Євген Удін. Миколаївська церква, м. Чернівці. Із серії «Буковина – світку наш». 1973 р., папір, маркери	Євген Удін. Вид на церкви Св. Миколая та церкву Успіння Пресвятої Богородиці, м. Чернівці. 1974 р., папір, маркери
Євген Удін. Костел Пречистого Серця Ісуса, м. Чернівці. Із серії «Буковина – світку наш». 1973 р., папір, маркери	Євген Удін. Костел Бернардинів, м. Жешув (Польща). 1996 р., папір, кольорова автолітографія

Заслужений художник України Євген Удін народився в Донецьку 1937 року. З дитячих років жив і працював у Чернівцях. Перші художні студії отримав у Івана Холоменюка, пізніше народного художника України (1926-2008). Після закінчення Львівського державного поліграфічного інституту ім. Івана Федорова 1961 року оселився у Тернополі. Творча спадщина відомого митця – це сотні й сотні графічних та олійних творів, проілюстрованих книг і педагогічна діяльність.

Відомого графіка з Тернополя називають співцем міст. У його творчому арсеналі численні міські пейзажі України та зарубіжжя. Працюючи у станковій графіці, Євген Удін надає перевагу архітектурним мотивам.

Урбаністика Чернівців

Однією з цікавих тем раннього творчого періоду Євгена Удіна є чернівецькі міські краєвиди. Адже з Чернівцями його ріднять роки дитинства та юності, а також значна кількість пізніших урбаністичних пейзажів. Любов Євгена Тимофійовича до міського пейзажу була й залишається всеосяжною. Це яскраво проявилося у Чернівцях, де він своїм швидким олівцем робив безліч замальовок вулиць, окремих будинків, міських масивів і працював над зображеннями міських панорам. Чернівецька серія творів у його творчому доробку є справжнім літописом архітектури міста. А чудові жанрові сценки на вулицях, у скверах і парках Чернівців залишаються жвавою та емоційною оповіддю про містян і місто півстолітньої давності (1960-70-х років). Значна кількість урбаністичних пейзажів склали чималий розділ у мистецькому виданні  «Чернівці. Czernowitz» (С. Осачук, Т. Дугаєва. 2017 рік).

У мистецькому активі художника маємо численні серії із зображеннями храмів, які в роботах Є. Удіна органічно сприймаються як невід’ємна частина міського ландшафту. Серед графічних альбомів із зображеннями храмової архітектури багатьох міст з особливим інтересом сприймаються композиції з видами Чернівців і польського Жешува. Саме така паралель дозволяє виокремити найбільш яскраві пластичні підходи митця у роботі над видами цих двох центральних міст Буковини та Підкарпаття.

З-поміж чернівецьких сакральних споруд вирізняється  малюнок Євгена Удіна із зображенням дерев’яної Миколаївської церкви, зведеної 1607 року. У  чудовому стародавньому храмі буковинської школи народного зодчества знайшла своє втілення українська дерев’яна храмова архітектура. Цей історичний малюнок митець створив 1973 року, і це практично найбільш раннє зображення чернівецької святині в радянський період.  Архітектурну пластику стародавньої споруди художник-графік передає кількома точними й виразними  лініями, окреслюючи  її  характерні форми. На малюнку церква навіть у такому занедбаному вигляді й з недоречно побіленими зрубами не втратила своїх унікальних затишних обрисів. Зображення, виконане кольоровими маркерами, з часом стало історичним. Після пожежі 1992 року, яка на дві третини знищила прадавню церківку, її було відновлено. Нині вона діюча, та виглядає вже зовсім не так, як раніше.

Зображення улюбленої чернівчанами дерев’яної пам’ятки бачимо й на іншому малюнку Є. Удіна, 1974 року, який має прикметну особливість. Автор відтворив міську панораму, знайшовши точку, з якої проглядаються на одній лінії одразу три чернівецькі храми: дерев’яний хатнього типу та два собори на вулиці Руській – Святого Миколая з «крученими» банями та Успіння Пресвятої Богородиці. Завдяки рухливій, чуттєвій і напрочуд точній лінії, їхнє зображення є прозорим, повітряно-легким і  невагомим. Саме так перо маркера в руці Євгена Удіна виводить мереживні примхливі лінії, які в чарівний спосіб складаються у пленерний архітектурний малюнок. Ця рідкісна композиція уособлює характерний і динамічний образ міста.

Про імпресіоністичну графіку

Особливістю почерку Удіна є його вміння пильним оком побачити й відтінити найтонші, ледь уловимі ознаки міського краєвиду і конкретної архітектурної споруди. У своїх пленерних замальовках митець надає великої уваги нюансам світлоповітряного середовища. У його творах світло то чітко виявляє форму споруди, то  пом’якшує її й подеколи ніби розчиняє. Такі імпресіоністичні прояви у графіці Удіна є надзвичайно привабливими. Саме ця особливість властива чорно-білому малюнку із зображенням костелу Пречистого Серця Ісуса (1973 р.). – унікальної пам’ятки неоготичної архітектури у Чернівцях. Художник дбайливо й виразно вимальовує об’єми та рельєф величної будівлі, артистично утворюючи  густою сіткою тонких штрихів оксамитову м’якість та глибину мерехтливого простору. Доречно підкреслити, що в експресивності малюнку якнайкраще проявляються не лише невгамовна енергія й темперамент автора, але й поетичний стан його душі.

Індивідуальність – найбільш цінний актив художника Удіна. Своєрідність його почерку проявилася і в творах, над якими художник працював під час поїздок до польського міста Жешува, яке славиться своїми історичними пам’ятками. Архітектуру головного міста Підкарпаття увиразнює значна кількість  храмів, монастирських комплексів, колишніх синагог тощо. Ці культові споруди мають багату історію і представляють різні архітектурні стилі: від готики, епохи пізнього Відродження до проявів модернізму.

Захопливі мандрівки Євгена Удіна в 1995-99 роках до Жешува  завершилися створенням кількох серій кольорових автолітографій та малюнків. Ці твори передають враження автора від величі й краси костелів Святої Трійці, Найсвятішого Серця Христового, Воздвиження Чесного Хреста й багатьох інших. Графічні аркуші знайомлять із різноманітними архітектурними формами, в яких побудовані жешувські собори: з елементами сецесії у споруді церкви Христа Царя, ознаками неоготичного стилю в костелі Св. Йозефа, класицизму – в храмі Св. Трійці, бароко – в костелі Св. Войцеха та Св. Станіслава тощо.

Роботи, об’єднані в альбом «Костели Жешува», вражають  як документальністю зображень, так і образною майстерністю. Однією з найбільш виразних композицій цієї серії є зображення  костелу Бернардинів початку XVII століття, відомого також як базиліка Успіння Пресвятої Богородиці монастиря Бернардинів. Перебуваючи під хвилюючим враженням від урочистих форм костелу Бернардинів, художник створив 1996 року кольорову автолітографію. Композиція полонить немеркнучою красою древньої споруди, в архітектурних формах якої яскраво прочитуються риси ренесансу й раннього бароко. В цьому аркуші митець промовисто передає неповторне хвилювання від сивої старовини, гармонійно поєднавши благородні співставлення сіро-зелених напівтонів з рожево-золотавими рефлексами. Він напрочуд проникливо відтворив  імпресіоністичну рухливість повітря й тепло сонячних променів,  оспівуючи подих вічності. Цим твором художник немов дає відчути чар срібних дзвонів прекрасного ансамблю давніх жешувських костелів.

Серії графічних творів із мотивами релігійної архітектури Чернівців та Жешува є яскравою сторінкою образотворчості Євгена Удіна – митця непересічного таланту й гордості українського образотворчого мистецтва.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України

Запис Храми Чернівців та Жешува: Мандрівка з Євгеном Удіним спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Альфред Оффнер. Віват-стрічки. 1914-1916 роки. Шовк, друк.

1. Слава матерям! 2.Слава українцям! 3. Віват піклуванню про вдів та сиріт наших воїнів! 4. Віват падінню Варшави! 5. Віват! Івангород впав! 6. Слава героїчній армії Бесарабського фронту!

Дежавю: 1914 – 2014 

Цьогоріч минає 100 років від початку Першої світової війни. Вона тривала понад чотири роки і завдала людству небачених поневірянь і страждань, скалічивши долі мільйонів людей і кардинально змінивши їхнє життя.

Серед учасників цієї війни було багато художників, зокрема й вихідців з Чернівців, або тих, чиє життя й творчість пов’язані з нашим містом. Так, приміром, учасниками Першої Світової війни були Яків Айзеншер, Артур Кольнік і Уріель Бірнбаум. Відомо, що в лавах австро-угорських збройних сил перебувало 346 художників, залучених до спеціального державного органу – імператорської воєнної прес-служби (Kriegspressequartier – KPQ). Серед них був і чернівчанин Оскар Ляске. Принагідно зазначимо, що до групи художників KPQ належав і автор твору «Портрет офіцера», який є експонатом Чернівецького художнього музею, австрійський живописець Антон Файстауер.               

Художник і Чернівці

Отже, тема війни посіла вагоме місце у творчості як митців – учасників бойових дій,  військових художників, так і тих, хто не брав участі у війні. Одним з останніх  був народжений у Чернівцях 1879 року відомий австрійський маляр, графік і дизайнер Альфред Оффнер (Alfred Offner) – яскравий представник югендстилю, член мистецької групи «Wiener Secession», учасник численних мистецьких виставок. 1909-1910 років у Чернівцях митець здійснив живописне оформлення інтер’єрів у Німецькому Домі та Торгово-промисловій палаті.

Крім цього, Оффнер був ще й визнаним художником-педагогом. Від 1912 року під його керівництвом у місті працювала буковинська мистецька школа. Єдиним твором художника, який зберігся у Чернівцях, є вітраж «Полювання на ведмедя». Ця композиція прикрасила інтер’єр Буковинської крайової управи (нині –  корпус історичного факультету Чернівецького університету).

Під час війни талант митця яскраво реалізувався в галузі прикладної друкованої графіки у таких її різновидах, як екслібрис, плакат, дизайн австрійських цінних паперів і вітальних шовкових стрічок. Останні є окремою своєрідною групою цього виду графіки. Протягом 1914-15 рр. Альфред Оффнер активно розробляв дизайн таких пам’ятних стрічок для Червоного Хреста, які виходили друкувалися для збирання коштів потерпілим на війні й для потреб фронту. Талант митця якнайкраще прислужився до створення серії цих композицій, які набули якості мистецьких витворів на тему великих фронтових перемог, позначених високим піднесенням, духом відданості та вірності обов’язку. Такі кольорові шовкові стрічки отримали назву «віват-стрічки» (нім. Vivatbänder, англ. vivat ribbons) від слова “Vivat!” або “Vivant!” (з латинської – «Хай живе!» або «Слава!»). Забарвлені піднесено-патріотичним звучанням твори Альфреда Оффнера виконані в дусі югендстилю. Їх яскраво виокремлюють монументальність, експресивність образів і стилістична цілісність. Характерними виражальними засобами віват-стрічок художника є динамічна ритміка планів, введення шрифтових текстів, емблем, портретних зображень, алегоричних фігур, символів, батальних сцен, орнаментальних мотивів тощо. Середній розмір стрічок 38,5 x 6,5 см. Усі твори мають авторський підпис.

Віват-стрічки Альфреда Оффнера зберігаються в кількох європейських музеях. У німецькому місті Вайссенфельс – 36 творів (Museum Weißenfels Schloss Neu-Augustusburg) і по кілька творів у Біттерфельді (Kreismuseum Bitterfeld) та у Лондоні (Imperial War Museum).                     

Забута традиція може й повернутися?!.

Традиція пам’ятних стрічок з тематичними написами та зображеннями сягає 18 століття. Особливо поширеними вони були протягом наступних 200 років. Їх виготовляли на честь як приватних, так і державних подій. Спочатку вони з’явилися  у колах аристократії як прикраса одягу, капелюхів, сумок, а згодом – як звичай дарувати ошатну стрічку до дитячого одягу на день народження. Пізніше ними почали оздоблювати капелюхи новобранців, прапори ремісничих гільдій та організацій. Святковими смугами перев’язували і врожайні снопи пшениці. Вони підкреслювали радісну атмосферу під час урочистих церемоній на честь патріотичних  державних свят тощо.

Події Першої світової війни змінили характер віват-стрічок. Їхній вигляд та зміст зображень мав пробуджувати почуття патріотизму й солідарності, прославляючи полководців і перемоги у битвах. До створення віват-стрічок долучалися професійні австрійські та німецькі художники. У наші дні такі вітальні стрічки стали предметом колекціонування.

Принагідно зазначимо, що знайомство з цим призабутим видом прикладної графіки та зокрема з мистецькою спадщиною сюжетних пам’ятних стрічок чернівчанина Альфреда Оффнера може прислужитися справі відродження цього оригінального виду мистецтва у творчості сучасних буковинських митців. Адже художні тематичні стрічки дають можливість творчо втілити різноманітні ідеї, пов’язані з актуальними подіями в нашому житті.

Альфред Оффнер. Віват-стрічки. 1914-1916 роки. Шовк, друк.

1. Віденське ополчення піхотного полку. 2. Генерал австро-угорської армії В. Данкль. 3. Хай живе звільнена Галичина! 4. Хай живе вірність присязі нашому народу! 5. Слава визволителям Львова!

6. Віват уланам Польського легіону! 7. Хай живе Франц Конрад фон Гетцендорф!

Альфред Оффнер. Вітраж „Полювання на ведмедя”. Поч. 1900-х років.

Це єдиний твір митця, який зберігся у Чернівцях в інтер’єрі корпусу історичного факультету Чернівецького університету (колишня Буковинська крайова управа)

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис Мистецтво шовкової стрічки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У виставковому центрі «Вернісаж» триває виставка «Дороги майстрів та стежинки учнів» художниці Івонни Вільк та  викладачів і студентів Академії Мистецтв міста Катовіце, а також молодіжного осередку культури міста Домрова Гýрніча Катовіцького воєводства ( Польща).
Організаторами виставки стали керівник Молодіжного Осередку творчої праці, художниця Івонна Вільк та чернівецький дизайнер Світлана Крачило.
Виставка триватиме до 18 листопада 2012 року включно.

На виставці представлено графіку, живопис, фотографію, художню тканину, зразки проектування промислового мистецтва.

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис «Дороги майстрів та стежинки учнів» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Виставка Світлани Шевченко нині експонується у центрі культури «Вернісаж». 45 презентованих графічних робіт сповнених енергією світла – неабияка подія в мистецькому житті Чернівців, бо ж тепер, може, як ніколи досі, кожен з нас потребує віри у добре, прекрасне, високе та справжнє… Художниця володіє неповторною манерою виконання – виробила свій власний авторський стиль. Працює у графічних техніках пастелі й акварелі. Помітне місце в її творчості займають жіночі образи, оповиті спокоєм, ніжністю і красою. В них художниця передає найтонші індивідуальні риси особистості.

Особлива мистецька пристрасть Світлани Шевченко – квіти. В графічних роботах із їхнім зображенням – прагнення долучитися до світу краси, відчути красу і досконалість всесвіту, яка втілена у квітці. Та її квіти – не фотографічні, а особливі, бо в них закладені глибокі художні змісти. Вони вирізняються особливими тонкими, чуттєвими настроями. У картинах пані Світлани вишуканий колорит барв, досконале володіння лінією – художниця бере до уваги все аж до кольору та фактури паперу.

         Знаходити життєві орієнтири через… мистецтво

– Мене «зіпсувало» те, що я виросла в інтернаті – нас виховували в дуже патріотичному дусі, і коли випустили з інтернату, виявилося, що тих речей, які нам так старанно прищеплювали, насправді не існує, – каже Світлана Шевченко. – До нас добре ставилися – любили, як власних дітей, гарно навчали, добре годували – коли за часів Хрущова не було хліба та масла, у нас вони були… Але насправді ідейність і досконалий світ існували тільки в інтернаті, а поза його стінами – розруха.

Проте пані Світлана щаслива, що тоді вчителі – люди, які стали насправді рідними, закладали в душі вихованців саме ці переконання. Бо, впевнена вона, людина мусить мати якісь душевні зачіпки у житті, точки відліку, які б чітко розмежовували, що добре, а що – ні, що порядно, а що – ні, зрештою, скеровували її вчинки у житті.

– Сучасним дітям взагалі немає за що зачепитися душею, – говорить художниця. – Не всі ж такі прагматичні і прагнуть виключно рахувати гроші – є люди, які потребують духовного розвитку.

        «Найбільше болить, коли дивишся в байдужі очі»

Світлана Шевченко очолює обласний осередок Спілки дизайнерів України, який сьогодні налічує 29 членів, серед яких Владислав Готинчан, Любомира Зайцева, Ігор Талалай, Ольга Вербицька та багато інших відомих в області та поза її межами прізвищ.

– На жаль, у сучасному суспільстві поняття «дизайнер» стали часто вживати без того смислового навантаження, яке воно насправді має, – каже пані Світлана. – Чомусь ледь не кожен, хто має комп’ютер, вважає себе дизайнером. Але ж уміти натискати на кнопки недостатньо – треба вміти працювати зі шрифтами, світлом, кольором, розуміти стилістику. Цьому треба вчитися все життя!

Тому й бракує на Буковині професійних кадрів у царині дизайну, бо ж освітній рівень сучасних дизайнерів, переконана п. Світлана, залишає бажати кращого: викладачі старшого покоління, які є гуру цієї справи, відходять, а на зміну їм приходять нові, недостатньо підготовлені, і вчать дизайну вже інше покоління…

А ще, говорить керівник обласного осередку Спілки дизайнерів України, дуже важко щось робити, коли стикаєшся з нерозумінням, або, ще гірше, – байдужістю.

– Підтримки, скажімо, від влади, ми нині не маємо жодної – нами ніхто не цікавиться і, навіть на запрошення відвідати виставку, презентацію, інші заходи Спілки владники не відгукуються, – зітхає Світлана. – Іноді складається враження, що допомагають тільки обраним – окремому колу наближених людей, а інші – залишаються наодинці зі своїми труднощами. Тоді, чесно кажучи, стомлююся стукати в зачинені двері, замкнені душі, вдивлятися в пусті обличчя – опускаються руки. Та я оптиміст і продовжую вірити – щось обов’язково зміниться на краще, бо поряд близькі та друзі, які надихають та підтримують.

Відчуває регіональний осередок дизайнерів й негаразди з підтримкою меценатів, яким просто невигідно підтримувати їхні ініціативи – законодавство в нашій державі недосконале і не передбачає жодних преференцій тим підприємцям, які надають допомогу творчим людям в організації виставок, показів.

– Хтось уміє створити мистецтво, але не має грошей, а хтось робить гроші, але не може створити мистецтва, – каже Світлана Шевченко. – І тут мають працювати механізми, коли бізнесу буде вигідно підтримувати митців – так, як це робиться за кордоном: якщо людина профінансувала виставку, вона одразу отримує стимул у вигляді зменшення податкового навантаження.

      Подивись на світ з іншого боку – очима митця

У 2009 році Світлана Шевченко організувала та провела у Чернівцях унікальну виставку, об’єднавши близько чотирьох десятків дизайнерів різного рівня. Організація експозиції мала потужну концепцію: в центрі композиції був хрест як своєрідне начало світу, і саме від нього розміщувалися вироби майстрів. Посередині – роботи прикладного мистецтва, як символ того часу, коли люди вперше почали прикрашати свій одяг, тобто започаткували дизайн як такий, далі – сучасні види дизайну.

– Свою позицію мені довелося відстоювати перед керівництвом та співробітниками музею, адже вони не погоджувалися з моїм баченням, – пригадує пані пані Світлана. – Але я не могла дозволити, щоби роботи дизайнерів були розташовані хаотично, як в якій-небудь галантерейній лавці, бо завше дуже педантично ставлюся до подачі експозиції.

І виставка вдалася на славу – задоволеними лишилися і дизайнери, і відвідувачі.

Правду кажуть, що талановита людина – талановита в усьому. І це про пані Світлану. Бо ж вона творить не тільки чудову графіку, а й пише поезію та прозу.

– Загалом намагаюся втілювати цікаві ідеї, які не були б дублюванням чогось такого, що вже було, – каже художниця. – І навіть продумуючи до дрібниць виставку, яка сьогодні діє у «Вернісажі», мала кілька цікавих думок, як подати свою творчість неординарно.

Саме власні вірші Світлана Шевченко мала намір представити поряд з графікою: біля кожної графічної роботи в рамі хотіла розмістити в такій самій рамі власного вірша. Поезія мала б мати не меншу вагу, що й картина – так само глибоко і виразно підкреслювати тонкощі душі художниці і… бути такою ж повноцінною картиною.

Проте, як це часто, на жаль, буває, на реалізацію задуму не вистачило коштів, бо ж рами – надто дороге задоволення для митця, якому, окрім близьких, ніхто нічим не допоміг в організації вернісажу…

      Про улаштування світу в кількох рядках…

Власне світосприйняття, бачення місця митця у всесвіті мистецтва Світлана Шевченко цілком висловила у кількох рядках свого оповідання. Історія його написання проста: пані Світлана дивилася новини і була вражена сюжетом про японського графіка, який усе життя з дня у день приходить до парку в Токіо, приносить із собою відро води і великого, у людський зріст, пензля. На асфальтованому майданчику він пише величезні ієрогліфи, не звертаючи увагу ані на людей, що проходять повз, ані на палюче сонце. Написавши один ряд ієрогліфів, береться за наступний… Та вода висихає, а він пише ієрогліфи знову і знову…

– Я писала це оповідання й плакала, – пригадує мисткиня. – Бо, як творча людина, дуже розумію його – розумію, чому він це робить: бо просто не може інакше. Люди витрачають ціле життя на рахування грошей, а він щодня, не думаючи про грошові знаки, просто малює ієрогліфи, які потім висохнуть на сонці… І саме це і є мистецтво – коли воно існує не заради чогось, а саме заради мистецтва – коли його вимагає душа.

          Світлана Шевченко закінчила Вижницьке училище прикладного мистецтва – «одяг, художня вишивка», Український поліграфічний інститут ім. І.Федорова у Львові – «художник книжкової та поліграфічної продукції». Бере участь в обласних, всеукраїнських, міжнародних виставках, її постійно діючі виставки експонуються в галереях у Хельсінкі (Фінляндія), Празі (Чехія), Аспені (США). Працює художник у графічних техніках пастелі й акварелі. Автор брендового проекту Буковини «Фігури чернівчан в античних строях». Член спілки дизайнерів України, голова обласного осередку Спілки дизайнерів України, член Національної Спілки рекламістів України.

 Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Світлана Шевченко – художниця, яка дивитися у простір, а бачить – суть спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На відкриття виставки зібралося чимало друзів, колег митця, поціновувачів його творчості – виставкова зала художнього музею ледь умістила всіх охочих долучитися до мистецької імпрези.

Колекція робіт дуже достойна і відтворює різні етапи розвитку мистецької особистості Ореста Криворучка, – говорить завідувач відділу образотворчого мистецтва Чернівецького обласного художнього музею Олена ГУЖВА. – Ми просто не могли не показати її, бо ж деякі робити Ореста Івановича є тільки у нас.

Зокрема, тільки в художньому музеї можна побачити полотна Ореста Криворучка раннього періоду – періоду його становлення як митця, художника, графіка – коли він тільки заявив про себе. Це роботи 70-их років, які мистецтвознавці називають своєрідною «візитівкою буковинського мистецтва», 80-90-их років та вже ХХІ століття. Представлені роботи у різних жанрах, техніках, в яких працював і працює Орест Іванович. Він успішно реалізує себе як графік і живописець – на виставці є і станкова графіка, і екслібриси, і живопис, і друкована графіка, і мала пластика.

Екслібриси – те, що вдається художникові чи не найкраще. Цією технікою він захопився у 80-их роках. З того часу, виробив свої власні, відмінні особливості роботи в екслібрисі – багату на колір техніку глибокого друку «інкорель». Тематика екслібрисів Криворучка – історія нашого краю, архітектурні набутки. Він – буковинець. І це повновимірно втілюється в його роботах. Також художник пише історію та етапи розвитку держави, серед робіт є індустріально спрямовані: пейзажі, портрети робітників, будівельників. Для його картин характерні лаконізм, продумана мистецька концепція.

– Для цієї експозиції я відібрав найкращі роботи, які зберігаються у фондах художнього музею. Більшість із них упродовж років я дарував музею, частина – були закуплені. Так і назбиралася ціла колекція, – каже заслужений художник України Орест КРИВОРУЧКО.

Точну кількість своїх робіт Оресту Криворучку назвати складно – настільки їх багато. Перевести мистецтво в циферію вдається тільки частково: 587 екслібрисів, а ще ж є мала графіка, більше 50 книжок, які оформив майстер, театральні плакати, етикетки, які робив колись на замовлення… Значну кількість робіт Орест Криворучко зберігає вдома.

– Місця небагато, тому я поскладав їх: які за шафою, які під диваном, які на стелажі… Вже й нема куди розкладати, – ділиться митець. – Щось дарую, щось купують – так з’являється ще трохи місця для інших робіт.

Вже зараз художник готується до обласної виставки, яку буде презентовано до Дня Незалежності, та завершує писати ще одну роботу – акварель «Чернівецький мотив». Каже, що найбільше надихається природою та архітектурою, бо ж і буковинська природа, і архітектурні пам’ятки Чернівців не можуть не надихати.

Орест Криворучко – заслужений художник України, лауреат обласної літературно-мистецької премії ім. С. Воробкевича. Вражає діапазон його творчих пошуків: від оригінальних живописних робіт – до малої графіки. Працює в різних видах живопису (в різних техніках і стилях, має свій почерк) і графіки (станкова графіка, прикладна графіка, плакат, книжкова графіка, екслібрис, мала друкована графіка, поштова графіка, геральдика і фалеристика, експериментальна унікальна графіка, акварель).

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Геніальний художник зберігає свої картини… за шафою спершу з'явиться на Медіа-Версії.