21 березня у культурно-мистецькому центрі імені Івана Миколайчука в Чернівцях відбувся допрем’єрний показ фільму Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір». Фільм, що привернув увагу світової спільноти. Після перегляду глядачі мали можливість поспілкуватися з режисером стрічки Дмитром Сухолитким-Собчуком, виконавцями головних ролей – Олександром Яцентюком, Соломією Кириловою та іншими акторами та творцями фільму.

У центрі сюжету — історія родини Леоніда на прізвисько Памфір. Чоловік їздить на заробітки й намагається побудувати для родини світле майбутнє. Вдома на нього завжди чекають жінка Олена та син-підліток Назар. Памфір повертається додому. Намагаючись знайти гроші, аби відшкодувати збитки сина та зробити документи, щоб знову поїхати на заробітки, Леонід вдається до незаконної діяльності, чим накликає на себе гнів місцевого кримінального авторитета Морди. Події картини розгортаються напередодні традиційної Маланки. Зйомки відбувалися в Чернівецькій та Івано-Франківській областях. Деякі сцени знімали у Красноїльську, Верхніх Петрівцях та на Сторожинеччині. 

«Памфір» — спільне виробництво України, Франції, Польщі, Чилі, Німеччини та Люксембургу. Виробництво компанії Bosonfilm, у співпраці з Les Films D’Ici, Madants, Quijote та у партнерстві з Mainstream pictures, Soilfilms, Wady Media та Moderator. Продюсери: Олександра Костіна, Євгенія Яцута, Лора Бріан, Клаудія Смея, Богна Шевчик, Жанкарло Насі. Ко-продюсери: Артем Колюбаєв, Альона Тимошенко, Сільвана Сантамарія, Адольф Ель Ассаль, Адам Гуделл.

Ролі у фільмі виконали Олександр Яцентюк, Соломія Кирилова, Станіслав Потяк, Мирослав Маковійчук, Олена Хохлаткіна, Іван Шаран, Олександр Ярема, Римма Зюбіна, Андрій Кирильчук, Петро Чичук, Галина Свята, Георгій Поволоцький, Олексій Лейбюк та Зіновій Симчич. Окрім професійних акторів, до фільмування масових сцен залучили місцеве населення.

Девелопмент проєкту здійснювався за підтримки Український культурний фонд. Виробництво фільму підтримали ДержКіно України, Polski Instytut Sztuki Filmowej, CNC – Centre national du cinéma et de l’image animée, Чернівецька обласна рада та міжнародні фонди visions sud est – VSE, Hubert Bals Fund, та Goteborg Film Fund.

Нове українське кіно стрімко розвивається і фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір» став помітним та тріумфальним явищем за кількістю нагород і фестивальних показів. «Памфір» – це дійсно сучасне українського кіно, яке підкорило світ.  І дуже важливим є те, що фільм повністю сприймає і розуміє не тільки український глядач, а він так само знаходить відгук і у глядача інших країн, інших традицій і ментальності. Дякуємо всім творцям цього фільму.

Більше фото з допрем’єрного показу фільму за посиланням – 23 БЕРЕЗНЯ У ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ПРОКАТ ВИХОДИТЬ ФІЛЬМ «ПАМФІР».

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис В український прокат вийшов фільм «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До святкування традиційного свята Маланки цьогоріч додали ще й конкурс маланок, у якому взяли участь групи маланкарів з різних кутів села. Дійство тривало в центрі села, де й зібралися мешканці підтримати своїх фаворитів. Фестиваль провели з ініціативи та за активного сприяння депутата Сучевенської громади Тодора Гуцуляка.

Депутат-«батьківщинівець» Тодор Гуцуляк не лише сам долучався до свята (гуртував колег-депутатів і старостат громади на створення оргкомітету, організовував доставку призів тощо), а й родину долучив: його дочка Людмила, яка очолює тут школу «Фіат-люкс», була запальною ведучою конкурсу і за власні кошти друкувала банер до події.

Гурти-переможці отримали призи: за перше місце – барана, за друге – порося, за третє – гусака.

Свято вдалося, а його вдала організація підтвердила, що хто вміє працювати, той уміє й відпочивати.

Пресслужба обласної організації партії ВО «Батьківщина»

Запис На Глибоччині вперше відбувся фестиваль «KORCHIVTSI-FEST» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У неділю 21 січня о 13:00 у Чернівецькому обласному музеї народної архітектури та побуту (вул. Січових стрільців, 38-б) розпочнеться ХІ обласне театралізоване фольклорно-етнографічне свято «Від Різдва Христового до Йордану», започатковане 2007-го.

Творчий формат свята передбачає:

І етап «Від хати до хати іде коляда» – колядування, віншування, вертепні дійства, посівання, маланкування, йорданські пісні на локаціях музею;

ІІ етап «На різдвяні свята всі ся радуймо» – Спільне Велике Коло Коляди учасників та гостей свята;

ІІІ етап «Небо і земля нині торжествують» – фольклорне дійство на фестивальному полі (сцена).

У святковому дійстві візьмуть участь 25 художніх аматорських колективів з усіх районів області та м. Чернівців, а також професійні колективи: Заслужений академічний Буковинський ансамбль пісні і танцю ім. А. Кушніренка, колядники Чернівецького муздрамтеатру ім. О. Кобилянської, міський народний театр-студія «Гердан».

У гості до буковинців запрошені шкільний фольклорний колектив «Промінь» села Бобрик Броварського району Київщини, дитячий фольклорний колектив «Дзвіночок» Стецівської школи Снятинського району Івано-Франківщини.

Календар зимових свят Буковинського краю нараховує багато віків. Торкнутися джерел автентичного фольклору у колядках, щедрівках, маланкових дійствах, йорданських піснях, народному музикуванні, танцях, костюмах, етнографічній атрибутиці, народних ремеслах запрошують буковинців і гостей міста.

Запис Зимові свята завершимо у Музеї просто неба спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З одного боку, це наче розвиток народних традицій і навернення до Чернівців численних туристів, спраглих видовищ. З іншого – не надто високий художній рівень частини колективів-учасників, транспортні та інші незручності для працюючих у місті, а також дивна підтримка (в тому числі й фінансова) владою суто розважального заходу в розпал війни.

Тож не встигли маланкарі відмаланкувати й отримати призи (1-ше місце і 50 тис. грн здобув колектив маланкарів «Боги Олімпу» з с. Чагор Глибоцького р-ну, 2-ге і 30 тис. грн – «Мультфільм «Козаки» з с. Брусниця Кіцманського р-ну, 3-тє і 20 тис. грн – «Скубі-Ду і його команда» із с. Горбова на Герцаївщині), як чернівчани зареєстрували одразу дві петиції щодо фестивалю маланок-2019. Однією пропонують перенести фестиваль з центру міста на територію Музею просто неба, іншою просять зробити день фестивалю вихідним для чернівчан.

Уже без петицій, але з неменшим завзяттям глядачі «Маланки» звертають увагу організаторів на те, що колективи мають проходити принаймні якийсь попередній відбір – аби не було таких відверто ганебних речей, як цьогоріч (розмальованими зображенням клоунських облич державними прапорами, засилля російської попси чи імітація статевого акту посеред білого дня в центрі міста перед різновіковою глядацькою аудиторією).

Хтось (як-от і читачі нашої газети, що телефонували до редакції) категорично вимагає припинення шабашу під час війни, хтось і далі захоплюється насправді вже далеким від автентики й традицій дійством, хтось справедливо скрушно з приводу фестивалю зауважує, що «ніхто вже не колядує і ніхто вже не маланкує». А на погляд «Версій», найповніше і найфаховіше, гостро і водночас тактовно, з легким гумором порушуючи серйозні проблеми, про це висловився директор одного з закладів культури Чернівців Олександр МАДЕЙ:

«Про мої враження від сьогоднішнього Маланка-фесту.

Цьогоріч я уперше став свідком усього цього гуркаючого, співаючого, танцюючого, хрюкаючого, гавкаючого, мукаючого, мекаючого і де дідько один (а може й два) знає якого дійства. І не тому, що раніше не було такої можливості. Десь так наполовину. Швидше за все тому, що не люблю аж до відрази величезних скупчень народу, коли в одному місці сходиться більш ніж сотня людей. Тому й на Калинку не ходжу, бо некомфортно почуваюся. А тут…

Спершу було навіть цікаво, коли суджені-ряджені, вдіті-перевдіті, вмиті і невмиті пішли ходою через Тралку, на яку виходять вікна мого робочого кабінету. Усі штири… Видко було, що, готуючись до свята, маланкарі вкладали душу і чималі кошти.

І от уся ця маса через центр міста пішла ходою, по колу, раз-по-раз з гучномовцями і такими децибелами, що за кілька годин почав себе відчувати трішки імбецилом.

Не кажу, що такі свята не потрібно проводити. Навпаки. Адже це є нашою місцевою традицією, родзинкою, яких немає в інших регіонах. І такі дійства повинні бути розраховані, на мій погляд, перш за все на гостей з інших регіонів. А вже потім на місцевий люд, якому, зрештою, глибоко по барабану це все, оскільки ні на роботу (школу, дитячий садок, лікарню…) нормально не доїхати, ні на саме свято. А якщо і потрапив на роботу – то не попрацюєш. Наприклад будівля в центрі, якій цьогоріч виповнюється 110 років, із міцними й товстими стінами австрійської забудови, дриготіла так, що будь на її місці споруда у стилі сучасного хайтеку – напевно, завалилась би.

Зрештою, розрахований на туристів захід варто проводити у вихідний день. І місцевий обиватель задоволений, бо не відчуватиме інфраструктурних незручностей, і не доведеться відпрошуватися з роботи аби показати дітям роботи місцевих умільців, майстрів народної творчості тощо.

А ще на місці організаторів все ж таки запровадив би незначну, але цензуру. Ну не може так бути, аби синьо-жовті прапори, під якими воюють наші хлопці на сході, «злі клоуни» розмальовували і отак ходили по місту. Я не страждаю на снобізм, та все ж…

А ще такого дня чітко розумієш, що нашому місту, із його надзвичайними архітектурними пам’ятками, катастрофічно не вистачає громадських вбиралень, через що на «МеЖо» перетворюються під’їзди й дворики, сходи й тротуари, дороги і канави, ямки і горбики. Бо ж усі п’ють і запивають, смокчуть і ковтають, а потім організм (така фізіологія!) мусить  цього позбуватися…

І от коли це свято завершується – в голові гуде, радості жодної, а на бруківці на Тралці залишаються жмути соломи і купи гною, конячого гною, який назавтра доведеться прибирати нашим двірникам… Такий-от символ Маланки.

P.S.: Не подумайте, я не проти Маланка-фесту, радше навпаки. Та навіть свята має бути в міру і відбуватися воно повинне так, аби приносило задоволення, а не незручності і проблеми.

Тому організаторам за десятибальною шкалою виставив би п’єть із плюсом. :)»

Згодом у коментарі до свого допису Олександр Мадей узагальнив свої міркування: «От саме тому, що українською землею ходять російські танки ,вважаю, що цьогоріч Маланка-фест перетнув межу пристойності. Ніколи не було в традиціях на Буковині, як і на рідній мені Бесарабії, того, що ми побачили. Чи зможе хтось, побачивши це дійство, оцінити глибинну суть традиційного маланкарства і переберії?»

Маріанна АНТОНЮК, «Версії», фото Ігоря КОНСТАНТИНЮКА

Запис Організаторам «маланки» – «п’єть із плюсом»… за 12-бальною шкалою спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Го-го-го, коза!
Го-го-го, сіра!
Го-го-го, біла!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає…
Де коза ногою, там жито — копою!
Де коза рогом, там жито стогом!

Більше фото за посиланням – «МАЛАНКА – ФЕСТ 2018»

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис «Де коза рогом, там жито стогом!»… «МАЛАНКА – ФЕСТ 2018» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Снігопади очікуються 19-20 січня

З 13 січня в Україні очікується сильне похолодання, до -15 градусів. Про це у Facebook повідомляє синоптик Наталія Діденко.

“З 13-го січня, на Маланки, і з 14 січня, на Василя, і до 16-го січня можуть врізати непогані морози. Вночі до -12 градусів, а на сході та на Сумщині, Чернігівщині, Полтавщині й до -15 градусів”, – пише вона.

За словами Діденко, з 17 січня в Україні почне падати сніг та трохи підвищиться температура повітря. Зокрема, сильні снігопади очікуються 19-20 січня.

Запис На Василя очікують морози, а на Водохреща – сильні снігопади спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сказати, що тієї неділі в Чернівцях було завізно – дуже слабке означення для перебігу свята веселощів, кмітливості, креативності й майстерності. На всьому маршруті маланкувальників від площі Філармонії до Соборної й назад стіною стояли люди. Наважуся сказати, що жодних офіційних гостей у Чернівцях ще так не зустрічали. Комунальники напередодні попрацювали добре, розчистивши центр від снігових кучугурів.

Переможців організатори фестивалю визначили онлайн-голосуванням глядачів на офіційному сайті «Маланка-фест». Нагороду за перше місце – 50 тис. грн – отримав колектив села Чагор Глибоцького району Чернівецької області під назвою «Царі Єгипту».

На другому місці – маланка «Троянський кінь» із села Горбова Герцаївського району із грошовим призом у 30 тис. грн. Ще один колектив з Горбової отримав «бронзу» – 20 тис. грн. за третє місце. Варто зауважити, що підготовка колективів із костюмами, гримом,  тематичним оформленням  автівок обійшлася, вочевидь, значно дорожче. А це свідчить про ще одну традицію, яка сформувалася навколо Маланки: щедрість спонсорів і меценатів, а також завзятість самих маланкарів.

На Маланку до Чернівців приїздити стало престижно. Загалом у «Маланка-фест» цього року взяли участь понад 40 колективів, в тому числі й з сусідніх регіонів та Румунії. Загальне враження від тематики колективів – менше пародій на політичних лідерів, більше креативу і традиційних персонажів. Схоже, переможці фестивалю саме й «вхопили» тенденцію загального інтересу.

Вл. інф. Фото Степана Карачка.

Запис На Маланку до Чернівців завітали єгипетські боги та стародавні греки з Троянським конем спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На другому курсі я записав у щоденнику таке речення: «зняти через декілька років фільм, де головним героєм буде чоловік, схожий на мого діда. І це буде про його віру. Як він надіється».

Через два роки я їхав у метро й побачив афішу. Бородатий дядько з баяном  закликав: «Запиши, як співає твій дідусь». Це був проект гурту «Божичі». І я подумав: «Блін! Так оцей дід, який у селі живе – в нього може бути борода! І вона буде символом часу: скільки вона росте – стільки він чекає на доньку». Я прийшов додому – і за два-три дні написав сценарій «Бороди».

Сценарій писати – для мене тривалий процес. Я створюю свій світ. Я не з тих режисерів, що беруть чужий сценарій і кажуть: «Давай». Я візьму чужий сценарій, але тоді адаптую до себе, підкоригую. Тому що я сам знаю, чого я хочу від кадру, від сцени…

У мене сценарій завжди візуальний. Я його вже бачу – кіно. Навіть не картинку. В мене уже кіно є в голові. Я тільки беру – і описую те, що бачу. А потім вже коригую тексти за сценарними правилами.

Я не розумію, чому так прямолінійно сприймають тему «Україна, ґудбай», тему еміграції? У кожному сценарії хтось кудись їде. А мені так захотілося розповісти про людину, яка не їде, яка залишається тут. Чому я залишаюся тут і з чим я хочу попрощатися?

У мене є сценарій про перший сексуальний досвід – і в ньому немає сцен у ліжку.

Я дитя маленького міста, але романтизую село.

…Жив у селі Стецівці Городенківського району Івано-Франківської області… Це село біля Русова, звідки був Стефаник. Там дуже мало людей, півсотні хат, кут Панський – ще з двадцять… Це село проходиш за п’ять хвилин, це як хутір. І в нас в селі була Маланка… Коли дорослі чоловіки перебиралися, приходили у двір, заходили до хати… Скажімо, Чорт міг бігати хатою, поки його не вижене господар. І це коли до тебе в гості приходить якась чортівня, бісовщина… і ти дивишся на неї з відкритим ротом знизу вгору… і розумієш: це дуже цікаво! Та Маланка вже зникла. Її немає вже років десять. І молоде покоління вже не знає, що таке Маланка. Коли я потрапив до Красноїльська, мені стало цікаво: як вони століттями її утримують? В мене виникло здорове бажання зрозуміти – чому?

Журналіст має просто зрозуміти в чому справа. А мені важливо зрозуміти, як воно діє і як з цим жити. Як це впливає, які емоції збурює…

Наприклад, баян. Мені в сценарії він потрібен був. Я дізнався, які фірми його випускають і якщо резистори з іншого матеріалу – він дорожчий… Умовно кажучи, оцей резистор – він мені «по барабану» як факт. Але я відчуваю, на що він впливає, чим ця людина мотивується, щоби взяти його, якщо купує цей баян. А я відчуваю, чому це важливо. І коли в мене в фільмі з’являється ця деталь, я розумію, для чого там цей резистор… Тоді я ставлю точне завдання актору: «Слухай, тобі треба піти до класу баяну, почитати форуми, туди й туди поїхати, послухати концерт…» – і він теж починає відчувати, як це діє. Звісно, може просто прийти актор і показати, що він нібито грає на баяні… А ніхєра! Або ти маєш сам грати на баяні (і я беру справжнього баяніста), або давай уже навчися: даю тобі на це місяць, поки тривають репетиції. І тоді ти входиш в матеріал і його відчуваєш.

Різниця в тому, монтуєш ти чи створюєш. Коли я роблю кіно – я з ним їм, сплю, дихаю, я з ним роблю все. А коли я монтую, я прийшов на дві години, отримав набір кадрів, склеїв їх – і пішов, я не думаю про це. Бо є оператор, режисер, які все це вигадують, а я їм допомагаю стикнути кадри за деякими законами, за принципами монтажу, відчуття ритму, відчуття дихання, простору, пропоную їм різні варіанти.

Мама хотіла, щоби я йшов у медичний. Тато – щоби по сільському господарству. А мені подобалися українська й зарубіжна література, і подобалося малювати й креслити. Пішов на архітектора вступати. Відучився, на четвертому курсі практика була. Спробував попрацювати трохи – і мені здалося це дуже нудним. Міряєш – ходиш, міряєш – ходиш, креслиш, робиш… І я реально зрозумів, що я не знаю, що я хочу робити. В армії мені думати не хотілося. І я подивився по факультетах університету – на якому мені було б цікаво думати? На філософському!

Для мене завжди було цікаво: хто ж це малює здорові плакати, афіші до фільмів – гуашшю, на двометрових, ґрунтованих крейдою полотнах? Якось я проходив завулком за кінотеатром Чернівці – і побачив художника, який їх малює. Маленький чоловічок в окулярах, довге волосся під каре, інтелігентної зовнішності… Станішевський Наум Борисович. Ми розговорилися. Мені було цікаво навчитися малювати гуашшю й маслом – нас у технікумі вчили тільки аквареллю. Я почав до нього ходити. До нього завжди багато приходило людей. Вони почали на мене косо дивитися… І я кажу йому: «Не розумію, що таке?» «Вони всі приходять сюди пробуватися художником до кінотеатру. А ти не хотів би? Зарплата тут непогана, спробуй…». Пропрацював я там майже два роки.

Якось мені треба було намалювати Анджеліну Джолі для фільму «Лара Крофт». Щит 2,5 метри, на цілий плакат її обличчя. Майстерня маленька, ти не бачиш малюнка з дистанції. Я трохи промахнувся з вилицями. Вираз обличчя у неї вийшов злостивий. Ніби щелепу перекривило…

А потім у кінотеатрі з’явилися великі банери. Ти приходиш, кріпиш банер і йдеш додому. Таким художником працювати мені стало не цікаво. Я був у кінотеатрі «Чернівці» останнім художником, який малював афіші.

Оператором на ТВА працювати мені стало нудно вже за рік. Коли ти приходиш уперше до ратуші, знімаєш мера, чи якісь проблеми в ЖРЕПі – тобі цікаво. А потім ти розумієш – той же мер, той же ЖРЕП, ті ж проблеми – тільки інші люди!

Актори мені не цікаві. Цікавіші люди.

Із Зіновієм Симчичем (головний герой «Бороди») я попросив знімальну групу не говорити без причини. Він такий комунікабельний, завжди з гарним настроєм прокидався, і таким же приходив до кадру. Мені доводилося провокувати й псувати йому настрій: коли в Зиновія настрій зіпсований – блін, це просто геніально!

Актори на зйомках «Отроцтва» були затиснуті: на тебе дивляться люди, як вони тебе сприймають, як ти виглядаєш? Ми робили репетиції – все одно вони були затиснуті. Тоді я перевдягнувся разом з ними в костюми героїв – і ми пішли гуляти до «Гравітону». Трійка з 80-го року…

Зараз я закінчую монтаж документалки «Морський закал». Знімав у Львові, Ялті й Сімферополі. Про львівського тренера з легкої атлетики на стаєрській дистанції – 1,5-3 км. Ось є 70-річна людина – як у ній відбиваються злами, що відбувалися в 20-30-річному віці? Що то була за подія, яка все життя не дає тобі спокою? Він служив на флоті, і ці чотири роки просто змінили його. Вони зробили настільки його жорстким, терпким, загартованим, холодним, цинічним, зверхнім, жорстоким і, на перший погляд, якимсь агресивним – а за усім цим просто криється спосіб турботи про іншу людину. Він такий зі своїми учнями. Цю методику він засвоїв у 20 років на Північному флоті. І ось так він любить, опікується, турбується, допомагає, співчуває…

Це не моє «останнє». Режисери кажуть – крайнє кіно!

Офіційна інформація: зараз я пишу сценарій. Так, для дорослого фільму. Кастинг – через Івана (Івана Мітріка, оператора).

Не беруся нічого коментувати. Бо якщо коментуєш… лише я знаю про це достовірну інформацію, але… Умовно кажучи, зараз я виходжу на вулицю і кажу: «Там слон!». І починаю його описувати. Але я не кажу, що це слон, я переказую свої враження від нього: «Ти знаєш, це щось доволі химерне і воно виглядає дуже агресивно». А ти виходиш і: «Тю, а шо там, простий, банальний слон!». А я кажу: «Та ні, цей слон йтиме через річку по тонкому льоду і потім перестрибне через паркан!» Ти скажеш: «Та годі! Оцей слон? А як ти це зробиш? – От зараз ми з ним працюємо над цим!». Тобто, зараз я дресирую свого слона.

Якби в тебе був брат-близнюк, ти зміг би потрапити на роль мого «слона». Мені потрібні бикуваті пацани, такі, знаєш – простацькі, 20-25 років… Я знайшов в Києві двох – вони з села на Київщині. Ми з ними переписувалися, зустрічалися, проби навіть зробили, фотографії… Та, зрештою, в них якесь там будівництво, весілля, один одружується, сім’ї, а проект тривалий, ну, «кароче»… Надсилайте мені на пошту willfilmteam@gmail.com відомості про себе, коротко про свій життєвий досвід: постійно бився у школі, вчився там-то…

Коли я вчився на філософському, ми проходили «Утопію» Томаса Мора. Я тоді вже в кінотеатрі працював… І мені дуже подобалося розмірковувати на тему антиутопії. Тобто яким може бути світ, маючи певні умови для існування, або забрані якісь блага чи необхідні речі… В антиутопіях мені було цікаво кристалізувати потреби людей узагалі, як такі. В мене залишилися ці записи, я замальовував малюнками, яка вона має бути –антиутопія, я вигадував її у фантастичному якомусь аспекті, ірреальному, якихось інших істот, що там живуть, людей… І нині в мене є бажання осмислити ці рефлексії з приводу антиутопії. І оцей наступний сценарій буде з ними пов’язаний.

Для себе я визначаю кіно як інструмент. На кіно мистецтво тільки починається.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії», фото автора

Запис Дмитро Сухолиткий-Собчук на повний метр! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

15 січня  у Чернівцях відбувся IV фольклорно-етнографічний фестиваль “Маланка-фест”.
У фестивалі взяли участь 45 колективів, у тому числі учасники з Румунії та Молдови.
Святкова фестивальна хода “Переберії” та гурти різних колективів після церемонії відкриття від площі Філармонії пройшлися вулицями та майданами Чернівців.

Головний приз у номінації “Периберія” дістався Вашківецькій маланці.
А перше місце у фестивалі здобули маланкарі з Красноїльська.
Друге місце – маланка з села Горбово. Третє місце виборов колектив “Берда” з села Горішні Ширівці Заставнівського району Чернівецької області.
Вітаємо переможців, всіх учасників “Маланка-фест 2014”.

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис Маланка-фест 2014 у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Маланку, або Переберiю багато з нас сприймає як веселий народний карнавал.
Перевдягнені чорти, цигани та циганки, вояки, жовніри, ведмеді, воли, коні, діди, дiвки, парубки, кози, ангели, лікарі, пірати,  десантники, мушкетери, кумедні даїшники, вояки-«фашисти», політики, кухарі, зірки шоу-бізнесу, повії, барони та інші персонажі влаштовують справжню забаву. І все це супроводжується гучною музикою з динаміків та з допомогою шумових музичних інструментів сучасних та давніх – фуркалок, деркачів, трещіток, бубнів, брязкальців. Кругом щось тріщить, дзвенить, панує  святковий настрій. Звичайно, про святковий настрій – не все так однозначно, але атмосфери байдужості точно немає. Похмурі обличчя – тут це нісенітниця. Дуже багато людей, гостей, глядачів, багато колективів, різних, із своїм баченням і тлумаченням дійства, свята. Адже на сучасній Маланці поєдналися реальність, міфічність, вигадки, дотепність, народна мудрість та гумор.

Го-го-го, коза!
Го-го-го, сіра!
Го-го-го, біла!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає…
Де коза ногою, там жито — копою!
Де коза рогом, там жито стогом!

“Дайте грошей, дзвоника полатати, щоб було чим калатати”…

Маланка пішла і поїхала Чернівцями…

Перше місце зайняла Вашківецька маланка, друге місце – маланкарі з Красноїльська, третє вибороли учасники з Горбово. Але чернівчанам і гостям фестивалю запам’ятаються виступи кожного колективу.
Дякую всім тим буковинцям, що продовжують берегти і примножувати народні традиції, мають свій власний погляд, виразність у своєрідній імпрезі на реальні, історичні та сучасні політичні події, вражають нас своєю альтернативністю, іноді суперечливістю, але народною правдивістю та далекоглядністю.
Особлива вдячність колективам, що подарували нам чудове та яскраве свято 15 січня 2013 року у Чернівцях.

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Буковинська Маланка 2013 – свято звичаїв, переберія, карнавал, традиція… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

О 12.00 годині на площі Філармонії під легку сніжну заметіль розпочалася святкова хода учасників Фестивалю маланок 2012. Учасниками Фестивалю Маланок є фольклорні, аматорські, музичні колективи міста Чернівці та районів Чернівецької області та сусідніх областей. Окрасою переберії завжди є маски,костюми та розігрування вистав. І, звичайно, велика кількість чернівчан і гостей міста прийшли подивитись на парад маланок, на традиційних персонажів – Діда, Бабу, Цигана, Ведмедя, Чорта, Жида-крамара, Козу, Жандарма, Вуланів та інших казкових і обрядових, вигаданих і невигаданих істот.

Також завжди до головних персонажів Переберії додаються політичні фігури , антигерої і герої українського політикуму, сучасні та з минулого.Учасники представляють різні театралізовані дійства з чиновниками, світовими знаменитостями, скандальними артистами, персонажами з кінофільмів та телевізійних програм. Виявилося, що на один день Печерський суд відпустив з Качанівської колонії головного фігуранта, арабські шейхи раділи лапатому снігу, баня Василя відмивала всі гріхи навіть у представників КП УРСР, за якими пильно слідкував ще й загін десантників. Капелюхи у коней були від Філіпа Трейсі, а австрійські військові – з портфелем чи то від Армані, чи від самого цісаря. Флінт і команда піратів не посадила на мілину «корабель-Титанік», а запрошували на борт нових матросів…

Але перлиною виступів все ж були містерії з Козою…

І на сучасній Маланці поєднались реальність, міфічність, вигадки,  народна мудрість і дотепність, гумор. Тут панує неймовірно святковий новорічний  настрій…

А тепер почнемо трохи спочатку…

Господарю, господаречку,
Пусти в хату Меланочку.
Господарю, господаречку,
Дай Меланці горілочку.
Меланочка чисто ходить,
Ніщо в хаті не пошкодить.
Меланочка чисто хаїть,
Припіч миє, лави маїть.
Нам за щедрівочку
Дайте пива бочку.
Всім по скляночці,
Бо ми всі молодці.
Ми щедрували,
Красно співали
І на Меланку
Вам вінчували!

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис Буковинська Маланка – свято звичаїв, переберія, карнавал, традиція… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На Василя й Маланку, 13 і 14 січня, вся Західна Україна щедрує й маланкує.  Та наймасовіша, найекзотичніша, традиційно-стихійна, а тому ніколи не передбачувана переберія (від слова «перебиратися», тобто перевдягатися) відбувається в маленькому й дуже затишному містечку Вашківці на Вижниччині.

Маланка – це, без перебільшення, найвеселіший і «найприкольніший» празник на Буковині. За змістом він ближче всього до карнавалу, та головною його фішкою є безмежний народний гумор.

Як правило, щороку оголошується головна тема переберії. У різні роки це був і пташиний грип, і Майдан з Юлею та Ющенком, і вибори, і теракти… Цього року новий мер Микола Перч запропонував кожному «колективу» вибрати свою тему, без оголошення загальної. Але обов’язково присутні дві вічні теми: секс і лікарі.

А ще тут багато міліції – справжньої та перевдягненої. Остання нікого не пустить на карнавал без хабара, який збирають підкреслено відкрито. Тому всі водії, які проїжджають Вижницькою трасою, готують дрібну валюту, інакше не пропустять, оскільки вздовж траси в кожному селі виставляються по два блокпости. І що би не вигадував водій, без «проплати» його не пропустять.

…Маланкує з усіма обов’язково й Гітлер, але у Вашківцях він стає блондином. А Кучма з’являється у вигляді сумного місцевого гуцула з віником для лазні. Не обходиться фест і без ведмедів, відьом, чортів у матроських тільниках із черепами й вилами. Загалом, усього не описати, це треба побачити. Бодай, хоч один раз – і вражень Вам стане на все життя.

Завершується неперевершене дійство народної фантазії купанням у в місцевій річечці, хто в чому – в костюмах чи без них. Тож, якщо серед гостей знайдуться «моржі» або просто сміливці та любителі екстриму, то купання для них поєднається з «приколами».

Все це ви побачите, а дещо й скуштуєте: усіх очікує потрясно смачні страви в національних традиціях. А буковинська кухня – це феєрверк різноманітних смаків і пристрастей (українських, німецьких, польських, єврейських, румунських тощо).

Отже, не відкладайте візиту до Вашківців: осідлайте будь-якого сталевого коня і – на свято!

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Вашківський фест відомий на весь світ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“Де коза ходила, там жито родило;
Де коза хвостом, там жито кущом;
Де коза туп-туп, там жита сім куп;
Де коза рогами, там жито стогами.”

О-го-го, коза
Українська народна пісня

Маланку, або Переберiю, зараз майже всі сприймають як веселий народний карнавал.

Перевдягнені чорти, цигани, турки, ведмеді, вояки, діди, дiвки, парубки, кози, ангели, лікарі, кумедні даішники, політики, пірати, піонери, жреці, мексиканський мачо, зірки шоу-бізнесу та iнші персонажi  влаштовують справжню забаву.
Кожного року обирається головна тема переберій. Наприклад, у Вашківцях останніми роками були такі: пташиний грип, Майдан, вибори, теракти, секс, лікарі, свобода слова, зірки естради…
На сучасній Маланці, де поєднались реальність, міфічність, вигадки, дотепність, гумор, панує неймовірно святковий настрій.

Дякую всім тим буковинцям, що продовжують берегти і примножувати традиції, мають свій власний погляд, виразність у своєрідній імпрезі на реальні, історичні та політичні події, вражають нас своєю альтернативністю, іноді суперечливістю,  але народною правдивістю.
Особлива вдячність колективам різних районів Буковини, гостей з інших областей, що  подарували нам таке чудове свято і 15 січня 2011 року  на Соборній площі в Чернівцях.

Маланочка в Місті пила
Сухий Фартух замочила
Повій-Вітре Буйнесенький
Суши Фартух Тонесенький

І ще всі хотіли сфотографуватися з давніми і сучасними переберійними персонажами.

А я своїй дзюбі-любі
Куплю черевички.
Черевички невеличкі,
Передочки з китаєчки,
Передочки з китаєчки,
Закаблуки з кабака,
А як підем до оренди,
То вдаримо тропака…

Несіть ковбасу і сало,
Щоб щастя ваш дім не минало!
Хай несе вам Новий рік
Здоров’я і довгий вік!

Чернівці, Маланка -2011

Довідка

“А звичай водити Козу прийшло до нас ще з дохристиянських часів, продовжує жити в обрядових дійствах сучасних колядників і щедрувальників.
Але обряди зимового циклу пов’язані і з давніми міфами про народження Всесвіту: у давніх слов’ян це було свято Сварога (Зодіаку), що пов’язані з трьома світилами астрального культу — Сонцем, Місяцем, Зорею. За давньою міфологією Сварог (чарівний коваль) дарує людям плуг, який падає на землю, символізуючи шлюб неба із землею. Із вшануванням плуга культивуються поклоніння плодам поля: божество Коляда отримує іншу назву — Дідух (прадух, предок), його символом стає сніп пшениці. Всім божествам приносяться ритуальні жертви — 14 страв: кутя — на честь Сварога, 13 інших — на честь зодіакальних сузір´їв — божеств (згодом це число зменшилось до 12).
Про цей  звичай можна прочитати і у  повісті «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського.”

“Маланкою зазвичай перебирають парубка веселого, гарного i такого, що по слово за пазуху не полiзе. У нього єдине завдання — пародiювати господиню, її сусiдку чи якусь вiдому в селi особу. Маланка робить те, що має робити жiнка, але зовсiм навпаки. Усе перевертає, розливає на долiвку воду, смiття пiдмiтає вiд порога до середини хати, мокрою ганчiркою протирає пiч, а глиною натомiсть обмазує меблi й начиння. Навiщо, спитаєте? У карнавально-сатиричнiй iгровiй формi людям указують на їхнi недолiки, утверджують звичайнiсiнькi норми народної моралi. Коли когось треба поставити на мiсце, вiдкрити очi на його негiдну поведiнку — просимо до Маланки…
А в чому ж перфоменс? Та в усьому. Дiйство, що дiйшло до нас крiзь вiки, — це тiльки початок i зав’язка карнавалу, а вже розвиток i фiнал — абсолютно непередбачуванi. Маланка є гнучкою i багатогранною забавою, вона може iнтерпретуватись, як заманеться.”

Більш детально цю інформацію можна знайти за посиланнями:
http://ridnaua.org/p/bukovynska-malanka/ – Буковинська Маланка, Степан Карачко
http://www.info-library.com.ua/books-text-4118.html – Українська усна народна творчість, Лановик М.Б., Лановик З.Б..

Фото Переберії у Вашківцях минулих років

Тетяна СПОРИНІНА, фото автора

Запис “Де коза ходила, там жито родило…” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кожній дитині – шанс

Надія Василівна приїхала на Буковину вже досвідченим педагогом, ще майже 20 років педагогічної праці віддала ЗОШ №6. Надія Ковальчук стала в цій школі заступником директора з виховної роботи. А 1995-го її призначили директором ЗОШ №12 у мікрорайоні Клокучка.

Обійнявши нову посаду, Надія Василівна зрозуміла, що після навчального закладу з поглибленим вивченням фізико-математичних дисциплін, їй укотре доведеться шукати те, з чим піде вона до учнів.

У школі на околиці, де майже як у селі, всі знають одне одного, особливого потягу до знань ніхто не демонстрував. Але педагог Ковальчук твердо переконана, що кожній дитині треба дати свій шанс для самореалізації. І вирішила побудувати свою роботу на трикутнику «Школа – шкільний музей – художня самодіяльність».

До речі, це зараз усе так легко формулюється, а тоді водночас шукалися напрямки й форми роботи, започатковувався шкільний музей, розпочинали вивчення фольклорного репертуару шкільні самодіяльні артисти. І не останнє місце в усьому відіграли глибокі знання й людська заповзятість Надії Василівни.

Біля витоків –Ярослава Гафійчук

Шкільний музей етнографії та народного побуту розпочинався з однієї кімнатки. Збирацькою діяльністю сьогодні ніби нікого й не подивуєш, але цій експозиції може позаздрити й справжній науковий заклад. Тут є предмети одягу та народного вжитку, посуд дерев’яний і керамічний, рушники, тайстри, вишивані подушки з різних сіл Заставнівщини й Кіцманщини. Тобто, географія експонатів не обмежується самим стародавнім поселенням Клокучка. Вік предметів у музеї – від археологічних знахідок до сучасних виробів народних умільців.

Школярі й учителі пишаються тим, що у витоків музею в ЗОШ №12 стояла народна майстриня Ярослава ГАФІЙЧУК.

До того ж, школярів тут навчають і основ музейної справи: ведення картотек, описів експонатів, проведення екскурсій. Для вчителів музей у школі став і місцем проведення уроків, і цілісним навчальним посібником.

Надія Ковальчук – дослідник і вчитель серйозний, вона не тільки узагальнює шкільний досвід, але й щедро ділиться з ним із колегами усієї України.

Співоча околиця

Традиції художньої самодіяльності в школі теж мають славного попередника: у 50-ті роки музику й співи тут викладав юний музикант і композитор Степан САБАДАШ. Це потім він став автором всесвітньо відомих пісень, а згодом і киянином. Але починав він у ЗОШ №12, і для школярів – це ще один камінчик для побудови віри в себе.

Вивчення фольклорних традицій, автентичного буковинського співу призвело до того, що окрім концертів та участі у фестивалях, клокучанські дітлахи стали ходити вулицями свого мікрорайону з Колядою під Різдво й з Маланкою. Самі робили вертепи й зірки, костюми для переберії. Це було цікаво і – єднало шкільний колектив навколо спільної справи. Участь у цих дійствах стала ще й моментом виховного впливу: самодіяльним артистам довелося «підтягнутися» у навчанні й поведінці, бо порушників і тих, хто погано вчиться, не беруть.

Ще одна особливість клокучанської переберії й Коляди: дійства ці проходять не експромтом, дещо хаотично, а інколи й небезпечно для випадкових перехожих. Навпаки, самодіяльні артисти обов’язково навідуються до самотніх стареньких, ветеранів війни й праці – а їх на Клокучці мешкає чимало. Співатимуть же й гратимуть свої кумедні сценки не менш весело й заповзято, ніж усюди на Буковині.

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Запис Переберія на Клокучці – від школи на околиці, де викладав Сабадаш спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Все тече, все змінюється…

Варто сказати, що Маланка у містечку Вашківці на сьогодні вже не така, якою вона була у давні часи, і навіть не така, як у недалеких дев’яностих. Хоча, з іншого боку, все міняється та змінюється у цьому шаленому світі.

Сьогодні, мабуть, мало хто повірить, що римська великомучениця Меланія, яку канонічно вшановують 13 січня, має щось спільне із карнавалом перевдягнених до непізнаванності, трохи хуліганської поведінки чоловіків, які до того ж з почуттям виконаного обов’язку можуть рознести тобі півхати.

Поза тим, не одне століття українці продовжують вірити у силу і красу цього маскарадного дійства, вкладаючи в нього певний зміст та дотримуючись традицій.

У вечір перед «старим» Новим роком ледь не в кожній вашковецькій оселі чоловіки – від маленьких хлопчиків до статечних ґазд – перебираються у фантастичні маски та костюми: «дідів«, «баб», «циганів», «ведмедів» та інших казкових і невигаданих істот. І в такому чудернацькому вбранні переберія ходить від оселі до оселі, віншуючи господарів і відганяючи та задурюючи всіляких злих духів та відьом, таких наївних і довірливих, як на наш прагматичний час. Горе роззявам, які потраплять цієї ночі до рук переберії: якщо вас лише відлупцюють віником і обіллють водою, вважайте, ви відбулися дрібничкою…

З трьох сторін на Василя

А наступного дня, на Василя, уся галаслива переберія із дзвіночками, батогами, пукавками, петардами на фірах, коровах, «мерседесах» сходиться з трьох вашковецьких кутів, Гнатишиного, Затеплишного і Горішнього, на Хрестовій дорозі. Тут «ведмеді» міряються силами, «діди» братаються з «циганами», «баби» шугають малоліток, а «козаки» сюрчанням свистків намагаються надати всьому тому рейваху якийсь лад…

Ветерани переберії стверджують, що так проходило це свято в містечку споконвіку. Гурти перебраних змагалися у створенні казкових образів, аби справити на гостей та сусідів враження.

З обiду ж усi мешканцi, вiд малого до старого, сходяться до центру села на двобої Ведмедiв. Видовище незабутнє i вражає архаїчнiстю. За мить нiби переносишся на тисячi рокiв назад, коли мисливцi перед виходом за здобиччю справляли свiй магiчний ритуал. «Чорти» батогами розганяють зсередини майдану глядачiв, утворюють коло i випускають туди двох Ведмедiв iз рiзних ватаг. Тi, пiдiгрiтi криками, починають боротися. Жоднi хитрощi не проходять:перемагає дужчий i спритнiший.

Бук-шандар від цісаря

Колись у Вашківі (як звалося тоді містечко) був чи не єдиний на всю Буковину костюм «бук-шандаря» – своєрідне віддзеркалення історії самих буковинців.

Служив у почесній варті цісаря Франца Йосифа вашківчанин на прізвище Курик. Хлопець вдався ростом нівроку, під два метри, менших бо і не брали на таку службу.

Відслуживши, привіз додому розкішну парадну форму – шапку з «павою», «полети», себто еполети, гарний шкіряний ремінь. До цісарських цяцьок підібрали народну нош – так і виник костюм «бук-шандаря». Кажуть, ту «паву» з «полетами» успадкувало ще й нинішнє покоління «бук-шандарів».

Костюм «козакові» чи «вуланові» обшивала тороками його дівчина, і по цьому Вашківці судили, чи з неї вміла рукодільниця. За Австрії «козаки» підперезувалися поясом синьо-жовтої барви з написом «Січ у Вашківцях». Носити національні барви заборонила румунська влада, тож хлопцям пов’язували поверх такого пояса традиційну народну крайку.

«Тулубом» Ведмедю слугував кожух навиворіт, «лапами» – рукави від старого кожуха, ъх перев’язували плетеною з соломи кіскою. Маску на голову виготовляли з морди кабана чи теляти. «Ведмідь» підперізувався ланцюгом, який стягували якомога щільніше, щоби під час боротьби з іншим «Ведмедем» суперник не зміг просунути під ланцюг руку й кинути на землю. Інколи можна зустрiти Ведмедiв у справжнiх звiриних шкурах i з такими ж справжнiми головами.

У Вашківцях віддавна існує й таке унікальне ремесло як виготовлення масок. Старожили із захопленням згадують чудові маски роботи народного майстра Георгія Гараса, з пошаною називають Володимира Мігована й Володимира Леонтюка.

Костюми та маски повинні невпізнаванно змiнювати зовнiшнiсть. Голос теж треба викривляти, щоб не впiзнавали. Бо коли вгадають когось, той мусить негайно припинити забаву.

Кожен гурт перебраних мав власний провід, до якого входили «Козак», «Вулан», себто улан, «Бук-шандарь» і, власне, сама Маланка – перебраний на молодицю парубок. Із-поміж них обирався найстарший – калфа (від східного каліф – правитель), який водив переберію за певним маршрутом.

На заколядовані гроші калфа організовував після свят забаву, коли, як казали, «п’ють коляду». У переберії міг брати участь будь-хто охочий, незалежно від віку, а от до проводу допускалися лише парубки «після війська».

Та, що поза конкуренцією

За твердженням фольклористiв, найцiкавiша Маланка у буковинському мiстечку Вашкiвцi. Але вже давно став легендарним староноворічний карнавал у галицькому селі Горошовому, що на Тернопiллi.

На нього, як i на вашкiвський, з’їжджаються гостi навiть iз-за кордону. Проте двома визнаними центрами географiя свята не обмежується.

Наприклад, у Горбiвцях, пiд румунським кордоном, зберiгся унiкальний старовинний звичай ходiння по хатах iз «Кониками». Двоє хлопцiв, убраних у костюми коней, разом iз вояками, Маланкою та ватагою музик ходять у переддень свята вiтати господарiв, а як зустрінуть незамiжню дiвчину, танцюють iз нею, аж доки та не вiдкупиться солодощами та грiшми.

Найдужче запам’яталася Маланка в селах на Глибоччині. Такого дива нiколи й нiде не бачив! Фантастичне дiйство тривало кiлька дiб i швидше нагадувало сон, нiж реальнiсть. Стiльки химер i витiвникiв я в життi не зустрiчав водночас i в одному мiсцi. Не без того, звичайно, щоби «Чорти» запалене колесо дорогою котили, дiвку господареву лiзли цiлувати чи посуд перевертати. Але це все – жартома.

Iз часом маски i персонажi оновлюються, i тут даються взнаки злободенні проблеми та моднi вiяння. Часто поруч iз «Чортом» можна побачити вiдомого полiтичного лiдера чи героїню телесерiалу. Не кажу вже про американських полiцейських, бетменiв та iнших «народних улюбленцiв». Проте однакових персонажiв немає навiть у селах по сусiдству. В кожному маланкують по-своєму.

Вашківська Маланка — це унікальне явище в Україні. І нічого з цією переберією не могли зробити ні татари, ні турки, ні австріяки, ні румуни, ні більшовики. Усі влади забороняли Маланку, а вона таки була. Карали тих, хто переодягався, а вони все ж таки перебиралися. Маланка вижила. Вона перемогла всіх загарбників і залишилася навіки у Вашківцях. Бо тут її корінь, тут її земля, тут її народ і тут її душа.

Сміхом, гострим словом, сарказмом і народною сатирою знищувала переберія поневолювачів землі української. Проти такої зброї не могли встояти імперії. Вони розбивалися об Вашківську Маланку, як морські хвилі об камінь, і зникали.

Що тут скажеш… Розповiдати про вашківську Маланку все одно, що змальовувати словами музику Моцарта чи удар блискавки. Це треба побачити на власні очі.

Степан КАРАЧКО, краєзнавець, член спілки архівістів України

Запис Маланку, як музику Моцарта чи удар блискавки, словами не змалюєш спершу з'явиться на Медіа-Версії.