У Білій Церкві на Київщині поліція зупинила авто, за кермом якого перебувала суддя Білоцерківського міськрайонного суду. Водій перебувала у стані явного алкогольного сп’яніння. Про це повідомляє прес-служба поліції Київщини.

Правоохоронці уточнили, що на вул. Привокзальній працівники групи реагування патрульної поліції зупинили авто із механічними пошкодженнями, характерними для ДТП.

“Під час перевірки документів поліцейські звернули увагу, що жінка перебуває за кермом із явними ознаками алкогольного сп’яніння. Крім того, виявилося, що термін тимчасового дозволу на право керування транспортним засобом закінчився”, – зазначили в поліції.

Відтак, поліцейські запропонували жінці-водієві пройти медичне обстеження на визначення стану алкогольного сп`яніння, проте та відмовилася.

Щодо правопорушниці складено адміністративні протоколи. Зазначимо, що поліція вже втретє за рік складає адміністративний протокол на чиновницю. Жінку відсторонено від керування, а авто доставлено на майданчик тимчасового утримання.

Запис На Київщині поліція вже втретє за рік зупинила авто з п’яною суддею за кермом спершу з'явиться на Медіа-Версії.

27 липня 2017 року Вища кваліфікаційна комісія суддів затвердила рейтинг та оголосила імена переможців конкурсу до нового Верховного Суду – найвищої інстанції в судовій системі України. Особисто Президент та усі члени ВККС одноголосно заявляли про безпрецедентну відкритість конкурсу при відборі суддів. Однак, не все вийшло так просто і прозоро, як декларує глава держави.

Розповідаючи про суддів, які незабаром будуть проходити кваліфікаційне оцінювання, варто згадати і тих, хто буде їх оцінювати та перевірити, чи немає у них самих статків незрозумілого походження (а розміри статків просто вражають), повідомляє інтернет – видання “Prosud”.

У поле зору видання потрапила суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а з листопада 2015 року ще й член Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Шилова Тетяна Семенівна,  яка зараз і проводить кваліфікаційне оцінювання суддів.

Свою суддівську кар’єру Тетяна Семенівна розпочала в 1997 році з посади судді Куйбишевського районного суду міста Донецька. Після закінчення п’ятирічного терміну суддівських повноважень, 7 лютого 2002 року Верховна Рада призначила Тетяну Шилову суддею апеляційного суду Донецької області безстроково.У квітні 2004 року Тетяну Шилову переводять з Донецька до Києва, де вона працює суддею Апеляційного суду Київської області. З січня 2011 року Тетяна Шилова суддя Вищого спеціалізованого суду.

Аналізуючи декларації пані Шилової за 2013, 2014 та 2015 роки, виявилено, що найуспішнішим фінансовим роком для Тетяни Семенівни та її родини став 2013-й, саме тоді сукупний дохід родини Шилових склав більш ніж 1 млн.грн, а саме 1 011 014 грн. Це стало можливим, зокрема, завдяки прибутку, зазначеному родиною Тетяни Семенівни в графі «інші види доходів». До речі, в розділі «інші види доходів» також задекларовані основні прибутки родини пані Шилової і в 2014 та 2015 роках.У деклараціях за 2014 та 2015 роки зазначений скромніший сукупний дохід як пані Шилової, так і її родини.

Що ж стосується майна, то сама Тетяна Семенівна володіє земельною ділянкою площею 1200м² та гаражем 20м². З розслідування, проведеного журналістами програми «Схеми», з’ясовується, що ця ділянка  знаходиться в с. Іванків Бориспільського району та була виділена Тетяні Семенівні Бориспільською РДА безкоштовно в 2012 році за не зовсім зрозумілих обставин. Того ж року, в тому ж селі, ділянки такої ж площі були виділені ще 22 суддям апеляційного суду Київської області та низці суддів Вищих спеціалізованих судів.

Ділянка ж площею 1803м² та будинок на 255м², зазначені в декларації Тетяни Семенівни  як такі, що перебувають «у користуванні», згідно з Державним реєстром майнових прав на нерухоме майно та Державним земельним кадастром, належать чоловікові пані судді – Володимиру Шилову та розташовані в селі Княжичі, Київської області.

За допомогою програми Google Earth можна побачити, що зводити даний будинок родина Шилових почала в 2008 році та зробила це фактично за рік.

Також у деклараціях за 2013-2015 рр., у користуванні пані судді зазначене авто Subaru Legacy 2004 року випуску. Відомостей стосовно прав власності судді Шилової на цей автомобіль в Єдиному державному реєстрі МВС України немає. Проте, не так давно, на початку вересня 2016р., на Тетяну Семенівну зареєстровано авто TOYOTA LAND CRUISER PRADO 120 4,0 л. (2008 року випуску).  Вартість такого авто на сьогодні стартує від 22 тис.$ або більше 570 тис. грн., що перевищує сукупний дохід сім’ї Шилових за весь 2015 рік.

Від 2012-го року родина Шилових володіє ще одним недешевим авто, а саме TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150 3,0л. (2012 року випуску), що зареєстроване на чоловіка судді. Вартість подібного авто на сьогодні складає не менше ніж 35,5тис.$ або майже 1млн.грн.

Запис У члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів Тетяни Шилової журналісти знайшли три авта, вартість яких більше мільйона гривень! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Судове засідання перенесли у зв’язку з тим, що представник обвинуваченої (про яку неодноразово писали «Версії») вкотре не з’явився на засідання.

Нагадаємо, Вища кваліфікаційна комісія суддів України кілька разів відкладала розгляд питання щодо відсторонення від посади судді Апеляційного суду Чернівецької області Перепелюк Любові Матвіївни. У жовтні 2015 року Перепелюк таки відсторонили від виконання посадових обов’язків.

У січні 2016 року з’ясувалося, що Любов Перепелюк продовжує працювати, судити, отримувати зарплатню в Апеляційному суді Чернівецької області.

Запис Справу екс-судді Апеляційного суду Чернівецької області розглянуть 11 серпня спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В обох випадках мешканці кількаквартирного особняка отримували нових сусідів, які згодом успішно починали судитися за те, аби сантиметр за сантиметром відвоювати житлову площу чи прибудинкову територію тих, хто на цілком законних і документально підтверджених підставах тут жив досі. «Загарбники» починають – і виграють. За допомоги судів, ключову роль у яких грав обласний Апеляційний суд і його суддя П. Саме та, яку в квітні цього року затримали  столичні СБУшники за підозрою у взятті хабаря і яку тільки з 5-го разу Вища кваліфікаційна комісія суддів спромоглася відсторонити від роботи аж… на 10 днів (читайте про це в №№ 11, 28, 29, 36 «Версій»).

У випадку по вул. Головній змучені «п’ятирічкою» судових тяганин люди, які відстояли свої права у двох вищих судах – Верховному та Вищому арбітражному – були вражені, коли рішення цих вищих судів… скасував місцевий районний Шевченківський суд. Так, це, виявляється, можливо. Якщо інтереси безпідставних претендентів на вашу нерухомість у суді представляє адвокат-невістка судді Апеляційного суду. Адже свекруха згодом «освятить» усе своєю ухвалою. Тож нещасливі мешканці приватизованого житла на власній приватизованій землі, з повним пакетом підтверджуючих документів у руках – змушені зносити вибудуваний тридцять років тому сарай, який, бачте, заважає самовільній забудові нових сусідів.

Понад 5 років тривають суди і по вул. Тихорецькій, 32. Нова сусідка, придбавши квартиру, претендує і на землю навколо будинку, і на комори та сараї, і на сходи, що ведуть на другий поверх до сусідів… Судиться. По розрізнених судових справах (а судових засідань відбулося вже більше сотні) постанови виходять суперечливі. І знову в апеляції на бік нової сусідки стає суддя П. Потерпілі підозрюють, що все робиться для того, аби зрештою їхнє майно перейшло до якихось «бізнесменів», які продаватимуть згодом городянам прекрасні інвестиційні проекти елітного житла, що підніметься на тихій вуличці.

«Версії» дізналися про ще один подібний випадок. Понад 10 років тривають суди за квартиру Людмили Біндіної по вул. Аксенина. Схема подібна: у кількаквартирному особняку одне з помешкань викупив новий сусід, згодом повикуповував більшість квартир. Залишилася одна, яку господарі не захотіли продати. Квартира, в якій вони мешкали ще з 50-х років минулого століття, була ними не просто приватизована, а викуплена 1992-го року.  Тож почалася традиційна для таких випадків епопея з судами: новий сусід позивався до непоступливих мешканців останньої невикупленої квартири, а тим часом розпочав перебудову власних куплених помешкань. Та так перебудовував, що зробив непридатною для життя квартиру сусідів: зруйнував стелю їхньої ванної кімнати, пошкодив кухню, пішли тріщини по стінах кімнати… Робив це все фактично з фальшивими дозволами на будівництво. І коли нарешті у червні цього року пані Біндіна домоглася у  вищому адміністративному суді скасування містобудівнивних умов для нового сусіда, то звернулася до архітектурно-будівельної інспекції, яка зрештою зробили йому припис: «приведення будинку в попередній стан». Сусід відреагував, звернувшись до ДАБК з заявою, що будується насправді… пані Біндіна!

На щастя, інспекція в цій ситуації повелася чітко в рамках закону – встановлено, що ніяких будівельних робіт пані Біндіна упродовж останніх 5 років не вела. А щодо її сусіда, то в.о. заступника начальника інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Чернівецькій області п. Артем Котляр прокоментував: «Шість або сім років розвивалися ці події, цей сусід будував, туди виходила комісія, жодних штрафних санкцій не накладала – нічого не робилося. Ми тепер вийшли, подивилися і зробили все, як має бути по закону. У нього була проектна документація, потім було її корегування, після корегування вона не пройшла експертизи щодо сейсмічної зони. Тобто далі проводились будівельні роботи без затвердження проектної документації. Декларація про початок виконання будівельних робіт була скасована і надано припис про приведення цього об’єкту до вимог чинного законодавства: або повернути в межі закону, або просто знести. Все».

Прочитавши це все, читач може поставити два логічні запитання: перше – а до чого тут суддя П., і друге – навіщо це все писати, якщо настав «хеппі-енд»?

А ось і відповіді. Вся історія з особняком на вул. Аксенина закрутилася тоді, коли суддя П. приймала ухвалу по цій справі, навіть не читаючи апеляційної скарги пані Біднідної. Бо в апеляцій на рішення суду першої інстанції позивачка просила проведення додаткової експертизи щодо дотримання будівельних норм новим сусідом і правильного розподілу часток майна між власниками. А в ухвалі пані Перепелюк чорним по білому на писано: оскільки позивачка не просить про цю перевірку, то і говорити нема про що…

Та й ніякий «хеппі-енд» не настав.

Дочка пані Біндіної Ніна Яцик звернулася зі своєю проблемою до заступника голови комітету  Верховної ради України з питань запобігання і протидії корупції Ю.Г. Гарбуза. Він звернувся до Генпрокуратури. За цим зверненням було відкрите кримінальне провадження №42015000000001163 за ч. 1 ст. 375 ККУ, це провадження було зареєстровано Генпрокуратурою в ЄРДР. Як зазвичай відбувається, справу направили це в Чернівці на розслідування. Розслідування справді проводили, пані Яцик викликали до прокуратури. Вона навіть вимагала «одночасного допиту» (очної ставки) з пані суддею, але цю вимогу не підтримали. І вже є результат: постанова про закриття кримінального провадження «за відсутністю складу злочину».

Тож питання «Чому суддя, яку затримали за підозрою у взятті хабаря, досі працює», залишається відкритим.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чому суддя, яку затримали за підозрою у взятті хабаря, досі працює спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як повідомляли «Версії» (№28 від 17 липня 2015 року), раніше це питання вже відкладали 19 травня, 8 та 24 червня цього року. Вперше – через те, що «суддя не була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду даного питання, оскільки, за інформацією голови апеляційного суду Чернівецької області, перебувала у щорічній відпустці». Саме так письмово повідомив керівник секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України О.Г. Пономаренко  у відповідь на колективне звернення громадян м. Чернівців та Чернівецької області від 13 травня 2015 року щодо розгляду питання про відсторонення Перепелюк Любові Матвіївни від посади судді апеляційного суду Чернівецької області (вих.№Ко-8369/15 від 19.06.2015). Про мотиви наступних відкладень розгляду цього питання наразі невідомо.

Натомість відомо, яке саме колективне звернення надсилали буковинці до Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Адже аналогічне звернення вони надсилали і Голові Служби безпеки України, і окремим народним депутатам. І в ньому не лише порушуються питання про відповідальність судді, а й певною мірою передбачаються відповіді, чому ця відповідальність не настає.

Наводимо витяги з зазначеного колективного звернення, яке склали сім підписантів – людей, які вважають себе потерпілими від неправосудних рішень судді Перепелюк (авторську стилістику листа, отримання якого підтверджує штамп на ньому, зберігаємо)

«На сайті Вищої кваліфікаційної комісії суддів ми прочитали, що 19 травня 2015р. відбудеться засідання комісії, на якому буде розглядатись питання про відсторонення судді-хабарниці Перепелюк Л.М. у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності. Але ми дуже хвилюємось з приводу рішення цієї комісії, оскільки замісником голови комісії є наш земляк Патрюк Микола Васильович, який всіма силами буде намагатись впливати на рішення комісії на користь Перепелюк Л.М. Він з Перепелюк Л.М. дуже в тісних зв’язках та багато років працював з нею в Чернівецькому апеляційному суді. Хочемо також повідомити, що помічником судді в Перепелюк Л.М. є донька судді Верховного суду Костюк Єлизавети Іванівни. Хабарниця ж знає, кого собі в помінчики брати для того, щоб рішення були такими, які їй потрібно і у Вищих судах України. І для простих пересічних громадян нашого краю – напробивна стіна із-за так майстерно вибудованої судової вертикалі. Патрюк М.В. разом із Ковтюк Є.І. працювали спочатку разом в Хотинському районному суді Чернівецької області, потім разом перейшли в Чернівецький апеляційний суд і були колегами та друзями Перепелюк Л.М., а зараз так само разом – судді Верховного суду України.

Патрюк М.В. є зацікавленою особою по справі. Тому просимо цей факт врахувати та прикласти всіх зусиль, щоб рішення комісії було таким, як цього вимагає чинне законодавство.Він і зробив Пелепелюк Л.М. замісником голови Чернівецького апеляційного суду.

ПРОСИМО:

• Зачитати нашого листа на засіданні комісії.
• Не допустити прийняття комісією рішення, щоб суддя-хабарниця залишалась на посаді судді та далі рішала наші судьби і долі.
• Перевірити достовірність фактів, викладених в нашому зверненні.

 

13.05.2015р.»

Отже, відповідь на питання, чому нашу злощасну суддю уже втретє не відсторонюють від роботи, може випливати з фактів, наведених у листі потерпілих до СБУ. Якщо факти достовірні. А саме це має з’ясувати СБУ на прохання заявників. Та сама СБУ, яка й затримувала суддю за підозрою в отриманні хабаря.

Ми переводимо зазначені факти з внутрішнього листування в публічну площину і долучаємося до прохання заявників з’ясувати їх достовірність. Може, так справа рухнеться швидше?

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чернівецьку суддю, затриману через підозру у взятті хабара, уже вчетверте НЕ відсторонили від роботи спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чому чернівецька суддя, затримана через підозру у взятті хабара, досі працює

У Чернівцях непоодинокими є судові оборудки, в результаті яких втрачають житло люди похилого віку. Буває, спритні сусіди (часто – нові, які придбали помешкання в будинку на кілька квартир) роками судяться мало не за кожний квадратний сантиметр, потрохи позбавляючи законних власників їхніх прав. Юридичні тонкощі і крутійства поступово беруть гору, узаконюються судами в дрібницях і дають підстави наступним судам узаконювати загальні рішення. Кажуть, що «диявол ховається в деталях». У деталях судових рішень ховається безліч дияволів. І причетні до цього безліч структур. Сьогодні – лише про одну подію, якою узаконено лише один крок з обмеження права власності лише однієї людини. Судове рішення втілювалося виконавчим провадженням на основі фальшивої довідки з БТІ. Якщо хтось вбачатиме у цьому випадку схему – це його право.

Передісторія

У ч. 11 від 19 березня 2015-го у статті «Матриця в Чернівцях. Битва за Систему» «Версії» вже розповіли про судові поневіряння чернівчан, мешканців вул. Тихорецької, 32. Понад 90 судових розглядів за 5 років, з продажами й даруваннями квартир у будинку; «доленосні» вироки про право збирати яблука чи саджати квіти на подвір’ї; доручення на представлення в суді,  завірені не нотаріально, а керівником приватної структури; таємничі внесення і не менш таємничі зникнення записів у реєстрі виконавчих проваджень. Усе – з метою довести, що мешканці будинку 32 на вул. Тихорецькій у Чернівцях не господарі у своєму житлі, в якому більшість з них народилися і щасливо жили до пенсійного віку. Бо будинок, а особливо – землю під ним – дуже хоче отримати у власність хтось інший.

4-квартирний особняк №32 на вул. Тихорецькій у Чернівцях став предметом судових спорів після придбання в ньому квартири новою сусідкою. Сусідка, працівниця ПАТ «Чернівцігаз» (це важлива деталь!), отримавши в подарунок (згідно з документами) тільки квартиру, почала претендувати на допоміжні приміщення, сараї, приміщення спільного користування (коридори, горища, підвал), землю. Цим і пояснюється величезна кількість судів (понад 90), і їх безкінечність (уже понад 5 років вони тривають, і кінця-краю не видно). Сантиметр за сантиметром сусіди втрачають право спільного володіння будинком і територією навколо нього, на яку мають державний акт на землю і кадастровий номер.

Репортаж з місця події

«Найсвіжіша» подія цього «судового серіалу» – дії держвиконавців міського управління юстиції на виконання рішення Першотравневого районного в м. Чернівцях суду щодо «зобов’язання відповідачки усунути перешкоди позивачці у користуванні сходовою клітиною загального користування у будинковолодінні… шляхом демонтажу дверного полотна (дверей) на сходовій клітині загального користування на першому поверсі» (хоча це не є «будинковолодінням»)

Логіка вимог позивачки-стягувачки незрозуміла. Її квартира знаходиться на першому поверсі, просто біля загального виходу. Вікна своєї квартири стягувачка загратувала. А судилася за право користуватися сходовою клітиною, що веде до сусідів на другий поверх – начебто для можливості евакуації на випадок пожежі. Але не шукаймо логіки – шукаймо принаймні відповідності закону.

А порушень і невідповідностей у діях держвиконавців було чимало. Наприклад, процедурні порушення. Боржницю не лише не ознайомили зі змістом постанови про примусове виконавче провадження, а й позбавили права оскаржити її в  10-денного терміну,. Представники виконавчої служби, з’явившись на подвір’я боржниці, не представилися, не зачитали постанову, яку виконують.

Спроба боржниці і її представниці захистити приватне майно від дій людей, які навіть не представилися, була зупинена силовими діями державних виконавців: жінок виштовхували, викручували їм руки (на фото вище). Двері з завіс відпиляв болгаркою якийсь чоловік, який у робочий час – о 9.00 приїхав на автомобілі ПАТ «Чернівцігаз» (ось чому важливою була деталь про місце роботи стягувачки) – і після виконання роботи о 9.56 так поспішно покидав місце події (на фото нижче), що мало не наїхав автівкою на людей на дорозі. А коли боржниця після події запитала, кому, згідно з законом, відшкодовувати кошти за виконану роботу, держвиконавці заявили, що «це подарунок».

Нічого дивного немає в цих словах, якщо їх метою є приховати інтерес структури, де працюють стягувачка і технічний виконавець виконавчого провадження, до цієї власності. До речі, довіреність на адвоката, який представляв інтереси стягувачки в деяких судах, також була завірена не нотаріусом, а керівником ПАТ «Чернівцігаз». Дивні збіги.

Та лихо з ними, з процесуальними порушеннями. Але було важливіше. Боржниця пред’явила витяг з реєстру виконавчих проваджень, де чорним по білому написано, що з усього нерухомого майна боржниці знято накладений свого часу арешт і закрито виконавче провадження. На прохання прокоментувати це начальник Першотравневого ВДВС Чернівецького МУЮ В.Коблюк відповів, що оскільки точно не пам’ятає хронології подій, то коментувати наразі не може…

Двері, які були демонтовані виконавцями і газівником, знімалися на основі довідки з ОБТІ – про те, що тих дверей начебто не існувало раніше і їх самовільно встановила боржниця (на фото).

Хоча насправді згідно з інвентарною книгою, копії з якої демонструє боржниця, свідченнями сусідів і протоколом виїзного судового засідання Першотравневого районного суду від 9 серпня 2013 року двері там були ще в 1983 році. Так виглядає, що довідка з ОБТІ не відповідає дійсності. Умисно чи випадково так сталося – спробуємо з’ясувати в наступних матеріалах, у яких структури БТІ ще фігуруватимуть.

А тим часом боржниця та її представниця, які через некваліфіковані дії виконавчої служби стали потерпілими, продовжують відстоювати свої права – і людські, і на приватну власність. Відкрито кримінальне провадження за нанесення тілесних ушкоджень представниці боржниці. А виконання судового провадження оскаржується в окружному суді.

P.S. Позови в апеляції щодо справи по вул. Тихорецькій, 32 розглядала саме суддя Чернівецького Апеляційного суду – «героїня» повідомлення прес-центру СБУ, яким столичні СБУ-шники поінформували про те, що «заступниця голови Апеляційного суду Чернівецької області затримана у службовому кабінеті під час отримання $ 5 тис. хабара». За їхніми словами, «затримана вимагала $15 тис. від колеги – судді райсуду, якого обвинувачували у прийнятті неправосудного рішення. Розпочате кримінальне провадження за ч. 4 ст. 368 ККУ – отримання неправомірної винагороди».

Через більш як 3 місяці після події суддя навіть не відсторонена від роботи (про це читайте в ч.28 «Версій»). Тим часом, справи, до яких вона долучалася, тривають – на основі прийнятих нею рішень.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чому чернівецька суддя, затримана через підозру у взятті хабара, досі працює спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Заступниця голови Апеляційного суду Чернівецької області затримана у службовому кабінеті під час отримання $ 5 тис. хабара, повідомили у прес-центрі СБУ. Затримана вимагала $15 тис. від колеги – судді райсуду, якого обвинувачували у прийнятті неправосудного рішення. Розпочате кримінальне провадження за ч. 4 ст. 368 ККУ – отримання неправомірної винагороди.

«Версії» вже неодноразово писали про оборудки, у яких, ймовірно, була задіяна затримана суддя. У ч. 12 від 20 березня 2014р. опублікована стаття «За моє жито мене й бито». У ній йдеться про понад 5-річні судові поневіряння чернівецької вчительки Ніни Пілат. Вона в одній упряжці з Шевченківською районною в місті та Чернівецькою міською радою разом протистоять судовим позовам чернівецького нотаріуса. Нотаріус, придбавши житло і облаштувавши там нотаріальну контору, намагається відсудити в сусідів усе подвір’я і скасувати державний акт на землю, виданий міськрадою. Всупереч рішенням двох вищих судів – Верховного і Вищого арбітражного – місцевий Шевченківський районний суд виніс рішення на користь нотаріуса. Прикметно, що адвокатом нотаріуса була невістка судді Апеляційного суду. Цієї самої судді. Що спонукало суддю райсуду прийняти рішення, що суперечить вищим інстанціям? Подейкують, він збирався перейти на нове місце роботи – а саме, до Апеляційного суду, і хотів догодити одному з майбутніх керівників, дозволивши виграти адвокату – родичці цього керівника.

У ч. 11 від 19 березня 2015-го у статті «Матриця в Чернівцях. Битва за Систему» «Версії» також розповіли про судові поневіряння чернівчан, мешканцям вул. Тихорецької, 32. Понад 90 судових розглядів за 5 років, з продажами й даруваннями квартир у будинку; «доленосні» вироки про право збирати яблука чи саджати квіти на подвір’ї; доручення на представлення в суді, які мають бути нотаріально завіреними, а натомість лише підписані керівником приватної структури; таємничі внесення і не менш таємничі зникнення записів у реєстрі виконавчих проваджень. Усе – задля того, аби довести, що мешканці будинку 32 на вул. Тихорецькій у Чернівцях не мають права на житло, в якому більшість з них народилися і щасливо жили до пенсійного віку. Бо будинок, а особливо – землю під ним – дуже хоче отримати у власність хтось інший. Здогадуєтеся, хто розглядав позови в апеляції? Так, саме ця суддя – «героїня» повідомлення прес-центру СБУ. Так виглядає, що на подібних справах вона «собаку з’їла». Чи облизня впіймала?

Учора саме вона мала розглядати чергову справу по вул. Тихорецькій, 32. Судове засідання перенесли на 3 червня. Як повідомили в Апеляційному суді відповідачці, суддею 3 червня буде… та сама суддя!!! Адже офіційно вона наразі просто перебуває у відпустці…

Закон як дишло?..

Маріанна АНТОНЮК, “Версії”

Запис Суддя – спеціаліст з навколоприватизаційних оборудок – попалася на хабарі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Заяви екс-прем’єра України Юлії Тимошенко в тому, що влада давно й свідомо не доставляє її на судові засідання у справі  про фінансові зловживання корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ЄЕСУ) є домислами, – заявила державний обвинувач у цій справі Вікторія Калита.

– Мені складно коментувати домисли й необґрунтовані заяви особи, яка своєю поведінкою, свої ставленням демонструє одне, а говорить зовсім інше. Щоразу суддя під час засідання у Харкові зачитує її заяву, де чорним по білому написане: «я не буду присутня», «я не бачу сенсу бути присутньою», «я не погоджуюсь брати участь» тощо, – сказала В.Калита в інтерв’ю агенції «Інтерфакс-Україна», коментуючи частину інтерв’ю Ю.Тимошенко інтернет-виданню «Українська правда» щодо «справи ЄЕСУ».

В.Калита повідомила, що, з точки зору державного обвинувачення, воно, як ніхто інший, зацікавлене в тому, щоби судове слухання у «справі ЄЕСУ» все-таки було розпочате й проходило у відповідності з вимогами українського законодавства: – Чого точно поки не скажеш про засуджену й обвинувачену Тимошенко, – зазначила В.Калита.

– Я ще раз готова повторити позицію держобвинувачення. Ми – прихильники того, щоб усе відбувалося цивілізованим шляхом, без застосування примусової доставки. Оскільки ми чудово розуміємо: коли суд винесе таке рішення й пенітенціарна служба буде зобов’язана її доставити, нам не уникнути чергової вистави у виконання підозрюваної. Ми вже бачили й чули, на що вона здатна, аби притягнути до себе увагу й створити ажіотаж довкола своєї персони, – сказала держобвинувач.

Разом з цим В.Калита вважає: питання в тому, що закон – один на всіх і, рано чи пізно, підозрювана особа так або інакше, але відповість перед судом.

– Крім того, я хочу сказати, що після тієї заяви, що вона зробила, далі їй буде набагато складніше продовжувати ухилятися від участі в судових процесах, – висловила впевненість державний обвинувач.

У згаданому письмовому інтерв’ю «Українській правді» екс-прем’єр заявила, що влада не доставляє її на судові засідання з двох причин:

«По-перше, стало очевидно, що стратегія застосування політичних репресій виявилася провальною… Саме тому судові засідання проводяться як пропагандистські заходи, хоча реальні процесуальні дії призупинені», – зазначила екс-прем’єр.

«По-друге, мене не доставляють до суду, бо будь-яке судове засідання для політв’язнів стає публічною політичною трибуною», – висловила думку екс-прем’єр.

Юлія Тимошенко заявила, що в Україні жоден ув’язнений не може відмовитися від доставки до суду. «Якби це було можливе, в нашій країні не могли б винести жодного вироку, не було б жодного засудженого. Усі були б «у відмові», – висловила вона думку.

Запис Звідки вуха ростуть? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Обличчя влади – це завжди віддзеркалення реального життя суспільства. Будь-який корупціонер-податківець, продажний суддя, патологічний  збочинець-міліціонер чи депутат – нічим не гірші за учителя, робітника чи малого підприємця, які терплять їхні безчинства. Бо наявність поганої чи хорошої влади – наслідок «великого суспільного договору», коли кожен громадянин, незалежно від того олігарх він чи бомб, віддає частину своїх природних прав заради «спільного блага» та нормального співжиття в рамках однієї держави.

На сучасну владу, як і на її опозицію чекає забуття

Якби такого компромісу не було, то не мали б українці незалежності і навіть такої нехай і дебільної, але своє влади. Сама природа цієї влади передбачає постійний компроміс з громадянами. І влада про це знає, та, на жаль, про це забули громадяни.

Сучасна українська влада отримала від кожного з нас право розпоряджатися всім: надрами і природними ресурсами, інфраструктурою, що залишилася у спадок від совєцького режиму. Вони отримали можливість перерозподіляти наші податки, вчити і лікувати, захищати національні багатства від зовнішніх та внутрішніх загроз, вести справи з іншими елітами, вирішувати стратегічні питання розвитку країни. І кожен з нас свою частинку «великого договору» справно виконує. Суспільство віддає правлячій еліті все – за винятком права цю саму еліту змінювати.

А що зробила натомість правляча еліта?

Забезпечила щастя кожній конкретній людині? Аж ніяк. Саме тому, на сучасну владу і схожу на неї, як дві краплі води опозицію, чекає забуття. Пройде небагато часу і ми забудемо про них так само, як ми через декілька місяців забуваємо про апендицит, який до хірургічного втручання був невід’ємною частиною організму…

Саме поняття «національного щастя» (сума щастя всіх громадян держави)  настільки суб’єктивне і широке, що ця задача для будь-якої, більш-менш адекватної  правлячої еліти є здійсненна. Щасливими від тотального страху є північно-корейці, від своєї «імперськості» росіяни, від «демократичної месійності» американці  і т.д. Українська правляча еліта не робить щасливими переважну більшість українських людей.  Саме тому на сучасну владу і схожу на неї, як дві краплі води опозицію, чекає забуття. Пройде небагато часу і ми забудемо про них так само, як ми  через декілька місяців забуваємо про апендицит, який до хірургічного втручання був невід’ємною частиною організму…

Суть проблеми

Які б події в подальшому не відбулись, між суспільством і елітою повинен бути підписаний новий «суспільний договір». Головним і засадничим пунктом його повинне стати зобов’язання сторін не  втручатися в свій «життєвий простір».

Поняття «життєвий простір» ввів один з батьків геополітики Фрідріх Ратцель. В кінці 19 століття  він стверджував, що для свого існування великі держави повинні забезпечити себе достатнім «життєвим простором» (Lebensraum), вкладаючи у це поняття території інших держав, що є слабшими та недостойними управляти своїми землями та людьми. Через століття жахливих війн,коли прагненням до Lebensraum були освячені найбільші  Світові війни, ми плавно переходимо до нового, сучасного розуміння цього терміну . Тепер «життєвий простір» стоїть на межі національної  метафізики («національна ідея» ) і конкретних механізмів взаємодії еліти по відношенню до свого народу . Сьогодні, коли  держави незрушні в своїх кордонах, боротьба за «життєвий простір» ведеться між пануючим в державі класом та її суспільством, де вони постійно змагаються одне з одним. Якщо простіше, то в наші дні боротьба за Lebensraum це коли «умовний голова колгоспу» хоче засіяти поле ріпаком (бо так сказали «з району»), а  «умовний трудовий колектив» хоче  засіяти пшеницею (як завжди).

Що це значить практично ? Це значить, що всі значимі конфлікти зовсім недалекого майбутнього будуть розвиватися  між пануючими елітами та суспільством. Різними формами таких конфліктів стали «кольорові» та «мережеві» революції  та нинішня ситуація «некерованого хаосу» в Туреччині. Враховуючи різке загострення манії величі у немічної та невічної української влади, подібна ситуація можлива найближчим часом і у нас. Головне питання, яку країну ми отримаємо після війни за «життєвий простір» між владою та її громадянами ?..

Майбутнє

Песимістичні сценарії розвитку говорять нам про можливу повну або часткову втрату  державності Україною, зміну її унітарного статусу на федеральний, серйозний громадянський конфлікт …

Однією з альтернатив подібним похмурим сценаріям є новий «суспільний договір» між суспільством і владою. Суть цього договору в тому, що в рамках однієї держави суспільство і пануюча еліта ( найняті на роботу громадянами)  чітко вказують межі свого «життєвого простору», допустиму межу компромісу.

Правлячий клас не втручається в особисте життя громадян, не заважає їм займатися бізнесом, відкриває  повний доступ активній частині суспільства до контролю над перерозподілом спільних благ, забезпечує чесний суд, захищає громадян, слідкує за рівністю можливостей, не допускає посягання на власність громадян.

Суспільство, у свою чергу, віддає право правлячому класу збирати та розподіляти податки, визначати пріоритети зовнішньої та внутрішньої політики, розробляти вузькоспеціалізовані галузеві стратегії та втілювати їх в життя, лікувати та вчити громадян, проводити реформи. Невід’ємним правом суспільства залишається лише право змінювати правлячий клас заради «загального блага».

Подібний «суспільний договір» може уберегти державу від внутрішнього конфлікту… або стати його наслідком.

Більшості буковинців , кожному з нас, по великому рахунку байдуже  якого кольору  будуть стяги  наступного «правлячого класу». Більшість цікавить своє маленьке «українське щастя». І воно можливе. Можливе, не як наслідок боротьби з корупцією, реформ, «покращення -справедливості», а як дотримання правил нового «суспільного договору», визнання його найвищою цінністю для всіх і кожного хто назвався українцем.  Ціна, яку доведеться заплатити за такий компроміс  дуже висока. Найчастіше це кров. Але, можливо, ми своєю історією, заплатили  наперед і «українське щастя», вчергове, впаде нам з неба …

Михайло ШМОРГУН, політолог

Запис Боротьба за життєвий простір спершу з'явиться на Медіа-Версії.

26-річний суддя Андрій Гринчак розбився на автомобілі, на повній швидкості врізавшись у дерево. Аварія трапилася близько першої години ночі, і свідків на місці трагедії не було. На перший погляд здавалося, що відбулося банальне ДТП. Однак багатьох бентежило, що абсолютно твереза людина на справному автомобілі несподівано вилетіла з рівної дороги. До того ж на дверцятах автомобіля виявили кульовий отвір, а деякі травми, як засвідчила експертиза, суддя отримав … ще до аварії.

«Того дня однокурсники, з якими Андрій не спілкувався, призначили йому зустріч в кафе»

Списати те, що трапилося, на негоду не можна – в ніч, коли сталася аварія, було тепло і сухо. Таким же видався і день. За словами рідних загиблого Андрія Гринчака, напередодні ніщо не віщувало біди.

– Син зі своєю нареченою збиралися їхати до друзів на весілля, – розповідає мати загиблого Людмила. – Була субота, на роботу йти не потрібно було. Закінчивши приготування до весілля, вони вирішили піти в кіно. Але близько одинадцятої години ранку синові зателефонував однокурсник Віктор Тришин (ім’я та прізвище змінені – Авт.).

– Андрій дуже здивувався цьому дзвінку – з цими однокурсниками він не спілкувався, – каже Марина, наречена загиблого. – А тут Тришин і ще один однокурсник Юрій Дорунь (ім’я та прізвище змінені – Авт.) почали наполегливо кликати його в кафе. Андрій зустрівся з ними, але незабаром повернувся. Що від нього хотіли колишні однокурсники, розповідати не став. Пояснив, що нічого серйозного. У мене не було звички лізти в його справи, тому не розпитувала. Ми, як і збиралися, поїхали в кіно. «Знаєш, Тришин з Дорунем просили мене ввечері ще раз до них під’їхати, – сказав Андрій вже дорогою додому. – Але я не поїду». Ми почали прикрашати машину Андрія до весілля. А через кілька годин (на той момент вже було близько шостої вечора) йому знову зателефонували. Наскільки я зрозуміла, це знову був Тришин. «Марина, я таки повинен поїхати, – після розмови з ним заявив Андрій. – Це терміново». І, знявши надувні кульки з машини, поїхав.

Андрій поїхав до однокурсників у село Костичани Новоселицького району.

– Я подзвонила синові близько пів на дев’яту вечора, коли він уже був у тому селі, – згадує Людмила Гринчак. – «Мамо, я не вдома, – спокійним голосом відповів Андрій. – Ми тут у районі зустрілися з однокурсниками. Давай я пізніше передзвоню». На початку дванадцятої ночі йому подзвонила Марина. Андрій сказав їй, що вже виїжджає. Марина не лягала спати – чекала. В 00.15 Андрій зателефонував їй, але відразу скинув дзвінок. А вже через кілька хвилин його телефон був вимкнений.

Тієї ночі Марина так і не змогла заснути. Андрія все не було, його телефон і далі був «поза зоною досяжності». Вранці їй подзвонив колега Андрія, який працював помічником судді. «Марина, де Андрій? – Стривожено запитав він. – Він удома?». «Ні, – відповіла Марина. – Він поїхав в Новоселицький район і досі не повернувся». «В Новоселицький? – Захриплим голосом перепитав хлопець. – Там вчора вночі розбився білий «Міцубісі». Водій загинув. Кажуть, у нього знайшли посвідчення судді».

Білий «Міцубісі», що врізався в дерево, виявила літня мешканка села Костичани. Почувши шум, жінка вибігла на подвір’я.

«Близько першої години ночі я почула звук удару, – давала свідчення співробітникам міліції жінка. – Вийшовши на подвір’я, побачила неподалік від церкви розбиту білу іномарку. Машина врізалася в дерево, від неї залишилася купа металобрухту. Я ще подумала, що якщо в ній були пасажири, вони напевно не вижили. Потім з’явилася інша іномарка червоного кольору. А буквально через хвилину під’їхала ще одна машина – чи то синя, чи зелена. Водії обох автомобілів вийшли і почали голосно розмовляти. Пам’ятаю, один з них сказав: «Може, ми ще витягнемо людину?!» Я побігла в будинок і викликала «швидку»…

От тільки медики водієві «Міцубісі» вже не змогли допомогти. Приїхавши на місце, експерти незабаром встановили, що це був суддя Чернівецького господарського суду Андрій Гринчак. Фотографії з місця ДТП дивитися неможливо – тіло понівечене, одяг пірваний. Коли рідним Андрія Гринчака повідомили про те, що трапилося, тіло вже відвезли на експертизу, а розбиту машину забрав евакуатор.

«Судмедексперти пояснили, що ще до аварії сина, швидше за все, побили»

– Нам сказали, що син не впорався з керуванням і врізався в дерево, – каже батько загиблого Василь Гринчак. – Природно, нас це насторожило: їхати рівною дорогою і ні з того ні з сього різко звернути на узбіччя? З чого б це? Незважаючи на те, що вони з однокурсниками сиділи в кафе, експертиза показала, що Андрій був абсолютно тверезий. Під’їхавши до бюро судмедекспертизи, ми з дружиною побачили, як звідти виходить однокурсник Андрія Віктор Тришин. Що він там робив, залишалося тільки здогадуватися. Сам Тришин, який останнім бачив Андрія живим, розмовляти з нами не став.

– Про те, що Тришин говорив міліції, ми дізналися вже потім, – додає Людмила Гринчак. – До цього відкрилися інші дуже дивні обставини. В першу чергу, те, що на дверцятах розбитої машини сина виявили… слід від кулі, – мої співрозмовники показують фотографії автомобіля. На вцілілих білих дверцятах видно кульовий отвір. – Проте ні в салоні, ні неподалік від місця ДТП куль не знайшли. Експертиза засвідчила, що в машину стріляли з мисливського карабіна.

Ще одна дивна обставина, яку незабаром підтвердила відповідна експертиза: кермо автомобіля було відірване і… розпиляне на частини. Експерти припустили, що, найімовірніше, його розпиляли якимось гострим предметом на зразок сокири або зубила. У салоні автомобіля предметів, які могли б розпиляти кермо, експерти не виявили.

– Така ж ситуація з травмами сина, – каже Василь Гринчак. – На тілі патологоанатоми нарахували 76 зовнішніх ран, саден і синців. Руку повністю відрізало, з голови практично знято скальп. І хоча нам відразу сказали, що, якщо в машині спрацювали подушки безпеки (а це так і було), такі травми маловірогідні, ми вирішили: хіба мало, всяке може бути. Адже машина, вважайте, вщент розбилася. Насторожувало ще й те, що одяг сина був розірваний саме по швах. А светр чомусь на ньому був надітий навиворіт. Ось це вже, погодьтеся, дивно. Ми наполягли на проведенні додаткової експертизи. Домагатися цього довелося довго, але головне, який нам прийшов результат, – батько судді показує документ. – Вивчивши травми сина, експерти прийшли до висновку, що деякі з них «не вписуються в ДТП».

«Особливості розміщення травм наводять на думку про те, що вони виникли ще до дорожньо-транспортної пригоди», – йдеться у висновку експертів. При зустрічі судмедексперти пояснили нам, що, швидше за все, сина побили. Якщо була бійка, то все сходиться – це пояснює і «нехарактерні для ДТП травми», і розірваний по швах одяг. Що стосується розпиляного керма, то на ньому експерти виявили дивні вм’ятини, які, за їхніми словами, нагадують сліди від наручників.

– Невже в справі зовсім немає свідків? – Питаю у батьків судді. – І ніхто з сусідів не чув пострілу?

– Одразу після аварії ми з чоловіком приїхали на місце трагедії і переконалися, що поблизу немає житлових будинків. Найближче живе сусідка, яка побачила два автомобілі і викликала «швидку». У справі є тільки один свідок – однокурсник Андрія Віктор Тришин. Як я вже говорила, він і ще один однокурсник Юрій Дорунь і покликали сина на зустріч. Відвідувачі бару, де вони сиділи, бачили, що вони пішли близько півночі. А о першій годині ночі буквально в трьох кілометрах від бару трапилася аварія.

«Ці відвідувачі сиділи тихо і розмовляли, – розповідала співробітникам міліції офіціантка, яка тієї ночі була на зміні. – Один з них взагалі не пив (загиблий суддя – Авт.), інші – тільки пиво. Ніякого конфлікту між ними я не помітила. Близько дванадцятої вони пішли».

Що було далі, співробітники бару не бачили. Всі лише підтвердили, що в 12:00 ночі суддя і його однокурсники покинули заклад. Далі, як пишуть у своїх свідченнях Юрій Дорунь і Віктор Тришин, вони роз’їхалися в різні боки.

«Вийшовши з бару, ми з Дорунем та Андрієм Гринчаком обговорили наші подальші зустрічі і попрощалися, – пише в своїх свідченнях Віктор Тришин. – Після цього кожен сів до свого автомобіля, і ми з Гринчаком поїхали в бік Чернівців. Я поїхав слідом за ним з інтервалом, напевно, у дві хвилини. Проїхавши близько двохсот метрів, я побачив, що автомобіль Гринчака зупинився на узбіччі і Андрій вийшов, сказавши, що йому потрібно справити нужду. Я вийшов зробити те ж саме. Так простояли кілька хвилин. Потім ми сіли в машини і поїхали точно так само – він, а слідом я, з інтервалом у дві хвилини. Гринчак від’їжджав швидко, він різко почав набирати швидкість. Після цього я побачив, як його автомобіль врізався в дерево і зупинився…»

Віктор Тришин стверджує, що залишався на місці аварії аж до приїзду «швидкої» і міліції. Дивно тільки, що його сріблястий «Фольксваген» сусідка з сусіднього будинку не бачила. Як говорила жінка, вона помітила лише розбиту машину, біля якої потім зупинилися червона і темна іномарки, що проїздили повз. Тим часом Віктор Тришин запевняє, що він першим зупинився біля розбитої машини і особисто зупиняв автомобілі, які проїжджали повз (свідчень водіїв тих самих зупинених іномарок у справі, на жаль, немає).

«Недалеко від бару ми знайшли закривавлений носовичок Андрія. Не розумію, як його могли не помітити співробітники міліці »

– Але й це не головне, – говорить батько загиблого Василь Гринчак. – Судячи з показань Віктора Тришина, які він давав неодноразово, вони виїхали з бару в 12:00 ночі, що підтвердили і бармени. ДТП сталося за три кілометри від бару. Припустимо, вони з Тришиним зупинялися, щоб справити нужду. Але ж сам Тришин сказав, що на це у них пішло кілька хвилин, тобто вже в чверть на першу вони поїхали далі. А ДТП, за свідченнями сусідки і висновками численних експертиз, сталося близько першої години ночі. Виникає питання: що ж відбувалося ці 45 хвилин? Коли на очній ставці я задав це питання Тришину, він спробував ухилитися від відповіді, сказавши, що «заплутався і нічого не пам’ятає».

А ми з дружиною незабаром після загибелі сина знову приїхали на місце аварії. Ходили там кілька годин, намагаючись знайти якісь докази. І за двісті метрів від бару – як раз в тому місці, де, за словами Тришина, вони з Андрієм зупинилися справити нужду, – ми знайшли ось це, – чоловік показує загорнутий у целофан закривавлений носовичок. – Не розумію, як його могли не помітити співробітники міліції. Експертиза показала, що на цій хустинці кров нашого Андрія.

– Все свідчить про те, що сина вбили, – хитає головою Людмила Гринчак. – І слід від кулі в дверцятах автомобіля, і експертиза з приводу «невідповідних ДТП» тілесних ушкоджень. Але прокуратура, незважаючи на наші численні заяви, не порушує кримінальну справу за фактом убивства. Справа, як і раніше, порушена за фактом ДТП. Кілька разів її закривали «через відсутність складу злочину», потім знову відкривали. Днями її передали до Тернопільської обласної прокуратури – щоби забезпечити «неупереджене розслідування». Подивимося, що буде далі.

– Не знаю, чим пояснити небажання місцевих правоохоронців займатися цією справою, – каже Василь Гринчак. – За цей час ми з дружиною вже стали і слідчими, і юристами. У матеріалах справи ми знайшли роздруківки телефонних дзвінків Віктора Тришина в той вечір. Цікаво, що на один номер, на який Тришин кілька разів дзвонив впродовж дня, він подзвонив в 00:14 ночі – в той момент, коли, за словами самого Тришина, вони з Андрієм зупинилися справити нужду. Наступний дзвінок на цей номер Віктор зробив о першій годині ночі – коли загинув Андрій. Під час очних ставок я питав Тришина, кому він дзвонив. Спочатку Віктор відповів, що не знає: мовляв, мабуть, подзвонив випадково. Потім сказав, що це була його знайома на ім’я Юля. А потім заявив, що це була не його знайома, а подруга нашого сина. Нібито Андрій сам дав йому номер. Зараз цей номер відключений. Роздруківка дзвінків з телефону сина показала, що Андрій ніколи не дзвонив на той номер. Але з’ясовувати, кому він належить, правоохоронці поки що навіть не намагалися. Хоча це могло б багато чого прояснити.

Намагаючись відновити картину події, кореспондент зателефонувала Віктору Тришину і Юрію Доруню, з якими Андрій Гринчак був того вечора.

– Всі свідчення я вже дав слідству, – сказав Юрій Дорунь. – Як сталася аварія, я не бачив. Близько дванадцятої години ночі ми вийшли з бару, і я поїхав до себе в село. Віктор і Андрій поїхали в бік Чернівців, тому, що відбувалося далі, міг бачити тільки Віктор. У момент ДТП я, ні про що не підозрюючи, вже був удома.

– Рідні судді кажуть, що ви з Тришиним навіщось терміново викликали Андрія і він негайно до вас поїхав. З якого приводу ви збиралися?

– Ми просто зустрічалися. Звичайна зустріч, нічого надзвичайного.

З Віктором Тришиним «Факти» намагалися зв’язатися протягом місяця, але його мобільний був відключений, а на роботі весь час відповідали, що він у відпустці і, коли повернеться, ніхто не знає.

Що стосується мотивів убивства судді, то у його рідних мало припущень. Ні батькам, ні нареченій він не розповідав про справи, які розглядав.

– Уже потім ми дізналися, що син загинув напередодні важливого судового засідання, – каже Людмила Гринчак. – Він повинен був приймати рішення у справі фірми, якою керував місцевий бізнесмен. Ця фірма «кинула» одне підприємство на 280 000 гривень. Рішення, судячи з усього, мало бути не на користь бізнесмена. Цей бізнесмен – хороший друг дядька Юрія Доруня, однокурсника Андрія. Але ми не можемо нічого стверджувати. Це завдання слідства. Очевидно одне: за таких обставин давно пора порушити справу за фактом убивства.

– Ми розглядаємо цей варіант, – прокоментували «Фактам» ситуацію в прес-службі Тернопільської обласної прокуратури. – У Тернопільську прокуратуру справу передали нещодавно, зараз з’ясовуються всі обставини. Триває слідство.

– Коли ми почали посилено шукати докази, невідомі всіляко намагалися нас залякати, – каже Людмила Гринчак. – До квартири сина, яка з моменту його загибелі пустує, двічі хтось проникав. У міліції це зафіксовано. Влаштовували погром, але нічого не крали. Останній раз на столі залишили черевик сестри Андрія, в який встромили сувенірний кинджал. А бронзову Феміду на могилі сина хтось розбив на шматки…

Катерина Копанєва, «Факти» (Чернівці – Київ)

http://fakty.ua

Запис Дверцята машини судді були прострелені з мисливського карабіна, а кермо – розпиляне на частини спершу з'явиться на Медіа-Версії.