Чернівчанка Анна Генцарюк у програмі «Сильні духом» на радіо «Буковинська хвиля» розповіла про хворобу, яка її випробовує, і про зустріч зі «своїм» психологом, завдяки чому живе повним і насиченим життям. Анну та її психологиню, керівницю Кризового центру «Карітасу Чернівецької Єпархії» Тетяну Лукащук на програму запросила ведуча Марина Скінтей.

Анна зізнається, що випробування – а вони бувають у кожної людини – дають їх поштовх жити далі. А ще – що Всесвіт посилає їй людей, які простягають руку допомоги. Зокрема, і психологиню Тетяну Лукащук.

«З Тетяною познайомилася через «сарафанне радіо» – на той час жила в Трускавці, керувала великим готелем і мала певні питання до себе самої. Отримала буквально декілька консультацій – і почала в собі розбиратися. Розібралася – і досить.

А вже згодом лікарі виявили в мене хворобу…»

Тоді  Анна вперше в житті зіткнулася з панічною атакою – через те, що після важкої операції повернулася додому, до життя, але зрозуміла, що сама не впорається.

«На щастя, Тетяна і «Карітас» подали мені руку допомоги. Це була тривала, 3-місячна терапія. І Тетяна дістала «мене з мене» – ту, якою я була, справжню, до стресу, до всього пережитого. Тому зараз я напевно почуваюся щасливою. Вперше в житті», – розповідає жінка.

Тепер вона цілком спокійно зазначає: «У мене є, звісно, особливості: я інвалід другої групи, я така «трошки з дефектом» по здоров’ю, але я зрозуміла, що маю вибір: лягти, понити, «скласти лапки» і чекати чогось негативного – або якось жити далі. Але я з тих людей, яким сумно нити. Тому я шию, роблю прикраси, і роблю це, поки бачу. Адже маю проблеми з зором: пухлина «вирішила», що може «з’їсти» частину мого зору… Але Таня вміє акуратно «переключати думки».

І далі Анна наводить приклад: «Коли я прийшла до Тетяни, в мене була одна-єдина думка: «Який буде діагноз після МРТ?» Я забула мету, яку мала, забула про свої мрії, забула, що існує ще якесь життя. Нічого не бачила, крім свого здоров’я – адже мала порізану голову, наполовину без волосся. І тому на першому сеансі просто приглядалася до Тетяни… І вона мене запитала: «Аня, а про що ти мріяла раніше?» А я не пам’ятаю…

Не знаю, як вона працює з іншими, але в моїй ситуації вона знайшла «ключик» – те, чим я жила раніше. А я… раніше довго працювала в банку, потім керувала готелем… Але вдома мала швейну машинку (чоловік подарував), журнали мод, і мала хобі – у вільний час щось пробувала шити. Збиралася піти на курси, але все відкладала.

А от Таня надихнула на думки: якщо відкладаєш – значить, не хочеш. Якщо хочеш – знаходиш час і можливість.

І ось я у вересні, через два місяці після операції, напівсліпа, йду на курси крою і шиття! І мене не турбує, що я не бачу чогось так, як зрячі люди.

Тані відкрила в мені мій характер».

Ведуча Марина Скінтей підтвердила, що керівний характер відчувається уже в голосі гості. А та розповіла, що мала ще одне хобі, яке допомогло їй вижити фізично: силові вправи у спортзалі. Зараз їй це заборонено, адже живе з залишками пухлини, і зір не можна навантажувати.

«Але вважаю, що коли людина з характером, їй потім легше у складних ситуаціях. Та і психологу легше знайти терапію під таку людину, щоб її «дістати». Бо що б Тетяна з мене дістала, якби я була нитиком…, – зауважує Анна. –

А життя прекрасне, і воно триває. І нехай я не житиму 300 років (а я справді збиралася жити 300!), і ніхто не знає, скільки нам відведено Всевишнім, але цей відрізок ми можемо зробити яскравим, глибшим.

Терапія допомогла мені дістати мене справжню, а ще не реагувати іноді на людей, які вважають, що інвалід – це якась незрозуміла постать, яка потребує жалості. Не потрібно мене жаліти, я цього взагалі не потребую. Мені цікаві люди сильні, вони мене надихають.

Сьогодні я це озвучила – напевне, це буде сюрпризом для багатьох, хто мене знає. Тому що я не поводжуся, як людина, яка не бачить сенсу жити. Я купую навчання – наприклад, у мільйонерки Наталі Капцової. Я планую бізнес, уже почала навчання з соцмереж – вважаю, що пасивний дохід нікому не шкодить. Якщо мені заборонили одне – я прорвуся в іншому».

Зараз Аня пошила собі пальто, ще два шиються, вона навіть має замовлення. Тож завдання психолога – мотивувати людей у складній ситуації шукати себе.

Психологиня Тетяна Лукащук підтвердила, що у складних ситуаціях важливо не закриватися в собі:

«Насправді психологічна підтримка на сьогодні потрібна нам усім. Адже живемо в еру війни – не кажучи вже про те, що кожен веде свою внутрішню війну. Аня веде війну з онкозахворюванням. Наразі немає окремого виду психології, як онкопсихологія. Але людина має собі поставити питання: а а чи не буде мені краще, якщо я пройду цей шлях з психологом? І дослідження медиків, учених підтверджують: проходження психотерапії під час реабілітації дає можливість пацієнтам утричі продовжити собі життя порівняно з тими, хто після операції по таку допомогу не звертався. Я дуже ревно ставлюся до цієї теми, оскільки мала в житті близьку людину, мою тітку, з таким діагнозом – онкозахворювання. Я тоді була ще студенткою і тільки вчилася, занурювалася в цю тему, але була свідком, які можливості отримує людина через кризу. Адже криза – це не завжди факап, не завжди крапка. Це може бути навпаки можливість «розпакуватися», показати себе краще. Так сталося і з Анею. Коли на одній із  сесій вона почула на свою адресу, що вона – діамант, то здивувалася. Але всі мої пацієнти справді  діаманти. Адже метод, в якому я працюю, розглядає особистість як діамант, який має грані. З Анею ми починали глибинний терапевтичний процес з «розпаковування» кожної грані її особистості».

А ще Анна додала, що за весь період хвороби жодного разу не приймала антидепресантів. Хоча їй призначали… «Але я вирішила, що впораюся – з допомогою інших людей».

За матеріалами радіо “Буковинська хвиля”

Запис Криза як можливість «знайти себе» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У День Святого Миколая, з благословення Єпископа Чернівецької Єпархії УГКЦ Йосафата Мощича «Карітас Чернівецької Єпархії» відкрив інклюзивну кав’ярню-мануфактуру.

Затишний заклад планується не як звичайна кав’ярня. Заклад є соціальним проєктом з адаптації, соціалізації та підготовки молоді з ментальною інвалідністю до подальшого працевлаштування.

Тут стажуватимуться молоді люди з ментальною інвалідністю віком від 18 до 35 років, а освоївши вміння та навички кухаря, офіціанта, баристи тощо матимуть змогу працевлаштуватися в інші заклади. У кав’ярні проводитимуть майстеркласи різного спрямування як для бенефіціарів «Карітасу Чернівецької Єпархії», так і для інших охочих.

Кав’ярня є також доступною для людей на кріслах колісних – тут облаштований підйомник. Це середовище, в якому затишно всім.

Каву і тістечка до неї тут не «купують», ними пригощаються за пожертву. Спосіб віддячити за каву чи солодощі – пожертва, яку можна зробити за QR-кодом, розміщеним на столиках, барній стійці і стінах затишного закладу.

Відкриття кав’ярні розпочалося з освячення приміщення Єпископом Чернівецької Єпархії УГКЦ Йосафатом Мощичем, і у події, окрім власне найперших користувачів закладу, взяли участь запрошені гості: представники влади, духовенства, доброчинці.

Планується, що кав’ярня працюватиме від понеділка до суботи від 9 до 20 години, у неділю тут буде вихідний.

За матеріалами “Карітасу Чернівецької Єпархії”

Запис Каву зі смаком милосердя варять у першій чернівецькій інклюзивній кав’ярні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Осередок надійної допомоги  створили у гірському містечку на Буковині для вимушених переселенців. 

У Вижниці в церкві Святих апостолів Петра і Павла УГКЦ щодня годують гарячими обідами 60-70 вимушених переселенців. У цокольному приміщенні храму облаштували кухню, оснащену сучасним обладнанням. Обладнання ще раніше отримували за грантовими заявками для підтримки малозабезпечених, самотніх, маломобільних мешканців міста, а також для створення молодіжного простору.

Парох Василь Стефанко розповідає, як Бог так усе спрямував, що з початком широкомасштабного вторгнення парафія виявилася підготовленою до прийому втікачів від війни: тут є чудово обладнана кухня, яка до того годувала незаможних місцевих жителів, а тепер радо стала у пригоді переселенцям.

«Два роки тому Львівська освітня фундація через «Карітас» підтримала нашу заявку і ми виграли грант щодо годування незаможних тут у Вижниці, отримали професійну плиту, – розповідає отець Василь Стефанко. – Ціле літо ми годували потребуючих: хтось приходив сюди, а комусь наші волонтери розвозили готову їжу по місту: лежачим, маломобільним, хворим. З цього починали. Під час повені годували наших МНС-ників, які  рятували мешканців від стихії. Згодом Бог так це все помножив, що пізніше я написав наступний проєкт, і французька благодійна католицька організація «Діло Сходу» виділила нам кошти на пекарню. Минулого року Владика нам її вже освятив. Пізніше від Української соціальної академії ми ще мали проєкт, у межах якого докупили обладнання для піцерії – це було облаштування простору для молоді, перед тим закупили меблі – столи, крісла. Почали розширюватися. Це все було до війни. Тож  фактично до війни ми виявилися готовими».

27 лютого на парафії вже готували обіди для потребуючих. Першого березня вперше переселенці залишилися ночувати у цокольному приміщенні церкви, де й розташована кухня і молодіжний простір, який тепер став їдальнею.

«У нас залишилися ночувати два десятки переселенців із Харкова, – продовжує отець Василь. – Чотири дні вони їхали в легкових машинах сюди – тому були щасливі, що можуть лягти і вирівняти ноги… Ми тут нагодували їх борщем – то вони казали, що такого смачного борщу ще в житті не їли. Поступово збільшувалася кількість тих, хто приходили на обід. Бувало і більше 80 людей, і їх спочатку забезпечували сніданком, обідом і вечерею. Зараз їх уже трохи менше, більшість якось облаштувалися, і в нас обідають лише  60-70 осіб щодня».

Уже після початку масштабних бойових дій отець Василь Стефанко подав заявку на наступний грант.

«Написали проект, аби докупити обладнання на кухню – щоб покращити умови праці – так, щоби за менших зусиль вдавалося готувати для більшої кількості потребуючих – адже готують тут волонтери, у вільний від основної роботи час, без вихідних».

Парафіяльна кухня очікує промислової посудомийної машини, конвекційної печі, професійних жарочних поверхонь, посуду.

Зараз кухня перелаштувалася на забезпечення харчування ВПО. Обіди тут готують волонтерки – як місцеві (які поза цим служінням працюють – хто психологом, а хто викладачкою англійської мови), так і з числа переселенок.

Красива струнка жінка з дівчинкою виявилися бабусею й онучкою. Тетяна й 9-річна Марія охоче розповідають про себе. Вони з Києва, приїхали 24 березня – разом з мамою і дідусем Марії. У столиці протрималися місяць після початку обстрілів – сподівалися, що Київ надійно захищений. До Вижниці потрапили випадково – їхали на Закарпаття. Але дорогою натрапили на волонтерів, які порадили це тихе містечко, дали потрібні номери телефонів… Зараз мама дівчинки повернулася до столиці, а бабуся й дідусь залишилися з онучкою. Хоча також уже планують повертатися додому – адже столиця стала безпечнішою, а батьки скучили за дитиною.

Обідають у церковній їдальні. «Спочатку було незручно, – ніяковіє пані Тетяна. – Але потім, коли гроші почали геть закінчуватися, звернулися по допомогу. Тут дуже чисто і дуже смачно готують. Спасибі тим, хто нами опікується».

Дарія допомагає пароху отцю Василю Стефанку – і за кухнею наглядає, і для привезеної допомоги від «Карітас Чернівці» визначає місце в приміщенні… А ця молода жінка – з Харкова. У Вижниці – від 7 березня. Їхала сюди цілеспрямовано – тут уже трохи раніше зупинилися її друзі і забронювали житло. Інші харківські знайомі розповіли, що є церква, де допомагають переселенцям.

Дарія почала тут волонтерити з першого дня: «Побачила, що люди працюють, то чому ж я не можу? Спочатку чистила картоплю. Зараз – готую». У попередньому, мирному житті вона працювала в галузі екології, але цікавилася дієтологією, це було її хобі. Тож тепер вона втілює своє захоплення в життя. Спочатку їй здавалося, що ці зміни дуже тимчасові, але зараз бачить, що війна затягується. Треба якось пристосовуватися і налаштовуватися на довший час.

Оксана з чарівною шестилітньою донечкою Софією-Марією приїхала на початку березня з Миколаєва. Вона журналістка, була власкором одного з центральних телеканалів. Втікала з дитиною від обстрілів практично без нічого – просто рятувала життя своє і доньчине. І тривалий час уже тут, у тихому гірському містечку, вони першими вибігали в укриття, ледь зачувши сигнал повітряної тривоги…

«Дуже важко їхали – у вантажівці, не бачили дороги. Від’їжджали під обстрілами, тож не були впевнені, що зможемо виїхати. Тоді на підступах до Миколаєва вже були загарбники, область частково була окупована. Дуже важко було, – каже Оксана.– Навіть зараз там уже трохи краще. Тож виїхати ми робили кілька спроб, і нарешті це таки вдалося – майже випадково, завдяки волонтерам. Сюди також дісталися випадково – нам було байдуже, куди їхати, головне подалі від війни. Дитина мала величезний стрес. Та дуже вдячні місцевим людям, «Карітасу», отцю Василю за допомогу. У нас узагалі закінчилися гроші, на два місяці взагалі забули, як вони виглядаються, приїхали практично без речей… Усе, що зараз на нас – нам дали тут. Дівчата-волонтерки тут чудові, вони не лише годують, а й розмовляють з нами, допомагають як психологи. Зараз завдяки усім цим людям ми потихеньку отямлюємося».

Маріанна Антонюк

Запис Переселенці у Вижниці: «Завдяки місцевим людям ми потихеньку отямлюємося» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Продукти харчування для вимушених переселенців благодійна організація «Карітас Чернівці» формує в набори і видає від перших днів масштабного вторгнення РФ в Україну. Але потребуючих з кожним днем стає більше. Сьогодні черга до офісу на вул. Героїв Майдану, 109 А була найбільшою за всі попередні 22 дні війни…

У передпокої будівлі «Карітасу» ажіотаж. Двоє працівників організації (за якийсь час їх кількість подвоїли) приймають переселенців, звіряють документи (паспорт з нечернівецькою пропискою і ідентифікаційний номер), видають пакети, в яких є продукти, питна вода, засоби гігієни. З двома людьми спілкуються, ще кілька очікують сидячи на стільчиках. Ще один стілець – у маленькому просторі між двома парами дверей на вході, там також люди. Решта довжелезної черги – на вулиці.

Хто приходить по допомогу – дізнаємося від самих людей з черги.

Питаємо в перших перед входом – виявляється, вони всі з Харкова. Дві старших пані – Олена Василівна і Лариса – подруги, приїхали зі своїми дітьми та онуками, разом їх шестеро. Молода жінка позаду них – Аліна – також з Харкова, також з дітьми. Познайомилися просто тут у черзі, і виявилося, що ще й навіть жили в одному районі – на Північній Салтівці. В районі, який дуже постраждав від обстрілів, тож і житло старших жінок не вціліло…

Наш район дуже обстрілювали, будинок наш зруйнували повністю, немає його, – розповідають жінки і показують фото свого будинку на телефоні.

Мешкають у Чернівцях уже тиждень. Прихисток знайшли у знайомих, які виділили їм кімнатку в своєму приватному будиночку. Там є газ, вода, решта зручностей у дворі. Комусь доводиться спати на підлозі. Про «Карітас» дізналися від волонтера у вайбер-групі – вдячні дуже хорошому волонтеру Богдану, який, кажуть, і постійне житло їм намагається підшукати, і всіляко допомагає. За допомогою прийшли вперше. Якраз від нього приходить повідомлення на телефон, жінки починають обговорювати варіант мешкати в одному із близьких до Чернівців райцентрі.

Аліна тим часом також у пошуку житла – готова винаймати за помірні гроші. Адже досі доводилося ночувати в різних місцях, і коли в гуртожитку діти прокидалися від холоду (а її молодшому всього лише 2,5 роки) – це неприйнятно. Також прийшли за продуктами вперше, раніше отримували допомогу одягом.

Десь у середині черги – молода і зовсім юна жінки, як з’ясовується – мама Оксана і її донька Олександра. Вони з Києва, живуть там у Голосіївському районі і дуже сподіваються, що матимуть куди повернутися. У Чернівцях трохи більше тижня, розмістилися в студентському гуртожитку. В юної Олександри 4-річна дитина, а в Оксани також ще дві молодші доньки – 15 років і 9. Допомога їм дуже на завадить. Олександра перед війною тільки віддала дитину в садок і ще не знайшла роботи, а Олександра, хоч і встигла на роботі отримати матеріальну допомогу, та всі гроші мають здатність закінчуватися. Всю родину до Чернівців привіз чоловік Оксани, але зараз він уже в ЗСУ. «Встиг» потрапити вже під обстріл Яворівського полігону на Львівщині, зараз воює під Миколаєвом.

Про Карітас жінки дізналися в телеграм-каналі гуртожитку, сьогодні прийшли вперше.

Далі в черзі – також дочка з немолодою мамою: Лариса і Зіна. Вони також киянки, але вже мають свою «історію переселенства». У столиці Лариса жила в районі Берестейської, і коли там стало «гаряче» – перебралася до мами і брата в Коростень. Брат саме вивіз дружину з сином-підлітком і 4-місячним немовлям за кордон, сам повернувся. У першу ж ніч після повернення в його будинок «прилетіло». На щастя, обстрілом зруйнувало не ту кімнату, де він спав, але він отримав такий шок, що не зміг навіть зайти у зруйновані приміщення і позбирати вцілілі речі…

Жінки плачуть, коли це розповідають. Не можуть усвідомити, як це можна скидати бомби на житлові райони. Адже їхній приватний сектор, в який влучила бомба, розташований між двома п’ятиповерхівками… Але вважають, що їм пощастило: вони живі, і зараз у більш-менш спокійному місці. Раніше ніколи не було в Чернівцях, а приїхати їм запропонували друзі, які самі тимчасово виїхали. Лариса з дочкою, мамою і племінником живуть у квартирі цих друзів лише за сплату комуналки. Про «Карітас» дізналися, коли реєструвалися як біженці, дівчина-волонтерка надала контакти. По допомогу прийшли вперше.

Місто гарне, і особливо ми вражені тим, як нас підтримали чернівецькі друзі. Правду кажуть, що друзі пізнаються в біді, – каже Лариса.

«Карітас» також у біді цілком переорієнтував свою – раніше переважно освітню – діяльність на служіння потребуючим. Надання допомоги продуктами, засобами гігієни, нічліг, по можливості – житло, соціальна пральня, душ, формування і доставка гуманітарних вантажів у зони активних бойових дій – те, чим зараз служить людям «Карітас Чернівці».

https://www.facebook.com/soqialkakatedra/posts/2970700889859597

Запис Три історії переселенців з черги за продуктовими наборами від “Карітасу” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Приміщення надала міська влада, а відремонтували за кошти жертводавців. Розпочали роботу, як зазвичай розпочинають християни: молитвою. Архиєрейське освячення каплиці та всіх приміщень у будівлі звершив Єпископ УГКЦ Владика Йосафат Мощич.

Як засвідчили очевидці, ще у травні в цьому приміщенні була суцільна руїна. Фотофіксацію цього моменту – світлину того, як виглядав майбутній офіс «Карітас» до ремонту – подарували активісти своєму керівнику і духовному та ідейному натхненнику, директору «Карітас» Чернівецької єпархії отцю Любомирові Іваночку.

Адже урочисте відкриття офісу збіглося з днем його народження і стало найкращим подарунком.

Відродження руїни у «світлий палац» назвала чудотворним і Генеральний секретар Міжнародного Благодійного Фонду Карітас України Дзвенислава Чайківська, побажавши такої ж чудотворності у подальшій діяльності осередку, спрямованій на відродження людських душ і сердець.

На диво теплим і щирим було це свято, і навіть чиновники виступали на ньому не з обов’язку, а від душі. Заступник Чернівецького міського голови Олександр Паскар зізнався, що знайоми з «Карітас», на щастя (так і сказав – «на щастя») не за посадою, а насамперед через капеланів, які духовно, та й не тільки духовно, підтримували українських бійців на передовій на Сході України.

А багаторічні активісти з різних філій української «Карітас» ділилися власним досвідом про те, що служіння ближньому – це найголовніше покликання людини, що «Карітас» – це материнське обличчя церкви і руки Христа, які мають обовязок витерти сльози, нагодувати, вдягнути. І що церква, яка бездіяльна, яка не служить – вона перетворюється на своєрідний театр.

Отож, відремонтовані приміщення Чернівецької «Карітас» призначені для соціальної праці з людьми. Зокрема, каплиця призначена для молитви, богослужінь та конференцій. Є розвиткова та спортивна кімнати, кімната психолога, соціальна пральня, а також кімната професійних навичок, де люди з інвалідністю можуть їх навчитися.

Команда “Карітас” насправді не має обмежень у графіку роботи

Тим часом, від травня «Карітас» і без приміщення реалізовував проєкти. Від травня цього року допомогу отримали більше 2,5 тисяч буковинців. Активісти допомагали потерпілим буковинцям долати наслідки червневої повені, малоімущим – зібрати дітей до школи, хворим і нужденним – облаштувати житло, безхатькам готували гарячі обіди… Зараз тривають проєкти «Миколай цілий рік», а у новому приміщенні розпочне свою роботу центр допомоги молоді з інвалідністю «Любов, яка лікує», а також проєкт підтримки дітей з кризових сімей «Дитяче серце – серце Господнє».

Через тиждень після відкриття: молодь здобуває професійні навички в одній із кімнат офісу “Карітас”

Будівля, де у простягнутій руці побачать не лише прохання, а й руку спасіння, розташована в Чернівцях по вул. Героїв Майдану, 109 а. Це місце дуже помітне – за логотипом, впізнаваним у всьому світі.

Всередині логотипа – знак хреста, що промовляє: дивлячись на хрест, ми приходим до Ісуса, щоб зачерпнути у ньому життя. А потім ми самі, оживши, прагнемо, подібно як він, поділитися цією любов’ю, віддати цю любов іншим.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Оселя «милосердної любові» відкрила двері для нужденних у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Нашим першим кроком в діяльності тут, при храмі (розмовляємо в Соборі Успіння Пресвятої Богородиці – ред.) була акція «нагодуй убогого». Ми в перший день мали на це 150 грн – якраз на три обіди. Хвилювалися, що як раптом прийде купа людей – звідки візьмемо кошти? Тепер щодня даємо харчування 25-30 людям. Тож коли з точки зору світської логіки щось і неможливо – Бог дає можливість. Ще недавно ми робили якісь мізерні кроки, а сьогодні вже 430 осіб отримали суттєву допомогу від «Карітаса». Треба мати відвагу, а її народжує Божа любов і пізнання Бога.

– Що це за допомога, яку вже надав буковинцям «Карітас»?

– Великий проєкт, який відбувається зараз – це допомога постраждалим від червневого паводку в Чернівецькій області на території нашої єпархії. Насправді більшість із тих, кого це не торкнулося, навіть не уявляли до кінця масштабів цієї біди. Уявіть, якби до вас додому зайшла вода, 30-40 см висотою, і знищила постіль, стіни, дім, городину… Переважно постраждали села, де рівень життя і так не був високим чи навіть середнім. Ми зіткнулися з ситуаціями, коли внаслідок різних проблем держава не змогла надати потребуючим належну допомогу. Одні мали якісь юридичні проблеми – хтось не був прописаний, комусь бракувало документів на будинок, інші мали проблеми зі здоров’ям (ногами, зором, слухом), але не мали оформленої інвалідності… Це вразливі категорії населення, які гостро потребували допомоги.

– Звідки вона приходить?

– Щодо саме цього питання ми знайшли відгук у збірки простих мирян Філадельфійської митрополії УГКЦ у США. Вони надавали допомогу поетапно. Спочатку – те, що найнеобхідніше першочергово: засоби гігієни, ліки, питна вода. Другий етап – будматеріали для відновлення житла: дошка, цемент, ламінат, шпаклівка… Третій – постільна білизна за сприяння канадського фонду Кнева, адже багато людей справді залишилися без нічого – з намоклими і замуленими ковдрами і подушками…

Постіль для постраждалих від затоплення в смт Вашківці на Вижниччині

А напередодні вересня ми усвідомили, наскільки вразливими є діти: вони постраждали разом з усіма, але згодом батьки спрямували всі зусилля на відновлення житла, а дитячі потреби залишилися поза їх увагою і можливостями. Тож ми зібрали 52 шкільні портфелики для навчання з книгами, зошитами, канцелярією.

Портфелики зі шкільним приладдям для школяриків з Новоселиччини

Четвертий етап – це допомога напередодні входження в зиму, допомога тим, у кого знищена майже вся городина, а люди ж у селах живуть з городу. Формуємо продуктові набори, які дозволять хоча би з місяць протриматися: олія, крупи, мед, вітамінні набори… Їх вага сягає 40 кг.

Надання допомоги потерпілим від повені в с. Розтоки на Путильщині

Зараз триває заключна фаза цієї допомоги – забезпечуємо потребуючих конвекторами, обігрівачами, дровами для опалення. Для багатодітних сімей маємо ідею придбати планшети для онлайн-навчання, адже вони зіткнулися з новим викликом у зв’язку з пандемією. А з середини вересня стартував новий спільний проєкт двох структур – «Карітас Австрія» і «Карітас Україна»: цільова грошова допомога для понад 600 постраждалих від повені. Наразі проводимо опитування і анкетування, з’ясовуємо рівень вразливості.

Незряча старенька розтоківчанка, яка не отримувала жодної допомоги ні від кого

Паралельно працюємо з проєктом «ковід-19», адже донедавна Чернівці перебували в «червоній зоні», надали кисневі концентратори для обласної лікарні (два вартістю по 18 тис. грн кожен) і вітамінні набори (в тому числе і для районних лікарень).

Передача допомоги від “Карітас” обласній клінічній лікарні

А з листопада стартує ще один проєкт – робота з дітками з інвалідністю. Відкриваємо приміщення на Героїв Майдану, 109, завозимо устаткування. Це будуть три великі кімнати для різних занять: спортом, куховарством і для здобуття різноманітних професійних навичок.  Допоможемо цим діткам адаптуватися до більш-менш самостійного життя.

– Чому «Карітас» це робить?

– «Карітас» – це практичне, реальне, дієве звершення Божої заповіді «Люби Бога і люби ближнього як самого себе». «Карітас» – це любов, яка діє. Любов, «яка милосердиться» (як сказано в оригіналі Писання). Коли людина пізнала Бога, вірить, зустріла Його, відчула і пережила це відчуття реальної Божої присутності – не обрядовості! – тоді ця любов переповнює її серце. Прагне служити, прагне виливатися на інших. Щоб стати тим, хто чинить милосердя – треба пережити це милосердя. І саме «Карітас» – це є наочне свідчення того, що люди, пізнавши Божу любов, християни, католики служать через Божу любов потребуючим, немічним або просто ближньому. Напевне, «Карітас» – навіть не «організація», а велика сім’я служіння любов’ю ближньому. Це можливість реалізувати цю заповідь любові. Бо кожний християнин покликаний реалізувати цю заповідь любові до ближнього. Це унікальна, солідна, престижна можливість, тому для «Карітасу», який є обличчям церкви, руками церкви, дуже важливо звершувати це якісно. Це служіння, щоби люди відчували цю любов практично. «Карітас» – це не просто надати, роздати допомогу. А насамперед – звістити, що Бог любить цих людей, показати проблему, чому люди втрапили в ті чи інші обставини, показати, що спасіння людини – це не матеріальність, а пізнання Бога і духовність. А також заохочення цих людей до реалізації цієї любові також у їхніх родинах, селах, містах.

–  Ви кажете про «якість надання допомоги», що це означає?

– Підхід «Карітаса» і мій як керівника: щоб людина насамеред горіла Божою любов’ю. Бог робить здібними тих, хто прагне служити. Можна, знаєте, мати великі професійні здібності, але виконувати їх абияк, або лиш на свою славу – і нівелювати всі зусилля. Але коли людина є жертвенною і прагне Божої любові – вона обов’язково навчиться.

Тому однозначно першим кроком нашого «Карітасу» були навчальні поїздки в інші «Карітаси» до інших регіонів: Івано-Франківська, Коломиї, Дрогобича, де ми мали 2-3-денні навчання.

Поїздка разом з Владикою Йосафатом до філії “Карітас Чернівці” в Новодністровськ

Беремо онлайн-курси. Вивчаємо систематизацію, як надавати певну допомогу. Це постійне навчання. Кожен проєкт вимагає критеріїв, стандартів – і вони досить високі в міжнародній організації «Карітас». Ми залучаємо, заохочуємо фахівців, яких не маємо в організації – десь на благодійній основі, десь шукаємо донорів, щоби дати зарплату. Переважно це робота на волонтерських засадах, і люди вчаться нового. Маємо дуже гарний приклад: у нас є в команді лікар-стоматолог, успішний власник клініки, який має велике бажання до служіння – то він зараз вивчає таблиці ексель, щоби подавати звітність «Карітасу Австрії», з яким співпрацює. Це підтверджує: Бог дає здібності. Навіть якщо ти чогось не знаєш – то навчишся!

«Карітас» – це велика родина християн, які діляться своїми ресурсами – і йдеться не тільки про кошти, а й про пожертву своїм часом, ресурсами, фаховими знаннями… Хтось безкоштовно навчає потребуючих англійської мови, хтось має аптеку і дає безоплатно людям необхідні ліки…

Звичайно, вчитися треба багато. Є складніші проєкти, де залучається більше фахової допомоги, і люди проходять курси, тренінги, отримують сертифікати, працюють відповідно до розроблених протоколів, посадових інструкцій для кожного працівника, аби забезпечити якісну співпрацю між бенефіціарами, жертводавцями і самим персоналом. Система «Карітасу» дуже відповідальна. Інакше жоден міжнародний донор католицької церкви не буде співпрацювати. І це політика, яка діє однаково в усіх організаціях «Карітасу» у всіх країнах – вимоги і контроль однакові.

– Чи контролюєте, як використовується надана допомога?

– Ми не є контролюючою організацією, але дуже переймаємося, щоб це ефективно використалося. Наше ім’я і якість наданої допомоги – на першому місці. Тому ми аналізуємо, як використані надані нами матеріали – може, треба щось додати, доповнити…

Відремонтоване житло незаможної родини дівчинки Богданки з Новоселиччини 

Долучається до відновлення житла організація «Будуємо Україну разом». Церква має розроблену структуру для співпраці з державою у плані інформування – але покладаємося на своїх соціальних працівників. Адже часом у списках, наданих державними органами, є люди, які самі можуть дати собі раду, або навпаки – до них не потрапляють ті, кому допомога найбільше потрібна. Тому в нас є дві групи людей, команди соціальних працівників, які поїхали в різні кінці області і збирають дані самі. Роботи стільки, що зараз люди задіяні, можна сказати, навіть не на один повний робочий день, а на два. Адже «Карітас» – це родина християн, які люблять Бога і звершують своє покликання. Бо настане час – і ми постанемо перед Вічністю, і що залишиться? Тільки наші добрі вчинки.

– Як можна пояснити те, що організація, яка потужно діяла в Україні офіційно з кінця 90-х, на Буковині з’явилася тільки зараз?

– Запитання, може, не зовсім до мене… Але на моє особисте бачення, так сталося через те, що католицька церква на Буковині не така поширена – волею історичних обставин. Все-таки цей благодійний фонд народжений католицькою церквою і Ватиканом – хоча допомогу надає незалежно від віросповідання і релігійних поглядів, і сьогодні серед наших підопічних у Чернівецькій області 80% – парафіяни московського патріархату, а є й іудеї є, і атеїсти…

А друга причина, що «Карітас» так довго тут не був – мабуть, ми, як християни, до кінця забули про цю другу заповідь «Люби ближнього як самого себе». Але Господь стукав – і бачимо, як ця організація відродилася. Заснувалася вона, коли відродилася єпархія – велика заслуга в цьому нашого правлячого єпископа Владики Йосафата, який призначений 2018 р., і це його ініціатива була заснувати при єпархії «Карітас», бо це нероздільні процеси. Десь півтора року тривали організаційні процеси. Вони вимагали навчання, підготовки, навіть завоювання довіри іноземних донорів, міжнародних фондів. Ефективність виконання служіння досить сильно залежить від  довіри.

– А як Ви прийшли до свого покликання?

– Я особисто займаюся соціальним служінням уже понад 22 роки. При кожній церкві, де я служив, були такі спільноти. І коли є таке розуміння і таке пережиття Бога – ти прагнеш ділитися цим. Ти пізнав любов – вона просто виливається з твого серця. Мова навіть не йде про фонди, фінансування. Якщо ти пізнав – ти не можеш не чинити добра. Якщо християнин не чинить добра – значить, щось не те з його християнством.

Сторожинеччина. Дівчинка, яка отримала повний пакет солодощів, сказала: “Я буду молитися до свого ангелика за вас…”

Значить, він ще не пізнав Бога, його християнство є лише зовнішнім. Якщо ж розумієш, наскільки Бог тебе любить – народжується унікальний момент, коли бачиш, що Бог співдіє з тобою, помножує твою працю. І коли це відбувається – ти бачиш, що навколо тебе міняється світ. Бо ж не все в цьому світі є земне…

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис «Карітас» – це престижна можливість служити ближньому Любов’ю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перед вечерею у Патріаршому соборі Воскресіння Христового відбулася Панахида за загиблими  солдатами, а після цього Блаженніший особисто розділив з присутніми Різдвяну просфору.

«Цього року я хотів вперше заколядувати з тими, кому сьогодні, можливо, є найважче – з родинами загиблих наших воїнів, які віддали своє життя за волю України, – каже Блаженніший Святослав. – Тут є матері, батьки, жінки, діти тих наших воїнів, яких уже нема сьогодні з нами.

Ви знаєте, коли я ділився на початку оцієї вечері спільною просфорою, для мене найбільшим даром на Різдво було побачити, як заплакане обличчя матері наповнюється радістю. Коли крізь сльози мати, яка втратила свого сина на війні, починає радіти Різдвом. Біль України, який ще триває в серці тих матерів, на жаль, ніхто більше не згадує… І тому сьогодні ми хотіли цією святковою вечерею вшанувати родини загиблих, і разом з ними Різдвяною радістю поділитися».

Вдова загиблого в Іловайському котлі Леоніда Петихачного Валентина Радчук про цей Святвечір розповідає з теплотою в голосі – наголошуючи водночас, що говорить без пафосу («бо там пафосу не було», – каже Валентина):

«Враження мене переповнюють! Незабаром виповниться 3,5 роки, як загинув мій чоловік. За цей час нашу родину запрошували на різні заходи – переважно, зорганізовані владою. Але на жодному з них не було так щиро, затишно і душевно. Ця щирість була від самого початку, коли ми були в церкві, і зайшов Блаженніший… Не треба було бігти за ним, цілувати йому руки, падати в ноги, а навпаки – він усім дивився в очі, і ми відчули від людини в такому високому сані – вдячність.

Наша родина ходила до греко-католицького храму, і зараз ми з дітьми є вірянами УГКЦ. Ми з чоловіком давно збиралися відвідати саме в цей храм на Лівому Березі – тому дуже символічно, що саме Леонід – в такий спосіб, у пам’ять про себе – мене туди привів… Після Служби Божої ми спустилися в трапезну, і там нас вразило, що підлога була встелена сіном. Так ось просто.

Коли всі зайняли свої місця, о. Святослав освятив просфори з медом – і кожному роздав, привітав зі Святою вечерею, поблагословив.

Вечеря ця далася непросто. Всім було важко – і гостям, які продовжують оплакувати свою втрату, і присутнім священикам, більшість з яких – капелани, і запрошеним учасникам дійства. Для нас  колядував колектив «Українські барви», вони дуже старалися щось змінити для нас у цей день. І їм це вдалося. Нас з Буковини було чотири родини (запрошували більше, але не всім вийшло поїхати): мама Андрія Альошина, мама волонтера Романа Шлюсара, батьки Вадима Трепка. Ми дивилися одне на одного за столом, і ми справді відчули, як змінилися.  Сталося те, заради чого і заради кого це було. Мама Андрія Альошина в якийсь момент аж стрепенулася – відчула, наче хтось торкнувся її плеча. Ми спілкувалися, піднімалися люди з різних регіонів, розповідали про себе і своїх загиблих на цій війні рідних, і зал наповнювався енергетикою добра. І це відчували як греко-католики, так і присутні віряни інших церков.

Я приїхала на цю зустріч з 6-річною донечкою. Згодом о. Святослав запросив діток вийти до себе і вони всі разом колядували.

Для мене це велика честь, що моя дитина мала таку нагоду, і що вона бачила, як шанують її батька-Героя.  На прощання Блаженніший Святослав подарував кожному вервичку.

Три години спілкування за Святою вечерею промайнули непомітно. Ми всі дуже вдячні нашому капелану отцю Василю Гасинцю, який особисто запрошував родини, благодійній організації «Карітас» за організацію події і гарні подарунки для всіх.  Нас усіх об’єднала Свята вечеря, а також дух і відкритість Глави УГКЦ о.Святослава».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Близько сотні родин загиблих на Сході Героїв, серед яких і чотири буковинські, зустріли Святвечір з Блаженнішим Святославом спершу з'явиться на Медіа-Версії.