Наслідки глобальної кризи все сильніше позначаються на слабких державах. А до них, на жаль, належить і Україна. Ось думка відомого київського політолога Вадима Карасьова: «Це буде рік виживання, вичікування і накопичування сил для вирішальних битв, у якому головним завданням влади буде втримати ситуацію від фінансового, боргового та інших обвалів, не допустити економічної катастрофи, відповідно, соціальних вибухів».

Експерт вважає цілком можливим проведення влітку всенародного референдуму стосовно вступу до Митного Союзу, який здатен з тріском розколоти Україну.

Тема розколу стає однією з найголовніших у прогнозах. Особливо експлуатують її українські письменники: в них загострене сприйняття політичних подій і нерідко переважають емоції. Юрій Андрухович, наприклад, про майбутній розпад України говорить уже кілька років поспіль. До нього приєднався з подібними прогнозами відомий львівський письменник, редактор «Пост-Поступу» Юрій Винничук. Власну точку зору на цю проблему щойно висловив і популярний прозаїк Василь Шкляр. Він наполягає: без відокремлення Криму й Донбасу Україна не зможе розвиватися як незалежна держава. Для збереження самобутності вона має позбутися всього, що заперечує українськість самої України.

Шкляр навів тут власний, незаяложений аргумент. Він згадав, що після розгрому гітлерівської Німеччини зі складу останньої було вилучено Східну Пруссію. Кремль мав намір долучити її до Литовської РСР. Проте вільнюське керівництво рішуче відмовилося від такого «подарунку», бо розуміло: Литва ніколи не зможе культурно перетравити Пруссію. Історія це підтвердила. Нинішня Калінінградська область РФ, утворена на території Східної Пруссії, так і не змогла остаточно інтегруватися до Росії й прагне особливого статусу широкої автономії чи ж повернення до складу Німеччини. Так само й Крим не зміг мовою й культурою інтегруватися до України, відтак українцям важко вважати його своїм. Так міркує Шкляр.

А талановитий український публіцист Микола Рябчук, виступаючи нещодавно в Чернівцях, висловив іншу думку. Він вважає, що на Україну чекає доля Ольстеру (Північної Ірландії). Населення цієї британської провінції розколоте: ірландці-католики орієнтовані на сусідню Ірландію, а місцеві протестанти бажають зберегти провінцію у складі Великої Британії. М. Рябчук давно проповідує свій погляд на етнічний склад сучасної України, виокремлюючи так зване «креольське» населення. До «креолів» він зараховує російськомовних, не пов’язаних з українською культурою. Така держава не може бути сильною: її послаблюють внутрішні суперечності.

Слід підкреслити: населення східних і південних областей України, а надто Криму, прагне зближення з Росією та все активніше вимагає вступу до Митного Союзу.  Російські ЗМІ, що домінують в українському інформаційному просторі, нарощують пропагандистські зусилля в цьому напрямку. Натомість українці Заходу й Центру України дотримуються іншої геополітичної орієнтації – західної. Хоча вступ України до ЄС є віддаленою перспективою, 2013 року може бути підписана угода про асоційоване членство нашої держави в Європейському Союзі. На думку першого заступника директора Київського Інституту світової політики Сергія Солодкого, таке підписання «поставить хрест на будь-яких євразійських інтеграційних ініціативах». А без України об’єднавчі зусилля Москви приречені на поразку. Не дивно, що 2013 року Кремль посилюватиме тиск на Київ, щоби змусити останній вступити до Митного Союзу.

Західні політологи саме цей факт вважають визначальним для нашої держави на 2013 рік. Вони звертають увагу на спроби президентської «сім’ї» відібрати власність в українських олігархів і витіснити цим їх з політики. Німецька «Дойче Велле» повідомляє, що в Донбасі готується масова приватизація шахт в інтересах Олександра Януковича. На думку оглядача, це прискорить соціальний вибух. Така ж точка зору характерна для декого з американських фахівців.

Найбільш резонансним виглядає прогноз Олександра Мотиля, професора політології Ратгерського університету (США). Він вважає, що «розкуркулення» українських олігархів неминуче спричинить значний опір в їхньому середовищі. Політолог не виключає, що ображені олігархи можуть навіть очолити народне повстання проти нинішнього політичного режиму в Україні. На думку О. Мотиля, після повалення цього режиму для України можливі три сценарії: польський, чехословацький та югославський. Найбільш оптимістичний – перший. Він можливий за умови досягнення компромісу між головними угрупованнями, що визначатимуть долю України після відходу від влади нинішніх її правителів. У цьому випадку збережеться територіальна єдність держави, яка розпочне швидкий рух на Захід.

Чехословацький сценарій передбачає мирний розділ України на дві частини. Одна приєднається до євроінтеграційних процесів, друга піде до Росії. Розлучення відбуватиметься у більш-менш цивілізованій формі.

І, нарешті, найгірший варіант – югославський: кривавий вибух, через який Україну охоплює збройне протистояння, що остаточно зруйнує державу.

Російський політолог Андрій Окара у своєму блозі на «Українській правді» запропонував ще один варіант силового сценарію. «Свята скінчилися, – написав він. – Починається війна». Нинішню ситуацію в Україні, на його думку, здатні змінити «кілька сотень радикально налаштованих і озброєних ветеранів бойових дій».

Добре фантазувати на таку небезпечну тему в затишному московському помешканні! А українці живуть у цій некомфортній країні, де проблеми не вирішуються, а лише накопичуються. Невдоволення народу зростає, оптимізму в суспільстві вже майже немає. Який прогноз втілиться в життя, невдовзі побачимо…

Ігор БУРКУТ, політолог

Запис Україна: політичний прогноз на 2013 рік спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Широка громадськість подробиць не знає: влада такими таємницями з нею не ділиться. Лише професор Чечетов вирішив нас трошки просвітити. Відсемафоривши своє у парламенті, він на публіку сказав, що саботують колишні «помаранчеві». Прізвищ не назвав. Але чомусь пригадалося, що на Майдані стояли не лише «полум’яні революціонери»: під завісу до них долучився й Микола Янович. Постояв поруч з Юрієм Луценком і Юлією Тимошенко.

Нині Юра сидить в чоловічій колонії, Юля – у жіночій (водночас лежачи в лікарні). Тож саботувати вони аж ніяк не можуть. Та й про які реформи йдеться? Якщо про пенсійну, то підвищення пенсійного віку для жінок жодної користі бюджету не принесло, тільки сприяло соціальній напрузі в державі. Про «реформу» медицини говорить уже той факт, що українці репродуктивного віку вимирають швидше, ніж населення найбідніших країн третього світу. А «реформи» в освіті плодять невігласів з атестатами Q дипломами, не здатних два слова написати без помилок. Якщо це реформування, то що ж тоді зветься деградацією?

Обкрадені та зубожілі українці доходять уже до межі терпіння. А тут ще Міжнародний Валютний Фонд вимагає від київських «реформаторів» помітно збільшити комунальні тарифи як умову для отримання чергової позики. Кажучи чистою «діржавной мовой» наших урядовців, нещасному народові підготовлений «новоричний підарунок». Мало того, що знову зростає податковий тиск, ще й за газ і воду споживачам доведеться платити більше. Простолюд багато, що може витримати, але зачистку своїх спорожнілих кишень – навряд чи. Недарма зарубіжні експерти прогнозують на 2013 р. серйозні соціальні потрясіння в Україні. Запобігти вибухові може тільки успішне реформування ключових сфер життя, але ж до нього влада й не підступала.

Реформи бувають успішними лише тоді, коли мають суспільну підтримку. Або здійснюються дуже швидко – доки народ розгублений – та вже невдовзі починають приносити позитивні результати для більшості. В Україні ж реформаторські балачки ведуться два десятиліття, а позитивних результатів катма. Проїдається спадщина минулого, нові ж виробництва практично не створюються. Натомість збудовані палаци високопоставлених злодіїв, банки та офіси олігархічних концернів. А ще ринки, супермаркети, готелі, сауни, розважальні центри, стадіони.  І храми, де їхні спонсори  намагаються замолити свої гріхи. Нерідко – смертні. Все, як у братів-росіян.

Але Україна не має таких запасів сировини, що дозволяють Росії жити трохи краще від нашого, так само проїдаючи створене предками. І там базікають про реформи замість їхнього проведення. Інколи складається враження: українська та російська псевдо-еліти викликали одна одну на змагання з остаточної деградації своїх держав. Утім, росіяни у більш виграшній позиції: їм вистачить грошей, щоби скупити українських горе-реформаторів з усіма їхніми бебехами. Аби потім розвалитися разом. Проте народам-сусідам такий сценарій зовсім не до душі. Вони ще скажуть своє слово. Обов’язково.

Ігор БУРКУТ

Запис Про «новорічні підарунки» від урядових саботажників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

співали  дівчата,  тамуючи щасливу надію на зустріч з судженим – у цю  купальську ніч – особливо магічну, пророчу й несподівану.

Мистецька акція «Чари літньої ночі» в центрі культури  «Вернісаж» прагнула об’єднати художні образи  в дещо незвичному як для виставкової зали форматі. Це невелика експозиція творів образотворчого мистецтва «Буковинська папороть» (Івана Балана, Олександра Гармидера, Сергія Колісника, Рудольфа Лекалова, Олени Михайленко, Якова Січкаря), парад аксесуарів «Купальський вінок», колекції  дизайнерського одягу «Русалії за участю Наталі Таушер, Любомири Зайцевої, Юліани В’юги, Ірини Житарюк, Миколи Шкрібляка, Ліліани Навольської, а також молодих дизайнерів, зачіски й візаж від Слави Малинської. Були тут і проникливі рядки з «У неділю вранці зілля копала»  Ольги Кобилянської у виконанні  артистки Чернівецького музично-драматичного театру Діани Анепської, і купальська пісня у виконанні Тетяни Чайки, і дитячий класичний балет Віри В’юги, пісня юної Ніколетти Петрюк і танець  вихованців Анни Воронець, і купальський вогонь, і «вибух» «розквітлої» папороті. Всі   осібно хороші. Тугенько «сплести» б їх у барвистий купальський вінок!

У програмці значаться «автори ідеї, сценарій, режисура та постановка». Усе ж мимохіть думаєш, наскільки поспішили Любомира Зайцева і Лариса Канюка оприлюднювати свій творчий продукт, попередньо не «замісивши» його на концептуальній заквасці. Не було б невиправданої затягнутості, повторів, зайвини. Бо те, що побачили «літньої ночі», поєднане за принципом шкільної художньої самодіяльності, «перекочувало» сюди  з попередніх  заходів, які відбувалися в місті…

     Нині багато закладів культури шукають нові форми роботи. Але чи варто забувати при цьому  для кого він робиться, якими засобами. Ось і в недавньому заході (не  зрозуміло чому  «народженому» задовго до самого свята Купала) цвіт папороті  «зацвів» здебільшого тільки для його учасників. ..

Олена ЧАЙКА.  Фото автора.

Запис У нас на вулиці Купало спершу з'явиться на Медіа-Версії.