Всесвітня організація охорони здоров’я вважає, що в Україні 38% смертей від хвороб серцево-судинної системи пов’язані з неправильним харчуванням. І це найвищі показники в Європі. Інфографіка відображає частку смертей, пов’язаних з неправильним харчуванням, в Україні та інших країнах.

Запис Україна серед лідерів Європи за смертністю через нездорове харчування  спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відповідно до постанови уряду, ціна на газ для населення зростає поетапно. Наступне здорожчання вартості блакитного палива заплановане з травня 2019-го – до 9851 грн за тис. кубів.

Про це заявив міністр соціальної політикиАндрій Рева в ефірі телеканалу “Еспресо“.

“Для формування ціни на газ є постанова Кабінету міністрів. Ця постанова понижує ціну відповідно до розрахунку за формулою. З 1 листопада 2018-го [діє коефіцієнт] 60% від загальної ціни, яка є за формулою. Ця формула передбачає з 1 травня підвищення до 80% від загальної ціни на газ формального розрахунку”, – сказав Рева.

Він зазначив, що підвищення буде реалізоване, якщо буде діяти вказана формула. Вона, у свою чергу, залежить від ситуації в країні та економічного зростання.

Раніше ціна газу для населення з урахуванням усіх зборів становила 6958 грн за тис. кубів. Із 1 листопада вона зросла до 8548 грн за тис. кубів. До такого рішення дійшли у результаті переговорів Кабінету міністрів із МВФ.

Запис У травні знову зросте ціна на газ для населення спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За останній рік, за даними Держстату, смертність населення України майже удвічі перевищила народжуваність. Вже за перші чотири місяці року на 54-х новонароджених припадає 100 померлих. Тільки за ці місяці кількість населення зменшилася на 86 тисяч. Здебільшого, до летального кінця призводять серйозні захворювання:

* серцево-судинні хвороби, за якими Україна сьогодні посідає перше місце;

* онкологія: новоутворення і різні пухлини – на другому місці причин смертності українців;

* імунні розлади: щороку Україну накриває кілька епідемій грипу – вкупі з більш рідкими, але небезпечними інфекційними захворюваннями;

* дитячі хвороби: цілком уникнути їх просто неможливо;

* неплідність: від цього безпосередньо не помирають, але ж і населення не поповнюється новонародженими.

Запис Смертельна п’ятірка: чому меншає українців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ціни на газ для населення зростатимуть у три етапи. Відповідну постанову Кабінет міністрів опублікував на своєму порталі.

Згідно з документом, у період з 1 листопада 2018 року по 1 травня 2019 року ціна на газ для населення становитиме 6235,5 гривні без ПДВ, витрат на транспортування та надбавки облгазів.

Разом з ПДВ, витратами на транспортування та надбавками облгазів ціна на газ для потреб населення становитиме 8550 грн за 1 тис куб м, про що було оголошено урядом раніше.

З 1 травня 2019 року по 31 грудня 2019 року ціна на газ для населення, згідно з розрахунками, повинна становити приблизно 9851,66 гривні за 1 тис куб м.

А з 1 січня 2020 року “ринкова” ціна на газ для населення за умови збереження показника базової ціни встановиться на рівні приблизно 12313,85 гривні, згідно з документом.

Запис Ціни на газ для населення зростатимуть у три етапи і 2020-го “перевалять” за 12 гривень спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За схемою, за якою ми начебто купуємо вугілля, українці платять за пальне, яке надходить в найбільший порт Європи “Роттердам”. А також за доставку від Нідерландів до українського порту та ще й залізницею до ТЕС. Це і є скандальна формула “Роттердам+”, інформує 24 канал.

Запис Як грабують українців за формулою “Роттердам+” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Мінсоцполітики: Відтік працездатного населення досяг критичного рівня спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вимирання українців прискорюється шаленими темпами. Через це місце сучасних політичних еліт України  – вже давно на смітнику історії

Рік від року скорочення населення в Україні пришвидшується. Якщо за 2016 рік кількість населення скоротилася на 175 тисяч людей, то 2017-го – вже на 198 тисяч. Про це повідомила народний депутат Ольга Богомолець. За її словами, ми щорічно втрачаємо населення майже цілого невеликого обласного центру, як Тернопіль чи Івано-Франківськ, або одразу кількох великих райцентрів – як Бровари, Бориспіль та Ірпінь разом узяті. На 63 живонароджених у нас припадає 100 померлих. При цьому для збереження людського потенціалу держави уряд не робить навіть необхідного мінімуму.

На лікування хворих на онкологію уряд виділив 27% від потреби, а на лікування серцево-судинних хвороб – 30%. І це при тому, що смертність від онкології і серцево-судинних хвороб разом складає 80% усіх причин смертності.

Обов’язкове державне медичне страхування, здатне дати людям шлях для виживання, теж не впроваджується.

В Україні на 63 живонароджених припадає 100 померлих.

 «Я двічі зверталася з листами до прем’єр-міністра Володимира Гройсмана з приводу необхідності створення міжвідомчої робочої групи для розробки Національної стратегії здоров’я на довгостроковий період і відповідної держпрограми, але жодних кроків у цьому напрямку зроблено не було. Сьогодні відновлення людського потенціалу України не входить до пріоритетів уряду. Всі реформи чинної влади спрямовані нині лише на заощадження коштів на життях людей. Для кого ж тоді робляться реформи? Адже мертвим вони непотрібні! Вони потрібні живим, щоби покращувати їхнє життя», – зауважила народний депутат.

Натомість за 26 років ми втратили 10 мільйонів життів і втрачаємо дедалі більше. За жахливими наслідками це можна порівняти хіба що з геноцидом та репресіями сталінізму, – вважає нардеп.

За оцінками фахівців, наявного населення в Україні залишилося близько 34-36 мільйонів: решта виїхали за кордон у пошуках кращої долі. Країна спустошена «попередниками» і далі добивається «горе-реформаторами», які знищують те, що ще залишилося життєздатним.

«Ми чверть століття ходимо по колу, повільно вимираючи як нація. Вже сьогодні в нас спостерігається шалений дефіцит кадрів у всіх галузях, ми перестаємо бути конкурентоспроможними, нас мало і ми стаємо дедалі слабкішими. І так триватиме доти, доки ми зовсім  не усунемо від влади політичний клас, який за 26 років незалежності остаточно деградував, розклався і більше не здатний на жодні реформи в національних інтересах України, в інтересах народу. Ми вже змінювали їх по кілька разів, всі вони встигли побувати і при владі, і в опозиції. А українці далі вимирають», — підкреслила Богомолець.

Вона переконана, що країною мають керувати професійні люди з державницьким мисленням, для яких національний успіх важливіший за власне збагачення – це вчені, успішні управлінці, галузеві фахівці, прогресивна молодь із західною освітою. А сучасним політичним елітам – вже давно місце на смітнику історії, вважає нардеп.

Прес-служба народного депутата Ольги Богомолець 

 Довідково: Слово «еліта» неправильно вживається відносно правлячого класу, адже «еліта» означає найкращі зразки та організми серед собі подібних.

Запис Вимирання українців прискорюється шаленими темпами – Ольга Богомолець спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В організації Об’єднаних Націй назвали кількість українців, які мешкатимуть на території країни 2100 року, про це сказано у доповіді ООН «Перспективи світового населення». За даними ООН, населення України скоротиться на 37% – від 44,2 до 28,2 млн осіб. Як зазначають у цій організації, Україна належить до 10 країн, на які уже до 2050 року очікує стрімке скорочення – на понад 15%.

До списку потрапили також Молдова, Польща, Румунія, Болгарія, Хорватія, Латвія, Литва, Сербія та Віргінські острови Сполучених Штатів. Згідно з прогнозом, до 2050 року населення України зменшиться на 17%, до 36,4 мільйона, а вже 2100 воно може становити лише 28,2 мільйона осіб.

Та поки ХХІ століття ще триває, у Держстаті  України порахували українців, наявних на 1 грудня 2017 року. З’ясувалося, що населення України за 10 місяців минулого року скоротилося на 166 тис. осіб. І виходить, що прогноз ООН – ще занадто оптимістичний. Бо якщо скорочення населення України й далі триватиме такими темпами – а ознак протилежного щось не спостерігаємо – то за 83 роки, що залишилися до кінця сторіччя, українців поменшає не на 37, а на 39 відсотків і залишиться в Україні 25,7 мільйона.   

Запис Україна стрімко втрачає населення: до кінця століття в країні залишиться менш ніж 28 млн людей спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Згідно з вимогами Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, Україна мала з січня 2018 року відмовитися від закупівлі молока другого ґатунку (так зване домашнє молоко). Однак Мінагрополітики ініціювало відтермінування набуття чинності нового стандарту на півроку. Про це йдеться на сайті МінАПК.

Відстрочення набуття чинності нового ДСТУ 3662:2015 «Молоко-сировина коров’яче. Технічні умови» на півроку (до 1 липня 2018 року) буде використана для створення ступеневої системи трансформації вимог до якості молока-сировини, гігієнічних вимог до молочних продуктів під час виробництва та переробки.

Проект цього наказу передбачає, що використання молока другого класу для технологічних процесів виробництва харчових продуктів після дворічного перехідного періоду буде обмежено, але його можна буде закуповувати для виготовлення кормів для тварин або казеїну.

Водночас у МінАПК вважають, що підвищити якість молока до першого не так складно. Для цього персонал, задіяний у роботі з тваринами, повинен бути в чистому одязі, використовувати чисті рукавички, мити руки з милом або дезінфікувати їх. Для доїння потрібно використовувати чисті ємності, бажано доїльний апарат або доїльні установки, які необхідно мити і дезінфікувати після кожного доїння. Корів також має оглядати ветеринар.

У міністерстві зазначили, що молоко першого сорту дорожче приблизно на дві гривні, і на нього підвищений попит. Наразі його частка в загальних закупівлях – 15,5%.

Кінцева мета наказу, який розробляють у Мінагрополітики, залишається незмінною – перехід до стандарту 100/400 (молоко екстра-класу), який відповідає європейським положенням.

Запис МінАПК продовжило закупівлю молока у селян до 1 липня 2018 року спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про імунітет і шляхи його зміцнення говоримо з Галиною КОВАЛЬ, обласним лікарем-імунологом Департаменту охорони здоров’я та цивільного захисту населення, доцентом кафедри клінічної імунології, алергології та ендокринології БДМУ.

– Галино Данилівно, ми часто вживаємо слово імунітет, хоча оперуючи ним, не завжди до кінця розуміємо, що воно означає…

– Імунітет – це система чинників та механізмів, спрямованих на підтримку стабільності внутрішнього середовища організму, так званого гомеостазу, в умовах мінливого зовнішнього середовища.

У свою чергу, гомеостаз може порушуватися через потрапляння якихось чужорідних тіл, скажімо, бактерій, вірусів, грибків, гельмінтів тощо або ж через накопичення якихось власних структур у надлишку, наприклад, гормонів, інших біологічних речовин чи накопичення старіючих чи вже відмерлих клітин, які повинні бути знищені імунною системою. Тобто імунна система або імунітет – це система, спрямована на те, щоби, умовно кажучи, підтримувати порядок в організмі, чим би він не порушувався – хоч внутрішніми чинниками, хоч зовнішніми.

Імунітет (від лат. immunitas – звільнення) – це здатність організму зберігати цілісність і сталість свого внутрішнього середовища. Імунна система відповідає за два важливі процеси: заміну трансформованих або пошкоджених клітин різних органів тіла і захист від проникнення чужорідних агентів. Таким чином забезпечується протиінфекційний, протипухлинний захист і генетична стабільність організму.

Дата Всесвітнього дня імунітету також вибрана не випадково, адже на початку весни проблеми, пов’язані з ослабленням функції імунної системи, проявляються особливо гостро. Як правило, людина замислюється про роль імунної системи і важливість її підтримки лише під час важкої застуди.

Проте вже саме по собі захворювання є наслідком імунної недостатності. Специфіка профілактики полягає в тому, що, запобігаючи або своєчасно корегуючи порушення імунітету, ми запобігаємо виникненню захворювань багатьох органів і систем.

Особливу увагу на стан імунної системи слід звертати жінкам у період вагітності і грудного годування, а також пацієнтам у післяопераційний період або після перенесених захворювань.

– Що зберігає та зміцнює імунітет?

–Імунітет складається з багатьох різноманітних чинників як клітинного характеру, так і речовинного. Тому для того, щоби імунітет функціонував, уся його «армія» повинна перебувати у нормальному стані.

Першочергово – це, звісно, поживні речовини, з яких всі ці речі повинні формуватися та синтезуватися. По-друге – відсутність негативних чинників, тобто, умовно кажучи, організм слід забезпечити всім необхідним і уникати того, що може негативно позначитися на ньому.

– Які ознаки першими повідомляють про зниження імунітету?

– Проявами порушень в роботі імунної системи служать часті застуди, тривале підвищення температури, синдром хронічної втоми, больові відчуття в суглобах і м’язах, збільшені лімфовузли. Крім того, до явних ознак імунодефіциту належать часті рецидиви або хронізація захворювань. Серед тривожних ознак – порушення сну та часті головні болі, поява висипань на шкірі.

Ознаками того, що імунітет ослаблений, є часті хвороби: для дорослої людини – це 6 разів на рік і більше, для дитини – 8 і більше. Йдеться не лише про інфекційні захворювання, а про всі захворювання протягом року. Якщо набирається за рік до шести нездужань, це перший сигнал того, що в людини ослаблений імунітет. І в цьому випадку слід якнайшвидше звернутися до лікаря.

– А як зміцнити імунітет?

– Це повинен бути комплекс процедур загального загартування. Та найперше – правильне та здорове харчування, яке повинне містити сирі продукти – овочі, фрукти, бо саме в них містяться ті компоненти, які дуже швидко засвоюються, та їх потребує імунітет. Необхідна кількість жирних кислот – це олії холодного вичавлення, наприклад лляна, гарбузова, горіхова та соняшникова олія. Також риба холодних морів, до прикладу, оселедець – він надзвичайно корисний. Слід вживати молочні продукти: молоко за вмістом імунних компонентів дуже схоже на нашу сироватку крові. А це значить, що воно є ідеальним продуктом для зміцнення імунітету. Звісно, що харчування не повинне містити в собі різноманітні стабілізатори, консерванти й синтетичні продукти. «Хімія» для імунітету – смерть.

Надважлива для імунітету рухова активність, бо рух активізує роботу імунної системи. І однозначно свіже повітря, провітрювання приміщень, адже навіть при ідеальному імунітеті, якщо ви будете перебувати там, де сконцентрована велика кількість збудників, вони переможуть, бо їх більше.

Можна користуватися і народними засобами: ніщо не здатне так сильно зміцнити імунітет, як обливання холодною водою. Робити це треба постійно й регулярно, щоб отримати від процедури максимально корисний ефект. Якщо організм звикне до холоду, то взимку він легше впорається з морозами та застудами. Але починати загартування слід улітку.

Холодної пори пропоную готувати компоти, в яких міститься велика кількість вітамінів. Чаї з м’яти й меліси – також чудові та ефективні для зміцнення імунітету засоби. Ними можна сміливо замінити звичайний чорний чай.

Частіше вживайте цибулю та часник. Це незмінні лідери у профілактиці застудних захворювань і підвищення імунітету.

Дуже корисні свіжі соки з моркви, журавлини, буряка. Для зміцнення імунітету помічні соки червоних відтінків: буряковий, морквяний, гранатовий… Споживайте гарбуз і горіхи, насіння соняшника, Окрім вітамінів А, С, В, у перелічених продуктах, присутні ще й мікроелементи, наприклад, цинк, такий важливий для здорового розвитку кожної людини.

А в сезон не нехтуйте фруктами й ягодами. Саме влітку можна отримати основну дозу корисних речовин, які взимку боротимуться з вірусами та інфекціями у вашому організмі.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії»

Консультує Михайло ПЕРЕПІЧКА, лікар-дерматолог обласного шкірно-венерологічного диспансеру, кандидат медичних наук, доцент кафедри дерматовенерології Буковинського державного медичного університету:

– Суттєву роль у виникненні й розвитку захворювань шкіри відіграє імунна система, яка в організмі людини виконує низку важливих функцій – захисту від інфекційних чинників, контролю за розвитком алергічних реакцій, у тому числі, й шкіри, а також протипухлинний нагляд.

Варто зауважити, що за умови зниження імунологічної реакції організму, ці захворювання шкіри набувають тривалого хронічного перебігу з поширеним та глибоким ураженням шкіри, які, в свою чергу, важко лікуються.

Однією з ранніх і частих ознак імунодефіциту є грибкові захворювання шкіри та нігтів, важкий перебіг вугрової хвороби. За таких ознак пацієнт неодмінно повинен бути проконсультований не лише лікарем-дерматологом, але й лікарем-імунологом.   

Запис Імунітет полюбляє рух і свіже повітря спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Міжнародний день рідної мови. Це свято було проголошене на Генеральній конференції ЮНЕСКО 17 листопада 1999 року.

Нашу планету населяють носії 6000 мов, які на сьогодні зафіксовані в світі. Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Однак багато мов нині перебувають на межі повного зникнення. В деяких мов не залишається живих носіїв, відтак одним з методів порятунку лінгвістичного багатства планети експерти називають вивчення іноземних мов.

Як сказав генеральний директор ЮНЕСКО, пан Коіхіро Мацуура, «Рідна мова дорога кожному з нас. Рідною мовою ми вимовляємо наші перші слова і найкраще висловлюємо наші думки. Вона є базою, на якій усі люди розвивають власну особистість від першого подиху, і вона є тим, що підтримує нас протягом цілого життя. Вона є засобом навчати повазі до самого себе, до своєї історії, до своєї культури і, головне, до інших людей з усіма їхніми особливостями».

Головна декларована мета Міжнародного дня рідної мови – сприяння мовній різноманітності світу і стимулювання вивчення іноземних мов населенням різних країн. ЮНЕСКО виступило також за зближення культур і їхню активну взаємодію, зокрема в мовних питаннях, оскільки саме мови є важливим інструментом розвитку духовної спадщини планети.

Українська мова пройшла нелегкий шлях. Однак, попри всі перешкоди, для мільйонів людей вона була і є рідною, мовою їхніх дідів, батьків і буде мовою їхніх дітей. Ми щиро віримо, що краса і сила української мови пригорне до себе серця мільйонів інших людей.

В Україні це свято відзначається з 2002 року, коли на зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню мов національних меншин України Президент України підписав відповідне розпорядження про відзначення Міжнародного дня рідної мови.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, українську мову назвали рідною 67,5% населення України. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення. Частка інших мов, зазначених як «рідна», склала 2,9%.

Ігор БУРКУТ, історик, кандидат історичних наук, політолог:

– В Україні до минулого року діяв закон про мови ще Української РСР, прийнятий 1989 року. Минулого ж року, як усі знають, прийнятий «закон Ківалова-Колісніченка», за яким установлені поняття регіональних мов і мов нацменшин.

Згідно з цим законом, українська мова є державною, а в місцях компактного проживання представників інших етносів їхні мови отримують певний статус. Наприклад, у місцях проживання румуномовного населення Чернівецької області румунською ведеться документація у сільських радах, а також у районних органах Глибоцького району, де румуни складають понад 90% населення. В деяких населених пунктах Сторожинецького району, де компактно проживає польське населення, певні права отримує польська мова. Цього раніше не було. Крім усього іншого, назви населених пунктів, окрім української, можуть бути мовою того етносу, який там проживає. Те ж стосується назв вулиць.

Закон діє і не становить якоїсь серйозної загрози державності української мови, як вважалося раніше.

А найголовніше, чого не спромоглися домогтися його автори, а хотіли, – за допомоги цього закону російську мову зробити фактично другою державною. Цього не сталося. Статус української мови й надалі зберігається як державної, єдиної в Україні. Використанню мов національних меншин на місцевому рівні він не загрожує, поки що не загрожує й українській мові. Але, тут можливий такий розвиток подій: оскільки закон не продуманий, а практика його застосування остаточно не склалася, можливий такий варіант, що люди в місцях компактного проживання національних меншин можуть відчути себе у певному мовному гетто. Це найгірше, що може бути.

А державну мову громадянам України все-таки треба знати, бо володіння нею дозволяє отримувати повну якісну освіту і працювати державним службовцем, викладачем – та в багатьох інших сферах, де потрібне вільне володіння державною мовою.

Лев КЛЕЙМАН, голова Єврейської громади Буковини:

– Я з дитинства живу на Буковині. І всі місцеві євреї розмовляли між собою на ідиш, оскільки це мова наших предків. А у п’ять років, живучи в Новоселиці, я вже спілкувався двома мовами – ідиш і молдавською. Коли ж почали мене готувати до школи, додалися російська та українська.

Та головною для мене, точніше, моєю рідною, була, є й буде мова ідиш. Я дуже люблю цю мову, я її пропагую, скрізь, де тільки можна. Та, на жаль, зараз немає в Чернівцях навіть десяти людей, які могли би спілкуватися на ідиш.

Коли створили державу Ізраїль і почали вирішувати, яка мова повинна бути державною, то обрали за державну мову іврит. Тобто вирішили відновити іврит, історичну мову наших предків, синів Ізраїлевих, якою була написана Біблія, крім Тори. Сучасні євреї розмовляють на ідиш, це європейська єврейська мова. До прикладу, у нас на Буковині теж не чистий ідиш: це суміш єврейської, німецької, румунської, молдавської, української, російської тощо.

В єврейській школі Чернівців діти вивчають іврит. Ми хотіли ще раніше, і зараз я цього дуже хочу, щоби ввели хоча би факультативні заняття з ідиш. Плануємо також відновити видання єврейської преси на Буковині та радіопрограми, які раніше вже виходили. Ми плануємо знову їх запустити в ефір на державному радіо.

З тими людьми, які розуміють ідиш, я стараюся розмовляти цією мовою. У першу чергу, щоби не забути її: тренування повинне бути. І по-друге, щоби вона звучала, моя рідна мова: вона дуже красива. Ідиш мені подобається більше, ніж іврит. Я івриту не знаю, скажу більше, я його принципово не вивчаю, бо вважаю, що моя рідна мова – ідиш.

Якщо хтось бажає вчити ідиш, у Чернівцях є недільна школа, де її можна вивчати. Іврит вивчається тільки у школах. А вдома нею не спілкуються, бо батьки івриту не знають. Якщо й знають єврейську, то ідиш. На Буковині вже, на жаль, немає сім’ї, де спілкувалися б на ідиші чи івриті.

Наша рідна мова наразі вимирає, навіть у Ізраїлі, де її всіма можливими способами намагаються зберегти та відновити…

ХАРШІЛЬ ШАН, індус, студент-медик БДМУ, 23 роки:

«Якби українська мова була такою, як українська дівчина, то я не вивчив би її – це точно»

В Україні за звичних, життєвих ситуацій послуговуємося здебільшого рідною мовою. У гуртожитку живемо всі разом: він окремий для іноземців, тому усі 100% «гуртожитського» життя пов’язані зі «своїм» мовним середовищем і системою культурних кодів. Тож умов більше ніж достатньо, аби й своє не забути, і чиєсь пізнати. Окрім побуту, щовесни організуємо Дні індійської культури. Цього року, як і зазвичай, у квітні-травні виступатимемо у Палаці Академічному, демонструючи весь спектр індійської культури: від національного одягу до співів з танцями.

В Індії я мешкаю в Центрально-західному регіоні Гуджрад. У нас понад  30 цілком самостійних «говірок», які у вас назвали б діалектами. Але, якщо я поїду, припустимо, на північ, не зможу порозумітися з тамтешніми людьми. У цьому головна відмінність між українським та індійським поняттям «діалектів»…  Але я виховую в собі терпимість і толерантність до інших, відкидаючи несприйняття лише тому, що люди чимсь відрізняються від мене.

Думаю, що володіти мовою країни, в якій живеш, обов’язково треба. Коли ти на місяць приїхав, це менш суттєво, та якщо маєш намір прожити тут 6 років, навчаєшся, – ти просто зобов’язаний. У телефоні, ноуті в мене налаштування англійською – я так звик ще до приїзду в Україну, але й української вже не боюся. Розуміти, що навколо мене говорять, почав десь через рік перебування в Україні, а наприкінці другого курсу сам почав розмовляти.

Вивчаю українську насамперед для адаптації в середовищі, далі – для спілкування з новими друзями, ну і звісно для навчання. Опановувати мову найлегше, переглядаючи кінофільми в перекладі цією мовою. Також допомагають пісні. І аж потім – підручники (сміється – авт.) Викладачі дуже добре ставляться до нашого прагнення опанувати мову.

Складне питання, який в української мови «характер» – чоловічий чи жіночий. Я, блін, навіть не знаю… Українська, якщо чесно, для мене не важка, і при бажанні освоїти її реально. Але це радше «чоловік», бо якби це була така мова, як українська дівчина, то я б не вивчив – це точно.

А от взяти за дружину українку – зміг би. Якби знайшлася така, як моя подруга Тоді (сміється – авт.). Коли б людина, перш за все, мене розуміла, підтримувала, любила – і це зі взаємністю і повагою з обох боків.

Після повернення додому відчуватиму ностальгію. Я набув тут гарного досвіду спілкування і співжиття з чимсь кардинально відмінним, незнайомим мені раніше. Дуже подобається мені спокійність міста і приємність стосунків. Тут дуже доцільний мій життєвий девіз: «Simple living high thinking» (Живи просто – думай високо).

Крім того,у нас немає цієї вашої  традиції взаємин і співпереживання. Так, і голубці у вас смачні теж…

Геннадій ПАН, президент Чернівецької обласної організації «Центр корейської культури»:

У Чернівцях живу від 1997-го. Народився в Туркменістані, куди мої предки були депортовані з Далекого Сходу страшного 37-го. Там, у Середній Азії, закінчив російську школу. Рідну мову пам’ятаю, але ще ту, давню… Мова ж – жива, вона розвивається, змінюється. А ні я, ні мої діти вже не є в контексті цих змін. Це можна порівняти з тим, як говорять рідною мовою українці з Канади: їхня мова як «законсервована», вона дуже відрізняється від сучасної української. Так само сучасна мова Південної Кореї вже давно не така, яку знаю я. Мав нагоду переконатися в цьому 2007-го, коли зініціював у Чернівцях фестиваль корейської культури, на який, серед інших, прибули й артисти-учасники, і дипломати з Південної Кореї. Тоді був і консул, і радник посла – на жаль, сам посол не зміг приїхати через сімейні обставини. То ж я з ними спілкувався переважно через перекладача.

Корейська громада в Чернівцях стає все менш численною. Адже вона складалася переважно з мігрантів, які шукали роботу. Вони й далі шукають кращої долі, чимало з них виїжджають, поодинці й сім’ями – в тому числі, й до Південної Кореї. Але я залишаюся тут. Подав заявку до Посольства Південної Кореї з пропозицією прийняти в Чернівцях корейця-волонтера, носія мови, який би міг навчати нас корейської. Знаю, що такі волонтери працюють  і в сусідніх областях – на Хмельниччині та Тернопіллі , та й у великих містах – як-от Києві, Харкові.

А особисто я більше, ніж рідною, користуюся російською та українською. З державною навіть мав казус. Свого часу для отримання громадянства намагався підтвердити своє знання української мови на рівні спілкування. З’ясувалося, що в Чернівцях з такою проблемою зіткнулися вперше, тож важко було знайти організацію, яка мала б повноваження прийняти в мене іспит і уявляла, крім того, якої форми довідку потрібно про це надати. Я побував і в школах, і в університеті, і в міліцейських підрозділах – ніде не знали, як правильно підтвердити моє знання державної мови. Зрештою, це зробив мовний коледж «Пріоритет».

Василь БИКУ, голова обласного Товариства румунської культури ім. М. Емінеску:

«Від рідної мови ми йдемо до інших мов»

Як етнічний румун, для пропагування і збереження рідної мови насамперед нею розмовляю – і в сім’ї, і на роботі, і за іншої нагоди. І діяльність товариства, яке я очолюю, спрямована саме на це: пропагування рідної мови, традицій, культури. 2 березня збираємося удвадцяте провести весняний фестиваль «Мерцішор». Так само протягом двох десятиліть проводимо дитячий  різдвяно-новорічний фестиваль «Флорілє далбє»(Білі квіти). Святу рідної мови, яке навіть у Румунії проводять на державному рівні тільки вдруге, наступного року виповниться 25-років.

Щороку до днів народження і смерті генія румунського народу Міхая Емінеску – 15 січня і 15 червня – ми проводимо низку заходів на його вшанування. Багато є подій і меншого масштабу: виставки, презентації книжок, проектів співпраці з товариствами Румунії, Молдови, України. Як завжди, з радістю візьмемо участь у концерті в філармонії, разом з польським, німецьким та іншими товариствами.

У державі, де ти не є представником титульної нації, декому бракує можливості для вдосконалення рідної мови. Але я сказав би, що можливостей багато і ними треба користуватися: румунські школи, газети, кафедра румунської та класичної філології в університеті. Звертаємось і до відповідних закладів Румунії. Тож вивчити мову, вдосконалити її за бажання можна.

Я був школярем ще в часи СРСР, вивчав російську, а мої діти добре володіють українською. Можна сказати, що від рідної мови ми йдемо до інших мов. Я сам, окрім рідної та російської, вивчив українську, вивчав французьку, іспанську… Двомовність, а краще, багатомовність – нормальне явище сучасного світу. Наприклад, знаючи румунську, я можу без проблем подорожувати до країн з романськими мовами, знання слов’янських мов забезпечує комфорт у мандрівках від європейських сусідів аж до Владивостока…

Цікаво, що одна і та ж мова в різних країнах зазнає різних впливів, тож за вимовою можна навіть здогадатися, звідки приїхав її носій.

Ми маємо гарні стосунки з українцями з Сірету, вони теж розмовляють двома мовами. Я колись запитав: – Хлопці, знаєте чим ми відрізняємось один від одного? І пояснив: – Я говорю: «Еу ме дук ла автовокзал», а ви кажете «Я йду до аутогари». Тобто по різні боки кордону мови впливають одна на одну. Або буває, що при перекладі вживаєш слова не того семантичного забарвлення, яке притаманне оригіналові, і виходить курйоз. Як в анекдоті про те, що румун з Буковини поїхав до Москви на заробітки і якогось дня відмовився працювати, посилаючись на релігійне свято. Коли запитали, що за свято, він не придумав нічого кращого, як сказати «Пєтя-турист», хоча йшлося насправді про Св. Пантелеймона, якого в народі називають  Мандрівником…

Антоніна ТАРАСОВА, заступник голови правління Товариства польської культури ім. Адама Міцкевича:

«Мій син – більше поляк, ніж я»

– Я полька тільки десь на чвертку. Мій батько був справжнім росіянином-сибіряком, але при цьому я відвідувала українську школу: батько був далеким від національних питань. Бабця була наполовину німкенею і наполовину полькою. І часто вдома влаштовувала мені «польські» або «німецькі» дні – коли говорила зі мною тільки однією з цих мов і навіть не відповідала, якщо я зверталася до неї іншою. При цьому на вулиці і в школі я не повинна була говорити німецькою, адже в повоєнні роки німецька мова вважалася мовою фашистів… Нині вдома говоримо українською, чоловік мій українець. Але син – більший поляк, ніж я (усміхається – авт.). Він, Пьотр Жуковскі, стажувався в Краківському університеті, викладає польську мову в Польському домі.

Коли 180 років тому поляки їхали на Буковину, вони шукали заробітку. Франц-Йосиф давав їм у користування землю на 10 років без податку. У Старій Гуті (нині Стара Красношора) був цех із виробництва скла, яке продавалося навіть у Відні.

Тепер на Буковині трохи більше 5 тисяч етнічних поляків. Маємо Товариство польської культури ім. А.Міцкевича, яке свого часу, на початках української незалежності, заснувала відома громадська діячка Ядвіга Кучабінська. Зараз його очолює багаторічний голова Владислав Струтинський. Досвід науковця дозволяє йому налагоджувати потужні проекти з обміну студентами та викладачами.

У правлінні Товариства гарно налагоджена робота щодо шкільництва – цим опікується пані Люція Ушакова.  Минулого  року відзначали 20-річчя польської недільної школи при гімназії №3, на базі якої зараз створено культурно-освітній центр. Водночас з цією подією відсвяткували 130-ліття «Газети польської Буковини» (яку я редагую) і 15-ліття ансамблю «Квяти Буковини» при гімназії, на наше запрошення прибули консули польських консульств з різних міст України. Маємо дитячий конкурс польського шлягера «Буковинські мальви». Щороку беремо участь у Дні рідної мови, маємо свято поезії Юліана Тувіма, готуємося до 200-ліття Тараса Шевченка – влаштували конкурс, на якому читали вірші Кобзаря польською мовою.

Пишаємося тим, що в Чернівцях у видавництві «Букрек» вийшла книга «Антологія для позакласного читання для 5-6 класу для шкіл з польською мовою викладання». Автор-укладач – учитель зі Старої Красношори Томаш Калуські. Це варшав’янин, який приїхав понад півтора десятки років тому на Буковину, і наш край став для нього другою батьківщиною. За цією книгою навчаються і долучаються до польської літератури як діти в Україні, так і в Польщі. До речі, рівень викладання в польських школах на Буковині нічим не поступається рівневі викладання в Польщі. А учні недільної школи – це дуже зацікавлені діти і студенти, успішні і в інших предметах. І це не обов’язково етнічні поляки.

Запис Вона унікальна… Твоя мова спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Йдеться про так звані гуманітарні авта, які через департамент інваліди адресно отримували як подарунок від іноземців, яких самі ж родини й знаходили. В чому ж полягає пільга? У тому, що за розмитнення такого автомобіля не потрібно було платити. До серпня 2006 року в Україні діяв закон, за яким машина залишалася в родині. Від 19 липня 2006 року набрала чинності постанова №999 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями», яка й забрала право у родин користуватися автівкою після смерті інваліда

…Люди шукали так званих «донорів-благодійників» за кордоном, чи то в Польщі, чи в Німеччині, які й дарували їм свої старі автівки. Бо від держави дочекатися на машину було практично неможливо. Причому насправді, як стверджують родичі, за таку автівку все одно треба було неофіційно заплатити. Та її проводили через соцзахист населення,

– Подумайте логічно, хто з іноземців погодився би просто так віддати комусь свій, хоч вже й не новий, транспорт, – розпачливо доводить один із присутніх мітингувальників.

– Автомобіль мого дідуся пригнали з-за кордону ще 2004 року, – розповідає Василь ТОДЕРАШ, онук інваліда Великої Вітчизняної війни, – а зміни з’явилися у 2006-му. І Президент, і депутати твердять, що Закон зворотної сили немає. Про це навіть говориться у ч.І ст. 58 Конституції України та ст. 5 Цивільного Кодексу України. Тож Департамент соціального захисту населення незаконно забирає автомобілі від нас. Тим паче, що насправді ми заплатили за кордоном, хоча офіційно значилося, що машина іноземцем подарована через наш орган соцзахисту населення, – веде далі Василь Георгійович. –  Тоді ми навіть уявитине могли, що ця машина належатиме державі! Мій дідусь, на жаль, помер, але його дружина ще жива, вона інвалід І групи і дитина війни. Машину у нас забрали незаконно через суд. Це дуже несправедливо!

– Ми вийшли сюди, бо ми не згідні з діями Департаменту, – каже Іван МІНТЯНСЬКИЙ, онук інваліда Великої Вітчизняної війни, якому 2005 року громадянин Німеччини подарував автомобіль. – Хоча шукали ми його самі. Коли ж він дізнався, що законодавство змінилося, написав заяву про те, що хоче, аби подарований ним автомобіль був власністю інваліда, а не держави. Автомобіль наразі перебуває в аварійному стані. Та це нині справа принципу, щоби залишити автомобіль у себе.

Обурені люди запевняють, що шукаючи вихід, дійдуть і до Міністерства. А чиновники стверджують, що коли вони не віддадуть автомобілі, то їх можуть посадити аж на 5 років. У інших областях така ж ситуація, хоча найгірша – на Вінничині, де велика кількість таких автівок.

Один з чиновників зізнався, що не хотів би бути у ситуації пікетувальників. Та, за законом, виходить, що ці автомобілі безкоштовні, але подаровані… департаменту.

Офіційно

– Проблема виникла з так званими гуманітарними автомобілями, що надаються інвалідам,– каже Юрій ПІВЕНЬ, заступник директора департаменту соціального захисту населення Чернівецької обласної державної адміністрації. –  Та річ у тім, що вони даруються департаменту соціального захисту для передачі інваліду. У випадку його смерті автівка передається наступному інваліду-черговику. Якщо в сім’ї померлого є ще один інвалід, який на момент смерті попереднього власника проживав з ним разом і стояв у черзі на отримання автомобіля, такий автомобіль рішенням департаменту передається вже цьому інваліду.

Наше призначення – підтримувати інвалідів, а підтримувати їхні сім’ї ми не можемо.

Якщо в сім’ї звикли до автомобіля, то в них є можливість протягом 6 місяців його викупити за митною вартістю, – наголосив Юрій Йосипович. – Ті люди, які не можуть викупити автомобіль, повинні повернути його державі, тобто Департаменту.

– Скільки автомобілів ви уже вилучили?

– Близько 15 автомобілів вилучено й деякі із них уже передані наступним черговикам. Вилучення таких автівок розпочалося 2006-го і триває досі. Просто ці правила мінялися. Наразі на підставі постанови Кабміну №999 «Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями» та Закону України «Про гуманітарну допомогу» ці автомобілі ми відбираємо і передаємо іншому по черзі.

Нині в черзі за автівкою стоять 1200 інвалідів.

– Люди стверджують, що на той момент, коли авта отримували, не було правила після смерті інваліда повертати його державі.

– До 2006 року справді автомобіль залишався в сім’ї. Та наразі закон змінився. І не варто забувати, що в черзі є інші інваліди. А машина  належить Департаменту соціального захисту і має використовуватись ним, щоби задовільнити якомога більшу кількість інвалідів.

– Чи правда, що 2004 року давалася така гарантія, що автомобіль інваліда після його смерті залишався в сім’ї?

– Такої гарантії ніколи не давалося. Автомобіль весь час належав департаменту. Єдине, що до 2006 року у випадку смерті інваліда його можна було переоформити на члена сім’ї. А після 2006 року – тільки у випадку зміни дарчої. Наразі ж за 6 місяців після смерті інваліда можна викупити автівку.

– Скільки автомобілів ще потрібно вилучити?

– Близько 130.

– Що робити людям у цій ситуації?

– Повернути автомобілі державі, щоби ними могли користуватися наступні в черзі інваліди. Сім’я нічого не втрачає: це безкоштовний автомобіль.

– Ці автомобілі вже старенькі. Чи захоче інвалід взяти зношений автомобіль? Він же ж потребує ремонту…

– Беруть, звісно, беруть. Якщо не бере перший в черзі, візьме другий; якщо не другий – третій, і так за списком

У Департаменті соціального захисту населення існує три черги за автомобілями:

1.95 осіб – інваліди Великої Вітчизняної війни. Як правило, ці автомобілі потрапляють до них.

2. Сім’ї, в яких 2 інваліди.

3. Інваліди загальної черги, яких близько 1100 осіб.

–Чи надходять автомобілі від іноземців після виходу в світ нового Закону?

– Так. Десь до 6 автівок у рік. Ми розповідаємо інвалідам про нинішню ситуацію, але все одно беруть.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії», фото автора

Ввезення автомобіля в порядку гуманітарної допомоги

Автомобіль, ввезений в Україну як гуманітарна допомога для інвалідів, проходить митне оформлення безкоштовно. Автомобіль повинен бути випущений не раніше 8 років, з об’ємом двигуна не більше 1800 куб. см. (за Законом України «Про гуманітарну допомогу»). Автомобіль з терміном випуску від 8 до 10 років потребує попереднього (до ввезення) додаткового погодження Мінтранспорту України на його ввезення і митне оформлення.

Інвалід має стояти в черзі на отримання спеціального автотранспорту в Головному управлінні соцзахисту населення. Для ввезення автомобіля в якості «гуманітарної допомоги» слід представити до Головного управління соціального захисту населення такі документи:

1. Дарчий лист іноземного донора – фізичної (громадянина зарубіжної країни) або юридичної (офіційно у зарубіжній країні зареєстрованої організації) особи. В ньому повинно бути зазначено, що «автомобіль дарується в якості гуманітарної допомоги Департаменту соціального захисту населення для виділення інваліду такої-то групи, прізвище, ім’я, по батькові, який проживає за адресою: м. Чернівці…».

2. Технічний паспорт автомобіля, який дарується.

3. Засвідчення ціни (умовної ціни) автомобіля.

4. Заяву.

5. Якщо ввозиться автомобіль з терміном випуску від 8 до 10 років – необхідно надати 4 фотографії автомобіля (види спереду, збоку, ззаду й двигуна).

Якщо дарчий лист та техпаспорт надруковані іноземною мовою, разом із оригіналами слід надати офіційно зроблений переклад дарчого листа та частини техпаспорта, яка засвідчує дату випуску машини та об’єм двигуна.

Запис Держава, в якій закон отримав зворорню дію, оббирає сім’ї інвалідів? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У кількох останніх числах «Версій»повідомлялося про численні акції протесту проти поганого стану автодоріг на Буковині. Ні для кого не секрет, що буковинські дороги наразі у гіршому стані, ніж після війни.

Влада пішла у вирішенні цього питання найпростішим шляхом: співробітники міліції нині ходять селами і «виловлюють» активістів цих акцій. Уже складено 8 протоколів про адмінпорушення. 

За захист людей – під суд?

Кіцманчани вперше зібралися 2 серпня, щоби висловити протест проти поганого стану автодоріг в районі. Повідомили про це, як годиться, органи влади. Серед протестувальників був і голова облорганізації НРУ Степан Терновецький.

Очільник Облавтодору Ігор ГАХ, голова Кіцманської РДА Олег УНГУРЯН визнали тоді законність невдоволення кіцманчан і пообіцяли прилюдно, що за місяць дорогу буде відремонтовано.

2 вересня люди знову зібралися біля пам’ятника Івасюку, але начальник Облавтодору на цю зустріч не з’явився, так само як і голова РДА, надіславши замість себе заступників. Люди зрозуміли, що їх надурили – і вийшли на трасу…

Акція у Кіцмані не залишилася поодинокою, почин підхопили у Сторожинці, Дубівцях, Вашківцях… Усім протестувальникам, як і в Кіцмані, обіцяли в короткий термін чи то полагодити дорогу, чи хоча б розпочати її ремонт… А тим часом, знайшовши формальний привід – відсутність дозволу на перекриття дороги від органів влади – за справу взялися правоохоронці. Вони встановлюють активістів перекриття доріг і притягають їх до відповідальності. Станом на вечір понеділка було складено 8 протоколів про адміністративні порушення.

За кіцманську акцію тамтешній райвідділ ВС надіслав повістку і Степанові Терновецькому. Йому оголосили про притягнення до відповідальності за ст. 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення і передачу справи до суду. Стаття передбачає адміністративну відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу від 10 до 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170-425 грн.).

Таким чином, влада, спровокувавши своєю бездіяльністю безлад, руками правоохоронних органів намагається покарати тих, хто є джерелом цієї влади – народ.

– За те, що відстоював законні права громадян, міліція притягає мене до відповідальності! Я є патріот своєї держави і буду захищати свій народ від злочинців, які порушують наші права, гарантовані Конституцією, – звертається до людей Степан Терновецький. – Влада намагається залякати громадян, які виходять на дороги та перекривають рух. Влада наші податки пропиває, розкрадає, а ми попадаємо в ДТП, розбиваємо свої автомобілі! Втрачаємо рідних і близьких нам людей! Чому  Ігор ГАХ, начальник служби автомобільних доріг Буковини, не несе відповідальності за жахливий стан доріг у Чернівецькій області? Наші кошти розкрадаються, а влада «кришує» !!!

Міліцейський клопіт

Сектор зв’язків з громадськістю УМВС України в Чернівецькій області оприлюднив власну точку зору на події. Міліціянти наголошують не на жахливом стані трас, а на тому, що організатор акції протесту завчасно не повідомив місцеву владу про запланований захід. У міліцейському прес-релізі сказано, що 2 вересня трасу міжнародного значення «Брест-Ковель-Чернівці» перекрили мешканці трьох сіл Кіцманського району. І хоча, за словами самих правоохоронців, порушень громадського порядку під час акції не було, вкотре, за словами п.Терновецького, «ми стали свідками того, як міліція захищає та обслуговує інтереси влади, а не народу!».

Натомість редакцію цікавить ще й  таке: чи надсилала обласна ДАІ приписи Облавтодору щодо аварійного стану тих доріг, які перекривалися людьми? Якщо так, чому на них не було відповідної реакції? А коли ДАІшники не робили таких приписів, варто було б поцікавитися бездіяльністю технічного відділу цієї служби.

Хіба не більше користі дала б саме така постановка питання?!.

Дмитро ЦАРЕНКО, «Версії»

Від редакції:

 Інформацію про те, чому люди перекривають дороги, ми друкували у минулому числі «Версій». Нагадаємо: на капітальний ремонт і утримання доріг Чернівецька область мала отримати 55,9 млн. грн. (це без «Укравтодорівських» грошей). З обіцяного Київ виділив буковинцям трохи менше половини – 26,5 млн. грн. А проплатили тільки 10,2 млн. гривень. Їздити нашим дорогами практично неможливо.  І люди їх перекривають, щоби таким чином привернути увагу до проблеми. Одне слово, заручниками непорозуміння між центральною та крайовою владами стали рядові краяни, яких за це ще й міліція тепер карає… Чи не забагато халеп на одні й ті ж голови?           

Запис Ігор ГАХ, керівник Облавтодору, не виконав обіцянки – кіцманчани вийшли на трасу. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ПАТ «Чернівцігаз» підбили підсумки складного опалювального сезону: тривалого, з аномальними температурами та опадами.

Завдання споживачів – контролювати власні газові прилади. Адже котли, газові колонки, плити потребують обслуговування фахівцями. Відтак споживачі мають укласти угоди з «Чернівцігазом» або іншими підприємствами, які мають ліцензії, і раз на рік з їхньою допомогою перевіряти газові прилади.

Від початку року на номер аварійної газової служби 104 надійшло 7 тисяч викликів від населення, що дало змогу уникнути понад 5 тисяч аварійних ситуацій.

Окрім споживачів, за безпеку постачання газу, звісно, несе відповідальність і ПАТ «Чернівцігаз». Саме тому цього року, замість звичного латання труб, яке тривало в області від 1957-го року – від початку газифікації краю – взялися за капремонти.

– Наша компанія від 2011р. виконує всі свої зобов’язання, – повідомив Віктор Горда. –  Обслуговуємо мережі, які перебувають у державній власності. Торік вклали в них понад  18 млн. грн. Це нова техніка, відновлювальні, аварійні, ремонтні роботи. За заподіяні незручності просимо вибачення

Чернівчани нарікали на перекриття через ремонтні роботи вулиці Заньковецької, пізніше – Університетської. Бо місто, з його вузькими вулицями та складним рельєфом не пристосоване до серйозних ремонтів. Та заміна мереж на цих вулицях здійснена за новими технологіями, тож її вистачить на кілька десятиліть. А загазованість підвалів на Університетській була така, що довелося навіть евакуювати людей, аби розпочати ремонтні роботи!

У планах «Чернівцігазу» – і заміна мереж на вул. Б.Хмельницького. Адже нерозумно зробити серйозний ремонт дорожного покриття, а за рік-два його знімати, аби замінювати труби. Вартість цих робіт складе 2,3 млн. грн. Місцеві  газовики замахнулися ще й на повну заміну газорозподільних систем у Чернівцях.  І звертатимуться до НАК «Нафтогаз» і до профільного міністерства з пропозицією фінансування цих робіт.

Ще 5-6 мільйонів гривень вкладуть у ремонт газових мереж Кіцманського району.

Попри всі зусилля газовиків, аварії час від часу таки трапляються. На щастя, у Чернівецькій області їх не так уже й багато: – Нас Бог милує, – зауважує головний інженер господарства Василь Гончар. Найчастіше аварії виникають через використання неліцензованих або контрафактних газових приладів і спроби «ремонту» котлів, плит і колонок нефахівцями. Щоби запобігти цьому, купуючи прилад, споживач має поцікавитися наявністю в техпаспорті на нього відомостей про офіційного постачальника цих приладів в Україну. А для ремонту – запрошувати фахівців.

Саме з безпекою споживачів пов’язаний і намір заборонити використання газових колонок у кількох «хрущовках» на Проспекті Незалежності. Після зникнення в обласному центрі централізованого гарячого водопостачання, городяни знайшли різні способи забезпечити себе гарячою водою. А вентиляційні канали в цих будинках до нових приладів не пристосовані, і це становить загрозу життю мешканців. Тож газовики або знайдуть можливість вдосконалити димовентиляційні системи, або заборонять використовувати колонки у цих будинках і працюватимуть над дотаційною програмою забезпечення їх електробойлерами.

У краї триває втілення Державної програми з безкоштовного встановлення газових лічильників. Загалом їх буде встановлено 3,5 тисячі, наразі 1,5 тисячі уже рахують використані споживачами кубометри газу.

Повірки лічильників здійснюються один раз на 8 років, вартість цієї процедури входить у цінову складову вартості газу, тож планово проводиться безкоштовно. Якщо є інші приписи до повірки (підозра у споживача чи фахівця-газовика щодо несправності лічильника чи стороннього втручання в його роботу),  то повірка здійснюється за рахунок ініціатора і коштує 136 грн.

Цього року за рахунок компанії відремонтують також вулиці Гагаріна, Ватутіна в Чернівцях, встановлять нове обладнання на ГРП №34 і №20 (газорозподільчий пункт) і замінять 14 різних ГРП та ШРП по всьому місту. Ремонти обіцяють здійснювати в максимально короткі терміни – впродовж п’яти днів.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Капітальний ремонт замість латання труб спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Іване Назаровичу, 1913-го помітний відсоток населення Чернівців складали представники вищих соціальних верств, яких простолюд називав «панством». Чим вони відрізнялися від інших соціальних верств?

– Здавна в народі казали: «Справжній пан лише з пана, не дай Боже пана з Івана!». Панство приділяло багато уваги своїм манерам, одягу, їжі. Шляхетній поведінці навчали змалечку: вихованням паничів займалися гувернантки, бонни, домашні вчителі та наставники. Скажімо, значної уваги надавали вмінню одягатися, адже існували різні стилі одягу: повсякденний, домашній, спортивний, пляжний, спальний… Особливо виділявся святковий одяг. Якщо для чоловіків існували певні загальні стандарти, то жіночий одяг був різноманітнішим, барвистішим.

Повсякденним чоловічим одягом заможних верств населення у той час була «трійка» – піджак,  брюки й камізелька. Сорочку носили з краваткою, відповідно до кольору всього ансамблю, костюми ж найчастіше були чорними, сірими, синіми, зрідка коричневими. До речі, чорні краватки вважалися офіційними: їх вдягали на роботу або на різні протокольні зустрічі. Панство не купувало готовий одяг, як міщани, а шило костюми у кравців, особливо цінувалися віденські. Відень і Лондон перед Великою війною були столицями чоловічої моди. Але й чернівецькі кравці нерідко не поступалися столичним колегам своєю майстерністю.

Головним убором чоловіків були капелюхи. Перед Першою світовою дуже розповсюдженими залишалися «котелки». Влітку чоловіки на прогулянці носили солом’яні капелюхи – канотьє. Холодної пори року панство надавало перевагу довгим шубам, часто з хутряними комірами. Надягали хутрові шапки, хоча могли носити з шубою й циліндри чи котелки.

Жіночий одяг вирізнявся більшою вигадливістю. Влітку носили різнокольорові сукні, капелюшки різних форм. Пані зазвичай надягали мережеві довгі рукавички, нерідко атрибутом їхнього одягу були парасольки: влітку від сонця, а найчастіше від дощу – чернівецька погода завжди була примхливою. Взимку пані надягали шуби, особливо цінувалися між ними каракулеві. Париж вважався столицею жіночої моди на початку ХХ ст., і чернівецькі модниці намагалися не відставати від її новітніх зразків.

Панство приділяло великої уваги не лише зовнішньому вигляду, але й добрим манерам. Уміння поводитися за столом вважалося дуже важливим. Пани їли потроху, але доволі часто. Вони намагалися дотримуватися режиму й не переїдати. Святкові обіди чи вечері супроводжувалися певними ритуалами. Свята найчастіше відзначали з дружинами у кав’ярнях або ресторанах. Запрошуючи на спільну вечерю, розсилали візитні картки – за ними розраховували кількість місць. До закладу, де святкували, під’їжджали карети, гостей зустрічав господар. Лише коли екіпаж від’їжджав, гостей запрошували до святкової зали, господар супроводжував їх на два кроки ззаду. Гості були вбрані святково. Чоловіки – у чорних фраках і білих сорочках, з чорними метеликами. На голові – циліндр. Жінки у святкових сукнях з прикрасами, обов’язково у дорогих шубах.

Шабашівки для “вогняних” напоїв

Розсаджувалися згідно з етикетом, вміння правильно розсадити гостей вважалося обов’язковим. Для святкового столу подавався парадний сервіз – як у ресторані, так і в приватних оселях панів. Найурочистішою вважалася мейсенська порцеляна. Фарфоровий завод у саксонському місті Мейсені був першим у Європі, його вироби коштували дуже дорого.

А для напоїв використовували скляний посуд, особливо цінувалися богемські вироби. Але в Чернівцях найчастіше вживалася продукція Красноїльської фабрики гутного скла, вона теж була високої якості. Алкогольні напої поділялися на «вогняні» та «винні». Якщо з другою групою все зрозуміло – це натуральні вина, то до першої належали горілка, коньяк, ром, наливка.

Міцні напої пили з маленьких чарочок, місткістю не більше 30 грамів. А у євреїв були ще менші, так звані «шабашівки» – лише по 10 грамів. У суботу («шабат») можна було випити лише одну таку чарочку. Кожен єврей носив із собою власну «шабашівку» й пив з неї. На іудейське свято Песах пили вино зі спеціальних невеликих чарок – чоловічих та жіночих.

– Невже чернівчани не використовували більшого посуду для напоїв?

– Використовували, звичайно. Але не для горілки чи рому. Один старий тіролець розповідав мені, що австрійські офіцери пили вино з металевих, покритих емаллю ємностей, на яких було вміщено портрет імператора. Франц-Йосиф І вступив на престол  1848 року й до кожного десятиліття його правління випускали нову партію таких металевих стаканів із зазначенням дати і зображенням гербів коронних земель Австро-Угорської монархії. Вважалося великою честю отримати за зразкову службу такий подарунок від командування, тож пили з такого посуду з неприховуваним гонором.

– А які страви подавалися до святкового столу?

– Коли гості заходили до святкової зали, на столах вже були сервіровані холодні закуски. Найчастіше посередині розміщували смажені порося або гуску – це справляло враження. Були також різноманітні шинки й ковбаси. У Чернівцях, як правило, святковий стіл не обходився без фаршированої риби. Холодні закуски прикривалися спеціальною парасолькою, щоб на них не осів пил чи не залетіла муха.

Гарячі страви подавалися почергово, до них – натуральне високоякісне вино. Чернівецьке панство полюбляло різноманітні запіканки з фруктами. На десерт подавали смачні кулінарні вироби, в яких використовувалися свіжі та сушені фрукти. Подібний вибір страв могли дозволити собі лише представники вищих верств населення. Біднішим залишалося хіба що мріяти про таке розмаїття напоїв та наїдок.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Запис ЧЕРНІВЕЦЬКЕ ПАНСТВО спершу з'явиться на Медіа-Версії.

фото Ігоря КОНСТАНТИНЮКА

Родина буковинців Дмитра та Інни Паліїв своїй професії завдячують і сімейним щастям. Адже познайомила їх саме робота. Молода дізнавачка працювала тоді в Сторожинецькому райвідділі міліції, а начальник слідства з Глибокої приїхав до колег ділитися досвідом. Симпатичній дізнавачці зателефонував аж через три місяці – надто вона йому видалася норовливою. Запросивши на каву, попередив: якщо запізнишся – можеш не чекати, мене вже не буде. Вона з’явилася за хвилину до призначеного часу. Бо ще під час першої зустрічі вирішила: він буде її чоловіком. А за півроку зіграли гучне весілля.

Тепер вона – старший слідчий слідчого відділення Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області, майор міліції. Він – заступник начальника організаційно-методичного відділу слідчого управління УМВС України в Чернівецькій області, підполковник міліції. І жодного дня не було їм нецікаво разом.

Від Омара Хайяма – до протоколів і речових доказів

Мало хто уявляв, що вишукана красуня з філфаку, яка зачитувалася Пушкіним і Хайямом, невдовзі, замість ліричних віршів, вимовлятиме сухі міліцейські терміни: «речдок», «крадіжка майна», «порушення кримінальної справи» тощо.

Що найкращим подарунком, який замовлятиме чоловікові, аби привіз з самої столиці, буде не книжка чи прикраса, а… жіночий міліцейський галстук.

А далекого 1996-го, коли Інна вперше вдягнула форму, вся родина пишалася дівчиною. Адже у формі в її рідному райцентрі тоді ходили лише дві жінки: начальниця паспортного стола і Інна.

Тепер рідні добре знають, що робота слідчого – це не лише красива форма. Це нічні чергування, виїзди на затримання, погрози злочинців, обмаль часу на родину і постійна тривога. Тато досі телефонує доньці після кожного добового чергування: як пройшло, чи все спокійно.

А вона взяла свій ліризм у жорсткі лещата військового життя і встигає все: розслідувати справи на роботі, впорядковувати документацію, тримати в ідеальному порядку житло, незрівнянно готувати смачнючі котлети або голубці на щодень, і влаштовувати розкішні застілля на родинні свята, і читати захопливі пригодницькі повісті з 10-літнім сином, допомагати йому з уроками, щотижня відвідувати батьків… І тільки чоловік-міліціонер може зрозуміти, чому дружини до ночі немає з роботи, скільки триває затримання злочинця і оформлення цієї події.

Інна Зима (тоді ще не Палій) на роботі 

У слідчі – просто з шоколаду

Дмитро, відслуживши в армії, почав міліцейську кар’єру з пожежної служби, яка тоді була в системі МВС. Командував відділенням – машиною з п’ятьма пожежниками. Влітку 1994-го гасив потужну пожежу на Луганській шоколадній фабриці, і досі пам’ятає, як його чоботи були по кісточки в розтопленому шоколаді. «Одного чудового весняного дня вирішив, що буду слідчим», – згадує Дмитро. Прийшов на прийом до слідчого управління, повідомив про своє бажання. Через тиждень його викликали і взяли помічником слідчого. Здібному хлопцеві запропонували навчатися на юридичному факультеті ЧНУ, який він згодом закінчив з відзнакою. Був у першому випуску магістрів юрфаку ЧНУ.

Тепер перевірка Дмитра Палія для всіх слідчих області – грім серед ясного неба. Вони знають: коли Палій іде  перевіряти – жодного промаху від нього не сховаєш. І документи на робочому столі та в сейфі товаришів він перевіряє так само ретельно, як і в усіх інших. Але й найфаховішу пораду можна отримати теж у нього. І навчить він краще за будь-який підручник. І все, що стосується колективу, ніколи з уст Палія не вийде за межі цього колективу.

А ще він усе вміє: будувати, майструвати, ремонтувати, штопати, пришивати ґудзики, малювати дерева на замовлення сина… Словом, робить усе – коли буває вдома. А це тепер стається все рідше.

Василь Бабчук, Дмитро Палій та Ігор Пашков на слідчих діях після пожежі в квнотеатрі ім. З. Космодем’янської

Будні

Навіть якби вони хотіли, щоби професія не втручалася в їхнє позаробоче життя – це неможливо. Бо вони – справжні міліціонери і не вміють реагувати на порушення, які стаються на їх очах, інакше.

Якось до Інни, яка була у складі опергрупи, зателефонував Дмитро з дивним запитанням: чи не зверталися ще до неї стосовно крадіжки гаманця. «Якщо звернуться, то май на увазі – я готовий свідчити», – «ощасливив» він дружину.

З’ясувалося, що коли Дмитро с сином Антоном (тоді дошкільнятком) їхав у маршрутці з заняття з англійської мови, він помітив, як злодій цупив гаманець з сумки пасажирки.  Повівся, як і належить – спіймав за руку. Але, коли вивів на зупинку, злодій почав грати на публіку й галасувати, що на нього напали. Дитина злякалася, заплакала, Дмитро відволікся – злодій втік. Щоправда, за деякий час з’явився біля Дмитрового під’їзду і попередив, що відомстить. Тоді весь дитсадок знав, що дитину можна віддавати в руки тільки батькам і нікому іншому, хто може представитися дядьками, тітками чи іншими родичами.

Пригадує Дмитро і як вони з групою колег розслідували крадіжку сумки з речами тоді ще співачки-початківки Ані Лорак. Сумку з її буса, залишеного біля ресторану «Дністер», поцупив наркоман. А тут зявилися цікаві новини: речі знайшли.

Здивував підполковник і неймовірною історією доведення вини злочинця за допомоги… метеорологів. Оскільки час скоєння злочину був відомий точно, слідчому треба було довести, що потерпілий насправді міг добре розгледіти злочинця і впізнати. Метеорологи своїми технічними засобами встановлювали тривалість дня, хмарність, видимість – і можливість розгледіти злочинця.

Також пам’ятає пожежу, під час якої 2000-го згорів кінотеатр ім. Космодем’янської. Після трьох днів розбирання згарища група слідчих, у складі якої був Дмитро Палій, установила причину пожежі – залишену увімкненою електроплитку.

Особливо пишається Дмитро Палій тим, як знайшов злочинця майже через 10 років після скоєння тим злочину. У червні 97-го міліція прийняла виклик про розбійний напад на поштове відділення №3. Саме Дмитро, який був тоді слідчим Першотравневого РВ, разом з експертами вилучав речові докази. Серед головних були сліди на дверях, за якими працівниця ховалася від злочинця. Той намагався виламати двері та залишив на них відбитки рук. Тоді затримати розбійника по гарячому сліду не вдалося. Але через 9,5 років за базою відбитків пальців злочинця ідентифікували. І, попри те, що Дмитро з 2000-го працював у Глибокій, 2003-го – в Садгорі, 2004-го – у Шевченківському, 2005-го – у Першотравневому райвідділах, у 2006-му саме він заарештував злочинця, закінчив справу і передав її до суду. За місяць до закінчення 10-річного терміну від моменту скоєння  злочину розбійник отримав свої 4 роки позбавлення волі. «Це свідчить про надійність доказів – вилучених відбитків. Тоді ми якісно зафіксували сліди злочинця», – наголошує Дмитро.

Жорсткість і сантименти

Інна вважає себе сентиментальним слідчим. «Я шкодую і потерпілих, і підозрюваних, – каже вона. – Коли попадаються неповнолітні – дуже шкодую їхніх батьків. Але я звикла дуже уважно слухати всіх, кого опитую під час слідчих дій, не перебивати. І тоді, буває, справа розкривається зовсім з іншого боку».

Коли Інна тільки прийшла на роботу в міліцію, начальник дізнання дав їй пораду: «Якщо не впевнена у вині підозрюваного – не доводь справу до суду, не пред’являй обвинувачення. Той, хто винен, своє знайде. А невинуватому можна зіпсувати життя». Цієї поради вона намагається дотримуватися й досі.

Саме тому після спілкування зі слідчим Інною Володимирівною навіть ті, хто боялися звертатися до міліції, дякують і кажуть, що було приємно отримати допомогу.

Високий професіоналізм і неабиякий досвід не заважають майору Інні Палій усвідомлювати реалії: жінці в міліції  добре доти, доки в неї не з’являються родина й діти. Потім виникають інші пріоритети. «Коли бачиш недоглянутих чужих дітей, то розумієш, що не маєш права допустити, аби твоя дитина хоч на кілька годин була без догляду».

І, попри все, Інна не вважає нашу систему правосуддя жорстокою. «Це лише по телебаченню повідомляють, що за крадіжку мобілки неповнолітній отримав чотири роки позбавлення волі. Насправді реальні терміни з першого разу і за дрібниці не отримують. Хто хоче потрапити грати – йде до цього цілеспрямовано. Спочатку справу закривають «по малолітству», дають попередження, проводять профілактичну роботу. За наступний проступок дають умовний термін. І аж потім, за новий злочин, людина отримує термін. Переважно таким шляхом ідуть діти з неблагополучних сімей і ті, хто в такий спосіб самостверджуються в компанії».

Про імідж міліції і населення

«Коли я прийшов у міліцію – її поважали, – згадує підполковник Палій. – Взаємодія слідства, розшуку і дільничних була реальною. Свідки готові були співпрацювати, допомагати. З роками стає важче. Якщо злочин не стосується людини безпосередньо,  вона зазвичай дотримується принципу «моя хата з краю». На жаль, падає імідж міліції».

Серед причин зміни менталітету населення Дмитро називає і соціальний чинник. Дочасним вважає він і прийняття нового Кримінального Процесуального кодексу. «До набуття ним чинності ритм роботи в міліції був звичний. Співробітники слідства працювали у більш-менш належних умовах, хоча навантаження були й великі. Після 20 листопада запроваджений інший процес – на кшталт американської системи. Різкі зміни в кримінальному процесі призвели до того, що більше як у 4 рази зросла кількість кримінальних проваджень на одного слідчого, але при цьому не збільшується кількість слідчих – як і оплата праці. Фактично керівники слідчих підрозділів райвідділів змушені в умовах нового КПК працювати сім днів на тиждень. А всі матеріали реєструвати за 24 години. Багато хто не витримує психологічно, декого не розуміє родина… Стало Набагато складніше стало.

Опергрупи змушені виїжджати і на виклики до «сусідської кішки, яка забігла в чужу квартиру», гавкаючих собак і на прорвану трубу. На щастя, оскільки в таких випадках немає складу злочину, то за ними не треба проводити розслідування.

«Населення нам менше довіряє, – констатує Дмитро. – Більшість населення чекає від нас реальної роботи із розкриття злочинів, захисту законних прав та інтересів людей. Але ж населення – цей й ми з тобою в позаробочий час»,– звертається до дружини міліціонер, який за місяць уперше провів недільний день удома…

 Династія?

Син Антон не буде міліціонером. Народився на День прокуратури, тож вирішив, що буде прокурором. А потім, коли вийде на пенсію – адвокатом. І його не бентежить, що це дещо різні напрямки діяльності: один полягає в тому, щоби обвинувачувати, а другий –   захищати. Хтозна, може, коли детальніше розбереться у цьому, вирішить, що краще просто встановлювати факти. Як тато й мама. Бо міліцейська фуражка йому дуже пасує.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії» 

Запис Родинне свято спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Конкурс проводився уже вчетверте. А епідемію туберкульозу в Україні оголошено з 1995 року, і досі її не вдається подолати.

Щогодини реєструють 4 нові випадки захворювання.

Причиною епідемії є не стільки сама хвороба, скільки недостатня обізнаність про неї серед широких верств населення, адже пересічні громадяни впевнені, що їх ця проблема не стосується. Тому вкрай важливим є інформування людей, зокрема через засоби масової інформації та журналістів.

За участі почесних гостей та членів журі Конкурсу, до якого увійшли Перший секретар Національної Спілки журналістів України Сергій Томіленко, голова правління МГО «Інтерньюз-Україна» Костянтин Квурт, директор зі стратегій компанії соціальних комунікацій «PR-Дім» Дмитро Крикун, під час урочистої церемонії цінними призами було нагороджено по 3 переможці у кожній з чотирьох номінацій Конкурсу – телебачення, радіомовлення, друковані видання, Інтернет-видання. Крім того, організатори  відзначили й учасників, кожний з яких отримав диплом та символічну флешку-браслет з телефоном гарячої лінії з питань туберкульозу.

Журналісти-учасники конкурсу на знак відданості справі написали назви ЗМІ, які вони представляють, на великій карті нашої держави під назвою «Зупинимо туберкульоз в Україні». Цим вони задекларували свою готовність й надалі висвітлювати проблему туберкульозу та інформувати населення про цю небезпечну хворобу. Наприкінці заходу підписану журналістами карту передали представникам Міністерства охорони здоров’я України, щоби посадовці пам’ятали, що мають надійну інформаційну підтримку в регіонах.

На карті позначені й буковинські ЗМІ – Чернівецька ОДТРК (ІІІ місце у номінації «Радіомовлення» посіла  творча група під керівництвом Наталії Бурли з програмою  «Карусель», а ІІ місце у номінації «Телебачення» – творча група під керівництвом Оксани Шегди з програмою «Будьте здорові: Туберкульоз») та газета «Версії» (відзнаку за участь у конкурсі отримала журналістка видання Маріанна Антонюк).

Вл.інф., фото Романа ПАЗЮКА

Запис Чернівецькі ЗМІ – відтепер на карті протидії туберкульозу в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Населення не задовольняють послуги, що їх надає на Буковині монополіст-приватник Публічне акціонерне товариство «Електропостачальна компанія «Чернівціобленерго». Про це неодноразово писали місцеві ЗМІ, зокрема газети «Молодий буковинець», «Погляд», «Час», «Версії» тощо.

До слова, на «Версії» ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» подало до суду, вимагаючи спростування, неправдивої, на їхній погляд, інформації. Ситуація доволі дивна, якщо врахувати, що напередодні відбулося засідання постійної депутатської комісії з питань будівництва, архітектури, транспорту, зв’язку, житлово-комунального господарства та надзвичайних ситуацій Чернівецької обласної ради, яка заслухала ініціатора боротьби з порушеннями Обленерго активного чернівчанина Геннадія Гекова та керівництво Обленерго й зажадала від монополіста пояснень (див. «Версії» №46). Утім, і досі депутати не отримали відповіді.

Натомість, комісія вже має відповіді від низки перевіряючих організацій. Так от, за даними А. Маляра, завідувача сектору Національної комісії у Чернівецькій області, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики на Буковині, торік до них надійшло 77 скарг на різні аспекти діяльності ПАТ«ЕК «Чернівціобленерго», тобто в середньому понад 6 скарг на місяць (від громадян – 43 і від юридичних осіб різних форм власності – 34). А вже за 10 місяців нинішнього року є 84 зверненння, з яких 53 скарги – від громадян і 31 – від юридичних осіб. Водночас, той же п. Маляр чомусь надав п. Шекеті письмову відповідь (юридичний висновок) про те, що порушень з боку Обленерго немає!

Начальник інспекції Держенергонагляд в Чернівецькій області В. Андрицуляк повідомив депутатській комісії, що за 10 місяців 2012 року його відомство провело 35 перевірок  Обленерго (6 планових і 29 позапланових) і наклало штрафів на суму понад 12 тис. грн.

Чернівецьке ж відділення Антимонопольного комітету дало відповідь про порушення з боку Обленерго на багатьох аркушах, бо за 10 місяців цього року штрафувало його 5 разів на загальну суму понад на 50 тис. грн.

Непрозорість у діяльності природного монополіста та небажання прислухатися до голосу споживачів змусила людей захищатися. Наразі  численні порушення в розрахунках Обленерго зі споживачами та неправомірне введення ним нових, зручних для самих себе, правил, стали поштовхом до зустрічі за «круглим столом», ініційовану газетою «Версії». У ній взяли участь депутати обласної та районних рад, представники громадських організацій, ЗМІ та Чернівецького відділення Антимонопольного комітету. Обленерго свого представника на зустріч не прислало, хоча запрошення їм було відправлене.

Та, завдяки активним громадянам, небайдужим депутатам, журналістам, а також керівникам громадських організацій, була сформована ініціативна група з проведення серії публічних слухань з проблем, які виникли у стосунках між споживачами та ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго».

Як зауважив депутат обласної ради Руслан Мельник, треба привести до гармонії стосунки споживача з монополістом і змусити останнього рахуватися з людьми. Бо тільки територіальна громада є справжнім носієм влади в державі.

Наразі до Ініціативної групи долучилися: два депутати – обласної та районної рад, 4 керівники громадських організацій, 2 активні громадяни та один журналіст.

Охочих приєднатися до Ініціативної групи запрошуємо на першу зустріч. Вона відбудеться у п’ятницю, 7 грудня о 15.00  за адресою: Чернівці, вул. Червоноармійська, 4, 3-ій поверх, офіс 36.     

 

Запис Природних монополістів – під контроль громади спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Екологічні зміни, що відбуваються протягом останніх десятиліть на планеті, засвідчують, що ми стоїмо на краю прірви. Та поки що тільки від нас залежить, чи виживе людство. Але для цього треба кардинально змінити своє мислення. Якщо ж ситуацію пустити на самоплив, то людство кане в Лету, як чимало біологічних видів в історії землі, – засвідчує Алекс КІРБІ, відомий англійський еколог, журналіст, письменник, який віддав екологічній пропаганді на каналі Бі-Бі-Сі майже чверть віку, пояснюючи людям причини глобального потепління, небезпеки атомної енергетики, проблеми вичерпності природних ресурсів. Його книги про глобальні зміни в атмосфері планети є одними з найбільш авторитетних у Європі.

Екологія й довкілля – на дні пріоритетів

– Алексе, Ви якось зауважили, що екологія та довкілля у списку пріоритетів опускаються все нижче… Все справді так погано?

– Кількість катаклізмів, що відбувається нині, є яскравим тому підтвердженням. Адже населення Планети споживає ресурси швидше, ніж екосистеми можуть їх відновити. Зараз ми використовуємо еквівалент 1,5 планети, щоби забезпечити свої потреби. Це згідно звіту WWF про Живу Планету. (Всесвітній фонд природи – WWF – це одна знайбільших і найповажніших незалежних природоохоронних організацій – ред.) Тому глобальні катастрофи й набирають сили: від танення морського льоду в Арктиці до колапсу в басейні річки Амазонка через вирубку лісів, від вимирання коралів Великого бар’єрного рифу до голоду на Сомалійському півострові, викликаного засухою. На сполох уже забили вчені. Та пересічні громадяни, як правило, не дуже переймаються змінами клімату чи іншими проблемами навколишнього середовища. І таке – скрізь. Коли ми, скажімо, проводимо опитування людей в Великобритані про те, які проблеми вони вважають найбільш важливими, то екологія і довкілля у списку пріоритетів опускаються все нижче і нижче.

– Людям зараз не до екологічних проблем, особливо у нас в Україні, де більшість просто виживає, дбаючи в основному за хліб насущний…

– Так то воно так, але світогляд мають міняти всі без виключення – від Президента до двіриника. Іншого виходу просто немає. Достатньо познайомитися з аналізом усіх фактів та оцінити нині існуючі загрози й ризики, як це зробило чимало вчених, і буде достатньо…

– Для фільму жахів?

– Щось на зразок того, хоча я не прихильник трилерів. Але сумна картина чекає вже на нас у 2050 році. Населення Землі зросте ще на 2 млрд. людей. Отож і людям, і всій планеті вже зараз загрожують численні біди. Серед них – голод, збільшення кількості стихійних лих, розповсюдження захворювань, втрата біологічного різноманіття, численні людські жертви. А далі, якщо не вжити рішучих дій, все буде ще гірше.

Багаті країни скуповують землі

Якщо збудуться передбачення того, що до кінця нинішнього століття на планеті залишиться всього 1 млрд. населення, то люди при такому розкладі житимуть тільки довкола Північного та Південного полюсів, бо всі інші території Землі стануть непридатними для життя. Стосовно ж соціального ладу, то, швидше за все, він деградує до тієї форми, за якої малочисельні олігархи силовими методами будуть жорстко контролювати все інше населення.

До речі, мій колега описав ще одну проблему, з якою найближчим часом зіштовхнеться людство. Зараз багаті держави скуповують у бідних землі для забезпечення себе харчами, що рано чи пізно зі зростанням числа жителів землі стане основою для численних конфліктів. Джерела продовольства вже до кінця цього століття будуть перевантажені.

– Чи здатні ми ще врятуватися? Або так: що, на Вашу думку, може врятувати світ?

– Ми врятуємося за єдиної умови – якщо навчимося говорити «досить». Але попри це ще треба оволодіти дуже складною наукою – навчитися ділитися тим, що ми маємо. І, нарешті, зрозуміти,що Земля спільна і ми всі сусіди, які напряму пов’язані одні з одними.

– Про які екологічні негаразди України знають англійці?

– Коли у Великій Британії цікавишся цим, то тебе найперше запитають: «А де саме ця країна?». А ті, хто знає державу, очевидно виокремлять проблеми енергетики та скупчення енергостанцій, забруднення навколишнього середовища. От, наприклад, якщо мандрувати українським Дністром, то на власні очі можна переконатися, чим саме і де забруднюють річку. Та попри це я зачарований українськими краєвидами. Ви можете гуляти на галявинах, де випасають корів та коней. Не можу пригадати багато місць у Британії, де побачиш подібне. У нас практично не залишилося території, де б люди самі хотіли утримувати тих самих корів, бо цим займаються лише на фермах.

Формула порятунку світу проста:

1. Навчитися говорити досить. Тобто обмежити свої апетити, себто апетити людства, але не в прямому, а в переносному значенні;

2. Добровільно ділитися тим, що маємо;

3. Зрозуміти, що Земля – спільна, і ми всі сусіди, пов’язані одні з одним.

Запис «Досить» – це та магічна дія, яка може врятувати людство спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Намети працюватимуть цілодобово. Кожний охочий зможе тут зігрітися, випити гарячого чаю та поїсти. В раціон включено бутерброди, сало, цукор, гарячий чай та гарячий бульйон з вермішеллю – усе видається в одноразовому посуді. Продукти забезпечили місцеві органи влади.

28 січня МНС-івці облаштували ще 12 наметів у всіх районних центрах області. Вони працюватимуть у цілодобовому режимі, аж доки не минуть морози.

Запис Пункти обігріву для безпритульних встановили МНС-івці спершу з'явиться на Медіа-Версії.