Юний скрипаль з Чернівців отримав від музиканта зі світовим ім’ям новий інструмент і запрошення на навчання до США
Два роки тому, під час нашого першого інтерв’ю, цей хлопчина здався мені дещо сором’язливим і водночас дуже талановитим й амбітним. Нині це цілком сформований музикант, який ще більше розвинув свою майстерність, упевнено рухається вперед і ставить перед собою чіткі цілі.
Попри свій ще зовсім юний вік, 16-річний Костя Лукинюк легко може «взути» багатьох зрілих скрипалів. Ви маєте нагоду вже завтра переконатися в цьому: у Чернівецькій обласній філармонії Костянтин виступить з симфонічним оркестром під керівництвом Йосипа Созанського. В його виконанні вперше у Чернівцях прозвучить знаменитий концерт для скрипки з оркестром Бенджаміна Бріттена, який мають у своєму репертуарі багато скрипалів-віртуозів.
Напередодні свого виступу Костя розповів читачам «Версій» про доленосну зустріч із видатним скрипалем, який визнав його талант і запросив до себе на навчання у США. А також про те, як важко володіти «живим інструментом» та чи можна «зробити ім’я» в Україні.
«Ці твори виконують уже зрілі музиканти. В моєму віці, гадаю, їх ще ніхто не грав»
– Поділися, що ти готуєш для слухачів завтрашнього концерту? Чим він буде особливий?
– По-перше, тим, що я гратиму з симфонічним оркестром Чернівецької філармонії. Для мене це вже не перший виступ із нашим симфонічним і його керівником Йосипом Созанським. Багато мав виступів і з диригентом Тарасом Курилом. Взагалі це дуже класний досвід. Мало кому з музикантів надають можливість зіграти концерт з симфонічним оркестром.
По-друге, сама програма особлива. Ми готуємо прем’єру концерту Беджаміна Бріттена – досі він не виконувався у Чернівцях. Окрім того, прозвучать два концерти композиторів-романтиків – Анрі В’єтана та Генріха Ернста. А «на десерт» – концертна фантазія Франца Ваксмана на тему з опери Бізе «Кармен». Як на мене, це найвдаліший варіант фантазій на цю тему і водночас – одна із найскладніших п’єс для скрипки.
Можу додати, що ці твори зазвичай грають досить зрілі музиканти. Гадаю, в моєму віці їх ще ніхто не виконував.
– Наскільки складніше грати на скрипці разом з симфонічним оркестром, аніж соло?
– Взагалі-то, скрипка – інструмент, на якому грають під акомпанемент фортепіано або оркестру. З оркестром, звісно, складніше, адже це група людей, яку важко змусити мислити так, як мислиш ти, і вести за собою. Спершу мені треба донести своє бачення твору до диригента, а він – до оркестру.
– Ти досі хвилюєшся перед виступами? Як налаштовуєш себе?
– Я на сцені від 5 років і до цього вже звик. Не знаю, як описати свої відчуття на сцені. Немов усередині виникає якийсь вогонь, ейфорія, запал. Інколи буває таке відчуття, що люди дихають в унісон із тобою і відчувають тебе. Але це є не хвилюванням, швидше свого роду екстазом.
«Я дуже експресивний, але поза цим намагаюсь копати глибше»
– Неодноразово бачив, як ти граєш на вулицях міста. Тобі цікавий такий досвід?
– Загалом я класичний скрипаль, але мені дуже цікаво було спробувати пограти на вулиці. Я виступаю в дуеті зі своїм другом Андрієм Лисаком. Беремо зазвичай популярні твори, граємо без акомпанементу і не по нотах.
– Тобто ви все «знімаєте на слух»?
– Так, і намагаємося, аби в аранжуваннях все звучало об’ємно. Тобто один виконує ритмічну партію, інший – соло. Для мене це хороший досвід, який дозволяє вчитися грати на публіці, звільняти свої емоції.
– Тобі ближча класика чи поп та рок хіти?
– Звичайно, я класичний виконавець і класика несе мені якусь глибоку думку. Тут кожну ноту треба відчути, пропустити крізь серце. Але звісно, щоб розслабитися, можу зіграти і щось популярне. Не бачу в цьому нічого поганого. До того ж, моя викладачка схвалила наш дует.
– А яку музику слухаєш у вільний час?
– Я обираю музику не за стилем, а за тим, наскільки в ній гарна мелодія. Зазвичай, це класика, але можу послухати й рок. Як підліток захоплююся поп-панк-гуртами типу «Offspring», «Green Day», «Blink-182», «Sum-41». Вибір музики залежить від ситуації. Якщо я йду у тренажерний зал, то це якийсь важкий метал, приміром «Bullet For My Valentine» чи «Metallica».
– Це досить експресивна музика. Чи не здається тобі, що ти переймаєш цю енергію, коли виступаєш?
– Швидше навпаки. Просто мені подобається така музика, бо я сам дуже експресивний. Я рухаюся вперед, я швидкий, я «пру». Але поза цим намагаюся копати глибше, тому, власне, свої душевні відчуття передаю через музику класичну.
«Досі я грав на скрипці вчительки зі стертими струнами»
– Які скрипалі тебе надихають?
– Мені подобаються Давид Ойстрах, Леонід Коган, Ісаак Перельман, Вадим Рєпін, Віктор Третьяков. Цікава також експресивна манера гри нині популярного скрипаля Девіда Гаррета. Він дуже близький мені по духу.
А з нині знайомих – це Олег Васильович Криса. Він видатний скрипаль, учень мого кумира Давида Ойстраха і просто неймовірна людина. Нещодавно нас познайомила моя вчителька і концертний менеджер Алла Олексіївна Гамова.
– І про що ж ви з ним говорили?
– Це була консультація. Я йому зіграв, і Олег Васильович був настільки вражений, що аплодував мені стоячи, а після консультації навіть не взяв грошей. Більше того, він подарував мені свою скрипку і запросив до себе на навчання у США.
Для мене це неймовірний шанс, адже досі в мене не було власного інструмента. Я грав на скрипці вчительки, на старих стертих струнах, оскільки не було матеріальної можливості придбати належний інструмент. Ми довго шукали спонсорів, а раптом людина, яка буквально бачить мене уперше, втілює в життя мою мрію! Це майстрова скрипка, і я дуже вдячний Олегу Васильовичу за такий шанс.
Він викладає в Істменівській школі музики у місті Рочестер (штат Нью-Йорк). Цей вуз вже кілька років поспіль посідає найвищу сходинку серед музичних закладів Америки. Наразі я посилено готуюся до вступу й одразу після завершення 4 курсу музучилища їду туди.
Окрім того, Олег Васильович запросив мене взяти участь в його міжнародному конкурсі, який відбудеться у Львові в листопаді. За Гран-прі у 20 тисяч євро там змагаються музиканти з усіх континентів. Це дуже відповідальний конкурс, і Олег Васильович уже готовий займатися зі мною.
– Чи не плануєш після навчання залишитися за кордоном?
– Ні, я хочу повчитися, побачити світ, поїздити різними конкурсам. Взагалі це вигідно і мені, адже я можу зробити собі ім’я, і моєму вчителю Олегу Васильовичу. Справа в тому, що в елітних колах викладачів скрипки, а їх є лише кілька в усьому світі, існують свого роду змагання з майстерності їхніх учнів. Майстри возять своїх учнів на різні конкурси, а ті доводять, що його учитель найкращий!
– Як на тебе, чи є можливість у музиканта зробити кар’єру в Україні?
– У нас культура не дуже підтримується. На жаль, в Україні зробити собі ім’я майже нереально. Я вже не кажу про світове. Тому я хочу повчитися в США, стати відомим і повернутися на батьківщину, щоби піднімати українську культуру. Але для цього, звісно, потрібно отримати хорошу освіту і багато працювати.
У мене завжди була проблема: я живу в Чернівцях, виконую твори високого рівня, але про мене майже ніхто не знає. В один з моментів я впав у відчай, що так буде завжди. Але тут життя підкинуло мені шанс – зустріч з такою великою людиною. І я цей шанс не проґавлю.
– Як ти вважаєш, що найголовніше – творчість чи гроші?
– Творчість. Гроші звісно мають бути, щоби задовольняти якісь насущні потреби, але на першому плані повинні стояти духовні речі. Матеріальне тимчасове: одного дня воно є, іншого – немає. А творчість і душа – це безцінне.
«Праця – це 90% успіху, але без «іскри Божої» ти будеш музикантом-технарем»
– Як ти організовуєш свій час, як готуєшся до виступів?
– Моє правило – грати на скрипці щодня. Я вважаю, що будь-якому музиканту – чи початківцю чи досвідченому – не можна пропускати жодного дня. Один раз дав собі поблажку – і відстав у майстерності на кілька днів. Займатися треба щонайменше 3 години. Хоча, звісно, це залежить від рівня майстерності. Що він вищий, то більше треба займатися. І якими б не були обставини, хоча б годину на день грі треба приділити. Зараз в училищі менше пар і маю час займатися. Зазвичай по 3-4 години, але, коли готуюся до виступів, можу грати і понад п’ять.
– Що для тебе найголовніше – талант чи постійна праця?
– Праця. Це 90% успіху. Але без якоїсь «іскри Божої» будеш просто гарно грати, але хорошого музиканта з тебе не вийде. Таких музикантів є дуже багато, особливо серед китайців: вони можуть займатися по 7-8 годин на день, у них блискуча техніка, але… нема душі. Треба вміти за допомоги нот розповісти людям шматочок життєвої історії, передати почуття, а для цього має бути Божий дар або талант. Можна навчити дитину штучно вкладати якісь почуття, показати, де потрібно надати більше експресії, але це одразу стає відчутним.
– Чи не виникало в тебе бажання самому писати музику?
– Я став лауреатом одного міжнародного конкурсу композиторів у Запоріжжі і брав участь у нашому місцевому обласному конкурсі «Мандрівний музика» ім. Володимира Івасюка. Я складав різні п’єски для скрипки, дуети. Але, по правді, мені було тоді 9-10 років – і для того віку то були класні твори. Зараз у мене трохи менше часу для складання творів. Навіть через навчання інколи не вистачає часу на гру. Та на майбутнє маю плани займатися й композицією. Я намагаюсь винайти нові техніки використання скрипки як сольного інструменту та аранжування «нескрипкових» творів. У мене в роботі зараз переклад чотириголосого хорового твору «Заповіту» Шевченка для однієї скрипки.
Це досить цікаво спробувати замінити однією чи двома скрипками цілий хор, оркестр або рок-гурт. Я досліджую ці речі і маю щодо цього кілька гарних ідей.
Планую ще вивчитися на диригента. Бо це хороший досвід – володіти «живим інструментом», який складається з багатьох музикантів…
«Моя мама та вчителі направили мене на шлях музики»
– Наскільки я пригадую, твій брат теж займається на скрипці…
– Так, мій брат – дуже хороший скрипаль. Торік він вступив до музичного училища. На своєму курсі він найкращий. Він молодший за мене на півтора року і ще формується як музикант, але, коли я закінчу навчання, він буде найкращим скрипалем в училищі.
– Звідки у твоїй сім’ї такі таланти? Може, в когось були ще якісь музичні корені?
– Збоку мами в нас дуже дуже творча родина. Мій дід Володимир Данилейко був відомим філософом, поетом, письменником, піснярем. Усі мамині брати та сестри мають музичну освіту. Фактично всі вони мають абсолютний музичний слух і грають на одному чио кількох музичних інструментах. На жаль, моя мама, коли була маленька, не мала можливості ходити до музичної школи, але в душі вона музикант. І може, саме тому вона дала мені можливість виразити себе в музиці. Вона знала, чим я маю займатися і куди рухатися. Вона мене постійно направляла на вірний шлях, за що я їй неймовірно вдячний.
– Кому ти взагалі завдячуєш своїми успіхами?
– Першочергово мамі, вчителям і Богові. Перші кроки в музиці зробив завдяки вчительці музичної школи №2 Наталі Вікторівні Лютовій. Відточувала мою майстерність викладач училища мистецтв ім. Воробкевича Людмила Орестівна Мартинюк. І звісно ж, моєму адміністратору та менеджеру Аллі Олексіївні Гамовій, завдяки якій, власне, і відбулася доленосна для мене зустріч з Олегом Крисою.
Руслан КОЗЛОВ, спеціально для «Версій»
На знімку: Костя Лукинюк з Олегом Крисою; Мить натхнення
