Екс-нардеп України Григорій Омелянович Омельченко в інтерв’ю програмі «Гордон» на каналі «112 Україна» розповів про те, як можна впоратися із злочинністю в Україні, про розслідування убивства Гонгадзе, а також про російських агентів політичного впливу у ВР України.
Екс-депутат Григорій Омельченко в ефірі програми «Гордон» на «112 Україна».
Про співрозмовника
Григорій Омелянович Омельченко – генерал-лейтенант, Герой України, колишній народний депутат України.
Закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю «юриспруденція». Кандидат юридичних наук, доцент. Був членом КПРС, делегат XXVІІІ з’їзду КПРС.
1992-1994. Начальник відділу з боротьби з корупцією та організованою злочинністю Головного управління військової контррозвідки СБУ.
1994-2007. Депутат Верховної Ради України ІІ- V скликань. Був членом партії Юлії Тимошенко.
Один із засновників Спілки офіцерів України (СОУ).
Майстер 3 дану з рукопашного бою, віце-президент Федерації рукопашного бою України.
Окрім звання «Герой України» нагороджений медаллю «За бездоганну службу в органах внутрішніх справ», а також знаком Канадського Королівського Легіону – Хрестом «Вікторія».
Гордон: –Григорію Омеляновичу, Ви – генерал-лейтенант, народний депутат багатьох скликань, Герой України. Наприкінці 80-х Ви були делегатом ХХVIII з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. Що там відбувалося цікавого?
– Це був останній з’їзд КПРС. Я був обраний делегатом на нього у Залізничному районі (нині – Солом’янський район м. Києва). На з’їзді я представляв демократичну платформу. Там були Борис Єльцин, Анатолій Собчак, Гавриїл Попов, Елла Панфілова – нас було 104-105 на 4683 делегати. На з’їзді в мене були гарні стосунки із Собчаком: я знайомий із ним від 1984-го, коли вчився у ад’юнктурі Вищої школи МВС СРСР ім. Дзержинського. Він був моїм неофіційним опонентом при захисті дисертації 1986-го. Ми часто зустрічалися з ним на різних юридичних конференціях.
– На з’їзді Ви заявили про виведення за кордон на таємні рахунки зарубіжних банків, фірм і фондів десятків мільйонів іноземної валюти з таємних рахунків КПРС і показали делегатам копії документів, які підтверджували цю інформацію. Що це були за документи й звідки вони у Вас з’явилися?
– З’їзд розпочав роботу 2 липня 1990-го, а закінчив 13-го липня. Буквально від перших днів, виступаючи на з’їзді, я ініціював створення комісії з розслідування фактів розкрадання фонду Чорнобильської катастрофи: там йшлося про мільйони карбованців. Головою комісії був Євгеній Примаков, а я був членом комісії та одним з його заступників. Я виступив також із ініціативою створення партійної слідчої комісії з розслідування привілеїв партійної номенклатури. Уже виступив кілька разів на з’їзді, а коли давав інтерв’ю в кулуарах, до мене підійшов співробітник апарату ЦК КПРС похилого віку. Він сказав: «Я не хочу забрати з собою в могилу те, що коїться нині у керівництві ЦК і КДБ. Перед пам’яттю своїх, що загинули від Голодомору в Україні, й рідних, похованих у Сибіру, які були туди депортовані. Візьміть, подивіться, і думаю, Ви оприлюдните це на з’їзді».
Він залишив мені папку, я відкрив її й перше, що я побачив, була постанова ЦК КПРС, підписана Горбачовим, під грифом «Цілком таємно». Про те, як за кордоном відкривати комерційні структури, банки, фонди та яким чином вивозити не лише готівку в різній валюті, але й навіть золото. І розписані інструкції. Там були розписки особистих зобов’язань перед КПРС. Посадові особи, здебільшого старші офіцери ГПУ, КДБ, Першого головного управління, які вивозили за кордон валюту, писали не як офіцери КДБ, а як члени КПРС. Ці розписки були надруковані в типографії, і навіть було кілька ксерокопій із підписами. «У Москві був готель «Жовтневий», якій належав ЦК КПРС, і, як сказала мені та людина, щодоби через цей готель відправлялося за кордон 50-100 тис. доларів. Загальна картина: вивезено, виведено – готівкою, у валізах, спецрейсами – різної валюти на сотні мільйонів доларів. Разом із Собчаком та Єльциним ми ініціювали на з’їзді проект резолюції про те, щоби з’їзд комуністичної партії покаявся за злочини, скоєні сталінським режимом, вибачився перед радянським народом і відмежувався від цих злочинів. А у містах, де були масові розстріли, табори, щоби були поставлені пам’ятні знаки. Наш проект резолюції, звісно, ніхто не підтримав. Виступаючи на з’їзді як співдоповідач комісії щодо Чорнобиля, у якій головував Володимир Щербицький, я запропонував, щоби з’їзд проголосував і до Фонду Чорнобиля виділили 1 млрд радянських карбованців. Розпочалися гострі дебати й виділили 500 мільйонів. Тоді, скориставшись цим моментом, я заявив про виведення за кордон готівкових коштів, показав ці документи. Це був певним чином шок. Після мене виступив Микола Кручина, керуючий справами ЦК, який був організатором цього всього. Він сказав: «Тут виступав один майор, який обвинувачував партію у вивезенні коштів і золота, – так ось, усе це – брехня».
У перерві до мене підійшов один делегат і сказав, що зі мною хоче переговорити Михайло Горбачов. А до того я вже мав бесіду із Горбачовим і виказував деякі неприємні для нього речі: брав пояснення з приводу його закордонної поїздки до Великої Британії 1985 року на запрошення Маргарет Тетчер. Його дружина, Раїса Горбачова, під час тієї поїздки в одному з супермаркетів придбала прикраси на велику суму. В англійській пресі були документи, крім того я своїми каналами отримав фотографії, й ці питання я з’ясовував у Горбачова. Та це окремо.
А тоді я заходжу до кабінету Горбачова – вікон немає. За столом сидять Горбачов, голова КДБ СРСР Крючков, міністр МВС Бакатін, Кручина й двоє молодиків «спортивної зовнішності». Кручина почав говорити, що це я таке собі дозволяю, зводжу такий наклеп. На це я відповів йому, чи не замислювався він над тим, що за якийсь час йому зателефонують – і він випаде чи з вікна, чи з мосту під потяг… Звертаючись до Горбачова, я запропонував створити партійно-слідчу комісію й перевірити, правда це чи ні. Крючков запитав у мене, де ксерокопії документів. Я сказав, що можу їх віддати, але зроблено вже кілька ксерокопій і вони в надійних руках. Німа сцена, й Горбачов каже: «Нехай іде. Я з ним мав бесіду». Після цієї розмови у мене спітніли руки.
Після провалу ДКНС (ГКЧП російською – ред.) від 26 серпня до 31 жовтня 1991 року, за таємних обставин було ліквідовано 1746 відповідальних осіб центрального апарату ЦК КПРС і Центрального банку СРСР. Почалося все із стрибка вночі, з вікна власної квартири, М.Кручини.
– Чи правда, що Ви на власні очі бачили договір про співпрацю між НКВС і гестапо за підписами Берії та Мюллера й навіть таємно зробили ксерокопію цього документа?
– Так, це правда, лише не ксерокопію, а фотокопію. Це було в архіві ЦК КПРС – нас там було п’ятеро-семеро. Це було, коли ми готували резолюцію про осудження злочинів сталінізму. Була підписана генеральна угода про співпрацю та взаємодопомогу між КДБ СРСР і гестапо. Це було 11 листопада 1938 року. Ще не було пакту Молотова-Ріббентропа. Угода була у двох примірниках: один російською мовою, другий – німецькою. До угоди було два додатки: за якими ознаками стерилізувати й знищувати людей. Я цю угоду оприлюднив у двох книгах, які презентував, будучи членом ПАРЄ, 2009 року. Коли я це показав, можете уявити собі, якою була реакція з боку РФ.
– Ви були начальником відділу з боротьби з корупцією та організованою злочинністю Головного управління військової контррозвідки СБУ. Мафію неможна перемогти, можна лише очолити?
– Ні. І політично, і як соціально-економічне кримінальне явище мафію можна здолати й поставити під жорсткий контроль у стійло. Усе залежить лише від політичної волі першої особи. З мафією та організованою злочинністю не церемоняться. Я вивчав досвід, читав лекції співробітникам ФБР з боротьби із російською мафією у Нью-Йорку, в Італії з «Коза-нострою», спеціальним підрозділам. Я кажу про наявність політичної волі однієї особи. Мені вистачило б максимум 3-4 місяці, аби про кримінальних «злодіїв у законі» в Україні просто забули. А ті, хто з ними пов’язані, сиділи б там, де Макар телят не пас.
– А зараз організованої злочинності більше, ніж було в часи Януковича?
– Змінилася якість. Навіть структура. Це вже організована злочинність інтелігентна, білокомірцева. Із міцними кримінально-корумпованими зв’язками, із політичним прикриттям. Серед іншого – з депутатськими мандатами тощо.
– Будучи народним депутатом, Ви виявили за кордоном валютні рахунки та офшорні компанії Павла Лазаренка, а також багатьох інших людей при владі. Кого ще, і як у Вас це вийшло?
– Коли я в черговий раз поклав Леоніду Кучмі ксерокопії банківських документів, навіть реєстрацію офшорних компаній Лазаренка, Тимошенко, Волкова, родини Кучми (валютні рахунки Пінчука, він запитав у Ворсінова, генерального прокурора: «Ти можеш мені роздобути такі документи, які поклав мені Омельченко?». Ворсінов відповів, що ні. Тоді Кучма каже: «А для чого я тримаю СБУ та ГПУ – мені достатньо одного Омельченка!!. І запитує в мене: «Як це тобі вдається отримувати, привозити?». Я відповів: «Ви вчилися на ракетника, а я на контррозвідника».
– Ви слухали всі плівки майора Мельниченка. Яка країна прослуховувала кабінет президента Кучми?
– Я дійсно прослухав усі записи, які передав слідчій комісії Микола Мельниченко. Може, щось і не передавав. Це десятки годин записів. Вуха горіли. Коли я все це прослухав, привіз до комісії, яку очолював і кажу: «Ось три групи записів. В одних говориться про злочини, конкретні факти порушення Конституції та законів. Другі – брудна політика: як партійні лідери бігають до президента, про щось домовляються. І третя група – така брудна, що я не радив би вам цього слухати, – це коли голова СБУ Деркач доповідає президентові про прослуховування опозиційних політиків, журналістів.
Я прослухав записи розмов президента Кучми й нинішнього президента, Петра Порошенка, і вже лише з того, що він казав, з морально-етичних міркувань, він просто не має морального права бути в подальшому президентом України. Записи здійснювалися стаціонарною апаратурою, яка була встановлена ще за часів СРСР. Був і диктофон, і були кабінети, де Кучма приймав зарубіжні делегації і де було спеціальне обладнання для прослуховування. Тож я не виключаю, що там, де велися стаціонарні записи, їх могли отримувати наші колеги з ФСБ РФ.
– Ви очолювали парламентське розслідування убивства Георгія Гонгадзе. Можете сьогодні назвати конкретного винуватця його загибелі?
– До затримання Пукача та його арешту, отримання від нього свідчень і наданих доказів парламентська слідча комісія прийшла до колегіального рішення, що замовником здійснення злочинних дій проти Георгія Гонгадзе був президент України Леонід Кучма. Підбурювачем до здійснення злочинних дій був голова його адміністрації Володимир Литвин, організатором злочинних дій проти Георгія Гонгадзе та Олексія Подольського був міністр МВС Юрій Кравченко. Ще одним організатором був керівник апарату МВС генерал Фере. Безпосередніми виконавцями й організаторами нижньої ланки були генерал Пукач і офіцери служби зовнішнього спостереження.
Після того, як генерал Пукач дав свідчення і надав докази, я особисто як народний депутат України неодноразово направляв депутатські звернення генеральним прокурорам, президентам Ющенку та Януковичу про відкриття кримінальних справ проти замовника убивства Леоніда Кучми і проти підбурювача до скоєння злочину Володимира Литвина. 5 лютого 2005 року у ВР озвучений мій депутатський запит про арешт Кучми, Кравченка і про відкриття кримінальної справи проти народного депутата Литвина. Після оголошення цього запиту на другий день Кучма поїхав терміново за кордон, нібито на лікування, й повернувся, коли вже був похорон Юрія Кравченка.
– Я не вірю в те, що Кучма був замовником. Ви змінили свою думку чи досі так вважаєте?
– Я наразі говорю як колишній слідчий. Немає нічого особистого, навіть коли на записах майора Мельниченка є розмова голови СБК Леоніда Деркача й Президента Кучми, де Деркач доповідає про нашу поїздку з Анатолієм Єрмаком за кордон, коли ми знайшли валютні рахунки, в тому числі – оточення Кучми. І Кучма віддає наказ, що мене та Єрмака треба знищити. Навіть не це мене… Якщо послухати розмови, де він віддає накази, що робити з суддями, активістами, Головатим, Подольським тощо. Кравченко доповідає Кучмі, як був вивезений до лісу Подольський, жорстоко побитий, його душили як Гонгадзе – ремінь урвався. Підпалили йому двері. Кучма погоджує ці злочинні дії й надає наказ, аби долучили ще інші сили. Це все – правда.
– Спершу Ви увійшли до парламенту за списком БЮТ. А потім звинувачували Юлію Володимирівну в усіх смертних гріхах. Де логіка?
– Логіка проста. Спочатку до парламенту увійшов Омельченко, будучи двічі обраним народним депутатом по мажоритарному округу на Полтавщині 1994 та 1998 роках. Партія «Батьківщина» була створена у липні 1999 року. Тимошенко пішла до парламенту, аби врятувати себе від лави підсудних за злочинні корупційні схеми з Лазаренком. Суд визнав її співучасницею цієї справи. Коли вирішувалося питання про створення Блоку Юлії Тимошенко, ми об’єднали дві наші національно-патріотичні партії – Республіканську партію і «Собор». Голова Української консервативної республіканської партії Степан Хмара також обговорював ці питання. Я категорично відмовлявся балотуватися у Блоці Юлії Тимошенко. Казав, що не можу йти, коли за моїми матеріалами ГПУ відкрила кримінальні справи, де співучасником є Тимошенко. Мене переконали йти у блоці Левко Григорович Лук’яненко і Степан Хмара – аби протистояти режиму Кучми. А вони для мене є авторитетами й учителями в політиці на ціле життя.
– Чи багато є серед вищого керівництва країни людей, завербованих КДБ СРСР або ФСБ Росії? Хто ці люди?
– Якщо взяти перше-друге скликання ВР, то там архівної агентури КДБ СРСР, КДБ УРСР були десятки людей. Наразі не називатиму прізвища, та коли починався Народний Рух України, то я розмовляв із В’ячеславом Максимовичем Чорноволом і попередив його, що навколо нього та під ним сидить агентура КДБ УРСР. Коли приймалася Конституція України у червні 1996 року і деякі статті, що були пов’язані із національною символікою, прапором, гербом, гімном, проходили у 301-302 голоси, то я тоді уперше як начальник відділу військової контррозвідки звернувся до низки народних депутатів України, які були трохи для маскування у лівих фракціях парламенту, як до колег, проголосувати за ці статті Конституції. Четверо віддали мені свої картки і я голосував за них (тоді не було закону, який забороняє за іншого депутата голосувати). Після проголошення незалежності України пройшло 26 років – час плине. Ті, хто були – через вік їх уже немає в керівництві України. А стосовно агентури ФСБ – то вони є. Причому розрізняйте так: агенти політичного впливу – це ті, що не пишуть розписок, не беруть зобов’язань. Була інформація у пресі, а потім це підтвердив заступник голови СБУ генерал-лейтенант Олександр Скипальський, що в студентські роки був завербований КДБ УРСР Олександр Турчинов, це допомогло йому в студентські роки піти на комсомольську роботу. Коли почався путч, він дуже жорстко виступав за введення режиму ДКНС (ГКЧП), кажучи, що до влади прийдуть бандерівці. Від 1995 року ми з Єрмаком мали оперативні інформацію, що Юлія Тимошенко могла бути завербованою ФСБ Росії, коли в липні 1995 року в Москві, в аеропорту, вона була затримана з чоловіком із контрабандою в 100 тис. доларів. Вона свого часу давала хабарі у міністерстві оборони РФ, міністерстві економіки, співпрацювала із міністром фінансів. Була під ковпаком ФСБ. Це давало підстави так думати. У вересні 1995-го Єрмак отримав інформацію, яка це підтверджувала. А восени 2004 року служба зовнішньої розвідки отримала документальні підтвердження, як таємно використовували Тимошенко. Президент Кучма дав доручення СБУ провести перевірку. Я ознайомився в СБУ з цими матеріалами. Потім ця довідка, підготована керівництвом ФСБ РФ на ім’я Путіна, як використовувати в політиці Юлію Тимошенко, з’явилася у пресі.
– Зараз у складі ВР багато російських агентів?
– Агентів політичного впливу дуже багато.
– Янукович і Азаров були агентами ФСБ?
– Про те, що Янукович був завербований КДБ СРСР, я сказав з трибуни ВР України. Коли я це сказав, на мене вийшов генерал-лейтенант КДБ СРСР у відставці, який мешкав у Криму. Він зустрівся зі мною. Розповів, хто був куратором Януковича й хто його вербував. Про Азарова не можу сказати.
– Восени 2009 року на сесії ПАРЄ у Страсбурзі Ви попередили євродепутатів, що через п’ять років Росія здійснить агресію проти України й анексує Крим. Це правда? Вам повірили тоді?
– Це правда. Та перед цим, у квітні 2008 року, на сесії ПАРЄ і в політичному комітеті я сказав, що за місяць, в односторонньому порядку, Косово проголосить незалежність і проллється кров, і попередив, що за 4-6 місяців буде військова агресія проти Грузії. Коли я повернувся до України після того виступу, не розумів докорів від БЮТ: «Яка війна, ми братні народи, це провокація тощо».
– Ви неодноразово наголошували, що літак із вищим польським керівництвом на чолі з президентом Качиньським був свідомо знищений Росією. Це правда?
– Правда. На сьогодні мої висновки, оприлюднені в газеті «Україна молода» торік, підтверджені Генеральною прокуратурою Польщі. Росія знищила польський літак: була багатоходова операція. Була застосована високочастотна електромагнітна пушка, щоби вимкнути електронну апаратуру. Далі здійснено постріл з гранатомету термобаричним снарядом. Це підтверджують висновки експертизи. Ось чому Росія досі не видає уламки літака й не видасть.
– 2007 року в центрі Києва Вас збила машина. Це був замах?
– Це була дорожньо-транспортна подія.
– Чи часто вам погрожували й чи замахувалися на Вас?
– СБУ кілька разів з’ясовувала, хто погрожував телефоном. А стосовно серйозних погроз і підготовки замахів, то СБУ тричі вивозила мою родину, ховала їх то місяць, то два, то три… Коли я був під охороною, ледь не викрали мого молодшого сина: я змушений був перевести його до іншої школи. Реально підготований був один замах – аби підірвати мене, коли я виходив з дому і проходив повз смітник. Після перемоги Помаранчевої революції навіть прийшли двоє чоловіків, які готували замах, та коли дізналися, кого збираються підірвати, зрозуміли, що після того «зачистять» і їх, і сховалися. Але є їхні свідчення.
– Вам не набридло ще боротися? У Вас ще є сили щось робити для України?
– У мене вже четверо внуків. Для кого ми залишимо нашу Україну? У мене, крім військової пенсії, немає нічого. Не може набриднути. Я хочу, аби наші діти, наші онуки не плювали мені на могилу: що поки був живий, міг щось зробити для нормального життя. Тож поки живий, буду це робити. Кожному своє.
Переклад українською – від «Версій»
