Так говорить 16-річний Віталій ГАПЕЙ, учень Старобросковецького навчально-виховного комплексу Сторожинецького району, який був учасником зустрічі президента України Віктора Ющенка з переможцями міжнародних і всеукраїнських учнівських олімпіад, міжнародних мистецьких конкурсів та спортивних змагань.
Одинадцятикласник Старобросковецького НВК Віталій Гапей – срібний призер Всеукраїнської учнівської олімпіади з німецької мови вже вчетверте. Проте не сподівався, що колись його досягнення оцінить не хто-небудь, а сам президент України.
Як розповів Віталік, новину про те, що має їхати до Києва на зустріч із Віктором Ющенком, спочатку сприйняв за жарт, а коли зрозумів, що то правда, то аж дух від емоцій перехопило! Мандрівка до столиці стала для нього найбільш очікуваною подією року, що незабаром мине, і своєрідним подарунком від Святого Миколая.
– Віталіку, на зустріч із главою держави запросили по одному представнику від кожного регіону України. Відбір кандидатів в області був жорстким, проте поїхав до Києва саме ти. Як гадаєш, доля справді прихильна до тих, хто вміє працювати і наполегливо рухається до поставленої мети?
– Аби виграти всеукраїнську олімпіаду чи хоча б стати її призером, треба мати неабиякі знання. Я добре володію німецькою мовою, бо 7 років прожив з батьками та старшим братом у Німеччині, закінчив там сім класів школи. Проте навіть із таким досвідом спілкування години проводжу за книжкою та прагну більшого.
Я вже визначився із майбутньою професією: цього року вступатиму на факультет іноземних мов Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Тож, щоби мої шанси стати студентом збільшилися, намагатимуся виграти наступну всеукраїнську олімпіаду. Гадаю, що мені це вдасться.
– Розкажи про свою мандрівку до Києва та зустріч із Віктором Ющенком. Які враження в тебе залишилися від цієї поїздки?
– Двома словами на таке питання не відповіси… Напевне, треба сказати, що я чи не вперше по-справжньому побачив Києв, адже раніше це випадало лише проїздом. Тож вразила передусім сама столиця України.
Коли ми жили у Німеччині, то часто подорожували європейськими країнами: Францією, Польщею, Австрією, Нідерландами, проте Київ мені видався теплішим, затишнішим. Я його полюбив, сподобалася архітектура. Будинок з химерами – просто неймовірний.
Звичайно, найбільше мені запам’яталася сама зустріч із Віктором Андрійовичем. Він подякував нам за надзвичайну цілеспрямованість, наполегливість та відданість у навчанні, сказав, що щиро пишається молодим поколінням українців.
Потім подарував кожному іменний годинник і потиснув руку, а мамі, яка була разом зі мною, вручив подяку. Ці спогади залишаться зі мною на все життя, про це розповідатиму дітям та онукам.
Сьогодні вдома ми навіть жартуємо, що людину, якій подякував сам президент, має вшанувати вся родина, і зась комусь зазіхати на мою честь і гідність (сміється – авт.).
– Невже ця зустріч тебе зіпсувала? Сподіваюсь, ти не став зверхнім і нетовариським?
– Таке ніколи не станеться. Я пишаюся тим, що в моєму житті сталася така непересічна подія, проте не варто «заморочуватися», треба йти далі. Досягти певних звершень у житті здатен кожний, варто лише сильно цього бажати, не лінуватися і щось для цього робити.
Після приїзду з Києва мене привітали усі однокласники та вчителі, ніхто не заздрив, вони щиро раділи. До речі, сьогодні я шкодую, що бракувало часу в Києві поспілкуватися з хлопцями та дівчатами, які брали участь у заході, адже було б цікаво поділитися враженнями та затоваришувати із ними.
– Присвячуєш левову частку свого часу навчанню? Напевно, дуже мало вільних хвилин залишається на розваги, хобі, тобто ті речі, які зазвичай хвилюють шістнадцятирічних?
– Та ні, я впевнений: коли правильно розпланувати день, то встигати можна набагато більше, ніж здається на перший погляд.
Наприклад, ніколи не забуваю про своє найбільше в житті захоплення – музику. Навчаюся в музичній школі на фортепіано та граю на барабанах у музичному гурті «Пролог».
Інша моя пристрасть – фотографія. У вільний від навчання та музики час я фотографую на мобільний телефон усе, що бачу навколо, а потім обробляю світлини на комп’ютері.
Цікаво спостерігати, коли засобами фотошопу навіть найменша дрібничка на фото набуває якогось іншого, відомого лише мені значення. Потім свої роботи я пересилаю Інтернетом друзям і таким же, як я, фанатам фотомистецтва.
– Зустріч із Президентом передувала святу Миколая. Хоча ти майже дорослий уже, але мабуть досі продовжуєш отримувати подарунки від Святого Миколая?
– В існування святого Миколая я перестав вірити років у шість, але завжди знав, що неодмінно отримаю подарунок від батьків. У переддень свята ми з братом довго не лягали спати, а якщо засинали-таки, то могли прокинутися о третій ночі, щоби зазирнути під подушку.
Згодом, у Німеччині, за європейською традицією, батьки клали подарунки нам у черевики. Ми звечора до блиску начищали взуття та ставили його біля порогу, а ранком стрімголов мчали до дверей дивитися, чи здійснилися мрії. І дотепер до нас Миколай приходить двічі – і європейський, і наш, за новим стилем і за старим (сміється – авт.)
Цього року Святий Миколай не подарував мені того, про що я мріяв, але й бажання в мене вже не дитячі. Я мрію про професійний фотоапарат і ударну установку, а отримав лише солодощі. Проте все ще попереду.
Оксана ВАСИЛЕНКО, прес-служба ОДА
