24 лютого жінка прокинулася від вибухів. Почалася війна. А її п’ятирічна донька за 80 кілометрів. Жінка розповіла, що їй довелося пережити, аби врятувати свою крихітку.

Сніжана до війни була звичайною господинею, сама виховувала доньку. Мешкала в селі Москалівка Харківської області. Час від часу їздила до Харкова на роботу.

«Моє життя до війни було стабільне, спокійне. Працювала в ресторані, мила посуд. На вихідних роботи вдома вистачало, підтримувала господарство, виховувала доньку. Та мене вирішили…врятувати. Від чого? Від спокійного та мирного життя?»

Вранці 24-го Сніжана була в Харкові, мала виходити на роботу. Близько 4-5 ранку почало все вибухати. Вікна, підлога – все тряслося.

«Я прокинулося й одразу до телефону. Читаю, а там пишуть, що війна… У мене земля з- під ніг пішла. Подзвонила рідним та друзям у Москалівку. Зв’язку не було. Я почала себе накручувати – хвилювалась за свою п’ятирічну донечку.

Коли трішки прийшла до тями, то зрозуміла, що треба негайно перебиратися в безпечне місце. Вибухи продовжувалися, а я з вікна на власні очі бачила в небі ракети. Зібрала необхідні речі та вибігла до підвалу. Сподівалася, що ситуація нормалізується, все заспокоїться й я виїду до Москалівки. А до неї мало не сотня кілометрів.

Майже весь час я плакала, розуміючи, що з’явилася загроза не тільки моєму життю, а, головне, життю моєї  донечки. Я мусила бути поруч з нею. Попри будь-яку загрозу. В той момент мені дуже не вистачало її голосу й тепла. Та хоча б простого усвідомлення, що з нею все в порядку».

Десь о 7 ранку Сніжана подумки відзначала, що вибухи припинилися. Ніби хтось їх поставив на паузу. Жінка зрозуміла, що може встигнути на автобус, який відправляється до Москалівки о 8:00.

«Я швидко вибігла з усіма речама до метро, аби добратися до автостанції. Разом зі мною до метро бігла ще добра сотня харків’ян з валізами, домашніми тваринками. Я спустилася в підземку та побачила, що місця вже було мало. Люди ж усе йшли та йшли. Сіла в вагон і доїхала до автостанції. Тут знов почалися вибухи, десь начебто зовсім близько. В той момент я відчула ту хвилю, про яку всі говорять, ніби крізь мене щось пройшло. Та я не могла ховатися, мені треба було доїхати до своєї дівчинки, боялася запізнитися. Підбігла до водія, питаю: «Без квитка візьмете?». А він у відповідь: «Так, це ж евакуаційний. Звичайно візьму. Вам куди?».

«У той момент усі мої думки про безпеку, їжу чи сон чи начебто відключилися. Я хотіла одного, побачити свою доньку в безпечному місці. Вже в автобусі відкрила стрічку новин нашої громади і побачила, що в наш Основ’янвський район влучила ракета. Подробиці не повідомляли. Моє серце зупинилося. Я молилася, щоб це було якомога далі від мого села. Почала плакати. Було страшно, руки тремтіли. Автобус усе не від’їжджав, чекав на  людей. Жінка, що сиділа поруч, мовчки простягнула мені якісь ліки, то були заспокійливі. Та я відмовилася, розуміла, що мені знадобиться холодний розум. Тоді мені здавалося, що я голіруч повбиваю всіх росіян, які перешкоджатимуть мені добратися до доньки».

Нарешті автобус завівся. Приблизно через півтори години Сніжану висадили на Ростовській трасі. Це за 2 км від її села.

«Я почала бігти, у небі знову щось літало та було чути вибухи. Але то було далеко. Зупинилась. Перевірила телефон, пропущених не було, почала дзвонити рідним. Усі поза зоною досягнення. Сльози на той момент висохли, плакати вже не могла, не було сил.

На трасі підсіла в попутку. Мовчки їхала, сподіваючись на краще.

Вийшла біля свого будинку. Побачила сусідку, привіталися. А вона мені: «Чого приїхала? Ніби мала бути на роботі?». Я здивувалась, кажу: «Тьоть Люб, та ж війна почалася. Ви новини не читаєте?». Вона мені не повірила. Уявляєте? Каже, що жарти в мене погані. У мене не було сил їй щось доводити. Та на душі стало спокійніше, окупаційні війська сюди ще не дійшли. Проте пізніше вони-таки побували тут.

Я кинулася до будинку, зайшла, обійняла маму та побачила, як моя крихітка спить спокійно й солодко. Від серця відлягло».

У селі Сніжана з мамою та донькою пробули кілька тижнів. Виїжджати не збиралися, гадали, що все минеться.

«Ми сподівалися, що наші відіб’ють ворога й усе буде добре. Найстрашніше інше, ти слухаєш новини, що сьогодні збираються на перемовини, сподіваєшся – щось  вирішать і все нарешті буде добре, не їдеш. Але бачиш, як щодня все більше людей покидають свої домівки, а ти лишаєшся. Ми дуже не хотіли кудись їхати – все життя багато працювали, намагаючись нажити якесь майно…»

Перші думки про евакуацію у Сніжани з’явилися, коли російськи окупанти заїхали до них в село. Одна бригада оселилася на полі, а інша – окупувала школу. За тиждень над селом почали шугати мов шуліки літаки, щось постійно вибухало. Від цього у будинку повилітали всі шибки. Вони з донькою не постраждали, бо ховалися в підвалі.

«Я розуміла, що моя дитина на таке життя не заслуговує. Вона не повинна прокидатися від вибухів та жити у підвалі. Мій обов’язок, як мами, позбавити її цього жахіття.

Після того, як усе скло повилітало з вікон, я зв’язалася зі знайомими, які відвезли нас до Чугуєва. Там знайшла волонтерів, які й допомогли переїхати до Чернівців».

Під час переїзду Сніжані, як і її донечці, було дуже страшно. Мала з рук не злізала і навіть їсти не хотіла. В автобусі було купа людей, з дітьми та тваринами. На кожному блокпості зупиняли, – пригадувала жінка.

«Коли ми нарешті добралися, то я вперше відчула спокій – яке це Божественне відчуття! Нас чудово зустріли. Дуже вдячна всім за допомогу. За те, що подарували моїй сім’ї притулок, де можемо перечекати цю кляту війну. Та й хіба хтось міг хоч на хвильку собі уявити, що подібне може колись статися?!».

Сніжана вірить, що всі ці жахіття в країні скоро припиняться і вони з донькою  повернуться додому. «І будемо насолоджуватися прекрасними моментами життя на своїй прекрасній землі, адже їх було так багато, а ми не цінували свого щоденного щастя…»

«Все буде Україна», – каже Світлана на прощання.

Марія Боднарашек, студентка відділення журналістики філологічного факультету ЧНУ

Запис Щоби побачити доню, я готова була повбивати всіх росіян, – харків’янка про шлях до своєї дівчинки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Європейські банки пішли назустріч біженцям і спростили відкриття рахунків

Голова ради Незалежної асоціації банків України Олена Коробкова розповіла, що для спрощення процедури відкриття рахунків для українців вони співпрацювали із PKO Bank Polski та асоціацією польських банків.

«Раніше треба було показати, де ти проживаєш, а зараз українцю треба мати при собі звичайний паспорт або закордонний. І просто вказати адресу або друзів, або через кого можна з тобою зв’язатися. Раніше в Польщі потрібно було показувати картку PESEL. Зараз все це спрощено, – сказала вона. – Рахунки відкривають майже всім, але якщо ти PEP, до тебе більш прискіплива увага. Зазвичай ти можеш не більше 15-20 тис. євро на місяць класти і користуватися. І особливо не задають питання, звідки в тебе ці гроші. Але це не стосується кейсів, коли люди приносять по 0,5 млн євро».

Банки не тільки спростили відкриття рахунку, але й пішли на те, щоб обслуговування цих рахунків тимчасово було безкоштовним для українців. «В PKO цей рахунок відкривається і обслуговується безкоштовно. Близько 30-40 відділень одразу видають миттєву картку для користування тим рахунком», – підтверджує директор департаменту роздрібних клієнтів Кредобанку Олександр Супрунович.

В НБУ назвали альтернативний спосіб відкриття рахунків. «Банки зараз спростили. Крім банків, ще можна скористатися фінтех-компаніями. Є сервіс Revolut, в якого віртуальна картка відкривається буквально за 5 хвилин. Реєструєшся, завантажуєш в телефон, віртуальну картку можна прив’язати до Google Pay чи Apple Pay. Навіть без візиту до банку можна зараз відкрити рахунок, отримати картку, розплачуватися нею», – заявив директор департаменту відкритих ринків Національного банку Олексій Лупін.

Вивозити валюту без декларування мають право всі, зокрема і неповнолітні

НБУ пообіцяв допомогти громадянам знайти порозуміння із українськими митниками, які контролюють вивіз валюти з країни.

«Коли виїжджає жінка і в неї троє дітей є неповнолітніми, то вона може вивезти не більше 10 тис., незважаючи на те, що сім’я в себе включає чотири людини. Тому що такі в нас обмеження», – розповіла голова ради Незалежної асоціації банків України Олена Коробкова.

Питання вивозу валюти є актуальним, оскільки не всі українці під час війни впевнені у стабільності роботи банків, щоб усі валютні заощадження тримати на картці. «Коли люди планують їхати далі – в Америку, Канаду, вони пишуть офіційні запити до нас, як їм краще вчинити, якщо в них все в кеші. Їм рекомендують покласти на картки і там користуватися. Але зазвичай в усіх не найкращий психологічний стан, підвищена тривожність, тому люди не знають, що їм робити», – поскаржилася Олена Коробкова.

НБУ пояснив, що вже зараз на кордоні така багатодітна мати може вивезти без декларування 40 тис. євро. «10 тис. євро без декларування «на кожну особу», а особа не обов’язково має бути повнолітньою. Якщо виїжджає мати з трьома дітьми, то вони можуть без декларування вивезти 40 тис. євро», – сказав директор департаменту відкритих ринків Національного банку Олексій Лупін. Він додав, що можна взяти довідку в банку про зняття валюти або конвертацію.

НАБУ звернеться до НБУ за роз’ясненням для біженців. «Ми тоді офіційно до вас звернемося стосовно роз’яснення, що якщо за кордон виїздить четверо – дорослий і три дитини, то на митниці багато питань, що (валюта. – Ред.) цей ліміт – лише на дорослу повнолітню людину. Вони так трактують цю норму», – сказала Олена Коробкова.

В Європі встановили пільгові правила обміну гривні

Багато європейських країн вже надали українцям можливість обміняти готівкову гривні на валюту країни перебування за курсом, близьким до офіційного.

«Багато людей виїхало з готівковою гривнею. І був вал звернень з усіх країн-сусідів, а також з більш далеких, таких як Швейцарія чи Велика Британія, з питання обміну готівкової гривні. Нацбанк працює за двома напрямками для вирішення цього питання», – заявив директор департаменту відкритих ринків Національного банку Олексій Лупін.

За його словами, перший напрямок – міждержавний рівень. «Наприклад, угода з центральним банком Польщі, який фактично виступає нашим агентом з організації обміну готівкової гривні на польський злотий. І виступає зберігачем цієї готівки. Тому що логістика у воєнний час ускладнена. Також в роботі є декілька договорів з іншими центральними банками країн, таких як Литва, і, може, приєднаються Латвія та Естонія, з центральним банком Швеції», – розповів Олексій Лупін.

Другий напрямок – робота з комерційними банками. «Ми в постанові № 18 дозволили банкам протягом дня на 1 млн євро купувати готівкову гривню. І багато вже банків, переважно це банки з іноземним капіталом, які мають материнські компанії в Європі та можуть організувати також зберігання готівкової валюти без фактичного перетину кордону України, роблять такі самі операції. Це і OTP Bank, і австрійський Raiffeisen, який працює в Словаччині через Tatra bank, й інші банки в Молдові та сусідах України. В Польщі курс обміну максимально наближений до офіційного обмінного курсу, і зараз за 1000 грн в Польщі можна отримати 140 польських злотих», – пояснив Олексій Лупін.

Банки не рекомендують подорожувати з валютою, під час війни безпечніше не мати із собою готівкових грошей.

«Якщо людина вивозить велику суму валюти за кордон, до неї можуть також виникнути питання вже в іноземному банку, пояснювати, звідки в тебе ті гроші. Фінмон працює і там, тому дійсно краще покласти ці гроші на рахунок в українському банку. Можливо, навіть в тому самому, де ви їх знімали. А потім вже перевести на картку», – каже директор департаменту відкритих ринків Національного банку Олексій Лупін.

Його підтримують банкіри. «Простіше покласти гроші та виїхати з карткою, ніж на кордоні розповідати, звідки в тебе така сума. І готівка у великих обсягах – це завжди небезпечно. Багато несподіванок вас можуть спіткати на шляху до кордону. Навіть картки варто ховати. Якщо в людини є смартфон, то найкращий кейс – це токенізувати картку і прив’язати її до Apple Pay чи Google Pay і надалі користуватися смартфоном», – розповів радник заступника голови правління з роздрібного бізнесу ПУМБ Дмитро Коваль.

«Способів переведення коштів за кордон існує набагато більше, але основних два – картки і готівка. По готівці існують вимоги декларування коштів: до 10 тис. євро на одну особу не треба декларувати, вище – треба. І банки в Україні з цим допомагають клієнтам», – каже заступник голови правління ТАСкомбанку Артур Муравицький.
Редакція ІА «Фінансовий клуб»

www.finclub.net

Запис Українцям спростили відкриття рахунків за кордоном спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Поліна час від часу привертає увагу мами неголосним плачем. Маляті ще немає й доби, дівчинка народилася у ніч проти четверга, 31 березня.

Перинатальний центр у Чернівцях – третій пологовий будинок, куди звернулася киянка Марина, мама Поліни. У перші два влучили російські бомби

«Заклад у Києві, де я мала народжувати, обстріляли. Тож ми з чоловіком вирішили поїхати до друзів, за 20 кілометрів від Ірпеню. Думали, зможемо скористатися послугами тамтешнього пологового, але він також потрапив під ворожий вогонь. Тому поїхали на Західну Україну. Чоловік працює у віконному бізнесі, у Чернівцях є його завод, тож має друзів, колег, вони нам допомагали», – розповіла Марина.

Звісно ж, народжувати у незнайомому місці було трохи лячно, однак у Чернівцях її оточили увагою та турботою – і у жіночій консультації, і у перинатальному центрі.

«Тут гарно, вражені виглядом, сервісом, дуже всі привітні», – каже породілля.

Історій, як у Марини, від початку війни, у перинатальному центі вже чули чимало, пояснює заступниця генерального директора закладу із загальних питань та комунікацій Любов Годнюк. Саме тому тут намагаються усіляко розрадити породіль-переселенок. Вони мають триразове харчування, усі необхідні медикаменти, допомогу від благодійників – одяг, засоби гігієни, харчування для діток.

«Вдячні нашим доброчинцям, які у цей період підтримують вагітних жінок, переселенок і не лише. Наприклад, привозять дитячі візочки, суміші, підгузки, печиво, яке можемо роздати нашим пацієнткам в укритті під час повітряної тривоги», – розповіла Любов Годнюк.

Вона також зауважила, що із переселенками у центрі працюють психологи-волонтери – допомагають їм подолати тривожність.

Джерело: Чернівецька обласна військова адміністрація, обласний перинатальний центр

Запис Киянка народила у Чернівцях, і це був третій пологовий будинок – у перші два влучили бомби спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З початком війни у Європі стартувала ініціатива Hospitality Helps, назва якої перекладається, як «Гостинність допомагає». Власники готелей у різних країнах Європи пропонують біженцям з України безкоштовне поселення терміном на 5 діб.

Ініціативу Hospitality Helps започаткували українки Ліда Несмачна та Софія Відман. Активістки об’єднали зусилля, щоб надати можливість біженцям, які виїжджають до Європи, отримати безкоштовне комфортне житло на перший час.

За дні війни сотні українських родин з дітьми та літніми родичами вже заселилися в готелі у різних країнах ЄС. Ось три щемливі історії про це.

Сергій, багатодітний батько з Борисполя

Сергій з родиною мешкає у Борисполі. 24 лютого він прокинувся о 5 ранку, почувши, як працює система ПВО. Згадує, що навколо все гуркотіло, а стіни будівлі здригалися від розривів. У родини було 15 хвилин на збори – скласти речі та посадити тварин у переноски.

Мінімальний запас води та їжі уже був підготовлений в машині, документи зібрані заздалегідь. Сергій продумав маршрут завчасно – так, щоб оминути центральні траси та багатогодинні затори. З-під Києва приїхали в готель під Буковелем, дорога зайняла 25 годин. Сподівалися, що потрапили у безпечне місце, натомість знов чули звуки повітряної тривоги та мали спускатися у сховища по декілька разів на ніч.

Сергій розповідає, що рідні його дружини мешкають у Маріуполі під постійними обстрілами, дім її сестри – частково зруйнований. Щоб урятувати дружину та дітей від нервового зриву, Сергій прийняв рішення виїхати до Європи. Вісім годин на кордоні – дорога до пункту призначення. О 3-ій ночі родина заселилася в один з готелів, які приймають біженців за програмою Hospitality Helps.

Даша з сином

Даша виїхала з Києва разом із сином та котом у перший день повномасштабного вторгнення Росії. Вона мала трохи часу на збори речей, встигла вимити посуд та полити квіти, бо досі не вірила, що війна почалася. Спочатку поїхала у батьківський дім, який завжди здавався надійним та міцним, але наступ російських військ ширився країною стрімко, і стало зрозуміло, що треба виїжджати за кордон – рятувати дитину.

Даша згадує, як приїхала на пункт пропуску із Молдовою і побачила біженців, що намагалися виїхати з країни. Всюди були волонтери, надавали теплу їжу та одяг. Вирішила йти пішки, щоб не стояти декілька діб у чергах на в’їзд. У Європі – прямувала до Праги, знайшла волонтерів, готових забрати її мінівеном. Даша постійно відчувала турботу від інших і хотіла про когось піклуватися у відповідь. Така нагода випала – дорогою вдалося забрати 16-річного юнака, який прямував до матері в Німеччину.

Даша з сином заселилася в один з готелів, які долучилися до ініціативи Hospitality Helps. «Як же мені стало легко, коли я опинилася сама, без сторонніх людей, коли я зняла одяг, який майже зрісся зі мною за тиждень, коли змогла змити втому. Мені було добре, я могла виспатися. А ось мої рідні залишилися в Україні, і я ніколи не буду щасливою, поки вони у небезпеці, коли найміцніший та безпечний дім може у будь-якої  миті бути знищеним»,  – каже Даша.

Корисна інформація

Усі, хто потребують прихистку у Європі, можуть забронювати номер у готелі на потрібну дату та кількість діб на сайті Hospitality Helps. Ініціатива уже об’єднала готельєрів у Німеччині (Берлін, Мюнхен), Польщі (Варшава, Люблін, Катовіце, Краків), Молдові (Кишинів), Словаччині (Братислава), Чехії (Прага, Брно), Австрії (Відень), Угорщині (Будапешт, Дебрецен), Румунії (Бухарест, Клуж-Напока). Організатори запрошують власників готелів приєднуватися до ініціативи, та поступово розширюють мережу прихістків.

Розміщення у готелях для українських біженців безкоштовне, термін перебування – до 5 діб. Для заселення потрібно пред’явити паспорт або інший документ, що засвідчує громадянство та/або проживання в Україні.

Увага! Трансфер до готелю не надається.

Запис Історії українських біженців, які знайшли прихисток у готелях Європи завдяки сайту Hospitality Helps спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За останіми данними, 150 біженців готові приїхати до Чернівців. Понад 40 сімей уже звернулися до координаторів, задля того, аби прийняти в себе в дома приїжджих з Криму. Питання з навчанням дітей із Криму вже теж вирішується. Одним із місць поселення біженців є готель «Буковина». Як зазначає його керівництво, поселити намагатимуться стільки людей, скільки приїде. «Точної кількості на поселення сказати поки не можемо, – каже власник готелю «Буковина» Валерій Чинуш, – Намагатимемося прийняти всіх бажаючих. Проживання та харчування буде безкоштовним. Одна молода сім’я вже заселилася.

В міській та обласній раді працюють координатори, до яких можна звертатися, щоб отримати або ж надати допомогу.

Вл.інф.

Запис Кримчани знаходять прихисток у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для одних – це борці за волю України, для інших – персонажі загальноросійської чи всесоюзної історії. За президентства Ющенка під егідою держави створювали україноцентричну історію, нині ж у школах вивчають якийсь компромісний варіант. А коли високопосадовці згадують про історичні події, то акцент роблять на героях радянської епохи. Так, прем’єр Азаров нещодавно порадив виховувати сучасну молодь на прикладі молодогвардійців. Безсумнівно, в СРСР цих хлопців і дівчат з міста Краснодона Луганської (тоді – Ворошиловградської) області вважали прикладом справжніх радянських патріотів. Проте нині радянський патріотизм, м’яко кажучи, не вписується у реалії життя незалежної України.

Чимало говорилося і про трудовий подвиг шахтаря Стаханова. Намагалися подати його як приклад героїзму для сучасної молоді, щоби виховувати нове покоління на ідеалах стахановського руху. Опускаючи нюанси, підкреслимо головне: Стаханов працював на державній шахті й те, що він робив, ішло на благо державі. Нині ж гірники працюють на приватних шахтах і надриватися задля збагачення олігархів вони не бажають. Чому прохідник шахти імені Засядька повинен довбати вугілля по-стахановськи? В сучасних умовах це означає – «вкалувати» з останніх сил і постійно ризикувати власним життям. Щоби власник шахти, колишній мер Донецька і прем’єр-міністр України Юхим Звягільський ще прикупив привабливу нерухомість за кордоном? Навряд чи така перспектива надихатиме простого роботягу, який важко працює в нелюдських умовах і ледве може прогодувати свою сім’ю. Казкам про «комунізм – світле майбутнє всього людства» він не вірить, на відміну від стаханівців минулого. Тому Стаханов уже давно не герой нашого часу. Радянська епоха відійшла, але й нова епоха для України ще не настала.

Важко знайти в минулому такі приклади, які слугували б зразками для всіх нинішніх українців. Утім, така спроба була здійснена. У день пам’яті жертв Голодомору голосно згадали про тих, хто намагався рятувати голодуючих. Серед цих справжніх героїв були й директори шкіл, що попри всі труднощі і навіть небезпеки змогли забезпечити своїх учнів їжею. Були й голови колгоспів, які видали зерно голодуючим колгоспникам, але поплатилися власним життям: «рідна Радянська влада» засудила їх до страти за «розбазарювання соціалістичної власності». А буковинцям і галичанам варто згадати, як у нас годували біженців з «щасливої Країни Рад», рятуючи їхні життя.

Країна, в якій немає власних героїв, існувати нормально не може. Та ніколи не стануть «героями» для нормальних людей злодії й брехуни, які в наш час присвоюють собі геройські звання. Але серед продажного загалу все ж є порядні люди, гідні того, щоби слугувати іншим за приклад. От вони і будуть героями для майбутніх поколінь, яким будувати справжню, а не опереткову Україну.

Ігор БУРКУТ 

Запис Країна без героїв? спершу з'явиться на Медіа-Версії.