Чиновники міськради «передерибанять» службові автівки. Проект рішення про це зареєстрований на сайті Чернівецької міськради. Проект передбачає нову редакцію переліку автомобілів, які закріплені за посадовими особами міськради та її виконавчих органів із зазначенням лімітів їхнього пробігу. 
Зокрема, за відсутнім міським головою закріплюється автомобіль Mercedes Benz S-500 з із  лімітом пробігу 1500 км на місяць. Натомість секретареві міськради збираються виділити аж 1800 км пробігу на автівці Toyota Prado, якою раніше користувався міський голова.
Чиновники дрібніші отримають ліміт у 750 км на місяць. Але найбільш вільним у пересуваннях буде очільник департаменту житлово-комунального господарства на  Mercedes Benz 200 (СЕ 77-04 АС) із лімітом пробігу 2200 км на місяць. Чи покращиться від цього наше з вами життя? А от «у них» воно кращає день від дня. 

На закиди про те, що чиновники користуються такими надмірностями, відповіла секретар виконкому міськради Антоніна БАБЮК на своїй сторінці в фейсбук: «Завжди в міській раді був автопарк і авто були закріплені за керівником міста, начальниками департаментів і т.д.. Наприклад, за О.Каспруком було закріплено ДВА елітних авто: Тоyota Prado та МБ S-500, за секретарем міськради МБ-С220, ну і так далі . А ще при Каспруку за кожним керівником департаменту, управління було по 1 машині, зараз ми зробили по 0,5 авто (щоб ці машини могли використовуватися не тільки директорами чи начальниками, а наприклад, працівниками соцзахисту!), а ще при О.Каспруку було виділено кошти 700.000 грн на два нових авто Hyundai Accent!

Зменшується ліміт, надається авто департаменту соцполітики, і зменшуються автогодини (було по одному авто закріплено, стало по 0,5). Ось так». 

Запис Автопарк міської ради: Хто цар, у того й карета краща? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Мають по 3 іномарки, а катаються на службових автах, – журналісти проаналізували використання автопарку Верховної Ради спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Не секрет, що на передовій більшість легкових та санітарних автомобілів є волонтерськими. А 77 відсотків армійського автопарку – це радянські машини. Навіть у Генштабі це визнають. На їхній ремонт витрачають щорічно сотні мільйонів гривень. Але найгірше, що старий рухомий склад є небезпечним для здоров’я.
Про це йдеться у програмі військових розслідувань «Стежками війни»  на телеканалі ZIK.
Журналісти вирушили на екскурсію автопарком АТО. Гідом став Дмитро, командир роти Збройних сил України. В зоні АТО він із 2014 року. Майже весь легковий автотранспорт в його підрозділах – від волонтерів. Це старі іномарки, так звані «корчі». Підбирати непотрібні авто почали через те, що наявної в армійському автопарку старої техніки вкрай не вистачало. А радянські вантажівки – взагалі небезпечні для здоров’я.
«УРАЛ чи КамАЗ – це знущання. Вони не комфортні і «розбивають» хребет молодому солдату «в хлам». Через це у нього з’являється остеохондроз з величезними «шишками», – розповів командир роти Дмитро.
Бійці втрачають здоров’я, а держава – гроші. В АТО кажуть, що на четвертому році війни, повсякденна військова логістика шкутильгає на всі чотири колеса.
«Держава заради двох ящиків боєприпасів «ганяє» цілий УРАЛ. І вона навіть не розуміє, де вона втрачає. Біда зі старими машинами страшна. Вони вже відслужили своє, на «кладовище» їм всім треба», – наголосив Дмитро.
В Генштабі визнають, що 77 відсотків автомобілів Збройних Сил України мають близько 20 років. Є і старші, ще радянського виробництва. На їхній ремонт витрачають щорічно сотні мільйонів гривень. Найбільша проблема – транспорт для щоденних потреб військових на передовій: привезти воду, продукти, паливо, забрати на пошті посилку з дому. Санітарних авто для евакуації досі не вистачає.
«Я змучився їх ремонтувати. Справа не в грошах. Те, що можемо – вкладаємо самі, просимо у людей, які від своїх дітей кошти забирають. Адже не можуть нам відмовити», – додав Дмитро.
Але чи цінує цей щоденний подвиг держава? Журналісти сконтактувалися з чоловіком, якому така допомога дорого коштувала. Італієць українського походження почав допомагати на початку війни – привозив такі необхідні реанімобілі. Згодом Україна йому віддячила – на нашому кордоні його зустріли не з короваями, а зі штрафними бланками. Адже волонтер Віталій Майданюк переправив в Україну близько 30 автомобілів. Авто Віталій передавав і до Збройних Сил, і у Нацгвардію, і в волонтерські організації. На передову возив особисто. Інколи ризикував життям. Митницю – теж брав на себе.
«На той момент, коли ми оформляли ці машини, як такої легальної схеми ввозу цих транспортних засобів для того, щоб вони залишились в майбутньому в Україні – не було. Через це було ухвалене рішення: зараз відправляємо, бо маємо велику потребу туди доставити, а потім будемо розбиратися», – розповів волонтер Віталій Майданюк.
Справжню «гостинність» волонтер відчув у серпні 2015 року. Тоді він отримав повідомлення про штраф – 8500 гривень – за порушення правил транзиту. Далі долучилась державна фіскальна служба. Фінальний акорд зіграла виконавча служба. Сума штрафу зросла ще на 10 тисяч.
«Прийшло повідомлення, що я зараз маю проблеми з арештом майна. Тобто у випадку, якщо я щось захочу придбати чи продати – в мене виникнуть проблеми. Окрім того, є особисті проблеми по в’їзду в Україну. Я не можу на своєму транспорті ні заїхати, ні виїхати», – зазначив волонтер Віталій Майданюк.
Звісно, Віталій може сплатити штраф. Але хіба платити за власне волонтерство – не занадто?
Зараз авто вже завозять за узгодженою процедурою. Потрібно мати прохання від частини з печаткою, так званий інвойс, підтвердження від продавця, дарчу. І ці документи необхідні, аби митники пропустили авто на кордоні. Далі її відправляють на ремонт. А вже після нього оформлюють акт прийому-передачі та ставлять на облік військової частини і дозволяють використовувати в зоні АТО. Довго, важко, складно, зате легально.
Щоб з’ясувати, на чому ж їздять військові чини у Міноборони, журналісти п’ять днів провели у засідці для того, щоб порівняти із тими, на яких доводиться пересуватися фронтом. Побачили чимало бюджетних авто. «Милувалися» кортежами із супроводом. Але траплялись і зовсім непрості моделі. І саме про них кореспонденти вирішили запитати у відомого автогонщика і телеведучого Рауля Чілачави.
«Автомобілі виглядають преміальними. Але це на перший погляд, тому що увесь цей «преміум» був десь 10, 11, 8 років тому. Сьогодні, я думаю, все це виглядає, як великі витрати для власника на сервісі цього автомобіля та його обслуговування», – розповів автогонщик та телеведучий Рауль Чілачава.
Тобто, за словами Рауля Чілачави, річ не лише у вартості самих автомобілів. Більше запитань викликає те, де чиновники беруть гроші на обслуговування такого транспорту.
«Я не знаю, як у звичайного, пересічного чиновника знайдуться гроші на те, щоб утримувати ці автомобілі. Можливо, «японці» будуть виглядати дешевшими й надійнішими, але коли я дивлюся на ті мотори, які в них встановлені – 4,7 і так далі – це все витрати пального. Коли я дивлюся на «німців», це все треба ремонтувати, і коштує це тисячі євро», – наголосив Чілачава.
З інформацією про те, хто є власниками цих недешевих авто, журналістам допомогли інсайдери з МВС.
LEXUS LS 430 2003 року – в користуванні Онищенка Олега Анатолійовича, начальника відділення командного пункту 93 окремої механізованої бригади; дорожчим – Mercedes S500 – їздить Брик Іван Володимирович. Це колишній радник міністра оборони Степана Полторака, зараз – заступник голови апарату Нацгвардії України. Авто в декларації не вказав. І найкоштовніша – BMW X6, але номерні знаки «АА1102 НС», зареєстровані за автомобілем SEAT LEON.
Також журналісти перевірили сотні декларацій представників інших оборонних структур та відомств. Ось найодіозніші шанувальники вишуканих автівок.
Голова Комітету ВР з питань нацбезпеки та оборони Сергій Пашинський полюбляє мерседеси S класу (Mercedes-benz S 500 4 Matic 2011 року і Mercedes-BenzGL450 2007 року). Також член комітету ВР з питань нацбезпеки та оборони Сергій Льовочкін надає перевагу «німцям» (Mercedes-Benz S 600, MERCEDES BENZ GLS 350 D 4MATIC). Перший заступник секретаря РНБО Олег Гладковський їздить на MASERATI GHIBLI 2013 року та BMW X6 2012 року. Голова Управління Держохорони, а в минулому – міністр оборони Валерій Гелетей має два Ренж Ровери 2012 і 2013 років.
Ситуація з машинами на війні дійсно парадоксальна. Всі про неї знають, всі до неї звикли, але вирішити її намагаються лише одиниці.
«Я знаю цифри по нестачі для комплекту автомобілів для медичної служби. Розумію, що проблема не буде закрита найближчі 5 років, а поранені будуть чекати стільки часу, чи як?», – наголосила волонтерка Валентина.
А поки що військові продовжують створювати автопарк АТО власними силами, ремонтуючи старі автомобілі.

Запис Поки в Міноборони їздять на дорогих автівках, військові на передовій втрачають здоров’я на УРАЛах та КамАЗах спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Іване Назаровичу, серед старих фотографій у Вашій колекції є чимало знімків  чернівчан початку ХХ століття. Коли їх розглядати уважно, то складається враження: чоловіки тоді були чи не більшими модниками, ніж жінки. Ви погоджуєтеся із таким твердженням?

– Так, звичайно. Чоловіки прагнули виглядати привабливо й модно. На свою зовнішність звертали значну увагу не лише найбагатші, але й люди середнього достатку. На світлинах видно, що чоловіки робили різні вигадливі зачіски. Напередодні Першої світової війни в моді були вуса, закручені догори: їхні власники виглядали хвацько – справжні чепуруни! Нерідко чоловіки носили бороди й борідки різної форми. Старші люди, головним чином військові та чиновники, надавали перевагу бакенбардам або довгій бороді, розчесаній надвоє. Не випадково: волосся не повинне приховувати ордени, які одягалися на шию.

Слід зазначити, що з носінням орденів пов’язана й особлива форма фраку – парадного одягу чоловіків. Найвища ступінь тодішніх орденів, як правило, являла собою кольорову муарову стрічку, яку носили через плече. Збоку, де кінці стрічки схрещувалися, розміщувався знак ордена. Щоби його було видно, довгі поли обрізалися, залишаючи позаду лише фалди. А нижчі ступені орденів були представлені зменшеними копіями, так званими «фрачними орденами». Їх носили на лівому лацкані прикріпленими до спеціального ланцюжка. На шию, разом з метеликом, надягали нашийні ордени, головним серед яких в Австрії був орден Золотого Руна. Краватку нерідко заколювали булавкою, головка якої робилася з перлів або діамантів.

Під фраком носили сорочку з накрохмаленого голландського полотна, на грудях якої була спеціальна тверда вставка, яка не давала утворюватися зморшкам. Її називали «панцир». Манжети сорочки защібували запонками, золотими або срібними, інколи з перлами або діамантами. Разом із фраком надягали циліндр, а коли їхали на бал, то перевагу надавали шапокляку: на відміну від звичного циліндра, він мав пружини, які дозволяли цей високий капелюх миттєво скласти, а потім розправити. Складений шапокляк зручно було носити під пахвою, а за необхідності навіть на нього сісти. Ансамбль довершувала тонка тростина чорного кольору із прямим набалдашником, зробленим зі срібла чи слонової кістки. Тростину носили не лише з фраком, але й з візиткою та смокінгом. Останній, що прийшов з Англії, напередодні Першої світової війни став конкурувати з фраком.

– Іване Назаровичу, на багатьох світлинах чоловіки зображені  з різноманітними палицями. Вони то спираються на ціпки, то ніби грають ними, тримаючи у руках чи під пахвою. Чому?

– Спиралися лише на справжні палиці або ціпки. Міцні палиці, зроблені з твердих порід дерева, мали набалдашники у формі гачка чи різних скульптурних композицій, їх використовували старші або хворі люди для опори при ходьбі. Інколи це була зброя: металевий набалдашник являв собою однозарядний пістолет. Набалдашник міг бути і ефесом шпаги чи рукояттю стилету – гостре лезо ховалося у палку, як у піхви. А тоненькі тростини носили для краси, їх робили переважно з гнучких порід дерева і спиратися на таку тростину було неможливо. Втім, у такій тростині теж могло ховатися гостре лезо. Інколи тростини робили з черепахового панцира. Чернівецькі дженджики їх використовували, як нині кажуть, для «понту».

Чепуруни з цією ж метою нерідко без нагальної потреби надягали на ніс пенсне – хотіли виглядати розумнішими, ніж насправді. Окуляри сучасного типу (з дужками) тоді вже існували, але значно частіше використовувалися пенсне, що трималися на переніссі затискачем. До оправи кріпився шовковий шнурок, інший кінець якого йшов до лацкана костюма чи ж чіплявся за вухо. Дехто носив монокль. Бувало, що з простим склом: носій монокля слідував моді. Той, хто дивився на світ через вставлене в очницю скло, завжди мав зверхній та презирливий вираз обличчя.

Чимало уваги чоловіки приділяли різним предметам, які постійно носили з собою – портсигарам, годинникам і різноманітним дрібничкам. Годинники були кишеньковими, на ланцюжках. Найбагатші могли дозволити собі золоті й платинові годинники, люди середнього достатку – срібні. До ланцюжків кріпилися різноманітні брелоки та підвіски. Наприклад, м’ясник замовляв собі срібну підвіску із зображенням знарядь своєї праці, а моряк – із зображенням корабля.

– Нинішня «золота молодь» хизується розкішними автомобілями, придбаними на батьківські гроші. А чернівецькі дженджики 1913 року також могли похизуватися дорогими машинами?

– Так, дехто з них мав власні автомобілі. Тоді це була рідкість, і на прохання міських властей власники машин підганяли їх під ратушу і тут демонстрували чернівчанам, розповідаючи про переваги такого виду транспорту над звичним кінним. Молоді автолюбителі одягалися за останньою модою, у стилі костюмів для прогулянок. Влітку це могли бути картаті піджаки та брюки – перед Великою війною серед заможних людей подібні фасони ще не були розповсюджені. Але для прогулянок допускався такий дещо легковажний одяг, завершений солом’яним капелюхом канотьє.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук

Запис Чернівецькі дженжики й чепуруни спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За повідомленням УНІАН, перші п’ять гібридних автомобілів вже доставили в Україну. А до кінця вересня надійдуть усі 1220, внаслідок старі машини МВС поміняють на нові.

Звичайне авто, яке нині використовується в МВС, у середньому споживає 12-14 літрів пального на 100 км, відповідно великі й викиди СО2. Нові автомобілі споживатимуть 3 -4 літри на сто кілометрів, що  суттєво покращить екологічну ситуацію.

Запис Міліція їздитиме на іномарках спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цей трасформатор, розташований на куті Панті Тисовецької сільради, ми сфотографували 15 лютого після сходки села. Бо на самій сходці люди дуже обурювалися відповіддю технічного директора ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» Б.Козаня. Листа від нього, датованого 5-им лютим, на ім’я голови обласної ради М. Гайничеру та депутата Р. Мельника (копія) прочитав останній, якого тисівчани запросили на збори села як свого депутата-мажоритарника.

З цього листа люди дізналися, що 29 січня експлуатаційно-виробнича бригада Сторожинецького РЕМу позапланово відремонтувала ТП-786: йшлося про заміну комутаційних апаратів, ізолювання виводів 0,4 кВ, а також про ремонт корпусу та заміну дверей. Почувши таке, люди зашуміли. Та після того, як Руслан Мельник зацитував результати виміру напруги 29 січня о 23. год. 8 хв, почали вигукувати: «Брехуни! Усе брехня!». Бо, за словами технічного директора, напруга на фазах трансформаторної підстанції №786 становила: А – 244 В, В – 241 В  і С – 238 В. А такої напруги тут ніколи не буває. Мешканці вул. Дружби, чиї хати заживлені від цієї ТП, навіть пральні машини вмикають по черзі – та й то тільки вночі.

Коментар депутата облради Руслана МЕЛЬНИКА:           

– Обласне керівництво Обленерго повинне мати незалежних і незаангажованих перевіряльників. Йому звітують: робота зроблена, хоча там і кіт не валявся. А енергопостачальна компанія доповідає про це голові облради.

Добре, що люди в цих селах не з лякливих, мають власну гідність і не терплять, коли їх «тримають за лохів». Цього тижня ми довели начальнику Сторожинецького РЕМ п. Федорову, що ТП-786, який, за їхніми звітами, вже давно відремонтований, перебуває в неналежному стані. А за брехню з ними, думаю, є кому розібратися. Бо, як-не-як, а вони обдурили голову Чернівецької обласної ради!

Утім, мушу зауважити, що, завдяки такій прискіпливій увазі до цієї теми з боку газети «Версії», у багатьох селах Сторожинеччини розпочалися позитивні зрушення. А люди, побачивши це, ще активніше почали захищати свої права та звертатися як до мене, їхнього депутата, так і до газети. Сподіваюсь, що невдовзі ремівці замінять-таки всі аварійні стовпи на території району, відремонтують трансформаторні підстанції та забезпечать людей якісним світлом.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Бурулька впала на дріт – у квартирах згоріла техніка

Перше лютого cтало лютим для нашого будинку №4 по вул. Карла Лібкнехта. О 15.15 раптом дуже сильно засвітилися лампочки у квартирах: кілька хвилин мешканці будинку не могли збагнути, що сталося. Але, коли все погасло, а деякі побутові прилади перестали працювати, стало зрозуміло: щось сталося з електрикою.

У довідковій електромереж нам пояснили: через те, що на дроти впала бурулька, «перекинулися фази» – одне слово, аварія.

Через високу напругу в мережі у багатьох квартирах нашого будинку вийшли з ладу побутові прилади. Так, у квартирі  №11 – холодильник «Самсунг», у квартирі  №10 – телевізор, мешканці квартири  №14 втратили монітор і комп’ютер, у кв. №16 згоріли модем, блок живлення комп’ютера, телевізор, у кв. №15 – CD–програвач, у кв. №8 – радіотелефон, у кв. №1 – телевізор і колонки…

…Цьогорічна зима подарувала нам чимало снігу, а ще більше бурульок, які нависають над тротуарами. Та, як з’ясувалося, не менше небезпеки завдають бурульки над дротами довкола наших будинків: вони протягнуті на стовпах просто під дахами, ринвами, тож, напевно, і не дивно, що вони так часто обриваються під натиском стихії.

Про стихію ми все розуміємо, але хто компенсує наші втрати? Обленерго «вмиває руки»: мовляв, аварія. А цікаво було б знати, що робили б енергетики, коли бурулька чи, скажімо, метеорит влетіли би через вікно і впали на наші лічильники. Хто і як тоді сплачував би за електрику?

Галина ШМАТА, жителька кв. №8, за дорученням мешканців буд. №4 на вул. К.Лібкнехта

Коментар правозахисника

Тамара БОРОВИК: «Якщо серед мешканців потерпілого будинку виявиться людина, яка зуміє організувати спільні дії споживачів, використавши для цього чинні закони, то справедливості можна домогтися. Бо вони, себто ці закони, дають доволі широкий простір для дій. Тим паче, що, запам’ятайте, вам суд не полегшить кишені, бо:

!!! позовні заяви споживачів не обкладаються державним митом та іншими судовими зборами.

Адвокатів газета «Версії» не потребує. А от Обленерго мало би про них подумати…

Факти, що існують в суспільстві, стають загальновідомими тільки завдяки засобам масової інформації. І головний засадничий закон у роботі ЗМІ – висвітлювати та звертати увагу на те, що хвилює людей. Отож, на своїх шпальтах газета «Версії», як і будь-який інший часопис, саме це і робить: пише про те, чим живе громада.  На жаль, громада має певні проблеми з монополістом – постачальником електричної енергії. Саме тому «Версіям» та іншим ЗМІ, які про це писали, адвокати не потрібні. Громада в суді доведе, що монополіст та його численний апарат неналежно виконують свої обов’язки. І тому критику на свою адресу мали би сприймати менш агресивно, намагаючись стати  рівноправним партнером споживача. Наразі тільки він, споживач, може видати сертифікати якості на роботу ПАТ «ЕК «Чернівціобленерго», та аж ніяк не німецькі аудиторські фірми, якими похвалявся пан Шекета, голова правління ПАТ. Адже чернівецькі енергетики постачають електроенергію не німцям, а буковинцям!

А тепер уважно погляньте на цю ксерокопію: ідентифікуючі дані споживача я замалював, а оригінал документу представлю суду.

Хіба не цікаво? Хто ж він такий – цей клієнт на ймення «хам?». За версією «Толкового словаря» В.Даля – ХАМИ – це злодії. А за визначенням вільної енциклопедії «Вікіпедія», ХАМ – молодший син Ноя, від якого походять люди з чорною шкірою, частина азіатів та американських індіанців. Як відомо, Хам був проклятий батьком і відданий молодшому брату в рабство. За українською версією, це дещо інше.

Та в мене виникає запитання до Облеерго: яке поняття ця організація вкладає у це слово, коли дописує його до прізвища клієнта?

Утім, я здогадуюсь. Керівництво компанії  вважає споживачів злодіями. Слід зазначити, що «Чернівціобленерго» не є виробником електричної енергії, він її тільки транспортує. Але компанія приватна, і держава не в праві втручатися в її роботу. Ця норма, як і багато інших, задекларована чинним законодавством України. Монополіст її свято дотримується – і не тому, що так шанує закон, а тому, що так йому вигідно. А інших правових норм, які не вигідні, можна і не дотримуватися, обходячи їх.

Для прикладу, щомісячні оббивання споживачем РЕМівських порогів. І при цьому жоден відвідувач не може зрозуміти, чому держава створила такі умови для монополіста? Чому  вони, пересічні громадяни, підприємці повинні кидати свої справи та вистоювати в чергах, щоби здати звіти про використання електроенергії? Люди витрачають час на те, щоби в них взяли їхні ж гроші? Ну просто апофігей! – як написали колись «Версії».

Я  мав не одну розмову з керівником Чернівецького РЕМ Штогринцем А.Р. І саме вони, ці бесіди, переконали мене, що те, що відбувається довкола, – відлуння нашого рабства. Компанія постачає споживачам (хамам) електричну енергію, згідно з договором, передбаченим Правилами користування електричною енергією для населення (ПКЕЕН), які затверджені Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики (НКРЕ) України 31 липня 2006 року. Саме цією Постановою затверджений текст Типового договору про постачання електричної енергії (додаток №3). Але, якщо порівняти з Типовим текст договорів, укладених зі споживачами (хамами), то вони суттєво відрізняються від затвердженого Постановою. Ось чому споживачі приречені на щомісячні митарства. І з цим нічого не вдієш. Відлуння рабства, а мо’ й саме рабство.

А монополіст, щоби впевнено почуватися у відносинах з хамами, ще 24 березня 2006 року погодив свій варіант договору із Територіальним представництвом НКРЕ в Чернівецькій області. Таким чином і виходить, що чиновник, мабуть, теж вважає, що споживачі – це хами, і сприяє компанії-монополісту у здиранні з хамів грошей.

А тепер про нюанси: якщо споживач намагається з’ясувати з персоналом компанії стосунки й привести їх у відповідність до встановлених правових норм, то в комп’ютерній мережі компанії біля прізвища цього споживача ставиться слово ХАМ чи, можливо, якась інша позначка, яка, на думку персоналу компанії, підходить цьому споживачу. На підтвердження – повідомлення, яке надійшло до споживача електричної енергії 25 липня 2012 року (див. ксерокопію).

Хотілося б почути коментар Обленерго

Володимир ВАКАРЮК, голова ГО«Європейський рух», яке є членом Буковинського громадянського об’єднання

Від редакції:                         

Ми, споживачі, для Обленерго – хами?

Шановний читачу, ти ознайомився зі скороченим варіантом статті п. Вакарюка, яка спочатку називалася «Чи потрібні адвокати газеті «Версії»?». Повністю вона оприлюднена на сайті БукІнфо. Хоча Володимир і написав її ще на початку «любовного клінча» між «Версіями» й Обленерго, редакція не стала друкувати скандальний матеріал, а, вирішила спочатку звернутися до Обленерго за поясненнями. Занадто вже пікантна ситуація, тож хотіли дати одразу точки зору двох сторін. Адже така солідна організація як ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» мала би пояснити населенню доволі дивний, м’яко кажучи, факт. Ми навіть припускалися, що це могла бути чиясь самодіяльність. Тому й поцікавилися, чи працює у них на підприємстві контролер за прізвищем Чумак та чи надавав він повідомлення споживачу? А, можливо, споживач звертався зі скаргою до міськРЕМу? Зрештою, хотілося знати, чи не притягувалася до відповідальності особа, що занесла до комп’ютерної бази даних поряд із прізвищем споживача слово  – ХАМ К. Тому редакція й направила інформаційний запит. Відповідь більш ніж здивувала.

ПАТ ЕК «Чернівціобленерго» заявило, що воно зобов’язане надавати тільки «інформацію щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них» (пункт 4 ст. 13 Закону «Про доступ до публічної інформації»). А те, мовляв, що цікавило газету, не є публічною в цьому сенсі інформацією.

А, може, варто було би керівництву Обленерго замислитися над тим, що споживачі – їхні годувальники – можуть і образитися на таке не вельми шляхетне поводження з ними? А відтак і масово подати позови до суду за образу честі та гідності? Адже означення ХАМИ, як-не-як, – розтиражоване…

Запис Як енергетики голову облради надурили спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Машини збивають людей як горіхи! – обурено вигукує пенсіонер Іван Тодорюк. – Чотири смертельні випадки за шість років. Ось один хрест, другий… А все тому, що люди змушені цією трасою пішки (1,5-2,5 кілометра!) добиратися до кінцевої автобусної зупинки 10-ої маршрутки – а тут же ні тротуарів, ні вуличного освітлення! Взимку узбіччя завалене кучугурами снігу – доводиться йти просто по шосе! А тут живе дуже багато дітей, які щодня добираються до 39-ої, 31-ої школи, до центру міста!

Із села Магала через вул. Лук’яновича (1) до міста пролягає маршрут №25. Проте люди скаржаться, що замість двох автобусів тут курсує один, рейси часто пропускаються… Мовляв, «людей мало – їздити невигідно, особливо ввечері»…

– Дійшло й до неприємних інцидентів, – каже Ольга Гакман, голова квартального комітету №10 Садгірського району. – Коли люди почали писати листи зі скаргами, власник маршруту №25 почав погрожувати занадто ініціативним пасажирам, навіть приходив до них додому: «Будете на мене писати – я вам таке зроблю!»

Нещодавно, перед виборами, сюди приїжджали чиновники, депутати. Люди кажуть: «влаштували нам покращення на тиждень». Тоді одразу ж з’явився ще один автобус, рейси стали регулярними та за графіком… Нині ж звідсіля знову легше добратися до Кіцманя чи Заставни, аніж до Чернівців.

– Ми вже більше десяти років домагаємося, щоби на півтора кілометра продовжили маршрут №10! Писали вже й президенту, і Азарову… Проте перевізник 25-го маршруту нікого сюди не підпускає, – стверджує Іван Тодорюк.

– Обласна рада, міська рада – всі ви ходите сюди, слухаєте нас – і нічого не вирішуєте! – обурено зверталися люди до Ярослава Шешура, депутата облради, та Юрія Буреги, голови садгірської райради, минулих вихідних під час громадських зборів.

Вкотре люди вимагали у владників продовжити 10-ий маршрут, облаштувати тротуари та провести вуличне освітлення.

– Інакше 2 березня, о 10-й годині, замість автобусної зупинки збиратимемось на пішохідному переході: перекриватимемо дорогу!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Люди вкотре вимагали у владників продовжити 10-ий маршрут, облаштувати тротуари та провести вуличне освітлення.

Запис «Другого березня перекриваємо трасу!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.