Саме тут, у Реваківцях, можна побачити диво-птаха, який є символом багатьох богів і, зокрема, самого Будди. Якщо трохи довше затриматися біля павича, він сам оповість усю правду про себе. І тоді відкриється: головне в ньому – не пиха, а краса й безсмертя.
Павичі, що мешкають в Індії, Шрі-Ланці та багатьох інших сонячних країнах Сходу, є символом гордості, емблемою краси й безсмертя. Повір’я, пов’язані із незвичайним малюнком їхнього оперення, мають широку географію і не менш різноманітну історію. Павич згадується мало не в усіх міфологіях світу – як божество чи атрибут божества. Не дивно, що павич із розпущеним хвостом («павич у повній гордості») став одним з елементів геральдики – науки про герби.
А для зоології павич – просто доволі великий птах із загону куроподібних і, запевне, найгарніший з усіх птахів. Найближчі його родичі – курки й фазани.
Коли поїдете подивитися на павичів, приготуйтеся водночас до приголомшення – і до розчарування. Бо вся краса дісталася самцям (павичам), а самочки (пави) мають скромне сірувато-буре забарвлення.
Голова павича зазвичай яскраво-синього кольору, спина – золотаво-зеленого, махові пера на крилах – жовтогарячі. Голову обох статей увінчує вишуканий чубчик з пір’ячка, тільки у пави він так само бурий, як усе забарвлення, а у павича – синій.
А тепер маєте здивуватися: хвіст у павича і пави різниться тільки за кольором! Бо те, що ми звикли називати у павича хвостом, насправді є надхвістям. Воно буває різного розміру, його короткі пера лягають на довгі подібно до шарів черепиці. Максимально довгі сягають півтора метрів, і на кінчику кожного пера – віяло з рідких ниткоподібних волокон, а кінчик пера увінчує різнобарвне «очко».
Зазвичай павичі, як більшість курячих, практично не літають: можуть злітати хіба що на нижні гілки дерев. Вони уникають відкритого простору, але й дуже густих заростей не люблять. А хвіст, як не дивно, не заважає їм ходити між деревами й кущами. Харчуються вони насінням рослин, на волі час від часу здійснюють набіги на селянські поля.
Коли пощастить, зможете побачити шлюбні ігри павичів. Видовище розкішне! Щоби привабити самочку, павич спершу розпускає хвіст, а потім ходить погордливо, легенько тремтячи усім своїм віялом і видаючи характерний шелест. Бійки між павичами за самочку трапляються дуже рідко. Натомість разом із красою павичам дісталося й «кокетство»: коли бачить, що самочка ним зацікавилася, павич різко відвертається, демонструючи свій зад. І так кілька разів, аж поки самочка не здасться.
Пава робить приховане у траві гніздечко, кладка містить зазвичай 4-7 яєць. Пташенята з’являються за місяць – усі однаково вкриті сірим пухом. Ростуть швидко – вже через тиждень можна відрізнити самців від самочок. Але цілком дорослими вони стають за 3 роки. І… життя триває!
Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, “Версії”
