили на обід. Бувало і більше 80 людей, і їх спочатку забезпечували сніданком, обідом і вечерею. Зараз їх уже трохи менше, більшість якось облаштувалися, і в нас обідають лише  60-70 осіб щодня».

Уже після початку масштабних бойових дій отець Василь Стефанко подав заявку на наступний грант.

«Написали проект, аби докупити обладнання на кухню – щоб покращити умови праці – так, щоби за менших зусиль вдавалося готувати для більшої кількості потребуючих – адже готують тут волонтери, у вільний від основної роботи час, без вихідних».

Парафіяльна кухня очікує промислової посудомийної машини, конвекційної печі, професійних жарочних поверхонь, посуду.

Зараз кухня перелаштувалася на забезпечення харчування ВПО. Обіди тут готують волонтерки – як місцеві (які поза цим служінням працюють – хто психологом, а хто викладачкою англійської мови), так і з числа переселенок.

Красива струнка жінка з дівчинкою виявилися бабусею й онучкою. Тетяна й 9-річна Марія охоче розповідають про себе. Вони з Києва, приїхали 24 березня – разом з мамою і дідусем Марії. У столиці протрималися місяць після початку обстрілів – сподівалися, що Київ надійно захищений. До Вижниці потрапили випадково – їхали на Закарпаття. Але дорогою натрапили на волонтерів, які порадили це тихе містечко, дали потрібні номери телефонів… Зараз мама дівчинки повернулася до столиці, а бабуся й дідусь залишилися з онучкою. Хоча також уже планують повертатися додому – адже столиця стала безпечнішою, а батьки скучили за дитиною.

Обідають у церковній їдальні. «Спочатку було незручно, – ніяковіє пані Тетяна. – Але потім, коли гроші почали геть закінчуватися, звернулися по допомогу. Тут дуже чисто і дуже смачно готують. Спасибі тим, хто нами опікується».

Дарія допомагає пароху отцю Василю Стефанку – і за кухнею наглядає, і для привезеної допомоги від «Карітас Чернівці» визначає місце в приміщенні… А ця молода жінка – з Харкова. У Вижниці – від 7 березня. Їхала сюди цілеспрямовано – тут уже трохи раніше зупинилися її друзі і забронювали житло. Інші харківські знайомі розповіли, що є церква, де допомагають переселенцям.

Дарія почала тут волонтерити з першого дня: «Побачила, що люди працюють, то чому ж я не можу? Спочатку чистила картоплю. Зараз – готую». У попередньому, мирному житті вона працювала в галузі екології, але цікавилася дієтологією, це було її хобі. Тож тепер вона втілює своє захоплення в життя. Спочатку їй здавалося, що ці зміни дуже тимчасові, але зараз бачить, що війна затягується. Треба якось пристосовуватися і налаштовуватися на довший час.

Оксана з чарівною шестилітньою донечкою Софією-Марією приїхала на початку березня з Миколаєва. Вона журналістка, була власкором одного з центральних телеканалів. Втікала з дитиною від обстрілів практично без нічого – просто рятувала життя своє і доньчине. І тривалий час уже тут, у тихому гірському містечку, вони першими вибігали в укриття, ледь зачувши сигнал повітряної тривоги…

«Дуже важко їхали – у вантажівці, не бачили дороги. Від’їжджали під обстрілами, тож не були впевнені, що зможемо виїхати. Тоді на підступах до Миколаєва вже були загарбники, область частково була окупована. Дуже важко було, – каже Оксана.– Навіть зараз там уже трохи краще. Тож виїхати ми робили кілька спроб, і нарешті це таки вдалося – майже випадково, завдяки волонтерам. Сюди також дісталися випадково – нам було байдуже, куди їхати, головне подалі від війни. Дитина мала величезний стрес. Та дуже вдячні місцевим людям, «Карітасу», отцю Василю за допомогу. У нас узагалі закінчилися гроші, на два місяці взагалі забули, як вони виглядаються, приїхали практично без речей… Усе, що зараз на нас – нам дали тут. Дівчата-волонтерки тут чудові, вони не лише годують, а й розмовляють з нами, допомагають як психологи. Зараз завдяки усім цим людям ми потихеньку отямлюємося».

Маріанна Антонюк

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.