Старенька чернівчанка вирішила перевірити, чи не потрапила до мишоловки, яку поставила під диваном, миша. І не знайшла нічого кращого, як полізти під диван зі свічкою, тож і сама потрапила дор пастки. Результат не змусив себе довго чекати: загорілися речі, що лежали під диваном, вогонь став поширюватися. Самотужки здолати його бабуся вже не могла, то побігла по допомогу до сусідів. Коли ж усе-таки викликали рятувальників, йшлося вже про те, щоби вогонь не перекинувся на сусідські житла…

Скількох бід і трагедій легко можна було б уникнути, дослухавшись до порад рятувальників та взявши до уваги правила пожежної безпеки. Натомість лише торік через необережне поводження з вогнем в області виникло 284 пожежі, майже три сотні буковинців залишилися без житла. Тож потерпілих уже не треба переконувати у необхідності дотримуватися правил протипожежної безпеки. А 48 нашим краянам, загиблим торік від вогню, вони вже ніколи не знадобляться.

«Класика» пожежного жанру – паління в ліжку, вогонь, залишений без нагляду, розпалення пічки за допомоги пального, порушення електропроводки. Вже нинішнього року 61 пожежа забрала життя ще чотирьох людей. Не хочуть люди вчитися на чужих помилках!

Сергій БАБЧУК, помічник начальника ТУ МНС України у Чернівецькій області

Запис Пожежа… з-під дивану спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А у нас, у Чернівцях – слизькі нерозчищені тротуари, кілометрові автомобільні затори…  І рятують безпорадних городян від погодно-адміністративного лиха  отакі-от мужні чернівецькі жіночки з кайлами та лопатами…

Ігор КОНСТАНТИНЮК, “Версії”, фото автора

Запис Фотофакт спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Несподіванка, що сталася в Інтернеті протягом останніх двох тижнів, насправді не є несподіванкою, а, навпаки, логічним наслідком взаємин електорату, себто народу, й можновладців. А йдеться ж про один єдиний борд – рекламу, виставлену опозицією на Сході України. На величезному плакаті бабця з котом на руках повідомляє, що її онук проголосував за Регіони, тому вона відписала хату на кота. Мабуть, якби регіонали залишили непоміченим той бігборд, він би так і стояв самотньо попри дорогу. Але представники провладної партії обурилися. Почалися «розбори» і бігборд потрапив до Інтернету. З цього все і почалося, бо Інтернет взірвало: у соціальних мережах з’явилися десятки і сотні плакатів на цю тему. Щоби не мати справу з правосуддям, не переповідатимемо їхній зміст, бо більшість з них стосується суб’єктів виборчого права. Та приклад відстороненого наведемо: напис – обласне БТІ після виборів. У кімнатах кишить котами. Або ж кіт у кашкеті вояка УПА, який записався до армії повстанців знову ж таки тому, що онук бабці проголосував за Регіони.

Але наші чернівецькі фейсбуківці пішли ще далі. Їм спало на думку, а чому б не зареєструвати справжнього кота Кайя, зробивши його Каєм Котовичем Котовим на вибори до ВРУ. Оскільки автори ідеї – двоє молодих людей Віра та Гліб – чернівчани, то й спробували зареєструвати Кайя по 201 виборчому округу. Вони пояснили:

– Нам здалося, що це буде досить кумедно і показово. Коли ж ми були на одному тренінгу з блогерства, то Віталій Мороз, який приїхав до Чернівців нас навчати, розповів, що за дослідженням контенту Всесвітньої мережі Інтернетe, 80% усієї переписки присвячується… котам та їхнім фоткам. І, що дивує найбільше, навіть акаунти соцмереж окреслені цим словом – кіт. Отож, сьогодні коти — не останні мешканці України, і навіть не просто наші брати менші чи співмешканці. Бо у Facebook протягом останнього тижня взагалі самі коти. І лише кілька людей мужньо тримають імунітет від цих чотириногих. Чи то не люблять їх, чи то просто мають вдома своїх.

Тож коли коти замахнулися на велику політику, – продовжили розповідь Віра та Гліб,  – нам і спало на думку, що пора реєструвати кота кандидатом у народні депутати. Бо немає в Інеті особи, розкрученої більше за кота. Та й чим би він завадив у парламенті? Гроші не крав би, карткою чужою не голосував, землю й нерухомість не скупляв. Та й годинників і дорогих костюмів не потребує. Одне слово, вдала ідея. Беремо й реєструємо. Зайшли на сайт nbnews.com.ua/vybory-2012: обрали мажоритарну систему, Чернівецьку область, 201 округ і натиснули на «Додати кандидата». Мінімум даних плюс фото – й інформація про котика на кличку Кай пішла до модератора. Пройшов день, другий, третій – кандидата не реєструють. Отож, котів у цьогорічних виборах не буде. Ех, а гарний був би політик. Головне, уже розкручений – грошей на рекламу не потребував би.

До слова, перший кіт в українській політиці належить киянину Андрію Волошину. Ім’я героя 2008 року — Вільгельм. На відео в Youtube він лапками гортає газету «Свободи», а відео назвали «Кіт Вільгельм II голосуватиме за «Свободу»

А от бабуся, яка мило посміхається з бігбордів, насправді живе в Архангельскій області Російської Федерації. Як повідомляє «Комсомольська правда в Україні», 84-річна Ганна Третякова має шість онуків і навіть сім правнуків. Щодо походження кота факти протирічать одне одному. Одні стверджують, що він американець, інші – українець. А до бабці на руки потрапив завдяки фотошопу. Зате незареєстрований Кай – чистий буковинець.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, Вікторія ЯШАН, «Версії» 

Запис КотоМанія взірвала Інтернет і чернівецьких фейсбуківців. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

2005 року в Аліси Миколаївни Степанської помер чоловік. Вона залишилась самотньою в будинку, де крім «лампочки Ілліча» не було інших благ цивілізації – ні води, ні каналізації. Стіни будівлі – тонкі, в одну цеглину, тож жінка взимку замерзала. Щоб якось виживати, їй доводилося продавати бузок на квітковому ринку, що на проспекті Незалежності. Адже невеличкої пенсії не вистачало. Там до неї кілька років тому зі співчуттями та пропозицією допомоги і підійшла пані Марія Антонюк…

«Допомога», звісно ж, виявилась не заради «спасибі». Жінки уклали договір довічного утримання (догляду), за яким після смерті Аліси Миколаївни у власність пані Марії переходив будинок бабусі на вулиці Бережанській.
Отож, за домовленістю, пані Марія зобов’язалася провести в будинок воду, каналізацію, встановити душову кабінку, щомісяця надавати бабусі матеріальне забезпечення з утримання (харчування, одяг, необхідний догляд, забезпечення ліками). Також пані Марія пообіцяла старенькій утеплити стіни будівлі.

– Головні пункти угоди вона із сином виконали, – каже Аліса Миколаївна, – проте абияк, нашвидкуруч, із найдешевших матеріалів. Душову кабінку та унітаз розмістили прямо в кухні! Над унітазом підвісили бойлер, але стіна тріснула, і він запросто може зірватися і прибити мене, коли я сидітиму на унітазі! Застелили підлогу в кухні ламінатом, підштукатурили зовні, побілили всередині, проте утеплювати стіни Марія відмовилася. Проте це ще не найгірше…

Угоду ми уклали два роки тому, але від березня минулого року «моя доглядачка» тут майже не з’являлася. Лише кілька разів приходила і запитувала, чому не беру на квартиру людей? Вона хотіла продати мене! Разом з хатою, за чотири тисячі доларів! До мене вже приходили чоловік п’ятдесят… Марія довела мене до двох інсультів, після другого інсульту в мене відмовила нога, і я не могла ходити…

– Одного разу ми помітили бабу Аллу (так сусіди називають Алісу Миколаївну, – авт.) у вікні, – розповів сусід жінки Юрій Тарновецький. – Вона стукала в шибку і кликала до себе. З’ясувалося, що бабуся хвора: через запалення ніг не може ходити, їжі вдома – катма, скаржилася, що вже 5 днів нічого не їла. А в хаті було дуже холодно. У неї був інфаркт, проте його не засвідчили, бо бабуся боялася викликати лікаря. Їй було соромно, що вона така брудна, до того ж боялася, що опікунка запроторить її до психлікарні…

Якось до Аліси Миколаївни заходила пані, яка через оголошення в газеті приходила сюди купувати будинок з бабусею. Вона перейнялася співчуттям до старенької, і запропонувала їй нібито хорошого адвоката з міста. Сусіди бабусі погодилися свідчити. Адвокат запевняв, що бабуся виграє суд, і угоду буде скасовано. Проте далі розпочалися дивні речі…

Свідчення сусідів і самої Аліси Миколаївни видалися судді не такими переконливими, як пані Марії та її сина, який і здійснював ремонт у помешканні бабусі…

– Я сама чула, як син Васька звертався до Марії: «Мамо, як-небудь будемо робити. Ми так зробимо, щоби закрити їй очі, хіба вона довго протягне? А там будемо бачити…» – каже інша сусідка бабусі Лідія Ліщук. – Я казала це на суді, проте ні мене, ні інших свідків ніхто не хотів слухати.

Коли суддя прийшла до хати Аліси подивитися, чи справді їй зробили ремонти, то власноруч вигнала мене звідтіля на вулицю! За гроші у нас сьогодні все робиться. Зараз правду ніхто не любить. А ми хочемо правди, ми – старі люди, діти війни, хто дав право знущатися над нами, живими людьми?!

Отож, суд Аліса Миколаївна програла. Коли ж її адвокат подавав справу в апеляційний суд, той видав постанову «не прийняти», адже доручення баби Алли на його ім’я виявилося простроченим. Цікаво, як міг адвокат прогледіти «таку дрібницю»? А тим часом, як запевнили бабусю, відведений термін на подання до апеляційного суду збіг.

Щоби розібратися у «юридичних тонкощах», Аліса Миколаївна разом із сусідами вирушила на прийом до голови Чернівецької облдержадміністрації Михайла Папієва.

– Записалися на прийом, потрапили до юриста, а той каже, що термін не втрачений. І бабусю направили до адвокатської контори на вулиці Франка, 17, – розповідає Юрій Тарновецький. – Пішли бабусі туди, показали папірець – направлення з облдержадміністрації. Проте, жінка у приймальні сказала їм, що потрібного адвоката тут немає, і нібито їх «не туди направили».

Розгублені бабусі вийшли з приміщення, тоді вже всередину зайшов я, попросив письмову відповідь. Натомість на мене одразу почали підвищувати голос, зрештою, жінок попросили зачекати. Вони чекали до самого вечора, їм навіть не дозволили в туалет сходити, довелося йти аж на Соборну площу. І це в такому віці! А наступного дня Алісу Миколаївну повідомили, що термін якраз вийшов, і запропонували звернутися через півроку…

– Та я помру через півроку, не дочекаюся! – вигукує старенька.

– Вона останнім часом постійно повторює, що коли б знала де придбати «лимонку» (гранату, а не фрукт, – авт.), то підірвала б себе у будинку, – зітхає пан Юрій. – Звісно, усі сусіди хвилюються за самотню літню сусідку…
А вона, між іншим, налаштована рішуче. Схоже, несправедлива феміда та неспроможність місцевої влади захистити стареньких помалу перетворить наших пенсіонерів на «домашніх терористів». Хоча вони й не вимагають бозна-чого – трішечки б уваги їм та звичайної людяності…

Запис Продам будинок з бабусею, недорого! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

105-річний ювілей цього тижня відсвяткувала чернівчанка Олена Панаща. Разом із чоловіком Іваном вона довгі роки багато й тяжко пропрацювала у колгоспі, пережила голодомор, пізнала жахи двох війн, післявоєнну відбудову… Проте, не зважаючи на скруту та негаразди, змогла виховати п’ятеро дітей, виняньчити вісім онуків.

Уже третій десяток років Олена Тимофіївна живе у Чернівцях на вулиці Південно-Кільцевій з донькою Надією: уважно дивиться серіали і тішиться онуками.

Секрет довголіття, стверджує пані Олена, не лише у генах (її батько теж був довгожителем). Від життєвих негараздів завжди її рятували пісні. Хтозна, якби життя Олени Тимофіївни склалося інакше, замість колгоспних грядок підкорилася б їй естрадна сцена… Адже мала колись дуже гарний голос, знала багато пісень, співала українською, російською, польською мовами.

Ось і на своє 105-ліття життєрадісна бабуся разом з гостями бадьоро підіймала келих шампанського, співала пісні своєї молодості та розчулено посміхалася, притискаючи до себе букетик весняних квітів…

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис 105-річна чернівчанка спершу з'явиться на Медіа-Версії.