3 вересня, 1970 року, з Театральної площі, в прямому етері з Чернівців на всю Україну, вперше прозвучали пісні Володимира Івасюка «Червона рута» і «Водограй», їх виконували – автор Володимир Івасюк та вокалістка Олена Кузнецова. І щороку, починаючи  від 2007-го, на Театральній площі Чернівців проходить «Свято української пісні». Цього року – вчотирнадцяте.

Сьогодні, 13 вересня 2024-го,  учасниками концерту були артисти Чернівецької обласної філармонії ім. Д.Гнатюка та вихованці музичних шкіл. Виконавці виконували твори композитора Володимира Івасюка.

На Театральній площі  можна було оглянути фотовиставку «Фоточелендж «Володимир Івасюк на тлі архітектури Чернівців»: повтор стрітфото В. Івасюка в сучасних Чернівцях».

Завершив свято виступ народного артиста України Павла Дворського та його синів – Павла й В’ячеслава. Разом із усіма присутніми на святі вони виконали «Червону руту».

Свято української пісні вперше відбулося 13 вересня 2007 року з нагоди 37-ї річниці від дня першого виконання «Червоної рути» й «Водограю» Володимира Івасюка. Ідейним натхненником його проведення був заслужений діяч мистецтв України, письменник Мирослав Лазарук.

“Червона рута”

“Бачу я тебе в снах,
У дібровах зелених,
По забутих стежках
Ти приходиш до мене.
І не треба нести
Мені квітку надії,
Бо давно уже ти
Увійшла в мої мрії”

Депутати Чернівецької обласної ради на засіданні колегії ухвалили рішення про присвоєння звання «Почесний громадянин Буковини» українському композитору-виконавцю, музиканту, поету Володимирові Івасюку (посмертно) та генеральному директору-художньому керівнику, головному диригенту Національної заслуженої академічної капели «Думка» Євгенові Савчуку.

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис 54 роки «Червоній руті» і «Водограю»! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Володимир Михайлович Івасюк (04.03.1949 — 24–27.04.1979) — видатний український композитор і поет, один із основоположників української естрадної музики. Є автором ста семи пісень, п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до двох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем. Чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Мав художній талант, був неординарним живописцем. Також захоплювався фотографією та кінозйомкою. Трагічно загинув, проживши всього 30 років… Музей було відкрито в Чернівцях в 1995 році до 25-річчя пісні «Червона рута» у будинку батьків композитора, де він жив у 1971-1972 роках. Збережено інтер’єри кабінету Володимира Івасюка та його батька – письменника Михайла Івасюка, кімнати батьків.В експозиції представлено рояль композитора, багато його особистих речей, фотографій, документів. Експонати музею розміщені в чотирьох кімнатах і коридорі.Окремо, в цокольному приміщенні, знаходиться виставкова зала музею.

У доробку художника портрети, краєвиди, натюрморти, картини чернівецьких храмів, вулиць, серія робіт «12 величних жінок України». На виставці експонується 65 робіт художника.

На відкриття виставки Йосипа Захандревича завітали шанувальники творчості художника, друзі, земляки, колеги, митці, небайдужі до філософії живопису художника. Любов до мистецтва, любов до життя, патріотизм, оригінальна творча індивідуальність притаманні Йосипу Захандревичу. Прихильники творчості художника говорили про різнобічні таланти майстра, про неповторну філософську манеру, про поетичність його малярства.

Заслужена артистка України Олена Урсуляк та лауреат міжнародних конкурсів, гітарист Стас Нагорний.

Йосип Захандревич у своєму виступі висловив подяку долі, що його персональна виставка вперше відбувається саме у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка: « …Ліс важкої пам’яті… Для Володимира Івасюка 24 лютого 2022 року настало 44 роки назад. В кожній його тривозі, що ми чуємо, там вже дзвін і по наші душі…Кожний знає, як вмонтовувати себе в Україну... Якщо пригадати німецького філософа Романо Гуардіні /Romano Guardinі/, у нього була така думка: якби взяти все Святе Письмо і відхилити другорядне, потім знову другорядне і так дальше, аж до дна, то там би лишилася молитва «Отче Наш». І я взяв цю формулу, аксіому представити до української писемності, то напевно залишилась би «Червона рута»… ».

Слова подяки і захоплення висловлювали глядачі, однокурсники, колеги, митці…

Після урочистої частини всі поринули у світ творів Йосипа Захандревича, спілкування, захоплення, фото із художником…

Дякуємо організаторам за чудову виставку. Дякуємо художнику Йосипу Захандревичу за талант, щирість, натхнення і прекрасну виставку, яку він подарував чернівчанам і гостям міста. Наступна персональна виставка має бути в художньому музеї! Бажаємо нових творчих успіхів!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ВИСТАВКА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ ЙОСИПА ЗАХАНДРЕВИЧА «НЕ СУМУЙ ЗА ВЕСНОТРАВНЕМ»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Антологію музики і пісні без «Червоної рути» уявити неможливо», – художник Йосип Захандревич спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Гімн України об’єднує людей і робить їх сильнішими. Пісня, музика, мистецтво допомагають підняти наш дух і укріпити віру в перемогу!

Слава Україні! Героям Слава!
Україна понад усе!

Більше фото з площі Філармонії за посиланням – І «ЧЕРВОНА РУТА» ПРОСТО НЕБА У ЧЕРНІВЦЯХ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Червона рута» просто неба у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Концерт пам’яті Володимира Івасюка – це ексклюзивний проект фестивалю Червона Рута, що відкриває нову сторінку в сучасній українській музичній індустрії.

Співакам акомпанував симфонічний оркестр, хор та джазова ритм-група. Вперше за історію вітчизняної естради найвибагливіші слухачі мали змогу ознайомитись зі справжнім оригінальним і масштабним звучанням пісень українського композитора.

Пісні Володимира Івасюка отримали нове, модерне, симфонічне життя завдяки новаторській обробці культового музиканта Романа Мельника. У концерті взяли участь Симфонічний оркестр та хор Українського радіо, Київський джаз-бенд (диригент – Володимир Шейко).

Солістами співаками концерту пам’яті Володимира Івасюка були лауреати фестивалю Червона Рута різних років. Зокрема, фестивалю, який відбувся у місті Маріуполі, Донецької області, буквально на лінії фронту. Основною метою фестивалю Червона Рута є культурно-просвітницька діяльність, формування єдиного українського, культурного, національного простору.

• Ми поставили перед собою мету: повернути «Червону Руту» в Чернівці. Адже в наступному році – ювілей, 30-річчя. І сьогодні – один із підготовчих заходів для того, щоб через рік Чернівці гідно зустріли «Червону Руту», – каже Чернівецький міський голова Олексій Каспрук. – Я дякую тим, хто сьогодні прийшов, знайшов час, не злякався погоди, наших транспортних проблем, щоби отримати справжнє задоволення від великої музики нашого земляка. Приємно, що прийшли люди різних поколінь, адже музика нас, українців, єднає.

На концерті була присутня й  родина Володимира Івасюка.

Завершилось дійство виконанням легендарної «Червоної Рути». І про те, що «не треба шукати вечорами», співав уже не один, а кілька сотень голосів. Зал аплодував стоячи.

Уляна Калин, студентка 2-го курсу кафедри журналістики філологічного факультету ЧНУ

Запис Пісні Володимира Івасюка зазвучали по-новому спершу з'явиться на Медіа-Версії.

2019 року Україна відзначатиме 30-річчя проведення першого пісенного фестивалю «Червона рута». Чернівці приймуть фінал і гала-концерт ювілейного фесту. Від 3 до 4 березня в Чернівецькій обласній філармонії проходив відбірковий конкурс «Червоної рути». Конкур завершився галаконцертом, на якому виконавчий директор фестивалю Мирослав Мельник оголосив результати.

Переможцями у жанрі «український автентичний фольклор» стали колективи «Гердан» та «Коралі». У жанрі «популярна музика» перемагає виконавиця Мар’яна Мицак. Журі визначило переможцему номінації «сучасна танцювальна музика» Устима Бука. У жанрі «акустична музика» переможцями стали Ольга Ворохта та Ірина Годзюр. У жанрі «рок-музика» переможцями стали гурти «Denomen» і «Гудіні». А в жанрі «інша музика» переміг гурт з Кіцманя «Форшлаг». 

Від березня до листопада 2018 року пройдуть 25 відбіркових конкурсів фестивалю в усіх обласних центрах і Києві. Учасників – понад п’ять тисяч, 500 з них приїдуть на фінал до Чернівців.

Запис «Червона рута» святкуватиме свій ювілей на батьківщині спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Якщо запитати в пересічного українця, яка українська пісня першою спаде йому на думку, можна бути впевненим, що більшість назве «Червону руту». Ця найвідоміша пісня Володимира Івасюка буквально увірвалася в серця слухачів і і стала музичним брендом України. Щоправда, зараз мало хто згадає, коли вона вперше прозвучала зі сцени.

– Я познайомилася з Володимиром Івасюком ще 1968 року, – розповідає Світлана Юрченко-Кобевко, – Тоді я була вокалісткою ВІА «Карпати». Володя часто приходив на наші репетиції й приносив свої пісні.

І от на одній з репетицій  Івасюк запропонував  нову пісню  – «Червона рута». У квітні 1970-го Світлана виконала її на студентському вечорі у медінституті.

– Стоячи тоді на сцені, ми навіть уявити не могли, що пісня невдовзі стане такою популярною й звучатиме від Ужгорода до Курил і Сахаліну, – згадує співачка.

13 вересня 1970 року Володимир Івасюк разом з «Карпатами» і солісткою Оленою Кузнєцовою виконали «Червону руту» й «Водограй» у прямому ефірі на Театральній площі Чернівців. Світлана цього часу складала іспити.

А наступного року на Всесоюзному конкурсі «Пісня-71» «Червона рута» стала «Піснею року».  На заключному концерті в Москві разом з Василем Зінкевичем і Назарієм Яремчуком свою пісню виконував  Володимир Івасюк.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

• Довідково:
• *1967. В Чернівцях при Будинку текстильників створений ВІА «Карпати» під керівництвом Валерія Громцева. До першого складу входили: колишній директор Центрального палацу культури Віктор Обдуленко, музикант Євген Тарнавський, солістка Світлана Юрченко (нині Кобевко), поет Микола Бучко, на слова якого Громцев писав пісні.
• *1968. До колективу приєднується Володимир Івасюк.
• 1968, 28 грудня. У передачі «Камертон доброго настрою» Володимир Івасюк разом з «Карпатами» виконує свою пісню «Мила моя».
• *1970, квітень. Світлана Юрченко-Кобевко вперше на сцені виконує пісню «Червона рута».
• *1970,13 вересня. Володимир Івасюк разом з «Карпатами» і солісткою Оленою Кузнєцовою виконує в прямому ефірі пісні «Червона рута» та «Водограй».
• *1971. «Карпати» знялися в музичному фільмі «Червона рута»
• *Колектив існував до 1974 року.

Запис На Святі української пісні виступила перша виконавиця «Червоної рути» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цікаво
В Буковинському державному медичному університеті навчається близько тисячі студентів – іноземних громадян з 37 країн світу, серед них – понад 400 громадян Індії

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Студенти-індуси заспівали «Червону руту» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Руслана, Олександр Пономарьов, Ані Лорак, Сестри Тельнюк, Марія Бурмака, Віктор Павлік, Катя Чілі, Альоша, гурти «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Сестричка Віка», «Скрябін», «Тартак», «Піккардійська терція», «Плач Єремії», «Танок на майдані Конго», «Мертвий півень», «Кому вниз», «Брати Блюзу», «Гайдамаки»… А чи знаєте, що їх єднає? Усі вони були відкриттям фестивалю «Червона рута».

Нагадаємо, уперше фестиваль «Червона рута» відбувся саме у Чернівцях 23 роки тому. Перший день фестивалю припав на 17 вересня 1989 року.

Нині молоді виконавці готуються до відбіркового конкурсу ХІІІ Всеукраїнського фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута», який відбудеться 10 – 11 листопада 2012 р. Прослуховування пройдуть у Чернівецькому обласному центрі естетичного виховання «Юність Буковини» (вул. Червоноармійська, 5) та у Центральному палаці культури м. Чернівці (Театральна площа, 5). Журі оцінюватиме молодих артистів у жанрах: український автентичний фольклор, поп- і сучасна танцювальна музика, акустична, рок-та інша музика. Переможці отримають право виступати у фіналі «Червоної рути», який відбудеться наступного року у Києві .

Разом з професіоналізмом, критеріями відбору у жанрах поп-, рок-, сучасної танцювальної, акустичної та іншої музики є новизна, сучасність, оригінальне творче обличчя, індивідуальність і неповторність виконавців, поєднані з українською національною визначеністю музики і виконання.

Вл. інф.

Запис Відбір на «Червону руту» почався спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– 1988 р. – створено товариство «Оберіг», яке активно почало роботу з відродження культури краю, нового осмислення його історії, чимало зробило з питань екології. Очолював його відомий поет Микола Бучко.

– Грудень 1988 року – створення Екологічної громадської організації «Зелений рух радянської Буковини», головою обрали професора Леонтія Сандуляка. Активісти організації вивчали невідому хворобу у Чернівцях, з’ясувавши, що її причиною були заводи військово-промислового комплексу, які діяли у Чернівцях.

– 8 червня 1989 року – створено ініціативну групу, яка розпочала підготовку до проведення установчих зборів Чернівецької обласної організації НРУ за Перебудову
До ініціативної групи увійшли: Л.Сандуляк, О.Панчук, В.Старик, В.Бойчук, М.Кушнір, І.Мельничук, О.Гуліка, В.Фірсанова, А.Добрянський, В.Кондратенко, В.Клим, А.Галін, Й.Зісельс, О.Юрійчук, В.Бурлака, Я.Оларь, Г.Галиць та інші.

– 13 липня 1989 року – в Чернівецькому університеті зійшлися представники груп сприяння Народного Руху України за Перебудову в м.Чернівці.

На зборах були присутні представники ініціативних груп неформальних об’єднань Чернівецької області: ЕГО «Зелений рух Буковини», Товариства української мови ім. Т.Шевченка, тов. «Оберіг», молодіжне тов. «Січ», Українська Гельсинська Спілка, тов. «Меморіал».

– 26 серпня 1989 року – в приміщенні ПТУ проведено установчу конференцію НРУ за Перебудову.

На конференції був присутній голова міськвиконкому П.Каспрук, від партійних органів – Валентина Кардуба. На конференції обрали делегатів Установчого з’їзду НРУ за Перебудову в Києві. Після конференції відбувся багатотисячний мітинг у Музеї архітектури та побуту під відкритим небом.

Через дві години від початку мітингу на сцену передали записку, що під сцену закладено бомбу і за кілька хвилин станеться вибух. Розрахунок «підкладачів» бив на паніку та людські жертви у тисняві. Проте ведучі мітингу, – Л.Сандуляк, О.Панчук, В.Старик, П.Каспрук, – зуміли організовано вивести людей за територію музею і вже за його межами розповіли народу причину такого рішення. Вибуху бомби, звичайно, не було.
– 17 вересня 1989 року – на стадіоні «Буковина» відбулося відкриття першого Всеукраїнського фестивалю «Червона рута».

Незважаючи на велику кількість міліціонерів, молодь співала патріотичних пісень, розгорнула національні прапори. Коли ж В.Жданкін виконав національний гімн «Ще не вмерла Україна», усі учасники фестивалю в дивному пориві піднялися і хто міг, співали разом. Пролунало багатоголосе «Слава Україні». Більшість міліціонерів стояли струнко, дехто з них кричав «Слава».

Тілія Гуліка – член ради ЕГО «Зелений Світ Буковини» з 1988 року, член Президії та Проводу КО НРУ з 1989 по 1999 роки, голова Чернівецької міської громадської організації «Гільфе».

Троян Влайко – член ради ЕГО «Зелений Світ Буковини», багаторічний член КО НРУ.

У цей час керівництво РУХу, – О.Панчук, В.Старик, В.Клим, – провели несанкціонований мітинг за участю студентів. Ленінський районний суд засудив студентів та організаторів мітингу від РУХу на 15 діб позбавлення волі, а професора О.Панчука – до 500 карбованців штрафу, хоч той вимагав свого арешту. Та влада не наважувалася арештувати онука О.Кобилянської. Студенти провели двогодинний страйк, створили страйковий Комітет, який очолив секретар університетського комітету комсомолу Анатолій Круглашов. Біля міської ради встановили намети з голодуючими рухівцями та студентами в знак протесту проти арешту. Влада звільнила арештованих.

– 19 серпня 1991 року – під час оголошення путчу в Москві, рада ЕГО «Зелений світ Буковини» зібралася на квартирі Л.Сандуляка на нараду.

Леонтій Іванович зателефонував в телерадіокомітет і попросив надати йому кілька хвилин ефіру, щоб звернутися до буковинців і пояснити, що насправді відбувається. Але йому відмовили. Через деякий час прийшла людина з Народного Дому і сказала, що В.Клим просив допомоги, адже потрібно друкувати та розносити по місту листівки-звернення до буковинців.

Одну друкарську машинку принесли з Української Республіканської партії і на ній друкував Іваничук, а на портативній машинці друкувала О.Гуліка. Надруковані за ніч листівки активісти РУХу, УРП та зеленого руху вранці розносили по тролейбусах, автобусах та роздавали перехожим. На листівках були заклики до страйку 21 серпня. Проте зранку ми дізналися, що путчистів арештовано. Замість страйку на центральній площі відбувся велелюдний мітинг.

– 22-25 серпня 1991 року – Союз Українок провів конференцію в Мармуровій залі університету.

Союзянки та гості, які приїхали на конференцію з інших міст, пройшли пішою ходою до дерев’яної Миколаївської церкви, усі у вишиванках, з синьо-жовтими прапорами, співаючи «Хлопці підемо, боротися будемо за Україну, за рівнії права».

– 24 серпня 1991 року – Верховною радою України була задекларована Незалежність України. 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі її підтвердили більше 90% громадян України.

Одним із співавторів Акту про Незалежність України був і наш земляк – Леонтій Сандуляк.

Запис Незалежність: як це було спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тарас Курчик співав у чернівецькому «METRO» на святкуванні 7-річчя компанії. Наживо, бо ніколи не користується «фанерою». Він дуже швидко й упевнено «завів» публіку: учасники свята співали й танцювали просто на майданчику перед торговельним комплексом. Пізніше пояснив, що навчився цього, працюючи у німецьких та польських нічних клубах, де мусив співати, коли всі їдять і нібито не звертають на тебе жодної увати. Єдине, що допомогало, – перебування «на своїй хвилі».

У світі Тараса Курчика знають нині більше, ніж в Україні. Та, попри свою зірковість (справжню, а не дуту!), він надзвичайно простий і приємний у спілкуванні, з колосальною позитивною енергією. Поспілкувавшись із ним, зрозуміла секрет його духовної зрілості: Тарас – дуже гармонійна людина. Та й загалом для українського шоу-бізнесу він є фігурою нестандартною. Його неодноразово запрошували працювати «на підігріві» в західних зірок, але він вирішив «орати» вітчизняну ниву поп-культури. Курчика визнавали королем української данс-культури. Нині його англомовна пісня «I’m sorry» – серед європейських хітів відомих співаків, таких як Lady Gaga, Eminem, David Guetta тощо, посідає 12-те місце у хіт-параді серед ста найкращих пісень.

Уже шість разів він був з концертами в Італії, а ще – в Іспанії, Німеччині, Польщі, Канаді, Австралії.

– Чернівці для мене особливе місто, тут не просто почалася моя творча кар’єра, тут почалося фактично моє життя, – розповів Тарас – Далекого вже 1989 року я розділив з Андрієм Миколайчуком, тоді лисим і босим, найвищу, другу сходинку (бо першого місця не присуджували) на І Всеукраїнському фестивалі «Червона рута». Я був наймолодшим учасником знаменної пісенної імпрези, простим хлопцем з Дрогобича, якому посміхнулася доля. Бо після фестивалю мої пісні зазвучали навіть на радіо та телебаченні інших країн. І я усвідомив, що можу працювати професійно.

Потім, у 90-х, був його хіт «Давай! Давай!», який звучав чи не на всіх FM-станціях. Кліп на цю пісню – один із перших українських кліпів з комп’ютерною графікою. Разом з оператором-постановником Олексієм Золотарьовим, який працює з Микитою Михалковим і брав участь у зйомках американського фільму «Титанік», відзняв і запустив кліп на пісню «Більше ніхто». До речі, авторство більшості пісень, які нині виконує Тарас Курчик, належить саме йому. Альбоми ж та кліпи Курчика переважно знімалися і записувалися за кордоном – у Польщі, Німеччині і навіть Амстердамі.

– Тарасе, ви – автор і виконавець офіційного Гімну до приїзду Папи Римського Івана Павла ІІ в Україну «Нам Україну благослови». Як сталося, що автор попси став писати духовну музику?

– Усі ми родом з дитинства… Ще малим мріяв стати артистом, лікарем, як тато, або священником. Мабуть, тому й записую духовну музику, яка є моєю душею. Естрадна музика – це моє життя і мій бізнес, моя професія, зрештою. Якщо чесно, про альбом духовної музики я почав думати з чотирнадцяти років. Тоді ж почав писати й духовні речі. Але в конкурсі, який оголосили напередодні 2001 року, я не хотів брати участь. Та мої друзі наполягли. Гімн написав на слова Михайла Пелея і – переміг.

– Фактично, ви єдиний серед українських артистів, хто отримав благословення від Папи. Це щось змінило у вашому житті?

– Кардинально. У моєму житті почався зовсім новий етап життя, коли все вдається й щасливо реалізуються задуми. Та й сам момент благословення Святійшим Отцем був неймовірним. Я втратив відчуття простору і часу. То була одна хвилина, що тривала… вічність. Я бачив його голубі добрі та щирі очі. Коли ж я висловив Папі свої бажання, він простягнув руку і поклав її мені на обличчя…

Відтоді Тарас щорічно відвідує Ватикан: Папа видав йому пожиттєву візу. У Ватикані йому дух перехоплює на Софіївській площі, де стоїть українська церква.

– Колись я собі сказав: якщо буду вінчатися, то обов’язково в Римі у цій церкві, – загадково посміхнувся співак. – І ця мрія невдовзі має збутися…

До речі, з кожної закордонної подорожі чи гастролей Тарас повертається з… чаєм. Бо він – знавець чайної церемонії та колекціонер: у нього є упаковки, привезені з Англії, Німеччини, Італії, Канади, Польщі, Ватикану, Китаю, Індії, Японії.

Як справжній галичанин, Курчик віддає перевагу польській кухні, де зранку зазвичай споживається багато страв, як і в обід, а ось на вечір – зась.

Має Тарас і свої рецепти. Один із них – саме на часі:

Салат з хрону та яблук

Береться 150 г яблук, 20 г хрону, 50 г сметани, цукор і сіль. Хрін натирають на дрібній тертушці, а яблука – на великій. Змішують, у такий спосіб поливають сметаною та заправляють сіллю, цукром.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис У Чернівцях співав Тарас Курчик, долю якого змінило благословіння Папи Римського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

■ Історія краю не знає жодного випадку міжнаціональних сутичок! Здавна і понині на цій землі у мирі і злагоді живуть представники понад 90 національностей.

Герцаївщина: міні аж до книги рекордів Гіннеса

■ Герцаївський район, як і його райцентр, місто Герца (2,1 тис. мешканців) – потенційні кандидати на занесення до української книги рекордів Гіннеса! Сам район – найменший в Україні за територією, а Герца – найменший за населенням райцентр. До того ж, район і місто розташовані в Чернівецькій області, найменшій за територією й населенням в Україні. Ще одна особливість міста й району – румуномовність: румунською тут розмовляє майже 97% населення.

Район має унікальну долю: спочатку, в жовтні 1940-го, його створили в новоприєднаній до радянської імперії Буковині. В грудні 1962-го Герцаївський район ліквідували, приєднавши до Глибоцького. Незалежна Україна відродила цю територіальну одиницю в грудні 1991-го.

■ Одне з найпопулярніших для туристів сіл – Молниця. Розташований тут чоловічий Свято-Вознесенський монастир «Банчень» почали розбудовувати за ініціативи Героя України отця Михайла Жара лише 1994 року. Знайти його можна завдяки височенній, 50-метровій, дзвіниці, яку видно навіть з автомагістралі Житомир – Чернівці!

Вижничина: від борделю до райвідділу

■ Овіяна легендами будівля райвідділу внутрішніх справ на вул. Шухевича у Вижниці за часів румунського панування слугувала борделем, а пізніше – рестораном.

■ З одного з кутів Вашківців – Гнатишиного пішов родовід двох губернаторів Гнатишиних на протилежних точках земної кулі: канадського та буковинського.

■ Берегометський дендропарк, закладений Миколою Васильком 1890-го, незважаючи на захланність, є унікальною пам’яткою садово-паркового мистецтва. На одному гектарі землі росте аж 54 види дерев та чагарників! Перлина парку – 2 дерева псевдомодрини золотистої, яка росте лише в дельті річки Янцзи у Китаї. Це єдине місце в Україні, де ростуть ці екзоти. Інші унікальні природні експонати – 3 японських дерева гінкго дволопатевого, тис ягідний, камфорне дерево, канадська тсуга, тюльпанове дерево.

■ Вижницький національний природний парк – єдине місце в Українських Карпатах, де зростають всі 3 відомі види папороті – шипувата, списоподібна і Брауна.

■ У санаторії матері й дитини «Зелені пагорби» можна знайти стежку, яка веде вниз до річки, на березі якої розташоване плесо, що нагадує невеликий басейн, утворений вимиванням породи водами стрімкої річки Виженки. Це святе для євреїв місце – колишня лазня-міква просто неба, пов’язана з ім’ям духовного наставника іудеїв Баал Шев Това. За легендою, вода у мікві має чудодійні властивості. Проте, щоб отримати благословення, треба скупатися в ній голяка. Якщо тут помити посуд, він стає кошерним. Аналогів мікви Україна не має.

Сторожинеччина: Шевченкові верби й солона криниця

■ Сторожинець може претендувати на звання найзеленішого міста Буковини: на одного мешканця тут припадає більше 40 кв. м зелених насаджень! На розі вул. Хмельницького і Грушевського у Сторожинці від 1905-го стоїть міська ратуша. Вона є другою на Буковині після чернівецької як за висотою, так і за красою.

■ На найвищій точці сторожинецького дендропарку ростуть 3 Шевченкові верби. На засланні у Казахстані поет виростив з простої тички вербу, яка нагадувала йому про батьківщину. 1964-го живці цієї верби були привезені казахськими гостями до Львова, а ще через 4 роки – перевезені до сторожинецького дендропарку.

■ У Красноїльську на південній околиці кута Слатина у витоках річки Солонець є унікальна криниця. Її глибина –12 м, а концентрація солі настільки велика, що у воді не тоне куряче яйце. Рівень води у криниці ніколи не падає! У старі часи за соляною водою приїжджали з усієї Сторожинеччини, і навіть з Південної Буковини (нині – Румунії). Сьогодні криниця належить до території приватного володіння нащадка колишнього власника Віктора Германа.

■ Якщо на роздоріжжі в Гільчу повернути ліворуч, потрапите до заказника «Зубровиця» – єдиного в Україні місця, де мешкають зубри (бізони європейські). Зубри й раніше мешкали на Буковині, проте на початку ХІХ століття вимерли внаслідок господарської діяльності людини. Їхню популяцію відновили в радянські часи.

■ У селі Череш існує донедавна єдиний не лише на Буковині, але й на всій Україні пам’ятник Йосипу Сталіну. У парку, що оточує психоневрологічний пансіонат, поруч із іншими сюрреалістичними скульптурами, стоїть пам’ятник, який вже став легендою. Скульптурну групу «Ленін і Сталін» створено 1945-го скульптором О. Топчієвим і встановлено у центральному міському парку Чернівців. До Череша пам’ятник «переїхав» після демонтажу за часів хрущовської «відлиги». Тут, у вічному «вигнанні», пам’ятник нагадує хворим санаторію та нечисленним туристам про радянську епоху…

■ Давидени (офіційна назва «Давидівка») – ще одне село-рекордсмен. Його унікальність, по-перше, в тому, що населений пункт, у якому живе понад 3 тис. мешканців, займає площу, порівняну з площею невеликого обласного центру. По-друге, у цьому селі розташовано відразу 7 дерев’яних (!) храмів, більшість з яких збуджує неабиякий інтерес дослідників дерев’яної архітектури.

Заставнівщина: у давнину мала порти

■ Долина Дністра біля села Онут на Заставнівщині – найнижча точка Прут-Дністровського міжріччя (121 м над рівнем моря), а село – одне з найстаріших поселень Буковини. Вперше Онут згадується в літописі 1215-го, як місто, що виникло на важливому судноплавному шляху, який проходив по Дністру з Галицької Русі до дельти Дунаю.

■ Село Василів було в середні віки великим портовим містом.

Хотинщина: вулкан і фортеця-фотомодель

■ Хотинська фортеця, на думку спеціалістів, вважається найфотогенічнішою в Україні.

■ На захід від Хотина простягається Хотинська височина. Тут розташована гора Берда (515 м) – найвища відмітка рівнинної частини України.

■Найцікавіший об’єкт Колінківців – грязьовий вулкан, єдиний в Чернівецькій області! У Колінківцях протікає також невелика річка Рокитна – природній кордон між двома географічними та історичними регіонами України – Бессарабією та Буковиною.

Путильщина: рейс «Селятин-Париж»

■ Забутий Богом Селятин на Путильщині має справді європейське минуле: від 1913-го, завдяки прокладеній інженером К.Таубером міжнародній залізниці, Селятин мав регулярне пасажирське сполучення з Віднем, а раз на тиждень від селятинського перону відбував поїзд з причіпним вагоном до Парижа. Залізницю закрили 1939-го… Нині в Селятині жителів майже вдесятеро менше, ніж було в ті часи.

■ За метеорологічною статистикою, Селятин – найбільш грозове місце в Україні. У середньому 45 днів на рік тут з грозами. Селятин прославився й найтривалішою грозою, яка почалася 10 червня 2008-го о 15:30 і закінчилася 12 червня о 4:30, триваючи 37 годин.

■ Перевал Шурдин – найвищий в Україні автомобільний перевал. Його висота – 1173 м над рівнем моря. Крім того, перевал – свідок знаменитого Брусилівського прориву через Карпатські гори під час І Світової війни. Під час воєнних дій у Путилі побував навіть Василь Іванович Чапаєв, герой громадянської війни та радянських анекдотів.

■ Село Розтоки на Путильщині сміливо може претендувати на звання кінематографічного центру Буковини. Тут у 1970 році знімався справжній шедевр українського кінематографу «Білий птах з чорною ознакою» режисерів Юрія Іллєнка та Івана Миколайчука. Тут же народився хіт №1 української естради 70-х років «Червона рута». Прибувши у липні 1970 року разом з танцювальним ансамблем «Вітерець» на зйомки «Білого птаха», молодий композитор Володимир Івасюк намагався за допомоги місцевих жителів розкрити таємницю червоної рути. Тоді ж був написаний остаточний варіант пісні, який 13 вересня цього ж року вперше пролунав на українському телебаченні в програмі «Камертон доброго настрою».
І, нарешті, 1975-го у Розтоках режисер Віктор Стороженко відзняв музичний фільм «Пісня завжди з нами» за участі Софії Ротару, в якому співачка виконала 6 пісень Володимира Івасюка.

■ Найвища точка Путильщини і Буковинських Карпат – гора Яровиця (1574 м).

Чернівці: цуг до Львова і скансен

■ 1 вересня 1866-го кілька сотень підданих Австро-Угорської імперії здійснили незабутній 12-годинний вояж, ставши першими пасажирами цуга (тоді казали саме так) «Львів – Чернівці». У Києві перший потяг з’явився через 4 роки, у Харкові – через три.

■ За іронією долі, через 144 роки після першого потяга пасажирський поїзд «Львів – Чернівці» так само долає 280 км шляху за довгі 12 годин! Сніданком, як то було 1 вересня 1866-го, пасажирів уже не пригощають.

■ На вул. Московської Олімпіади у Чернівцях розташований один з шістьох існуючих в Україні скансенів – музеїв під відкритим небом. Слово «скансен» походить зі шведської: 1891-го в Стокгольмі етнограф Артур Хацеліус відкрив перший в Європі етнографічний музей на відкритому повітрі. Назва відомого на весь світ Скансену перетворилася з власної на загальну. Популярність ідеї спонукала й чернівчан не відставати від музейної моди. Ще 1906-го на засіданні Наукового товариства в Зальцбурзі Володимир Залозецький, сенатор, директор музею народовідання та меценат, вирішив увіковічнити дерев’яні пам’ятки Букового краю.

Між задумом і реалізацією пролягли кілька десятиліть і світова війна. 1934-го справа зрушила з місця: на гору Цецин з Карпат привезли селянську садибу. На схилах замкової гори, де Залозецький завзято навчав місцевих дітлахів кататися на лижах, дбайливо відтворили хату та господарські споруди, а вела до міні-музею гарна різьблена брама. Лише вона пережила Другу світову війну. Зараз аксакала чернівецького скансену можна побачити недалеко від входу до музею.

Місце для сучасного музею народної архітектури та побуту, створеного 1977-го, вибрали вдало: на схилах великого яру. Зовсім поруч – старовинна (найдавніша з мурованих у місті!) церква на Горечі. Від 60-х до 70-х років ХІХ ст. неподалік стояла ще й міська шибениця.

Глибоччина: 5 тисяч писанок

■ На Глибоччині найбільше на Буковині пам’яток архітектури – культових споруд. Тут налічується понад 40 церков і соборів.

■ У музеї історії с. Старий Вовчинець зібрали незвичайну колекцію із 5000 писанок (!), предметів домашнього вжитку і навіть бивнів мамонта, знайдених на околиці села.

Новоселиччина: вокзал до Росії і лабіринт

■ Найцінніша з точки зору історії споруда Новоселиці – одноповерхова будівля залізничного вокзалу на північній околиці, збудована 1905-го. Саме звідси 1915-го американський письменник-публіцист, один із засновників компартії США, автор книги «10 днів, які приголомшили світ» Джон Рід почав свою знамениту подорож Російської імперією, а свої враження про Новоселицю він описав в книжці «Війна у Східній Європі».

■ Між селами Подвірне та Анадоли розташований один із найбільших лабіринтів світу. Про його справжні розміри можна тільки здогадуватися. Південна частина цих підземних порожнин, сталактитова печера «Попелюшка», за довжиною своїх ходів займає 8-ме місце у світі. «Попелюшка» має 3 поверхи і вражає розмірами галерей, залів, довжина яких сягає 170 м, хитросплетінням переходів, підземними озерами, каньйонами та різнобарвними глинами.

Запис Цікаві факти з історії, географії та природи Буковини спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Я проплакала всі дні 20-ї «Червоної рути», – з гіркотою в голосі каже чернівчанка Світлана ЮРЧЕНКО-КОБЕВКО, лауреат І Міжнародного фестивалю «Червона рута», що відбувся у Чернівцях 1989 року, володарка золотої медалі Республіканського фестивалю народної творчості. – І досі не можу зрозуміти, чому професійне виконання нікого нині не цікавить…

Золоту медаль — за пляшку

У неї надзвичайно приємний і водночас дзвінкий красивий голос, яким співачка виробляє неймовірні… викрутаси! Слухати – не переслухати, навіть акапельно. Такий голос не у кожного Заслуженого чи й навіть Народного артиста.

– Це за рахунок артикуляції, – пояснює Світлана. – Вона в мене, як казала голова журі Республіканського фестивалю народної творчості, особлива, бо в моєму виконанні зрозуміле кожне слово, чути кожний звук.Я можу співати навіть з камінням у роті.

До речі, під час того ж фестивалю, коли велика золота медаль дісталася Лілі Сандулесі, сталася чи не перша, але, на жаль, не остання прикрість у Світланиній долі. Замість вибореної золотої медалі керівник від обласної культури (не будемо називати прізвища, нехай спочиває з Богом) вручив Світлані диплом ІІ ступеня.

Григорій Білошицький, художній керівник Будинку культури залізничників, де в ансамблі «Експрес» співала Світлана Юрченко, дізнався, що горе-керівник віддав медаль… за пляшку горілки. Не стерпів такої наруги над талановитою дівчинкою, влаштував скандал – і Світлані повернули золоту медаль.

– Білошицький був справжнім митцем, – з теплотою у голосі згадує Світлана. – Він помер, як актор, просто на сцені, де керував агітбригадою. Завершив пісню – і застиг…
Підступність

– Світлано, давайте згадаємо Руту-89…

– На фестиваль ми, ансамбль ресторану «Буковина», готували пісню «Червона рута». Вперше в роковому аранжуванні. Втім, рок звучав лише у програші, а головна тема, написана Володею мелодія залишался незмінною.

У колективі працювали виключно професіонали. Керівник – Євген Бєляєв, неперевершений аранжувальник. Він зараз тут, у Чернівцях продовжує аранжувати, але робить тільки те, що йому подобається. Далі – клавішник Віталій Лєвшин, гітарист Леонід Вайнштейн, він, здається, зараз у Німеччині, скрипач і бас-гітара Лівію Руснак, і ми, співаки – я і красень Юрій Рокшанський з розкішним баритоном, він теж зараз у Німеччині. Співали, безперечно, наживо, фонограм не було.

Коли вже стояли на сцені з настроєною апаратурою, до нас підійшов незнайомий чоловік і порадив не відходити від інструментів, бо… маємо заздрісників. Але тут нас раптом усіх покликали, щоби вирішити якесь питання з програмою.

Ми залишили апаратуру буквально на 2-3 хвилини. Та підлоту нам встигли зробили. Хтось розстроїв Лєвшину інструмент, а у Віталія була божественна техніка. Перші акорди – о жах! – Бєляєв в одній тональності, а Лєвшин в іншій. Женя скомандував: «Левшин, припини грати!». Проте ми виступили успішно і стали лауреатами.

– Ви кажете, що були першою виконавицею «Червоної рути». Як це було?

– Зрештою, це не тільки я кажу. У музеї Івасюка, в присутності його керівництва, гостей і журналістів про це розповів Валерій Громцев, який приїздив до Чернівців на 20-річчя «Червоної рути», де йому й оголосили про присвоєння звання Заслуженого діяча мистецтв України.

Від 1967 до 1981-го я співала у «Карпатах». Цей колектив створив Валерій Громцев, який пізніше очолив ансамбль «Товтри», потім – «Світязь» у Волинській філармонії та «Море» у Севастополі і вже 10 років живе в Ізраїлі.

Я була на першому курсі музучилища, коли він запросив мене до гурту. Тоді ж я познайомилася і з Вовою Івасюком, бо вже з 1968-го він їздив з нами з концертами. Тому всі нові свої пісні приносив нам. Тож «Карпати» першими і «викатували» їх селами і районами. Володя був з нами, він теж стояв на сцені і співав.

Одного разу він звернувся до Валєри:
– Можна, я твою співачку візьму: мені треба зробити творчий звіт-концерт у медінституті, а жіночого голосу не вистачає.
– Будь-ласка, хоч усіх нас забирай, – посміхнувся Валерій.
– Тоді завтра, Світланка, – на репетицію, – сказав Володя.

Як зараз пам’ятаю, прийшла я до сірої будівлі на вул. Богомольця, по сходах і наліво був актовий зал. Відбулася репетиція, а через два дні – концерт.

Там вперше прозвучала «Червона рута», і саме я була її першою виконавицею, в парі з Володею. Це був 1970-ий рік. Ляля Кузнєцова, в неї прекрасне сопрано, першою зняла кліп. А Рая Кольца замість мене поїхала зніматися у фільмі «Червона рута», бо в мене були державні іспити в музучилищі та ще й у квітні доньку народила. Це було вже навесні 1971-го.

У саду – червона рута

– Світлано, у Вас і зовнішність, і голос. Я слухала Вас, бачила, як сприймаєтесь публікою… Як сталося, що Ви не на великій сцені?

– Найперше, через хворобу. Але, напевне, не тільки… Дуже давно я перехворіла на грип, який дав ускладнення на мозкову оболонку. Маю інвалідність. Час від часу відбувається загострення, тоді на півроку випадаю з концертного процесу. Та, попри це, ніколи не теліпалася у хвості. Завжди про себе заявляла. Без дипломів з конкурсів ніколи не верталася.

Образливо, що після вересневого фестивалю «На крилах надій», де мене вперше, мабуть, почуло нове керівництво управління культури і туризму, хтось із його представників зопалу пообіцяв, що я обов’язково співатиму на «Червоній руті». Тому, зрештою, і плакала.

Між іншим, хочу сказати, що коли я хворіла й лежала в реанімації – у мене тричі зупинялося серце, туди телефонував, цікавився і домовлявся не хто інший як Ян Петрович Табачник. Саме він навчав мене азам музики: як треба співати, правильно брати дихання. Я йому вірш присвятила «Мій учитель і друг».

– Поезія – це у вас серйозно?

– Маю дві збірочки. Вже готова третя, але немає грошей на видання.

– Творчість стала вашим хобі?..

– Мене вабить усе ніжне і красиве. Скажімо, в моєму дворі тривалий час росла квітка червона рута, яка спричинилася до дуже цікавого знайомства з талановитою журналісткою Ганною Задорожною. Вона працювала у газеті «Час» мого однофамільця Петра Кобевка, зараз на заробітках в Італії. Це саме вона опублікувала розповідь про червону руту у моєму дворі…

– …у вашому житті.

– Можливо, й так…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Перша виконавиця «Червоної рути» не потрапила на ювілейний фестиваль спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чи слухаєш україномовних музикантів

Присутні – організатори ювілейного фесту і, переважно, студентська молодь, умовно кажучи, діти тих, хто виступав на першій «Червоній руті». Але саме молодь – найактивніший «споживач» популярної музики.

Якщо 20 років тому «Червона рута» вивела українську сучасну пісню і популярну музику з андеґраунду, то нині, вже за інших обставин, вона фактично знову «в загоні». Хоча, на загал, україномовної пісенно-музичної продукції побільшало, через суцільну комерційність радіо- та телеефіру вона не може пробитися до масового глядача.

Найпотужніший медіа-носій – телебачення – спілкується з громадянами України іноземною мовою. Президент Першого Національного каналу Василь Ілащук констатує: 99% українського телебачення… не існує в українському медійному просторі. Підтвердження тому – майже всі телеканали в Україні. Українськими їх не назвеш: всуціль «крутять» одну і ту ж «обойму» російських співаків.

Що молоді пропонують з радіо- й телеефіру, те вона й хоче почути, купуючи аудіодиски. Директор «Укрмюзик» Ігор Мельник поцікавився, хто з присутніх має в домашній фонотеці десять дисків україномовних виконавців. У переповненій блакитній залі університету підвело руку… аж двоє викладачів.

– Потрібна зміна суспільного мислення, – переконаний музичний критик Юрко Зелений. – До формування державної ідеології, через культуру включно, окрім творчої інтелігенції, як це маємо зараз, не залучена еліта бізнесова. Творчість не має мотивації, бізнес не бачить перспектив. Чому українську музику не зробити комерційною?

Але хто цього вчить? За останні 20 років в Україні так і не виникло інституту артменеджменту – фахівців з організації та «просування» на ринку виконавців та гуртів. В організатори шоу-бізнесу пішли колишні музиканти і співаки. Вони роблять справу, як можуть. Здебільшого – на винахід велосипеда.

Мають рацію ті, хто вболіває за прийняття відповідного закону, щоби телемовлення і наповнення ефіру недержавною мовою оподатковувалося значно вище. Потрібна лише політична воля наших керманичів, аби його ухвалити. У багатьох країнах, скажімо, у Швеції, державне телебачення з мовленням державною мовою задають тон (і створюють фон!) – і диктують музичну моду.

Ви – не формат

«Своя музика». Така назва всеукраїнського музичного журналу – гіда в сучасному музичному «морі». Але ніхто з присутніх в залі про такий не знав. Хоча видання знайомить читачів із тими, хто, без перебільшення, творить музичну історію.

Масова українська музика не форматна в українській державі. Незмінний художній керівник фестивалю Анатолій Калиниченко розповідає, що 1989 року українське телебачення досить детально висвітлювало фестиваль і подальші виступи лауреатів «Червоної рути».

– Цензури ми не відчували. Зате років через вісім з нас почали вимагати проплати як за …рекламу. В нормальному суспільстві артистові платять за те, що його записують. В Україні – навпаки. Хоча в україномовних пісень рейтинг не менший, аніж російськомовних. «Плач Єремії», «Океан Ельзи», «Скрябін», «ВВ»… Як і у фільмів, дубльованих українською, українських накладів газет, які виходять двома мовами.

Як існує національна вербальна мова, так і є національна музична мова. Вони тісно взаємозв’язані. 1989 року ми, організатори фестивалю української сучасної пісні й популярної музики, хвилювалися, чи достукається українська інтонація до українського серця. Достукалася. Проте в Україні це й досі єдиний україномовний фестиваль! Нині українській пісні в Україні гірші, аніж 1989-го…

Не дивіться «ящик»!

Це заклик директора «Українського музичного видавництва» Богдана Гловацького ігнорувати московське шоу-блуддя. Бо, хоч україномовної пісні не поменшало, пробитися до інформаційного простору вона не може. Та оптимісти в цій розмові закликали не бідкатися, а об’єднуватися.

Об’єднати зусилля є задля чого. Печуть не тільки перелічені проблеми. Подолання аудіопіратства, захист авторського права і, відповідно, – гідні гонорари, україномовна пісня в Інтернеті та пропозиціях операторів мобільного зв’язку, будівництво сучасних концерт-холів.

І, головне, не тільки прагнути бути почутими, а бути впевненими, що ви робите україномовний музичний продукт дуже добре і це відповідно коштує дорого.

Олена ЧАЙКА, журналіст

Р.S. Сідаю в чернівецьке таксі. Вмощуюся зручніше і прошу водія вимкнути радіо. У відповідь на його здивований погляд пояснюю: мені цей російський шансон, точніше — блатняк не подобається. Він пропонує виправити ситуацію – «нишпорить» іншими місцевими FM-станціями. Але вибору – жодного: всі пропонують одне і те ж. Радіо змовкає…

Запис Від «Рути» до «Рути» Українській пісні нині гірше, ніж 20 років тому спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Ми все життя мріяли мати в репертуарі пісню Володимира Івасюка. Але не було можливості. Адже всі пісні поета виконувалися талановитими метрами естради – згадує солістка дуету, Марічка ЛОБУРАК. – А переспівувати їх після Софії Ротару чи Назарія Яремчука ми вважали некоректним.

Якось 2000 року до нас подзвонила тодішня директорка музею В.Івасюка Параска Нечаєва. Виявилося, що сестри Володі, Галя та Оксана, переглядаючи архів у Львові, знайшли там пісню для дуету. Паша запропонувала заспівати її нам. До музею ми не йшли, а летіли! Узгодивши все з сестрами Івасюк, почали працювати.

Пісня написана 1971 року, тогочасна. Партитура не схожа на сьогоднішню музику. Тож нам треба було її «осучаснити», не змінивши при цьому мелодію. Допомогти зголосився наш аранжувальник, Євген Бєляєв, друг Володимира Івасюка. Відтоді у пісні друге життя. І вона – найулюбленіша в нашому репертуарі! Виконували її на сольному концерті в Івано-Франківську минулими вихідними.

Чутки та припущення

Можливо, що «Елегія для Галі» присвячена дівчині, яку Володя колись дуже любив. Мабуть, виливши свій біль у пісні, він її закинув, щоби не ятрити рану. Можливо, тому родина Івасюка мало знала про цю пісню. Ще одна версія – пісня присвячена сестрі…

Торік дует «Скриня» відсвяткував своє 20-річчя. Хотілося б почути «Елегію для Галі» у виконанні «Скрині» і на цьогорічному фестивалі «Червона рута». Адже мелодійна весела пісня з ніжними словами не залишить байдужим жодне серце!

Любов ПЛАХІНА, «Версії»

Запис Історія пісні Володимира Івасюка: «Елегія для Галі» чекала 30 років спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Саме тоді «Червона рута» стала місцем народження багатьох яскравих українських артистів, змінивши свідомість цілого покоління людей. Серед вихідців з «Червоної рути» – Руслана, «ВВ», Ані Лорак, «Пікардійська Терція», Наталія Могилевська, Віктор Павлік тощо.

Нині фестиваль ставить завдання зібрати разом усіх українських митців: художників, поетів, музикантів, режисерів, акторів. Усе – щоб створити нове бачення розвитку сучасної української культури і донести ці повідомлення до людей.

У Чернівцях фестиваль проходитиме з 16 по 20 вересня і в одинадцяте відкриватиме нові таланти.

Новинки

Свою успішну ходу 20 років тому «Червона рута» розпочала не тільки як фестиваль, а й як акція національно-демократичного самоствердження громадян. І тепер фест повертається до рідного міста. Тому Чернівці на кілька днів повністю перетворяться на фестивальне містечко.

Усі заходи будуть безкоштовними за виключенням тих, на які будуть запрошені благодійники, генеральні спонсори фестивалю та почесні гості.

Фестиваль ознаменований цікавими новинками. Українські художники, наприклад, реалізують оригінальний проект Всеукраїнського треіналє «Український фолькмодерн-2009». Це міжнародний проект, адже в ньому беруть участь американські та словацькі художники українського походження.

Вперше буде презентовано диск інструментальної музики В. Івасюка. Відбудеться  ярмарок книг та української музики. Знаменною подією стане концерт українських виконавців, гостей та переможців під час відкриття найбільшого в Україні розважально-культурного центру по вул. Хотинській.

«Червона рута» повернеться?

За словами Віктора ПАВЛЮКА, заступника голови облдержадміністрації, вже 3 місяці Володимир Куліш, голова облдержадміністрації проводить переговори з Києвом, щодо повернення фестивалю в Чернівці. Разом з тим треба розуміти, що є концепція фесту, яка передбачає проведення його в різних регіонах України. Але керівники краю сподіваються зробити Чернівці центром «Червоної рути».

П. Павлюк зазначив, що крайова виконавча влада отримала замовлення від дирекції фестивалю на розміщення, харчування гостей і забезпечення їх транспортом. Загалом проведення фестивалю області обійдеться  в понад 250 тис. грн. Частину витрат несе регіональний спонсор (київські структури), частину виділяє міністерство культури і туризму.

Крім фестивалю…

У дні проведення фестивалю припадає й проведення Чемпіонату з мотокросу, міжнародний фестиваль «Хотинська твердь», Всеукраїнська нарада з питань розвитку туризму та Чемпіонат України з техніки гірського туризму.

– Ми очікуємо надзвичайно велику кількість гостей та відвідувачів. Тому всі готельні комплекси як у Чернівцях, так і за межами міста готові приймати гостей, – наголосив Петро БРИЖАК, начальник управління культури і туризму Чернівецької ОДА.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Чернівці стануть фестивальним містечком. Драйв безкоштовний! спершу з'явиться на Медіа-Версії.