На цьому наголосив політолог Тарас Загородній під час круглого столу «Послання президента парламенту – енергійний старт виборчої кампанії. Хто основні гравці?», який відбувся в ІА «Інтерфакс-Україна».

«Звичайно, фактор Тимошенко буде досить вагомим, тому що в неї є розгалужена партійна структура, вона постійно наголошує на некомпетентності  влади, вона постійно тисне на них по всіх фронтах – це стосується її вимоги зниження тарифів і ліквідації «Нафтогазу», який, попри обіцянки президента, продає газ вже газ по 46 гривень за куб», – зауважив експерт.

На його думку, рейтинг особисто Зеленського і його команди зазнає тяжкого удару через обіцянку президента не підвищувати тарифи для населення. Електорально невигідним він вважає також ухвалений «слугами народу» законопроєкт 5600, який обкладає малих і середніх фермерів новими податками.

«Вони ухвалили закон 5600, де головними «олігархами» у нас визначені люди, які вирощують на своїх ділянках продукцію для того, щоб вижити або трохи продавати. Це, звичайно, буде удар по центральній Україні», – вважає Загородній.

Крім того, політолог, аналізуючи ухвалений бюджет на наступний рік, додав, що кошторис-2022 є «абсолютно лівопопулістичним», адже в ньому виділяються шалені кошти на піар-проєкти президента, такі як «Велике будівництво» і «Велика реставрація». Водночас там закладено скорочення субсидій, зростання тарифів і закон 5600, яким будуть наповнювати бюджет за рахунок малих і середніх підприємців.

Нагадаємо, Юлія Тимошенко і команда «Батьківщини» виступили категорично проти законопроєкту №5600, адже ним цілеспрямовано знищується малий і середній бізнес, фермери і селяни. Команда експрем’єрки оскаржуватиме цей закон у Конституційному суді. Юлія Тимошенко вважає, що «слуги народу», увівши високі податки для селян, хочуть змусити їх таким чином продавати  свої сільськогосподарські паї.

Також фракція «Батьківщини» у парламенті не голосувала за бюджет-2022, тому що він не вирішує гострих соціальних питань і не покращує життя українців.

https://youtu.be/RDZtCPaCZJ0

Запис Юлія Тимошенко змушує владу звертати увагу на проблеми людей,  – експерт спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Влада опинилася у ситуації, коли вона не в змозі вести діалог не лише з політичними силами, а й із суспільством. Опитування громадської думки показують, що влада втрачає лідерські позиції в оцінках громадян. У принципі з цим можна було б змиритися в умовах зростання економіки та стабільної соціальної ситуації. Але в умовах війни та тотальної соціально-економічної кризи втрата владою дієздатності може призвести до непоправних наслідків. Бо будь-яка необережна дія влади може спровокувати некеровану реакцію.

Люди й раніше знали, що влада непрофесійна, але були готові заплющити на це очі. Однак тепер на власному досвіді щодня переконуються у тому, що безпорадність влади несе загрозу не лише добробуту, а й здоров’ю та навіть життю. Уряд, що спочатку віддалено нагадував «команду однодумців», дедалі «атомізується». Керівники міністерств перманентно потрапляють у скандали або діють «на своїй хвилі»

Як наслідок – довіра до влади падає, зростає невдоволення та роздратування – ідеальне середовище для політичної кризи. Влада не хоче це визнавати, але розуміє, що криза довіри існує та поглиблюється. Однак і з кріслами розлучатися не хоче. Звідси спроби «закритися», щоби не чути невдоволення людей, перекрити невиконання попередніх обіцянок новими, перекладання відповідальності «на когось іншого». За останні кілька тижнів прикладів цього було надміру.

Проте політична гризня, закулісні торги та гарячкове перетягування каната не мають нічого спільного із вирішенням проблем держави, проблем людей. Ситуація в країні вимагає якісно іншої політики та стратегії дій. Щодня ми бачимо телевізійних політиків, але критикуючи, вони практично нічого не пропонують. Винятком є ​​Юлія Тимошенко, яка вимагає від влади вести з людьми правдиву, дорослу розмову про те, що відбувається і що сьогодні треба робити.

Вказує лідер «Батьківщини» та на головні ризики, з якими стикається країна:

По-перше, це енергетична криза, що насувається внаслідок злочинної бездіяльності влади, яка не створила запасів газу і вугілля влітку, коли ціни були максимально низькими. Як наслідок – зростання цін, і його перекладають на громадян

По-друге, поглиблення економічної кризи, спричиненої посиленням тиску на малий та середній бізнес, з якого намагаються витягнути останнє, щоб заткнути дірки в бюджеті.

По-третє, зростання бідності не лише тих, хто не може подбати про себе, а й працюючих українців. Це не лише принизливо для самих людей, а й тягне економіку на дно. Оскільки економічне зростання неможливе без платоспроможного внутрішнього попиту.

При цьому Юлія Тимошенко не обмежується констатацією діагнозу, вона пропонує спосіб лікування – чіткий, покроковий план дій щодо кожного конкретного питання. Власне, позиції цього плану вже не раз були озвучені у виступах Тимошенко на погоджувальних радах, з трибуни Ради, в ефірах ТБ.

І цей план – реальна альтернатива бездіяльності та безпорадності влади,

У цьому ключова відмінність від численних критиків влади, які не дають відповіді на питання «що робити?».

https://blogs.korrespondent.net/blog/politics/4422848/?fbclid=IwAR05KVS2aqW3JXRFnpvJI8WaksUdVFZ_IG-cLgGoyW-7t0yX3Fm6d-2RNeA

Запис Криза довіри до влади переростає в політичну кризу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Непрофесійні дії команди президента призводять не лише до падіння рейтингу Володимира Зеленського та «слуг народу», а й неабияк позначаються на показниках країни та добробуті людей. Ситуація стає критичною, і врятувати її може лише залучення до управління державою фахових та досвідчених політиків. Юлія Тимошенко та «Батьківщина», які навіть в опозиції пропонують конструктивні плани розв’язання головних проблем, – найкращі кандидати на цю роль.

Таку думку під час пресконференції у Києві озвучив відомий політолог Віктор Небоженко.

Офіс президента недооцінює масштаб проблем, які навалилися на Україну. Якщо президент не сяде за стіл перемовин із людьми, які розуміються на питаннях економіки, ми будемо бачити дуже негативні наслідки, – застерігає експерт.

За словами Небоженка, сьогодні президенту як ніколи потрібен фаховий прем’єр-міністр. В умовах загострення епідемії та енергетичної кризи найкращим керівником уряду була б Юлія Тимошенко, яка має успішний досвід подолання викликів, подібних сьогоднішнім.

«Тимошенко – одна з найкращих фахівців у питаннях енергетики, а ще вона має мужність навести лад. Гадаю, що союз старого президента (Зеленського) та нового прем’єра (Тимошенко) був би корисним для країни», – вважає Небоженко.

Нагадаємо, провідні соціологічні служби зафіксували відчутне падіння показників «Слуги народу» та зростання підтримки «Батьківщини». Команда Юлії Тимошенко майже наздогнала президентську партію – їхні рейтинги перебувають у межах статистичної похибки.

https://youtu.be/6yUH0eWvuGM

Запис Хто сьогодні потрібен Зеленському. Думка політолога спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Таке переконання в ефірі телеканалу UA:Перший висловив політичний експерт Костянтин Матвієнко.

«Антиолігархічний закон – це ніяка не боротьба з олігархами. З олігархами борються не спеціальним дискримінаційним законом, а передусім антимонопольним законодавством», – вважає експерт.

За його словами, реальну роботу з викорінення в Україні влади олігархії проводила лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко, і для цього їй не знадобився спеціальний закон.

Згадайте, як Юлія Тимошенко боролася з олігархами, коли реприватизувала Криворіжсталь. Без всякого закону про боротьбу з олігархами. Просто довела в суді, спочатку будучи прем’єром, а потім вже втративши владу, незаконність приватизації. Криворіжсталь націоналізували і продали за ринковою ціною. От вам найяскравіший в Україні приклад боротьби з олігархами, – наголосив Матвієнко.

Характеризуючи провладний антиолігархічний закон, він звернув увагу, що в документі містяться дискримінаційні ознаки та порушення прав людини, на що обов’язково у своєму висновку вкаже Венеційська комісія.

«Закон має яскраві дискримінаційні ознаки – не персонально конкретних олігархів по прізвищах, але людей до них наближених. Тобто може так статися, що будь-яку людину можна буде пов’язати з олігархом», – резюмував політексперт.

Нагадаємо, лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко назвала президентський антиолігархічний закон фейком, в результаті якого не постраждає жоден олігарх.
https://youtu.be/bOL9_uAINlw

Запис Для справжньої боротьби з олігархами потрібна лише політична воля, а не спеціальні закони, – експерт спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Це є наслідком повного відсторонення народу від політики. Адже власті приймають рішення, не радячись із суспільством, якому натомість пропонують телешоу з участю одних і тих же політичних акторів. От і живуть пересічні громадяни у міфологізованому світі, в якому домінують дві популярні, але взаємовиключні казки. Одна – про неминуче процвітання України у разі підписання нею асоціації з ЄС. Не менш ілюзорною є й казка про «розквіт України» у Митному Союзі. Правда, з Росією наша країна сотнями років жила разом і результати такого співжиття є зрозумілими для мільйонів українців. Особливо після сумних роковин Голодомору…

Політики розколюють суспільство, щоби зручніше маніпулювати масами. Саме масами, а не окремими особистостями, які мислять самостійно. Масовій людині можна нав’язувати будь-які стереотипи: вона не вміє критично сприймати сказане. Так, противники асоціації з ЄС стверджують: вона призведе до розвалу економіки України як неконкурентоспроможної. Але ж вона і так уже розвалена: господарі приватизованих підприємств нещадно експлуатують те, що їм дісталося від СРСР, не вкладаючи грошей в оновлення. Основні фонди зношені на 80-90 відсотків, технології безнадійно застаріли. Добивають нашу промисловість і конкуренти з Росії, купуючи українські підприємства, аби знищити їх, як зробили це зі Львівським автобусним, Луганським тепловозобудівним, Лисичанським нафтопереробним заводами тощо. Прибічники Митного Союзу чомусь цього «не бачать».

А прибічники асоціації з ЄС не люблять рахувати збитки, які Україна неминуче понесе у разі виконання всіх європейських вимог. Хто буде ці збитки компенсувати? Якщо цього не зробить Євросоюз, усі видатки українська влада перекладе, як завжди, на соціальні низи.

Суспільство нині стрімко розколюється, в ньому загострюється протистояння. На жаль, влада піклується лише про себе, а не про захист національних інтересів. Якби її цікавила доля України, то громадськість була б залучена до пошуку варіантів подальшого розвитку держави, з урахуванням позиції різних соціальних верств. Утім, зрілою країною можуть управляти лише висококваліфіковані спеціалісти, а не азаровські «професіонали».

Відтак Україна опинилася у кризовій ситуації. Особливої пікантності моменту надає той факт, що суспільство розчароване не лише у владі, але й у нинішній парламентській опозиції. Тому розвиток подій може набути різних форм, у тому числі й непрогнозованих. Адже за спиною народу влада веде торг з ЄС та Москвою, про який суспільство не знає нічого конкретного.

Ігор БУРКУТ

Запис РОЗКОЛ І ПРОТИСТОЯННЯ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Найбільш дієвими є ті, що спрямовані на людські емоції, а не на розум. Тому від прибічників Митного Союзу з Росією найчастіше можна почути: «Ми говоримо однією мовою». Ну і що, хочеться спитати у них. Під час воєн між, наприклад, Сальвадором і Гондурасом, Болівією та Парагваєм воюючі сторони також розмовляли однією – іспанською – мовою. А можна згадати ще громадянські війни в різних країнах. Хіба мова є визначальним чинником економіки? Якби Росія могла запропонувати українцям реальні вигоди від тісної інтеграції з нею, то пропагандистські зусилля виявилися б непотрібними. А казки про дешевий газ після Харківських угод уже не спрацьовують: українці побачили, що їх елементарно «кинули».

Якби рядові громадяни вигравали від вступу України до Митного Союзу, його пропагандистам не потрібно було б просторікувати про «одну мову». Проте простолюд тільки втратить, як свідчить приклад Казахстану. Після його вступу до цієї організації з продажу зникли зарубіжні високоякісні й дешеві товари, на зміну яким прийшла дорожча російська, невисокої якості, і білоруська продукція. Тож у цій країні збирають підписи за проведення референдуму про вихід Казахстану з Митного Союзу.

А прибічники інтеграції з Росією лякають українців тим, що потік високоякісних європейських товарів розорить українську промисловість й спричинить масове безробіття. Так само свого часу лякали поляків і чехів, намагаючись перешкодити їхньому шляху до об’єднаної Європи. Але досить порівняти ситуацію в Польщі й Чехії із ситуацією в Росії, як усе стане на свої місця. Йдеться навіть не про те, що життєвий рівень там вищий, ніж у росіян. Поляки й чехи мають значно більше прав і можливостей захищати їх, ніж росіяни. Рівень корупції в них помітно нижчий, а довіри до судів і правоохоронців значно більше.

Коли українці роблять вибір на користь Європи, то, першочергово, розраховують на поступове впровадження європейських стандартів у наше життя. Адже угода про асоціацію з ЄС передбачає значне зниження корупції і приведення судової системи у відповідність із сучасними нормами демократичного світу. Миттєвого ж підвищення життєвого рівня простих українців сподіватися не слід: необхідно досягти значних змін в економіці країни, перш ніж отримати результати. Не варто фантазувати на теми «земного раю», якого ніколи не буде. Аби лише не жити у земному пеклі…

Асоціація з ЄС створює тільки передумови розвитку країни, все ж інше залежить від її громадян. Туреччина свого часу цим шансом скористалася, хоча недавні заворушення в Стамбулі показали, що невирішених соціальних проблем країна має чимало. Туніс та Єгипет асоціація з ЄС не врятувала від кривавих конфліктів, які призвели до насильницької зміни влади. Тому не варто ідеалізувати подібний документ. Офіційний Київ свій вибір уже зробив, і пропагандистські заклики на нього не діють. Тож і звичайним громадянам не слід перейматися тією пропагандою.

Ігор БУРКУТ 

Запис Поєдинок пропагандистів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кому мажор, а кому мінор, дізнаємося лише після виборів. Поки що всі кандидати ведуть запеклу боротьбу за симпатії виборців і розраховують на щось добре.

Далеко не всі з них пішли на вибори, щоби перемогти й стати депутатами. Є так звані «технічні кандидати» – їхнє головне призначення полягає у розпорошенні голосів, аби їх не отримав конкурент того, хто наймає собі таких «технічних» псевдовисуванців.

Є й інша категорія псевдокандидатів – це бізнесмени, які використовують передвиборну кампанію для реклами свого бізнесу: їхні прізвища «світяться» у засобах масової інформації, цих людей починають упізнавати на вулицях, що сприяє розвитку їхньої головної справи. Реклама ж як відомо, є двигуном торгівлі.

Дехто пішов на нинішні вибори з далеким прицілом на майбутнє. Скажімо, людина робить лише перші кроки у політиці й прагне чимось прославитися, щоби мати свій електорат на виборах наступних. Нині така людина стає більш-менш впізнаванною, а цей капітал знадобиться у майбутньому.

Нарешті, є люди надзвичайно амбітні, які мріють про суспільне визнання і навіть всенародну славу. Здобути таке визнання у своїй професії вони не можуть з об’єктивних причин (недостатньо таланту, низька кваліфікація, несприятливий збіг обставин тощо). От і використовують можливість потрапити в центр суспільної уваги, яку відкривають вибори з їхньою публічною боротьбою й громадським інтересом до «великих перегонів».

Кожен має власні мотиви висування й обирає тактику, що мала би принести успіх. З кожними новими виборами зростає ціна влади і до виборчої сфери вкладаються все більші гроші. Кандидати намагаються знайти спеціалістів-політтехнологів, здатних привести їх до перемоги. А ті вже вигадують різні способи маніпуляції симпатіями виборців. Нині мало хто читає програми кандидатів, людям приємніше особисто почути від борців за виборну посаду компліменти на свою адресу та обіцянки значно покращити їхнє життя. Правда, і тут все не просто – зростає розчарування простолюду у політиках.

Але чимало людей ведеться ще на елементарний підкуп – від продовольчих наборів до більш серйозних подарунків, які може зробити грошовитий кандидат. Хоча закон забороняє підкуп виборців, команди кандидатів знаходять шпаринки у ньому і роблять свою справу.

Деякі кандидати завалюють виборця своєю рекламою настільки, що тому набридає одне і те ж обличчя, відтак людина може проголосувати проти набридлої фізіономії. Інші кандидати використовують прямі образи на адресу своїх конкурентів, вдаючись до крайнього хамства і непристойностей. Чим лише відштовхують від себе вихованого і порядного виборця. Перед фінішем перегони стануть вкрай напруженими. А мажорний настрій гарантований лише одному з учасників. Іншим справжнім (не «технічним») кандидатам доведеться скуштувати гіркоту поразки і відчути весь сум мінору.

Ігор БУРКУТ

Запис МАЖОР ЧИ МІНОР? спершу з'явиться на Медіа-Версії.