Співачка є лауреатом премії ім. Івана Паторжинського за вокальну майстерність, яка вручається щорічно за досягнення в галузі музичного мистецтва. Неодноразово здобувала престижні нагороди на фестивалі естрадної пісні у Польщі, на фестивалях «Буковинські зустрічі». Є володаркою Гран-прі фестивалю «Романтик» у Голандії та ін. В її репертуарі пісні шістнадцятьма мовами.

Свого часу була активною учасницею першого складу ансамблю «Марічка». Одночасно, у 60-роки, при Будинку вчителя створено естрадний ансамбль «Юність», яким керував Леонід Затуловський. Солістка Лариса Бєлова була першою виконавицею багатьох пісень композитора Леоніда Затуловського. Також Лариса Володимирівна пригадувала ла про життя у Кіцмані, про батьків, дружні стосунки родини Борисових з родиною Івасюків.

Музика Фредеріка Шопена, улюбленого композитора Лариси Белової, прозвучала у виконанні Маргарити Козлової, піаністки, переможниці всеукраїнських та міжнародних конкурсів, композиторки.

Лариса Белова є керівником клубних програм  Чернівецького обласного благодійного фонду «Хесед-Шушана». Також у «Товаристві австрійсько-німецької культури» Лариса Белова керує хоровою групою «Едельвейс», де  співають різні покоління етнічних німців. Лариса Бєлова постійно бере участь у волонтерських заходах міста і області.

Та прекрасна, тепла, лірична атмосфера, яка панувала на творчій зустрічі «Музика мого життя», могла бути створена тільки відкритим, щирим серцем талановитої, унікальної, багатогранної, романтичної співачки Лариси Белової. Дякуємо! Браво!

Браво! Дякуємо! Дякуємо ЗСУ за мирне небо над Чернівцями!

Більше фото з заходу за посиланням – Творча зустріч «Музика мого життя» з Ларисою Беловою.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Музика мого життя» від Лариси Белової… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

14 травня 2024-го в Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка відбулася творча зустріч із художницею Тетяною Хоменко. В одному із залів бібліотеки відбувся мистецький  вернісаж «Миттєвості».  Модератор зустрічі: Тетяна Місько, завідувач відділу краєзнавства.

«Її картини багатозначні, цікаві, різнопланові. Вона вже давно має власний почерк. Яскравим свідченням цього є численні виставки в Україні й за кордоном. У своєму виступі пані Тетяна говорила про розуміння мистецтва, вічні життєві цінності, вічний діалог з собою. Музичне привітання від Олени Урсуляк, демонстрація телепередачі Людмили Мельник, відеоряд робіт з афоризмами героїні заходу, слово колег-художників Юрія Твердохліба, Костянтина Кравчука, питання присутніх – якнайглибше розкрили живопис талановитої художниці. Тетяна Хоменко розмовляє зі світом своїми картинами, і кожен із вас може долучитися до цієї розмови», – Тетяна Місько  про основні моменти вернісажу на сторінці у фб.

Привітати  художницю Тетяну Хоменко з відкриттям виставки прийшли колеги, друзі, поціновувачі мистецтва, земляки, музейники, працівники бібліотеки.

Ми вдячні пані Тетяні Хоменко за світ мрій, дійсності, споглядання, краси. І за вірність своїм ідеалам.

Виставка діє від 14 до 31 травня на II поверсі обласної бібліотеки ім. М. Івасюка. Велика вдячність художниці пані Тетяні Хоменко за вернісаж. Дякуємо організаторам  виставки,  глядачам за цікавий діалог і спілкування, що відбулися. Дякуємо ЗСУ за можливість творити, працювати, жити.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Миттєвості»: творча зустріч і персональна виставка художниці Тетяни Хоменко… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Досьє «Версій»: Тамара Артемівна СЕВЕРНЮК (26.07.1940, Старокостянтинів, Хмельниччина) – поетеса, журналістка, перекладачка, авторка  понад 3 десятків поетичних та художньо-публіцистичних книг, численних пісенних текстів. Член національних спілок письменників і журналістів. Закінчила філологічний факультет ЧНУ. Лауреатка кількох Всеукраїнських та обласних мистецьких та журналістських премій. Заслужена діячка мистецтв України (2007). Переможниця літературного конкурсу «Книга року» (2014). 2020-го нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.  Від 1961 року й донині живе і працює у Чернівцях. Вона давно переросла межі краєзнавства й навіть всеукраїнську відомість: книги її видавалися не лише в Чернівцях та інших містах України, а й за кордоном.

З роками починаєш цінувати, що належиш до небагатьох уже людей, які ніколи не були з Тамарою на «Ви». Цьогоріч ювілейне святкування виявилося вкрай обмеженим карантином з СOVID-19. Для самої Тамари Артемівни у святкуванні важливі зовсім не славослів’я, а швидше, можливість зібрати друзів, старих і нових, побути з ними, обмінятися піснями, перекладами та віршами, задіяти незмінну подругу гітару…

Спілкуватися з Тамарою Севернюк, тим паче дружити з нею – нелегка справа: що ближче людина до неї, то вимогливіша нинішня ювілярка. Але й щедра: бо дарує своїм друзям радість спілкування не лише з нею, але й одне з одним. Абсолютно природня й глибока і під час вузької зустрічі в бібліотеці – і у великому залі. Поетичні рядки її щемні щирістю почуттів і витончені в ювелірній роботі над текстом. Будь-які життєві події можуть стати поштовхом для нових поезій, у яких мудрість життя відбивається у молодому погляді авторки.

А ще її працею зіткане полотно дружби народів: переклади Міхая Емінеску, Тудора Аргезі, Вероніки Мікле, Аркадія Опайця, Ніколає Теуту тощо. І друзі з поетичного цеху, не залишаючись у боргу, перекладають її вірменською, польською, румунською, німецькою, ідиш, угорською, італійською, англійською. А українська естрада серед своїх кращих надбань зберігає пісня на поезії Тамари Севернюк.

Дуже любить Тамара Севернюк спілкуватися з молодими. Кілька років вона вела телепрограму «О, що то є поезія землі…» в Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського – своєрідний майстер-клас для поетичної юні, яка лише починає свій шлях від чистого аркуша до виданої збірки. І для молодих Тамара Артемівна завжди знаходить якесь розважливе, але на рівних, слово. Натомість працівники бібліотеки гідно пошанували ювілярку – коли не на масовому зібранні, то серією публікацій на сайті бібліотеки.

Навколо Тамари Севернюк ще й досі вирує безліч доріг, стежин, стежок – до неї, від неї… Видаючи чергову книгу, вона щедро роздає примірники численним друзям, для кожного знаходячи неповторні слова автографу… До речі, написання автографів для Тамари Артемівні також творчість і велика душевна робота.

Друзі справжні залишаються біля нашої ювілярки роками, несправжні – відпадають, як сухе листя. За всієї доброзичливості, Тамара Артемівна має тверді погляди і переконань власних ніколи не міняла… Дехто називає її негнучкою, аби виправдати свою надмірну «пластичність». З Тамарою Севернюк можна погоджуватися, можна не погоджуватися, але не поважати – неможливо.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Від редакції: Колектив «Версій» щиро вітає Тамару Артемівну з черговим рівнем у течії життя і бажає во Здравії, во Спасенії прожити ще Многая Літа!

Запис Тамара СЕВЕРНЮК: Молодий погляд поважної ювілярки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Муніципальній бібліотеці ім. Добрянського у камерній обстановці відбулась презентація проекту Чернівецької організації НСПУ «Антологія присвят»:  у серії «Серце-Логосу» побачила світ книга «За слово – словом…», присвячена добре відомій в Україні й далеко за її межами чернівецькій поетесі Тамарі Севернюк.

Це публікація зворушливих відгуків художників, літераторів, лікарів, журналістів, музикознавців, митців театру і кіно із фрагментами листування та щоденниковими записами. Це книжка щирих «віддяк колег, читачів та шанувальників слова поетеси за її правдиву і праведну працю».

Як висловилась директорка Муніципальної бібліотеки Леся Щербанюк, «поетеса Тамара Артемівна Севернюк сьогодні є автором понад трьох десятків книг поетичних, художньо документальних, публіцистичних, що виходили в Україні, Польщі, Німеччині… Про неї писали в Україні, Канаді, Румунії, Угорщині, Росії…Окремі твори перекладались німецькою, польською, румунською, італійською, угорською, вірменською, ідиш, англійською мовами.  Вона автор віршів до пісень композиторів Левка Дутківського, Леоніда Затуловського, Павла Дворського, Олександра Злотника, Анатолія Кос-Анатольського, Валентина Сільвестрова, Олександра Моргаєнка, Едуарда Качанова, Шуліка Фінгерова…Тамара Севернюк – Заслужений діяч мистецтв України, володарка Міжнародного Ордена Честі з титулом «Жива легенда». Лауреат знакових Міжнародних літературних премій Володимира Винниченка і Григорія Сковороди, інших численних нагород… »
Ця незвичайна жінка володіє даром, який далеко не кожному поетові дарує Всевишній. Простими на перший погляд словами поетеса Тамара Севернюк майстерно, щиро і водночас незвично сповідується перед читачем. Вона доносить Красу і Силу Великого Слова до читача, передаючи своїм задумом тонкощі найглибших і найсильніших емоційних переживань та найпотаємніші почуття, пов’язані з процесами нашого сьогодення, яке органічно співзвучне з настроями громадянського суспільства.

Зустріч з Тамарою Севернюк у Муніципальній бібліотеці – далеко не перша. Уже традиційно вона несе сюди для знайомства і обговорення усі досягнення свого поетичного таланту. І на нинішню імпрезу до чернівецької поетеси завітало чимало шанувальників її творчості з різних куточків Буковини ( і не тільки), серед яких велику частину складали її колеги по перу – знані в краї письменники, поети та журналісти, а також поети – початківці, ті, хто на літературній стежині робить перші проби пера. І більшість з них саме й стала колективним автором книги. Серед присутніх поетичного вечора були радіожурналіст Василь Карлащук, знаний в румуновних кругах перекладач Мірча Лютик, чернівецький поет-початківець Олег Віксіч, журналіст і поет, колишній редактор газети «Чернівці» Василь Бабух, колеги по перу з Вижничини та Сокирянщини, гість із Ніжина – поет, драматург і перекладач Володимир Гільчук, добре знаний в Чернівцях і за межами краю український поет-пісняр Василь Васкан, журналістка і поетеса Лариса Хомич тощо. Модерував зустріч Літературознавець і філософ, непересічний літератор Семен Абрамович, який назвав поезію Тамари Артемівни «духовною поживою і насолодою в золотому футлярі», яка «змальовує найінтимніші почуття сучасника обезбоженного світу, в якому відбувається девальвація Слова».

А показана на зустрічі документальна кінострічка про життя та творчий шлях Тамари Артемівни Севернюк, підготовлена  тележурналістками Валентиною Бондар та Антоніною Фантух із використанням відео від різних журналістів різних років, зокрема відомої ведучої мистецьких програм Жанни Одинської, має промовисту назву «Королева слова».

Вл. інф.

Запис «За слово – словом…» Присвяти Тамарі Севернюк у проекті Чернівецької організації НСПУ та Муніципальної бібліотеки ім. Добрянського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Свою 34-ту  поетичну книгу «Зимний мятеж» Тамара Артемівна презентувала – для неї вже традиційно – у муніципальній бібліотеці ім. А. Добрянського. В маленькому конференц-залі бібліотеки зібралося 39 чоловік. Як сказала сама презентантка, найближчих. Журналісти, колеги по роботі, поети й письменники, творча молодь… Точну кількість дізналися не тому, що рахували присутніх: від 40 примірників привезених на презентацію новісіньких книжок на руках в авторки залишився один. Після імпрези вона підписала кожному подаровану книгу – і для кожного знайшла окремі, особливі слова. Адже зайвих, чужих тут не було.

Працівниці бібліотеки підготувалися «капітально», та після показу відеофільму Тамара Артемівна, як завжди, «перейняла кермо на себе»: не пустила презентацію у звичне русло привітальних промов, а надала слово віршам: усі охочі називали сторінку з нової книги, авторка відкривала її й читала звідти вірша. Або виймала стареньку випробувану гітару й співала свої слова на власні мелодії.

І вийшло цікавіше, ніж про поетесу сказав би професійний літературознавець: болі й радощі, відкриття і втрати – все, як у житті, склалося у своєрідну мозаїку Поетичного Слова Тамари Севернюк.

Вл. інф. Фото Раїси Рязанової

Запис Поезія Тамари Севернюк не потребує коментарів та роз’яснень спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Досьє «Версій»: Тамара Артемівна СЕВЕРНЮК (26.07.1940, Старокостянтинів, Хмельниччина) – поетеса, журналіст, перекладач, авторка 30 поетичних та художньо-публіцистичних книг, численних пісенних текстів. Член національних спілок письменників і журналістів. Освіта: філологічний факультет ЧНУ. Лауреат кількох Всеукраїнських та обласних мистецьких і журналістських премій. Заслужений діяч мистецтв України (2007). Переможниця літературного конкурсу «Книга року» (2014). Від 1961 року й донині живе і працює в Чернівцях.

Перед’ювілейні дні завжди клопітні й напружені. Свою нинішню дату поетеса воліє зустріти у колі друзів, відмовившись від імпрез у театрі чи філармонії. Щоправда, отих найближчих, із ким пов’язані певні пам’ятні моменти життя і творчості, у Тамари Артемівні набирається аж на затишну залу чернівецького мистецького клубу «Автограф».

Особистість Тамари СЕВЕРНЮК давно переросла межі краєзнавства, ба навіть всеукраїнську відомість: книги її видавалися не лише в Чернівцях та інших містах України, а й за кордоном. Але напередодні ювілею – про дві третини з цілого життя, що пройшли у Чернівцях, про 4 помешкання, які в різні роки давали прихисток цій поетичній душі, і той пунктир, що пов’язує ці чернівецькі адреси воєдино – Творчість.

Університет, гуртожиток на вул. Богдана Хмельницького, «милий Том»

У перший приїзд до Чернівців найбільше враження на абітурієнтку Тамару справив величний ансамбль Резиденції буковинських митрополитів, де на ту пору розмістилися 3 факультети та адміністрація держуніверситету. «Невже я тут вчитимусь?» – думала Тамара, розглядаючи через решітку брами цю перлину архітектури.

На філологічний факультет Тамара поступала після романтичної спроби набути професію будівельника, навчання у педагогічному училищі і деякого учительського досвіду, набутого в сільській школі. Поступила спершу на заочний відділ, але викладачі одразу вирізнили непересічну й наполегливу студентку та переконали її перевестися на стаціонар. Щойно домашні обставини це дозволили, домівкою Тамари став гуртожиток на Богдана Хмельницького.

По-різному згадують люди життя у гуртожитку, але студентці Севернюк ніколи було звертати увагу на недосконалості побуту: вона вчилася. Вже багато років пізніше вона отримала наче нарікання від однокурсниці на те, що Тамара трималася більше викладачів, ніж студентів. Але пояснення цьому зовсім прості: Севернюк поступила до університету у віці, коли дехто закінчував його, та ще й мала за плечима важкий лікарняний досвід через наслідки спортивної травми та поїздки «на картоплю» в шкільні роки. Вона просто не знала, скільки в неї часу на навчання і тому не дозволяла собі «гульки». А в силу наполегливих занять їй дійсно цікавіше було з людьми освіченими, від яких вона, як губка, набиралася знань. Студентські роки подарували Тамарі дружбу з Оленою Володимирівною Плаушевською. Доцент кафедри зарубіжної літератури, напрочуд гарна, Олена Володимирівна з манерами британської королеви здавалася неприступною. Але Тамара Севернюк відшукала до неї стежечку, яка не переривалася до кінця життя Олени Володимирівни. І навіть посмертно – бо саме Тамарі був адресований її останній у житті лист 2003-го. Плаушевська називала Тамару «милий Том»…

«Ви завтра можете мене не впізнати»: Харківська, 20  

Тамара поверталася з Ленінграду, з чергового лікування. У Львові ленінградські вагони причепили до львівського потягу і Тамара опинилася поруч з невисокою, привітною, надзвичайно інтелігентною жінкою, яку раніше зустрічала в коридорах філфаку. Це була Зиновія Флоріанівна Пенюк. Сказати про «Флоріану», як любовно звали її поза очі студенти, «викладач латини» – це нічого не сказати. Людина енциклопедичних знань, вона вільно володіла кількома мовами, чудово знала музику, театр… Зиновія Флоріанівна не просто розумілася на європейській культурі, вона й була, власне,  частиною цієї культури. І от така людина, проговоривши з Тамарою всю дорогу до Чернівців, скромно зауважила перед прибуттям потягу: «Ви завтра можете мене не впізнати…».

Але історія отримала своє продовження – і знову ж таки на все життя. Коли Тамара у чергове потрапила до лікарні, до неї пришла Зіновія Флоріанівна: «Дівчинко, забираю вас до себе».

До себе – це у крихітний будиночок на Харківській, за парком Шиллера, де, крім неї самої, жили ще старенькі батьки. Хатина складалася власне з єдиного приміщення, яке батько поділив книжковими стелажами на три маленьких кімнатки. Стелажами невипадково, бо в родині було багато книг. Родина Пенюків, не будучи особливо заможною, належала до старої буковинської інтелігенції. Тож не дивно, що до них навідувалися не лише професори й викладачі філфаку та ін’язу. Саме тут Тамара Артемівна уперше побачила «вживу» українських письменниць Анну-Галю Горбач і вже немолоду тоді Ірину Вільде. Та гості ходили й до самої Тамари, хоча для її друзів це було своєрідною відзнакою. Старенькі стіни пам’ятають юного Володю Івасюка з Галиною Тарасюк…

Ставлення до Тамари в цій родині було просто родинне, недарма ж Тамара ніжно звала Зіновію Флоріанівну – «мамцю». А ще життя на Харківській подарувало їй любов до зеленого острову Чернівців – парку Шиллера. Хто з нас зараз знає, що там було прийнято гуляти вихідними ще з часів Федьковича та які цікаві люди зустрічалися там, легенько торкаючись рукою крису свого капелюха? Тамара Артемівна й досі вважає, що парк Шиллера їй ближчий, ніж Парк культури ім. Шевченка.

По смерті Зіновії Флоріанівни Тамара Севернюк спромоглася зробити своїй «мамці» своєрідний пам’ятник: книгу «Щоб пам’ять почули слова» (2014), куди увійшли не лише спогади самої Тамари Артемівни, але й інших колег і друзів «Флоріани», її статті та переклади…

Оренбурзька, 3: перша власна оселя

Після закінчення університету Тамара Севернюк на 27 років стала журналісткою. Деякий час працювала у путильській «районці» (скільки поетів та письменників згадують свої «районки» із незмінною вдячністю!). А 1967-го в Чернівцях відродилася газета «Молодий Буковинець» і Тамара потрапила до легендарного першого складу «МолБуку». Через п’ять років, 1972-го, Тамара Севернюк отримала першу в житті власну однокімнатну квартиру на вул. Оренбурзькій, як тоді казали «за виселенням», тобто там до Севернюк жила сім’я. Як та квартира приводилася до ладу, то окрема поема! З усіх меблів у Тамари була розкладайка – подарунок Зіновії Флоріанівни – і власне придбання – крихітна табуреточка, розписана «під Хохлому». До речі, вона й зараз посідає почесне місце в оселі Тамари Артемівни, тримаючи на собі вазу з «ікебаною» із сухоквітів.

Сюди навідувалися вже численні Тамарині друзі, письменники, поети, актори, просто студенти, але всі – особистості непересічні. Тамара Артемівна якось уміє концентрувати навколо себе людей, що навіть лікарі, які її оперували, ставали її друзями. Авторка цих рядків була свідком, як принагідно Тамарі передали з Ленінграда портрет «хірурга божою милістю» Віктора Баскакова, який тоді завідував кафедрою у Воєнно-медичній Академії.

…Тут написані 5 поетичних книжок, які побачили світ за 15 років, що Тамара Севернюк мешкала на Оренбурзькій. Коли в Ужгородському видавництві «Карпати» вийшла перша з них – «Серце вміє співати», Тамару Севернюк прийняли до спілки письменників. Та журналістику вона не полишала, ставши членом і спілки журналістів.

І за ці 15 років в однокімнатній квартирці стало просто тісно – від книг. Але й не це головне – високий поверх дедалі більше давався взнаки…

Головна, 191: щедрі ужинки. «Тут моє вікно у світ…»

Під кінець 80-х на розі нинішньої Головної та Чкалова скелею стала дев’ятиповерхівка, з магазинами, перукарнею та ще іншими принадами так званої інфраструктури. Тамара Артемівна 1987-го отримала тут двокімнатну квартиру на другому поверсі з широким передпокоєм і просторою лоджією. І, як до кожного помешкання, де жила Тамара, сюди потягнулися друзі, тут більшало книжок – купованих і подарованих авторами. Щойно дозволяє здоров’я, Тамара Артемівна багато й плідно працює. Достатньо сказати, що тут написані решта 25 з тридцяти її книжок. А ще вона тче полотно дружби народів: перекладає – Міхая Емінеску, Тудора Аргезі, Вероніку Мікле, Аркадія Опайця, Ніколає Теуту тощо. І друзі з поетичного цеху, не залишаючись у боргу, перекладають її вірменською, польською, румунською, німецькою, ідиш, угорською, італійською, англійською. Дуже любить Тамара спілкуватися з молодими. Кілька років вона вела телепрограму «О, що то є поезія землі…» в Муніципальній бібліотеці ім. Анатолія Добрянського – своєрідний майстер-клас для поетичної юні, яка лише починає свій шлях від чистого аркуша до виданої збірки. І для молодих Тамара Артемівна завжди знаходить якесь розважливе, але на рівних, слово – мабуть, пам’ятаючи високі зразки зі своєї власної юності.

З її відомістю, Тамара Артемівна давно могла б знайти себе десь у столицях, але не зробила цього. Показуючи на вікно своєї вітальні, заступлене зеленими гілками дерев, вона каже: «Це вікно у мій світ. Через нього я бачу свої Чернівці».

Та не варто думати, що Тамара Севернюк, досягши ювілейного віку, веде самітницький, домосідський спосіб життя. Навпаки, за найменшої можливості покидає домівку, аби відвідати концерт, виставу, імпрезу в бібліотеці…

Навколо пунктиру її осель завжди вирує безліч доріг, стежин, стежок – до неї, від неї… Видаючи чергову книгу, вона щедро роздає примірники численним друзям, для кожного знаходячи неповторні слова автографу… На запитання, як почувається перед ювілеєм, незмінно відповідає: «Вік душі не залежить від віку тіла». І це не висока фраза, коли тільки подивитися на її молоді очі в колі молоді.

Друзі справжні залишаються біля нашої ювілярки роками, несправжні – відпадають, як сухе листя. За всієї доброзичливості, Тамара Артемівна має тверді погляди і власних переконань ніколи не міняла… Дехто назве її негнучкою, аби виправдати свою надмірну «пластичність».

Так, з Тамарою Севернюк можна погоджуватися, можна не погоджуватися, але не поважати – неможливо. Отака вона, чернівчанка Тамара Севернюк.

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Від редакції: Колектив «Версій» щиро вітає Тамару Артемівну з черговим рівнем у течії життя і бажає во Здравії, во Спасенії прожити ще Многая Літа!

Запис Чернівці Тамари СЕВЕРНЮК спершу з'явиться на Медіа-Версії.