Вже вчетверте напередодні Дня Святого Миколая Рівне зібрало юні таланти з усієї України. Понад півтисячі учасників з 15 областей України змагалися за головний приз – бурштинові статуетки янголів.

Найбільше відзначилися скрипалі Чернівецької музичної школи №1.

У наймолодшій категорії – від 6 до 10 років – десятирічна Юлія Козловська посіла перше місце, а семирічна Софія Лазар – третє (викладач – заслужена артистка України Людмила Шапко).

У категорії від 11 до 15 років перемогу виборола п’ятнадцятирічна Юлія Горб (викладач Ольга Максименко), а друге місце здобув камерний скрипковий ансамбль у складі: Тамара Когут, Юліан Відрай, Христина Гавреліца та піаністка Аліна Кириченко (викладачі Ольга Максименко та Ельвіра Рижонок).

«Мені було не тільки цікаво виступити на конкурсі, а й послухати рівень інших дітей. Дізнатися як вони займаються, як досягають поставленої мети», – згадує учасниця камерного ансамблю Тамара Когут.

Інший учасник ансамблю Юліан Відрай в 2011 році не зайняв жодного місця, але цього року вирішив обов’язково повернутися і завоювати високе місце. Для хлопця така перемога не перша. Цього року Юліан зайняв перше місце на конкурсі для дітей-сиріт «Щасливі долоні», що проходив в дитячому таборі «Артек».

Випускниця школи, а нині уже студентка Училища мистецтв Юлія Горб згадує, що для неї перша поїздка на конкурс також була невдалою, але вона поставила собі за мету повернутися з премією і здобула перемогу. «Це величезний досвід і мені дуже сподобалося виступати на великій сцені», – ділиться враженнями дівчина.

Окрім бурштинових янголят, конкурсанти отримали в якості призів DVD-плеєри, планшети, а також м’яку іграшку у вигляді велетенського білого ведмедя.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Чернівецькі скрипалі привезли з Рівного бурштинових янголят і велетенського білого ведмедя спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Незважаючи на вихідний, дітей у палаці зібралося багато. Ось, наприклад, Валя Ністор – вихованка палацу. В гуртку творчої майстерності «Дивосвіт» вона займається вже три роки. Валя розповіла, що її роботи щороку займають призові місця на різних творчих конкурсах. Подібні ж майстер-класи для неї – завжди якісь нові, цікаві вміння, які вона буде використовувати… для виготовлення подарунків!

Повчитися у польських майстрів різноманітним технікам могли не тільки дітки з міського палацу.

– Мене запросив сюди двоюрідний брат Микола, який займається в МПДЮ малюванням, – сказала одна з учасниць майстер-класів Богдана Гапляк, учениця ЗОШ №3. – Я подивилася в інтернеті програму майстер-класів – і погодилася. Уся моя сім’я вирішила прийти, подивитися на заняття й нас підтримати.

Батьки Богдани виявилися не єдиними, що разом зі своїми діточками відвідали захід. Надія Селезньова, диригент Камерного хору обласної філармонії, розповіла, що прийшла сюди разом із доньками, які займаються музикою.

– Я намагаюся показати їм красу не тільки в музиці, а й в інших видах творчості, – наголосила пані Надія.

– Проект розпочався в Чернівцях, з виставки робіт наших майстрів та їхніх учнів у Центрі культури «Вернісажі», – розповіла Жанна ДАНИЛЯК, педагогічний працівник Палацу. – Потім у Львові були відібрані кращі роботи дітей з декоративно-прикладного мистецтва. І вже у Польщі, в місті Домброво-Гурніче визначено переможців проекту. Нині ж три наші гуртківці отримали нагороди від куратора проекту з польського боку Івони Вілкс.

– Наші керівники гуртків та їхні учні також хотіли би поділитися майстер-класами у Польщі, – додала Жанна Даниляк. – Та відсутність фінансової підтримки не дає змоги реалізувати цю ідею…

Олена Ілінчук, «Юнпрес»

Запис Майстерність – без кордонів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Августа Кохановська. Чернівці. Буковинська крайова управа. Після 1905 року. Папір, акварель. (Твір опублікований 2002 р. в каталозі аукціону «Сотбіс» у Лондоні під назвою «Вулиця в Лодзі»)

Поштівка. Чернівці. Крайова управа (Czernowitz. Landes Regierung). Видавництво  Simon Gross, Czernowitz. Після 1905 року

2010 року «Версії» (№9) повідомляли, що у квітні 2002 року на аукціоні «Сотбіс» у Лондоні були виставлені три акварелі Августи Кохановської – «Вулиця в Лодзі», «Палац єпископа» та «Вид на Краків». (Тетяна Дугаєва. „Інтриги життя Августи Кохановської. Твори буковинки-художниці в каталозі Сотбіс…”). Всі твори продавалися одним лотом під №96. У каталозі зазначені назви творів, дата створення (1890 рік), походження (приватна колекція, США), техніка виконання, розміри та продажі на аукціоні «Dorotheum» у Відні 1956 та 1958 років.

…Коли працювала над цим матеріалом, не відпускало відчуття, що архітектурний мотив на акварелі «Вулиця в Лодзі» (26,3х31 см) є напрочуд знайомим: точно такий будинок є у Чернівцях. Невдовзі ці здогадки знайшли своє остаточне підтвердження. Відтак, для більшої переконливості порівняймо цю композицію Августи Кохановської з давніми поштівками початку ХХ століття, на яких зображена будівля Буковинської крайової управи в Чернівцях. Вигляд чотириповерхового будинку та обрана точка зору (вид від Соборної площі) – все промовисто свідчить про те, що Августа Кохановська зобразила не Лодзь, а Чернівці. Нині тут розташувався історичний факультет Чернівецького університету.

Що ж до зазначеного в каталозі «Сотбіс» датування трьох творів, то можна впевнено стверджувати, що ця акварель створена аж ніяк не 1890 року, а після 1905-го. Візьмемо до уваги, що згадана чернівецька будівля спочатку була триповерховою. А тільки після того, як 1905 року частину будинку Крайової управи знищила пожежа, до нього добудували ще один поверх. Саме таким і зобразила його Августа Кохановська.

Невідомий нам власник акварелей А. Кохановської припустився й іншої географічної помилки – у назві аркушу «Палац єпископа». Адже на сторінці каталогу «Сотбіс», на якій репродуковано краєвид з Резиденцією буковинських митрополитів у Чернівцях, читаємо підпис: «Палац єпископа. Перемишль» («Bishop’s Palace. Przemysl»).

Відтак маємо приємність стверджувати, що промовисті та майстерно виконані пейзажі знаної художниці «Чернівці. Буковинська крайова управа» та «Палац єпископа. Чернівці» яскраво доповнюють нашу уяву про чернівецькі мотиви у творчості Августи Кохановської.

Тетяна ДУГАЄВА,мистецтвознавець, член національної Спілки художників України

Запис Міський пейзаж Августи Кохановської або Як місто Лодзь стало… Чернівцями спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нові напрямки, які суттєво відрізняються від звичних уявлень про гірські лижі, додають зимовому спорту екстриму та фантазії. Вже 2014 року деякі з них поповнять Олімпійську програму.

Сноубордисти з Чернівців «зірвали» усі нагороди

Порівняно з Європою та США, Україна переймає фрірайд і джибінг з деяким запізненням. Проте рік від року ці течії поступово набирають обертів. Взяти участь у  змаганнях приїхали представники майже усіх областей (понад сто учасників). Буковинці представили гірський край гідно: додому спортсмени  привезли чотири нагороди.

Ньюскулер Олег Рибачук здобув бронзу у джибінгу на лижах, а чернівецькі сноубордисти-фрірайдери взагалі не залишили суперникам жодного вільного місця не п’єдесталі: Сергій Андрєєв виборов бронзу, Олександр Мураневич – срібло, а очолив трійку лідерів Сергій Павчук.

Об’єднує місцевих прихильників екстремального спорту Чернівецький гірський клуб. Його голова та призер змагань Сергій Андрєєв розповів про деякі особливості «вільного катання».

Поїздка в «невідоме»

Любиш кататися – люби, як-то кажуть, і санчата возити. У фрірайді підйом – не менш важлива складова дистанції, ніж спуск. Спортсмени піднімаються вгору снігом без підйомників, з усім спорядженням за плечима. Саме цей етап, за словами Сергія, найбільше відрізняє фрірайдерів від звичайних лижників та сноубордистів. Спортсмен повинен не лише добре володіти технікою катання, але й мати базові знання та вміння з альпінізму й гірського туризму. Тож навіть досвідченим лижникам переходити до нового напрямку без додаткової підготовки не можна.

Поїздка фрірайдера може бути дуже непередбачуваною, адже він спускається не впорядкованою лижною трасою, а диким гірським схилом, що приховує під снігом свої сюрпризи.

– Поки ми піднімаємося – а триває це значно довше, ніж майбутній спуск – ми розглядаємо місцевість, вивчаємо схил через бінокль, – розповідає Сергій. – За цей час можна хоча б приблизно зорієнтуватися, де є камінь чи яма і як їх подолати. Проте маршрут все одно буде непередбачуваним, тому фрірайд – достатньо ризикований вид спорту. Існує небезпека сходження лавин, а також загроза заблукати у незнайомій місцевості. Трапляється, що після спуску спортсмен заїжджає невідомо куди і блукає годинами. Проте, знаючи елементарні правила виживання і маючи при собі необхідне спорядження, у Карпатах врятуватися можна. До того ж, ми підтримуємо радіозв’язок і слідкуємо за спуском з вершини та в разі чого вирушаємо на допомогу.

На змаганнях оцінюються швидкість і динаміка спуску, – пояснює Сергій. – Хоча конкретно час проходження дистанції не беруть до уваги, все одно помітно, чи рухається спортсмен технічно і в хорошому темпі, чи постійно зупиняється і зменшує швидкість.

Чернівчанин облаштував найкращий в Україні сноупарк

Олег Рибачук, який виборов бронзу у змаганнях із джибінгу на лижах, розповів, що зацікавився екстремальними лижами, коли просто спускатися з гірки йому стало нудно.

– Я катаюся вже вісім років, – каже Олег. – Спершу на звичайних лижах, згодом побачив у товариша «твінтіпи». Це спеціальні лижі для джибінгу (тобто ковзання  різними поверхнями, не призначеними для традиційного лижного спорту). Їх роблять легшими і м’якішими, щоби можна було стрибати, до того ж у них загнуті і носки і п’ятки – це дозволяє їхати як уперед так і назад.

Кілька років тому конструкції для джибінгу були тільки на «Буковелі». Саме там Олег вивчав перші елементи нового для себе стилю катання й випробовував нові лижі.

– Принцип катання, звичайно, однаковий, – каже Олег. – Але, щоби стрибати з трамплінів, треба було вчитися. Після перших спроб я, здебільшого, летів в один бік, лижі – в інший, але поступово набирався досвіду. Були люди, які могли щось показати чи підказати. Потім стали пробувати різні трюки. Дивилися відео і бачили, що виробляють спортсмени різних країн.

Олег став одним з популяризаторів цього спорту в нашому краї. Він сам облаштував сноупарк у «Горбово», який сьогодні називають найкращим в Україні.

Спочатку вони з другом зварили одну конструкцію з металевих труб і возили її із собою на Цецино та до «Горбово», а потім Олег вирішив започаткувати в нашій області справжній сноупарк.

–  Я орієнтувався на європейські зразки, – розповідає лижник. – Мені доводилося бувати в Австрії та Словаччині, тож я бачив, як виглядають такі парки, дізнавався про матеріали, що використовують, розробляв конструкції, керував процесом та, звісно, першим випробовував перешкоди.

Облаштування сноупарку повністю профінансував директор комплексу. Звичайно, не без бою, але він – єдиний, хто погодився підтримати такий проект. Зрозуміло, я вклав у нього і чимало власних ресурсів – все це час, сили, до того ж витрати на постійні поїздки. Проте, якби я тоді цього не зробив, ніхто б за таке не взявся.

Відчуття компенсують небезпеку

Виїхати на тренування вдається один-два рази на тиждень, але й у місті лижники намагаються підтримувати спортивну форму.

– Тренуватися бажано щодня, – каже Олег. – Професійні джибери в Європі, які отримують за це зарплату, так і роблять. Це величезне фізичне навантаження, до того ж ми не можемо собі дозволити такого через роботу (у звичайному житті Олег – приватний підприємець). Проте у місті я відвідую тренажерний зал, бо коли тіло слабке й м’язи не в тонусі, то падіння можуть призвести до травм. Займаюся також на спортивному батуті – це дуже корисно, щоби відчути динаміку, як потрібно стрибати. Потім, при виконанні тих чи інших трюків, це допомагає. Ми часто катаємося також на роликах, – щоби тримати себе у тонусі. Та й там теж є деяка подібність.

Не важко здогадатися, що такий спорт доволі травматичний. Олег зізнається, що трапляються забої, розтягнення й переломи, проте адреналін та випробовування власних сил повністю компенсують ризик.

Ольга Склярчук, «Версії»

Словничок-довідничок

Фрірайд – катання у непристосованій місцевості. Вважають, що саме при катані недоторканим снігом розкриваються всі можливості сноуборду чи гірських лиж. Фрірайдери повинні вміти контролювати дошку й лижі на будь-якій поверхні, читати рельєф, адаптуватися до різких погодних змін, мати базові навички альпініста й рятувальника.

Джибінг – різновид активного відпочинку, акробатика, різноманітні трюки. Виокремлюють «зимовий джибінг» – ковзання й виконання трюків на лижах та сноуборді, які здійснюють на штучних конструкціях з дерева, пластику чи металу.

Ньюскул – стиль катання на гірських лижах, який включає бігейр, слоупстайл, хафпайп і катання різноманітними боксами, перилами та стінами. Для такого виду спорту використовують спеціальні лижі «твінтіп».

Запис Лижі на свободі: чернівчани вибороли нагороди у змаганнях з фрірайду та джибінгу спершу з'явиться на Медіа-Версії.