1913-й – останній мирний рік перед Великою війною. Європейці встигли звикнути до мирного життя, їм здавалося, що так триватиме вічно. Після завершення франко-прусської війни у 1871 р. на Старому континенті не було великих збройних конфліктів. І підростало вже друге покоління, яке не знало воєнних страждань. Цей мирний час європейці назвали «чудовою епохою» і насолоджувалися життям, доки була така можливість. Продовжуємо розповідь про 1913 рік.
Борделі, морфій, кокаїн – насолоджуйся без міри
У великих містах відкривалися нові кабаре й кафешантани, де гриміли оркестри і красуні вигиналися під звуки музики, приймаючи найспокусливіші пози. Борделі на всі смаки й гаманці напередодні війни не скаржилися на брак клієнтів. Навпаки, преса постійно повідомляла про сексуальні скандали у «вищому світі». Нишпорки-журналісти витягали на білий світ гомосексуальні походеньки принців правлячих династій і нащадків банкірських кланів. «Жовта преса» смакувала лесбійські пригоди популярних актрис, художниць, поеток. П’яні дебоші відомих осіб нерідко потрапляли на шпальти бульварної преси, й обивателі залюбки розважалися таким чтивом.
У ресторанах рікою лилося шампанське. Вже входив у моду абсент – спиртова настоянка полину, яка спричиняла швидку залежність і руйнувала людську психіку. Богема призвичаювалася до кокаїну, повсюдно поширювався морфінізм. Світ утрачав міру в насолодах, поринаючи в них з головою, ніби передчував: на нього насувається велика біда. Технічний прогрес дарував людям небачені раніше можливості, економіка стрімко зростала в умовах тривалого миру, забезпечуючи багатьом європейцям помітне підвищення рівня їхнього життя. Люди з грошима звикали до небаченого комфорту, адже мирний період відкрив перед ними великі можливості.
Проте мир залишався не всюди – за межами Європи палали колоніальні війни. Австро-Угорщина не мала заморських колоній, тож могла без особливих емоцій спостерігати за подіями збоку: її сини не гинули в африканських джунглях чи пісках Сахари. Але світ наприкінці ХІХ – та початку ХХ століть ставав все меншим, і конфлікти в одній його частині негайно відгукувалися в інших. Коли 1911 року Італія розпочала війну з Туреччиною, намагаючись захопити Лівію й утвердитися у Північній Африці, справжню тривогу відчули й у Відні. Адже обидві воюючі держави були сусідами Австро-Угорщини й конфлікт між ними загрожував її інтересам. Біда крок за кроком підкрадалася до австрійських кордонів.
Та запах пороху відчули й у Чернівцях. Тоді минулося
Невдовзі війна спалахнула зовсім близько. Проти ослабленої Туреччини була створена коаліція балканських держав: Болгарії, Сербії, Греції, Чорногорії. Російська дипломатія доклала чималих зусиль, щоби створити анти турецький союз Сербії та Болгарії, розраховуючи з його допомогою встановити свій контроль над проливами Босфор і Дарданелли. Але балканські країни мали власні інтереси, намагаючись самі розжитися шматками турецьких земель. Тож уранці 9 жовтня 1912 р. Чорногорія розпочала військові дії проти Туреччини. Невдовзі до неї долучилися болгарські, сербські та грецькі війська. Турки зазнавали поразок. У Відні відчули: на Балканах швидко набирає сили ворожа держава – Сербія, яка має територіальні претензії до Австро-Угорщини. Було проведено мобілізацію цісарсько-королівської армії, її частини розгорталися на сербському кордоні.
У повітрі запахло порохом. Цей запах відчули й у Чернівцях. Місцеві обивателі завмерли у тривожному очікуванні: вибухне війна, чи не вибухне? На щастя, того разу обійшлося. Балканські держави розгромили Туреччину і взялися ділити зайняті території. Як воно нерідко буває, тут же побилися одна з одною. Сербам і грекам здалося, що Болгарія забрала собі забагато, і вже 1 червня 1913 р. проти неї був укладений сербсько-грецький союз, до якого негайно долучилася Румунія. Через лічені тижні почалася друга Балканська війна. До цієї війни болгар підштовхнула Австро-Угорщина, але військової допомоги їм не надала. Не дивно, що Софія програла.
На початку серпня 1913 р. Болгарія змушена підписати мир у Бухаресті, за яким втратила чимало македонських земель, зайнятих у першій Балканській війні. До того ж Румунія забрала у неї Південну Добруджу. А найбільше підсилилася після перемог Сербіята – й одразу почала готуватися до нових воєн. Біда впритул наблизилася до австрійських кордонів. Це розуміли кваліфіковані політики, але більшість підданих Франца Йосифа навіть не підозрювала, що мирне життя завершується. У палацах австрійської знаті тривали бали, на яких лунали чудові віденські вальси. А серед мешканців європейських міст все більшої популярності набував новий танець, завезений з Латинської Америки. Мелодії танго, сповнені пристрасті, здобували все більше прихильників. Здавалося, що всі хочуть забути тривогу, яка поступово зароджується в суспільстві.
Наближення війни інтуїтивно відчували поети й філософи
Європа 1913 року нагадувала океанський велетень «Титанік», який рік тому у блиску вогнів, під музику оркестру невпинно рухався назустріч айсбергу, до своєї жахливої загибелі. Пасажири і команда були впевнені у своїй безпеці й не підозрювали, що насправді чекає їх попереду. Однак окремі люди передчували: катастрофа насувається. Так і 1913 року крижаний подих льодової гори відчули деякі європейські поети, художники, філософи. Проте їхні голоси потопали в морі веселощів і суцільних розваг, які охоплювали різні верстви суспільства.
А держави вже розпочали готуватися до майбутнього кровопролиття. Армії переозброювалися, масово з’являлася нова військова техніка – кулемети, літаки, бронеавтомобілі, бронепоїзди. Флоти приймали на озброєння величезні лінкори і невеликі, проте дуже небезпечні підводні човни. Навіть цісарсько-королівська армія Австро-Угорщини, що помітно поступалася британській або французькій, впроваджувала сучасне озброєння. Молодь готували до військової служби й психологічно.
Тоді не існувало системи «військово-патріотичного виховання», характерної для тоталітарних держав. Деякі її функції виконували державна школа й окремі громадські організації. Школярам на уроках історії розповідали про колишні перемоги австрійської армії та великих полководців цісаря. Юнаки вивчали літературні твори, що прославляли мужність цісарсько-королівських вояків. Чимало хлопців залюбки співало бадьорих солдатських пісень. У них формувався романтизований образ війни: гримлять артилерійські батареї, переляканий противник тікає, а його переслідує австрійська кавалерія, розмахуючи гострими клинками.
Мрійливі підлітки уявляли себе одягненими у яскраві гусарські доломани із золотими шнурами-бранденбурами, верхи на баских конях. Дзеленчать остроги на блискучих чоботах, а збоку у хвацьких гусарів – гострі шаблі у дзвінких металевих піхвах. Краса, та й годі! Проте невдовзі цей казковий образ розвіється, мов дим. Замість картинних кавалерійських атак війна покаже зворотній бік: змучена піхота повзтиме у багні, перемішаному з людською кров’ю, безуспішно намагаючись під шаленим кулеметним вогнем захопити лінію ворожих траншей…
Початок: Українські «Січі» й «Соколи», польські «Стшельци»
А поки що у суспільстві панували романтичні настрої. На засадах загальноімперського патріотизму держава намагалася згуртувати довкола особи імператора його підданих. Водночас свою справу робили численні товариства, в яких об’єднувалися представники різних національностей Австро-Угорщини. Серед них були й такі, що готували своїх членів до майбутньої війни. Поляки в Галичині створили власні стрілецькі організації, а в українців все більшої популярності набували «Січі» й «Соколи». Всі вони декларували свою лояльність до Габсбурзької монархії, проте спрямовані були насамперед на силовий захист інтересів своїх націй. Українська січова молодь мріяла про створення незалежної Української держави, а польські «Стшельци» готові були битися за відродження незалежної Польщі. Австро-Угорщина у 1913-му ще зберігала єдність, але всередині цієї держави визрівали сили, які через кілька років розірвуть її на окремі шматки-країни. Між учорашніми співвітчизниками спалахнуть жорстокі війни, проте піддані Франца Йосифа про це ще не здогадувалися. Біда підступала тихо, повільно, а для більшості людей – зовсім непомітно.
Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук
